ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
01 лютого 2022 року м. Київ № 640/7826/20
Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Огурцов О.П. при секретарі судового засідання Кириллові М.С.,
за участі представників:
позивача - Шемяткіна Олександра Олександровича (договір від 22.04.2019 № 11-1/36-2019),
відповідача - Гомонець Олена Євгенівна (самопредставництво суб'єкта владних повноважень),
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінтур-Екс"
до Південного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками
податків, як відокремленого підрозділу ДПС
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Грінтур-Екс" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Офісу великих платників податків ДПС, в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 02.01.2020 №0000025311, №0000035311, №0000045311.
У судовому засіданні 20.10.2020 було допитано свідків ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які в порядку статті 141 Кодексу адміністративного судочинства України були приведені до присяги, зі змістом статей 384, 385 Кримінального кодексу України були ознайомлені.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що перевірку за результатами якої винесено оскаржувані податкові повідомлення - рішення проведено з порушення вимог Податкового кодексу України з огляду на те, що позивача своєчасно не було включено до річного плану - графіку проведення планових перевірок платників податків, перевірка проведена та грошові зобов'язання визначені поза межами строків давності та без врахування поданих позивачем заперечень на адміністративний позов. Також позивач зазначив про те, що він дійсно мав фінансово - господарські правовідносини з контрагентами - постачальниками ТОВ "ЕЛЛАНА", ПП "ВІСТА СПЕЙС", МПП «ЛАРГО», ТОВ "АГРО-ІНКАМ-ТРЕЙД", ТОВ «ДЕЛЬТА-MB», ТОВ "НИКСЕРВИС-ПЛЮС", ТОВ "СВЯТОВИД-ПЛЮС", ТОВ "ВАНТАЖ ТРЕЙД", ТОВ "ПРОМЕТЕЙ - ГОЛД", ТОВ "АРІЛЕНД", ТОВ "Управляюча компанія "Інтеко", ТОВ "Трініті Схід", ТОВ "ГЛОБАЛ - ТРЕЙД", ТОВ "ПЕНЕТРОН-НИКОЛАЕВ", ТОВ "РАДА-ІНВЕСТ", які мали реальний характер та за якими було отримано товар та послуги використані ним у власній господарській діяльності та з метою отримання прибутку. При цьому позивач зазначив про те, що реалізація сої ним здійснювалась за цінами відповідно до умов укладених договорів.
Водночас позивач зазначив про те, що податкові накладні за операціями з Державним підприємством "Адміністрація морських портів України" були правомірно складені в січні 2019 року, оскільки тільки в зазначений період після тривалого вирішення спірного питання, в тому числі в судовому порядку, щодо виконання укладеного між позивачем та Державним підприємством "Адміністрація морських портів України" договору № А7-А про встановлення сервітуту, були складені, підписані та направлені акти наданих послуг (виконаних робіт) за період з січня 2016 року по грудень 2018 року включно, рахунки на оплату за вказані періоди (лист АМПУ від 22.01.2019 р. вих. № 240/18-02-О3/Вих/18) та були зареєстровані податкові накладні в ЄРПН з належними датами надання послуг за вказаний період.
Крім того, позивач зазначив про те, що він не здійснював ліквідацію основних фондів. Повернення орендованого майна відбувалося у зв'язку із закінчення 30.09.2016 строку договору оренди нерухомого та рухомого майна «Комплексу по перевантаженню зернових вантажів на причалі № 13» від 26.03.2013р. № ГР-01/13-1, тобто в силу об'єктивних причин, а не за самостійним рішенням позивача, а отже підстави стверджувати про те, що основні засоби, сформовані за рахунок поліпшень орендованого майна, були ліквідовані за самостійним рішенням позивача відсутні.
Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги.
Відповідач проти позовних вимог заперечив, надав суду письмовий відзив на адміністративний позов обґрунтований тим, що за результатами проведеної перевірки встановлено, що позивачем не нараховано суму залишкової вартості податкових зобов'язань за звичайним цінами, але не нижче балансової вартості на момент ліквідації, у зв'язку з поверненням отриманого за договором оренди нерухомого та рухомого майна «Комплексу по перевантаженню зернових вантажів на причалі №13» від 26.03.2013 №ГР-01/13-1 орендованого майна, а саме на залишкову вартість основних засобів, які були сформовані за рахунок поліпшення, станом на 30.09.2016 у розмірі 4951721,34 грн. Також відповідач зазначив про те, що за результатами проведеної перевірки позивача встановлено факт здійснення ним реалізації сої нижче ціни придбання.
Водночас, відповідач зазначив про те, що в ході проведення перевірки, контролюючим органом встановлено включення позивачем до податкових накладних обсягів постачання сої з показниками якості, які не відповідають гранично допустимим нормам, встановленим умовами укладених договорів на поставку сої, з огляду на що не видається можливим правильно ідентифікувати суму податкових зобов'язань, яка є підставою для віднесення позивачем сум податку до податкового кредиту. При цьому відповідач посилався на оформлення документів щодо правовідносин з контрагентами ТОВ "ЕЛЛАНА", ПП "ВІСТА СПЕЙС", МПП «ЛАРГО», ТОВ "АГРО-ІНКАМ-ТРЕЙД", ТОВ «ДЕЛЬТА-MB», ТОВ "НИКСЕРВИС-ПЛЮС", ТОВ "СВЯТОВИД-ПЛЮС", ТОВ "ВАНТАЖ ТРЕЙД", ТОВ "ПРОМЕТЕЙ - ГОЛД", ТОВ "АРІЛЕНД", ТОВ "Управляюча компанія "Інтеко", ТОВ "Трініті Схід", ТОВ "ГЛОБАЛ - ТРЕЙД", ТОВ "ПЕНЕТРОН-НИКОЛАЕВ", ТОВ "РАДА-ІНВЕСТ" з порушенням вимог чинного законодавства та наявність фактів, які свідчать про фіктивність зазначених підприємств.
Також відповідач зазначив про те, що під час перевірки було встановлено, що податкові накладні щодо правовідносин між позивачем та Державним підприємством "Адміністрація морських портів України" за договором від 10.07.2013 № А7-А, складені у січні 2019 року: а ні у періоді здійснення господарських операцій; а ні у періоді передплат; а ні у періоді набрання законної сили остаточного рішення Вищого господарського суду України по справі № 915/92/16 - 19.06.2017, що не дає можливості ідентифікувати господарські операції, зазначені у податкових накладних.
Представник відповідача заперечив проти позовних вимог.
Під час розгляду справи судом встановлено наступне.
16.09.2019 В.о. начальника Офісу великих платників податків ДПС видано наказ № 104 "Про проведення документальної планової виїзної перевірки ТОВ "ГРІНТУР-ЕКС", яким на підставі підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, статті77, пункту 82.1 статті 82 Податкового кодексу України та згідно плану-графіка проведення документальних планових перевірок платників податків на 2019 рік наказано провести документальну планову виїзну перевірку Товариство з обмеженою відповідальністю "Грінтур-Екс" з 30 вересня 2019 року тривалістю 30 робочих днів за період діяльності з 01.01.2016 по 30.06.2019 з метою здійснення контролю за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування і сплати податків та зборів, дотримання валютного та іншого законодавства та правильністю нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2013 по 30.06.2019 року.
В період з 30.09.2019 по 11.11.2019 Офісом великих платників податків ДПС проведена документальна планова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінтур-Екс".
За результатами перевірки складено акт від 09.12.2019 № 8/28-10-53-11/25380435, яким встановлено порушення:
- пунктів 44.1, 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 135.1 статті 135, підпункту 138.3.1 пункту 138.3 статті 138 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 54 633 257 грн.;
- підпункту 14.1.191 пункту 14.1 статті 14, пункту 188.1 статті 188, пункту 189.9 статті 189, пунктів 198.1, 198.2, 198.3 статті 198, пунктів 201.1, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 55 753 823 грн.;
- підпункту 14.1.191 пункту 14.1 статті 14, пункту 189.9 статті 189, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України , а саме, не складено та не зареєстровано податкові накладні в Єдиному реєстрі податкових накладних по операціях з передачі рухомого та нерухомого орендованого майна з оренди на загальну суму 990 344,27 грн.;
- підпункту 14.1.191 пункту 14.1 статті 14, пункту 188.1 статті 188, пункту 189.9 статті 189, пунктів 198.1, 198.2, 198.3 статті 198, пункту 200.4 статті 200, пунктів 201.1, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України в результаті чого завищено суму від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду за червень 2019 року в розмірі 9 117 277 грн.;
- підпункту 266.1.1 пункту 266.1, підпункту 266.2.1 пункту 266.2, підпункту 266.3.1 пункту 266.3 підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за період з 01.01.2016 по 30.06.2019 на загальну суму 148245,75 грн.;
- пункту 51.1 статті 51, пункту 119.2 статті 119, підпункту "б" пункту 176.2 статті 76 Податкового кодексу України, пункту 3.1 Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 13.01.2015 №4 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30.01.2015 за №111/26556 щодо подання недостовірних відомостей про фізичних осіб - платників податку, а саме у податкових розрахунках сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку і сум утриманого з них податку за формою № 1-ДФ за 1-3 квартали 2016, 2 квартал 2017, 2 квартал 2019 не вірно відображено показники;
- підпункту 141.4.2 пункту 141.4 статті 141, пунктів 103.2, п.103.3 статті 103 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок з доходів нерезидента на суму 133 472 426,80 грн.;
- підпункту 257.3.3 пункту 257.3, статті 257 Податкового кодексу України, а саме, встановлено факт несвоєчасного подання декларації з рентної плати за користування радіочастотним ресурсом України за листопад 2018 року.
Товариством з обмеженою відповідальністю "Грінтур-Екс" поштовою кореспонденцією 23.12.2019 направлено до Офісу великих платників податків ДПС заперечення на зазначений акт перевірки.
Листом від 02.01.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю "Грінтур-Екс" повідомлено про те, що заперечення не підлягають розгляду у зв'язку з тим, що вони подані з порушенням термінів встановлених Податковим кодексом України.
02.01.2020 на підставі акту перевірки від 09.12.2019 № 8/28-10-53-11/25380435 прийняті податкові повідомлення - рішення:
- № 0000025311, яким зменшено суму від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду за червень 2019 року на суму 9 117 277,00 грн.;
- № 0000035311, яким застосовано штраф за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 495172,14 грн.;
- № 0000045311, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 69 698 528,75 грн., у тому числі за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на 13 939 705,75 грн.
За результатами адміністративного оскарження рішенням Державної податкової служби України від 19.03.2020 № 10241/6/99-00-08-05-03-06 податкові повідомлення - рішення від 02.01.2020 №№ 0000025311, 0000035311, 0000045311 залишено без змін, а скаргу без задоволення.
Не погоджуючись з податковими повідомленням - рішеннями позивач звернувся з відповідним позовом до суду.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
В частині посилань позивача на порушення відповідачем порядку призначення перевірки суд зазначає наступне.
Частинами четвертою та п'ятою статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.08.2021 в адміністративній справі № 640/7832/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Грінтур-Екс» до Офісу великих платників податків Державної податкової служби (правонаступник Південне міжрегіональне управління ДПС по роботі з ВПП) про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень - рішень задоволено часткового апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Грінтур-Екс», скасовано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.02.2021 та прийнято нову постанову, якою частково задоволено адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Грінтур-Екс».
Предметом розгляду в зазначеній адміністративній справі є, зокрема, податкове повідомлення - рішення від 27.03.2020 №000199531, яке прийнято на підставі акту перевірки від 09.12.2019 №8/28-10-53-11/25380435.
В рамках адміністративної справи №640/7832/20 судом було досліджено питання правомірності призначення та проведення перевірки за результатами якої було складено акт №8/28-10-53-11/25380435, на підставі якого прийняті податкові повідомлення - рішення які є предметом розгляду в зазначеній адміністративній справі, та встановлено, що перевірка позивача призначена у відповідності до вимог податкового законодавства.
В постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.08.2021 в адміністративній справі № 640/7832/20, зокрема, зазначеного наступне: "Так, перевірка проведена на підставі підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, статті 77, пункту 82.1 статті 82 Податкового кодексу України та згідно з планом-графіком проведення документальних планових перевірок платників податків на 2019 року відповідно до наказу про проведення перевірки №104 від 16 вересня 2019 року.
Згідно підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок.
Відповідно до пункту 77.1 статті 77 Податкового кодексу України (у редакції чинній на момент призначення перевірки) документальна планова перевірка повинна бути передбачена у плані-графіку проведення планових документальних перевірок. План-графік документальних планових перевірок на поточний рік оприлюднюється на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, до 25 грудня року, що передує року, в якому будуть проводитися такі документальні планові перевірки.
Річний план-графік на 2019 року був опублікований на офіційному веб-сайті ДФС України і датований 22 грудня 2018 р (http://sfs.gov.ua/diyalnist-/plani-ta-zviti-roboti-/plani-ta-zviti-roboti/367929.html). Як вбачається з річного плану-графіку позивач був відсутній в переліку платників податків, яких планується перевірити в 2019 році.
Так, 12 вересня 2019 року в річний план-графік контролюючим органом були внесені зміни, якими додано позивача до переліку платників податків, що перевірятимуться в 2019 році.
В матеріалах справи міститься роздруківка плану-графіку перевірок на 2019 р. у редакції станом на 22 грудня 2018 року (стор. 206-211 том ІІІ), роздруківка плану-графіку перевірок на 2019 р. зі змінами у редакції від 12 вересня 2019 року (стор. 198-205 том ІІІ).
Судом першої інстанції витребувано у Офісу великих платників податків ДПС інформацію про те, чи був позивач включений у річний план- графік планових перевірок на 2019 р., який повинен був бути опублікований на офіційному веб-сайті ДФС України до 25 грудня 2018 р. відповідно до п. 77.1 ГІК України; зобов'язав відповідача надати до суду докази щодо включення позивача до плану-графіку перевірок на 2019 р. саме 12 вересня 2019 року.
На вимогу суду першої інстанції відповідачем надав документи до матеріалів справи, а саме: лист директора Департаменту податкового аудиту ДПС про надання витягу з проекту коригування плану-графіка проведення документальних планових перевірок платників податків у вересні 2019 року щодо ТОВ "Грінтур-Екс"; коригування плану-графіка проведення документальних планових перевірок платників податків на 09 місяць 2019 року (тип коригування: включення до плану-графіку); проект коригування плану-графіка проведення документальних планових перевірок платників податків на 09 місяць 2019 року (тип коригування: включення до плану-графіку).
З аналізу матеріалів справи вбачається, що позивач був включений до плану-графіку документальних планових перевірок платників податків на 2019 рік у вересні 2019 року, що підтверджується наданим відповідачем документом з назвою "Коригування плану-графіка проведення документальних планових перевірок платників податків на 09 місяць 2019 року (тип коригування: включення до плану-графіку)".
Враховуючи вищевикладене колегія суддів доходить висновку, що перевірка позивача призначена у відповідності до вимог податкового законодавства, а отже твердження позивача є необґрунтованими та документально не підтверджені.".
Таким чином є рішення суду, яке набрало законної сили та яким встановлено факт призначення перевірки позивача за результатами якої складено акт від 09.12.2019 №8/28-10-53-11/25380435, на підставі якого прийнято оскаржувані податкові повідомлення - рішення, у відповідності до вимог податкового законодавства.
Доказів на спростування висновків викладених в постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.08.2021 в адміністративній справі № 640/7832/20 позивачем суду надано не було.
З огляду на зазначене посилання позивача на факт того, що відповідачем було порушено порядок призначення та проведення перевірки за результатами якої було прийнято оскаржувані податкові повідомлення - рішення суд вважає необґрунтованими.
В частині посилань позивача на порушення відповідачем порядку розгляду заперечень на акт від 09.12.2019 №8/28-10-53-11/25380435 суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 44.7 статті 44 Податкового кодексу України протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання акта перевірки, платник податків має право подати контролюючому органу, що проводив перевірку, заперечення та/або додаткові документи, які підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності.
Пунктом 86.7 статті 86 Податкового кодексу України встановлено, що у разі незгоди платника податків або його представників з висновками перевірки чи фактами і даними, викладеними в акті (довідці) перевірки, вони мають право подати свої заперечення та/або додаткові документи в порядку, визначеному пунктом 44.7 статті 44 цього Кодексу, до контролюючого органу, який проводив перевірку платника податків, протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання акта (довідки). Такі заперечення та/або додаткові документи розглядаються контролюючим органом протягом семи робочих днів, що настають за днем їх отримання (днем завершення перевірки, проведеної у зв'язку з необхідністю з'ясування обставин, що не були досліджені під час перевірки та зазначені у зауваженнях), та платнику податків надсилається відповідь у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень. Платник податків (його уповноважена особа та/або представник) має право брати участь у розгляді заперечень та/або додаткових документів, про що такий платник податків зазначає у запереченнях та/або листі про надання додаткових документів в порядку, визначеному пунктом 44.7 статті 44 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 86.8 статті 86 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення приймається керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків, його представнику або особі, яка здійснювала розрахункові операції, акта перевірки у порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень, а за наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки та/або додаткових документів, поданих у порядку, визначеному пунктом 44.7 статті 44 цього Кодексу, приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки та/або додаткових документів - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень та/або додаткових документів і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків.
Отже, платнику податків надано право протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання акта перевірки подати заперечення на відповідний акт. При цьому передбачено, що керівник контролюючого органу має прийняти протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків акту перевірки податкове повідомлення - рішення, а за наявності заперечень - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень та надання відповіді.
Водночас при цьому положеннями пункту 44.7 статті 44 та пункту 86.7 статті 86 Податкового кодексу України чітко передбачено, що заперечення саме мають бути подані протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання акта перевірки та Податковий кодексу України не містить положень щодо того, що днем їх подання є день передання поштового виправлення до поштового відділення. Факт того, що саме протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання акта перевірки заперечення мають бути вже наявні у контролюючого органу кореспондуються з положеннями пункту 86.8 статті 86 Податкового кодексу України, яким передбачено, що податкове повідомлення - рішення має бути прийнято протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків акту перевірки.
Відповідачем складено акт від 09.12.2019 №60/28-10-53-11/25380435 про неможливість вручення акту перевірки №8/28-10-53-11/25380435 від 09.12.2019 "Про результати документальної планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРІНТУР-ЕКС» (код ЄДРПОУ 25380435, телефон (факс), +380(0552)448902, e-mail: reception.ukraine@danone.com)" відповідно до якого на дату підписання акту №8/28-10-53-11/25380435 від 09.12.2019 о 16 годині 45 хвилин посадовими особами відповідача було здійснено вихід за юридичною адресою ТОВ «ГРІНТУР-ЕКС»: Миколаївська область, м. Миколаїв, вулиця Мала Морська, буд.25, кв.24 за результатами якого встановлено, що на час приходу на підприємство генеральний директор Белоусов Антон Володимирович та головний бухгалтер Полторак Алла Григорівна були відсутні, у зв'язку з чим примірник акту буде направлено засобами поштового зв'язку 10.12.2019.
Акт перевірки №8/28-10-53-11/25380435 від 09.12.2019 було направлено позивачу засобами поштового зв'язку (IT LOGISTIC експрес-служба) 09.12.2019 о 17:40.
Зазначені факти підтверджуються доказами наявними в матеріалах справи, а саме, копіями акту від 09.12.2019 №60/28-10-53-11/25380435 та квитанції IT LOGISTIC від 09.12.2019.
Відповідно до відомостей квитанції IT LOGISTIC акт перевірки з додатками на 391 аркуші було отримано Позивачем 10.12.2019. Позивачем зазначений факт не заперечується.
Позивачем заперечення від 23.12.2019 №266-гб були направлені відповідачу поштовою кореспонденцією 23.12.2019 та зареєстровані відповідачем 02.01.2020 за вх.№321/10, що підтверджується відбитком штампу вхідної кореспонденції на копії заперечень позивача наданої відповідачем.
Податкові повідомлення - рішення № 0000025311, № 0000035311 та № 0000045311 прийняті відповідачем 02.01.2020.
Таким чином заперечення позивача від 23.12.2019 №266-гб на акт перевірки №8/28-10-53-11/25380435 від 09.12.2019 були отримані відповідачем після сплину строку на подання заперечень визначеного пунктом 44.7 статті 44 та пунктом 86.7 статті 86 Податкового кодексу України та в останній день для винесення податкового повідомлення - рішення на підставі зазначеного акту.
З огляду на зазначене суд дійшов висновку про те, що у відповідача були наявні правові підстави для залишення заперечень позивача від 23.12.2019 №266-гб без розгляду.
Щодо встановлення факту порушення позивачем податкового законодавства при здійснення фінансово - господарських правовідносин з контрагентами ТОВ "ЕЛЛАНА", ПП "ВІСТА СПЕЙС", МПП «ЛАРГО», ТОВ "АГРО-ІНКАМ-ТРЕЙД", ТОВ «ДЕЛЬТА-MB», ТОВ "НИКСЕРВИС-ПЛЮС", ТОВ "СВЯТОВИД-ПЛЮС", ТОВ "ВАНТАЖ ТРЕЙД", ТОВ "ПРОМЕТЕЙ - ГОЛД", ТОВ "АРІЛЕНД", ТОВ "Управляюча компанія "Інтеко", ТОВ "Трініті Схід", ТОВ "ГЛОБАЛ - ТРЕЙД", ТОВ "РАДА-ІНВЕСТ" та визначення відповідного податкового зобов'язання суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом 102.1 статті 102 Податкового кодексу України встановлено, що контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку. У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов'язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання уточнюючого розрахунку.
Відповідно до підпункту 49.18.1 пункту 49.18 статті 49 Податкового кодексу України податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю (у тому числі в разі сплати місячних авансових внесків) - протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.
Згідно з пунктом 202.1 статті 202 Податкового кодексу України звітним (податковим) періодом є один календарний місяць, а у випадках, особливо визначених цим Кодексом, календарний квартал.
Таким чином, контролюючий орган має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення строку в 1095 днів, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. При цьому у разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов'язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання уточнюючого розрахунку.
Як зазначено в акті перевірки від 09.12.2019 № 8/28-10-53-11/25380435 та визначається сторонами позивачем мав фінансово - господарські правовідносини з контрагентами в наступні періоди:
- ТОВ "ЕЛЛАНА" - лютий - травень 2016 року;
- ПП "ВІСТА СПЕЙС" - квітень - червень 2016 року;
- МПП «ЛАРГО» - березень - червень 2016 року;
- ТОВ "АГРО-ІНКАМ-ТРЕЙД" - березень - травень 2016 року;
- ТОВ «ДЕЛЬТА-MB» - лютий - червень 2016 року;
- ТОВ "НИКСЕРВИС-ПЛЮС" - березень - травень 2016 року;
- ТОВ "СВЯТОВИД-ПЛЮС" - січень - червень 2016 року;
- ТОВ "ВАНТАЖ ТРЕЙД" - січень - лютий 2016 року;
- ТОВ "ПРОМЕТЕЙ - ГОЛД" - березень - травень 2016 року;
- ТОВ "АРІЛЕНД" - лютий - квітень 2016 року;
- ТОВ "Управляюча компанія "Інтеко" - березень - квітень 2016 року;
- ТОВ "Трініті Схід" - березень 2016, червень 2016;
- ТОВ "ГЛОБАЛ - ТРЕЙД" - лютий - березень 2016 року;
- ТОВ "РАДА-ІНВЕСТ" - січень 2016 року;
- ТОВ "ПЕНЕТРОН-НИКОЛАЕВ" січень 2016 року - квітень 2017 року;
Таким чином, з контрагентами ТОВ "ЕЛЛАНА", ПП "ВІСТА СПЕЙС", МПП «ЛАРГО», ТОВ "АГРО-ІНКАМ-ТРЕЙД", ТОВ «ДЕЛЬТА-MB», ТОВ "НИКСЕРВИС-ПЛЮС", ТОВ "СВЯТОВИД-ПЛЮС", ТОВ "ВАНТАЖ ТРЕЙД", ТОВ "ПРОМЕТЕЙ - ГОЛД", ТОВ "АРІЛЕНД", ТОВ "Управляюча компанія "Інтеко", ТОВ "Трініті Схід", ТОВ "ГЛОБАЛ - ТРЕЙД", ТОВ "РАДА-ІНВЕСТ" та з ТОВ "ПЕНЕТРОН-НИКОЛАЕВ", в частині періоду існування правовідносин, позивач мав фінансово - господарські правовідносини в періодах, які передують вересню 2016 року, тобто станом на 30.09.2019 (дату початку перевірки позивача) сплив 1095-ти денний строк проведення перевірки щодо вказаних фінансово - господарських правовідносин.
Відповідач, як на обґрунтування наявності підстав для проведення перевірки за весь період, який було охоплено перевіркою за результатами якої складено акт від 09.12.2019 № 8/28-10-53-11/25380435 посилається на те, що перша основна декларація, яка підлягала перевірці за перевіряємий період, датована 19.02.2016 за №9020921365, при цьому її показники останній раз були уточнені - декларацією від 03.09.2018 №9185751281, а отже відповідно до абзацу 2 пункту 102.1 статті 102 Податкового кодексу України наявні правові підстави для визначення суми грошового зобов'язання до 04.09.2021.
Крім того, відповідач зазначив про те, що позивачу донараховано зобов'язання з податку на додану вартість лише за податковими деклараціями 2019 року.
Факт того, що при уточненні показників податкових декларацій з податку на додану вартість по вересень 2016 року позивачем не здійснювалось уточнення показників податкової звітності за фінансово - господарськими правовідносинами з контрагентами ТОВ "ЕЛЛАНА", ПП "ВІСТА СПЕЙС", МПП «ЛАРГО», ТОВ "АГРО-ІНКАМ-ТРЕЙД", ТОВ «ДЕЛЬТА-MB», ТОВ "НИКСЕРВИС-ПЛЮС", ТОВ "СВЯТОВИД-ПЛЮС", ТОВ "ВАНТАЖ ТРЕЙД", ТОВ "ПРОМЕТЕЙ - ГОЛД", ТОВ "АРІЛЕНД", ТОВ "Управляюча компанія "Інтеко", ТОВ "Трініті Схід", ТОВ "ГЛОБАЛ - ТРЕЙД", ТОВ "РАДА-ІНВЕСТ", ТОВ "ПЕНЕТРОН-НИКОЛАЕВ" сторонами не заперечується.
Відповідно до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Згідно з пунктами 200.2 та 200.3 статті 200 Податкового кодексу України при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума: а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200 1.3 статті 200 1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу - б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200.1.3 статті 200.1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету, в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.
Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Таким чином донараховуючи позивачу грошові зобов'язання з податку на додану вартість за податковими деклараціями 2019 року за рахунок зменшення податкового кредиту, який було сформовано за рахунок фінансово - господарських правовідносин за період до вересня 2016 року відповідач фактично здійснив коригування показників податкової звітності (визначення грошового зобов'язання) за періоди в яких здійснювалось їх формування, а саме за січень - серпень 2016 року.
З огляду на зазначене суд дійшов висновку про те, що у відповідача були відсутні правові підстави для перевірки, встановлення факту порушення вимог податкового законодавства та визначення грошового зобов'язання щодо фінансово - господарських правовідносин між позивачем та контрагентами ТОВ "ЕЛЛАНА", ПП "ВІСТА СПЕЙС", МПП «ЛАРГО», ТОВ "АГРО-ІНКАМ-ТРЕЙД", ТОВ «ДЕЛЬТА-MB», ТОВ "НИКСЕРВИС-ПЛЮС", ТОВ "СВЯТОВИД-ПЛЮС", ТОВ "ВАНТАЖ ТРЕЙД", ТОВ "ПРОМЕТЕЙ - ГОЛД", ТОВ "АРІЛЕНД", ТОВ "Управляюча компанія "Інтеко", ТОВ "Трініті Схід", ТОВ "ГЛОБАЛ - ТРЕЙД", ТОВ "РАДА-ІНВЕСТ", а також ТОВ "ПЕНЕТРОН-НИКОЛАЕВ" в частині правовідносин, що виходять за межі 1095 - ти денного строку визначеного пунктом 102.1 статті 102 Податкового кодексу України.
В частині фінансово - господарських правовідносин між позивачем та ТОВ "ПЕНЕТРОН-НИКОЛАЕВ" в частині, яка підлягала перевірці суд зазначає наступне.
Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі.
Принцип офіційного з'ясування всіх обставин справи зобов'язує суд встановити обставини справи для забезпечення прийняття правосудного рішення, в тому числі незалежно від посилань чи доводів сторін.
При розгляді справи судом було перевірено чи мали операції між позивачем та контрагентами ТОВ "ПЕНЕТРОН-НИКОЛАЕВ" реальний характер, можливість здійснення таких операцій з урахуванням оперативності проведення операцій та віддаленості контрагентів один від одного.
Суд виходив з того, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до закону необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для відшкодування податку на додану вартість в подальшому, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності, наприклад, у випадку, коли не проводилися самі операції. Також, судом було зобов'язано позивача та відповідача надати всі наявні докази на обґрунтування їх правових позицій.
Позивач у позовній заяві зазначає про те, що ним було укладено з ТОВ "ПЕНЕТРОН-НИКОЛАЕВ":
- договори підряду із додатками та додатковими угодами: №30/07/2015-1 від 30.07.2015, №21/03/2016-1 від 21.03.2016, №22/07/2016-2 від 22.07.2016, на підтвердження факту виконання будівельних робіт за якими позивачем надано суду копії договірних цін від 05.12.2015, від 16.12.2015, від 27.12.2015, від 04.05.2016, від 04.05.2016, від 04.05.2016, від 20.05.2016, від 30.05.2016, від 24.06.2016, від 27.06.2016 від 10.03.2016, від 21.07.2016, від 15.06.2016, від 22.07.2016, від 15.08.2016, від 22.07.2016, від 27.07.2016, від 19.08.2016, від 22.08.2016, від 06.10.2016, від 04.11.2016, від 10.11.2016, від 11.03.2017, від 11.03.2017, локальних кошторисів на будівельні роботи №2-1-1 від 05.12.2015, №2-1-1 від 16.12.2015, №2-1-1 від27.12.2015, №2-1-1 від 04.05.2016, №2-1-1 від 04.05.2016, №2-1-1 від 04.05.2016, №2-1-1 від 20.05.2016, №2-1-1 від 30.05.2016, №2-1-1 від 24.06.2016, №2-11 від 27.06.2016, №2-1-1 від 10.03.2016, №2-1-1 від 21.07.2016, №2-1-1 від 15.06.2016, №2-1-1 від 22.07.2016, №2-1-1 від 15.08.2016, №2-1-1 від22.07.2016, №2-1-1 від27.07.2016, №2-1-1 від 19.08.2016, №2-1-1 від 22.08.2016, №2-1-1 від 06.10.2016 №2-1-1 від 04.11.2016, №2-1-1 від 10.11.2016, №2-1-1 від б/д, №2-1-1 від 11.03.2017, №2-1-1 від 11.03.2017, відомостей ресурсів до локального кошторису №2-1-1 від 05.12.2015, №2-1-1 від 16.12.2015, №2-1-1 від 27.12.2015, №2-1-1 від 04.05.2016, №2-1-1 від 04.05.2016, №2-1-1 від 04.05.2016, №2-1-1 від 20.05.2016, №2-1-1 від 30.05.2016, №2-1-1 від 24.06.2016, №2-11 від 27.06.2016, б/н від 10.03.2016, №2-1-1 від 21.07.2016, №2-1-1 від 15.06.2016, №2-1-1 від 22.07.2016, №2-1-1 від 15.08.2016, №2-1-1 від22.07.2016, №2-1-1 від 27.07.2016, №2-1-1 від 19.08.2016, №2-1 -1 від 22.08.2016, №2-1 -1 від 06.10.2016, №2-1 -1 від 04.11.2016, №2-1-1 від 10.11.2016, №2-1-1 від 10.01.2017, №2-1-1 від 11.03.2017, №2-1-1 від 11.03.2017, довідок про вартість виконаних будівельних робіт та витрат за формою №КБ-3 б/н від 24.02.2016, б/н від 18.03.2016, б/н від 19.01.2016, б/н від 24.02.2016, №2 від 19.04.2016, №4 від 11.07.2016, №2 від 27.05.2016, №6 від 21.07.2016, б/н від 06.07.2016, №5 від 12.07.2016, №2 від 12.07.2016, №3 від 12.07.2016, б/н від 04.04.2016, №3 від 26.04.2016, №1 від 27.05.2016, б/н від 15.09.2016, №1 від 16.08.2016, №2 від 16.08.2016, №3 від 16.08.2016, №2 від 23.09.2016, б/н від 15.09.2016, №2 від 21.10.2016, б/н від 12.09.2016, б/н від 10.10.2016, б/н від 04.11.2016, №2 від 16.11.2016, б/н від 11.01.2017, б/н від 03.02.2017, №1 від 12.04.2017, №2 від 12.04.2017, актів прийому виконаних будівельних робіт за формою №КБ-2 б/н від 24.02.2016, б/н від 18.03.2016, б/н від 19.01.2016, б/н від 24.02.2016, №2 від 19.04.2016, №4 від 11.07.2016, №2 від 27.05.2016, №6 від 21.07.2016, б/н від 06.07.2016, №5 від 12.07.2016, №2 від 12.07.2016, №3 від 12.07.2016, №1 від 04.04.2016, №3 від 26.04.2016, №1 від 27.05.2016, б/н від 15.09.2016, №1 від 16.08.2016, №2 від 16.08.2016, №3 від 16.08.2016, №2 від 23.09.2016, б/н від 15.09.2016, №2 від 21.10.2016, б/н від 12.09.2016, б/н від 10.10.2016, б/н від 04.11.2016, №2 від 16.11.2016, б/н від 11.01.2017, №1 від 03.02.2017, №1 від 12.04.2017, №2 від 12.04.2017;
- договори поставки з додатковими угодами: №30-11/2016-01 від 30.11.2016, №28/10/2016-1 від 28.10.2016, №23.03.2017 від 23.03.2017 на підтвердження факту придбання товарів (жалюзі, сонячного колектора) та послуг з технічного обслуговування за якими позивачем надано суду копії специфікацій до договорів поставки №1 від 30.11.2016, №1 від 23.03.2017, видаткових накладних №140 від 08.12.2016, №15 від 27.03.2017, актів надання послуг від №135 від 30.11.2016, №147 від 29.12.2016, №4 від 30.01.2017, №6 від 23.02.2017, №14 від 24.03.2017, №24 від 24.04.2017.
На потвердження факту видання перепусток та проходу до порту на територію позивача представників ТОВ «Пенетрон-Николаев» для виконання робіт та факту заїзду транспортних засобів на територію порту позивачем надано укладений з адміністрацією Миколаївської філії ДП "Адміністрація морських портів України" договір № 174-Р від 29.12.2010 за яким надавались послуги з оформлення та видачі перепусток на територію порту, проведення вступного інструктажу з охорони праці та копії складених за ним актів наданих послуг, рахунків, списків перепусток за відповідні періоди з зазначеними в них ПІБ особи, якій видано перепустку, номеру та дати дії перепустки, даних оформленої заявки тощо, звітів про кількість оформлених та наданих доступів, листів.
Також, на підтвердження виконання ТОВ "ПЕНЕТРОН-НИКОЛАЕВ" робіт, а також здійснення поставки позивачу товару відповідно до укладених договорів позивачем надано суду копії листів начальнику ММТП від заступника генерального директора ТОВ «Грінтур-Екс» І.І. Пугача стосовно оформлення тимчасових перепусток для представників ТОВ «Пенетрон-Николаев», які проходили на територію ММТП до ТОВ «Грінтур-Екс» для виконання робіт та ввозу-вивозу матеріалів та інструментів ТОВ «Пенетрон-Николаев» на територію ММТП.
Крім того позивач зазначив про те, що факт наявності можливості виконання ТОВ «Пенетрон-Николаев» робіт за укладеними договорами підряду підтверджується, тим, що згідно з даними офіційного реєстру Державної архітектурно-будівельної інспекції України ТОВ «Пенетрон-Николаев» має ліцензію на здійснення будівельної діяльності серії АЕ 639985 № 2013017916, видану 14.04.2015 та дійсну до 14.04.2020, тобто яка була чинна станом на час спірних операцій з позивачем, а саме з січня 2016 року по квітень 2017 року.
На підтвердження факту здійснення оплати за поставлений товар, яка була здійснення у безготівковій формі, позивачем надано суду банківську виписку від 24.04.2020 №58-2-01/27714.
Відповідачем доказів, які б спростовували пояснення позивача та наданні ним докази суду не надано. Зокрема, відповідачем не надано доказів того, що ТОВ «Пенетрон-Николаев» не відобразило у своїй податковій звітності операції з позивачем. Відтак, відповідачем не спростовано доводів позивача та доказів, наданих ним на підтвердження реальності господарських операцій між ним та вказаним контрагентом.
Посилання відповідача, як на підтвердження відсутності фактичного здійснення фінансово - господарських правовідносин між позивачем та ТОВ «Пенетрон-Николаев» на недостатність в останнього ресурсів для виконання укладених з позивачем договорів та факт декларування ТОВ «Пенетрон-Николаев» правовідносин по "фіктивними" та "транзитними" підприємствам у суд вважає необґрунтованими з огляду на наступне.
Верховний Суд у постанові від 27.02.2018 по справі №811/2154/13 зауважив, що будь-яке автоматизоване співставлення, чи дані отримані з автоматизованих систем контролюючого органу не є належними доказами в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки, автоматизоване співставлення, зокрема задекларованих податкових зобов'язань та податкового кредиту, не віднесено до засобів перевірки правильності та повноти визначення таких податкових зобов'язань, а тому здобуті таким чином докази не можуть визнаватись допустимими.
Отже, висновки відповідача, які базуються виключно на даних автоматизованих систем контролюючих органів не можуть вважатися судом обґрунтованими.
Згідно постанови Верховного Суду від 24.10.2019 у справі № 820/7293/13-а правовідносини ТОВ «Пенетрон-Николаев» із третіми особами у ланцюгах постачання, з якими позивач не вступав у господарські відносини, на які посилається відповідач, самі по собі, за відсутності інших об'єктивних та підтверджених даних про порушення позивачем податкового законодавства, не можуть свідчити про нереальність господарських взаємовідносин, які є предметом дослідження у цій справі.
Суд також акцентує увагу на принципі індивідуальної відповідальності за вчинене порушення (частина друга статті 61 Конституції України).
У постановах Верховного Суду від 20.02.2018 у справі № 813/4931/13-а, від 06.02.2018 у справі № 802/4940/14 висловлено правову позицію згідно якої податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від дотримання його контрагентом податкової дисципліни та правильності ведення ним податкового або бухгалтерського обліку.
Відповідно до частини другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Згідно статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав проти України», якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку. Таким чином, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.
Отже, у разі підтвердження товарності здійснених поставок та реальності надання послуг, платник не може відповідати за порушення, допущені контрагентом, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цієї особи.
Відповідно до постанови Верховного Суду від 17.09.2019 у справі № 807/2332/15 норми податкового законодавства не визначають певний обсяг матеріальних та/чи трудових ресурсів у платника податків при здійсненні господарської діяльності як критерій правового статусу платника податків щодо отримання податкової преференції у формі податкового кредиту чи наміру платника податків отримати певний результат від здійснення господарської операції (підприємницької діяльності).
Верховний Суд у постанові від 06.02.2018 у справі № 804/4940/14 зазначив, що відсутність у контрагентів позивача матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки зокрема залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу).
Водночас, відсутність достатніх (саме на думку контролюючого органу) матеріальних та трудових ресурсів не може беззаперечно свідчити про невиконання цими суб'єктами договірних зобов'язань.
Відсутність у контрагента добросовісного платника податку матеріальних та трудових ресурсів, не виключає можливості реального виконання таким платником господарської операції, та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем (постанова Верховного Суду від 01.10.2019 у справі № 804/9072/16).
У постанові від 10.09.2019 справа № 814/2412/17 Верховний Суд вказав, що без встановлення у судовому порядку обставин відсутності у контрагентів суб'єкта господарювання основних засобів, трудових ресурсів тощо, висновки податкового органу про нереальність господарських операцій з огляду на зазначені обставини носять лише характер припущень.
Посилання відповідача на те, що під час виходу за податковою адресою ТОВ «Пенетрон-Николаев» 08.02.2017 з метою проведення перевірки було встановлено відсутність директора товариства, суд не приймає до уваги з огляду на те, що факт відсутності на певну дату директора товариства за місцезнаходженням останнього взагалі не може свідчити про щось, крім як про фізичну відсутність керівника юридичної особи на її місцезнаходженням.
Інших доказів та обґрунтувань, крім зазначених, на підтвердження відсутності у позивача права на формування податкового кредиту за фінансово - господарськими відносинами з ТОВ «Пенетрон-Николаев» відповідачем суду не надано, як і не зазначено про причини неможливості їх надання.
Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідно до статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; ввезення товарів на митну територію України; вивезення товарів за межі митної території України; постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом. З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.
Підпунктом "а" пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно із пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Відповідно до пунктів 200.1 та 200.4 статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.
Враховуючи те, що відповідачем не надано суду доказів, як на підтвердження відсутності у позивача права на формування податкового кредиту при визначенні об'єкту оподаткування за фінансово - господарськими відносинами з ТОВ «Пенетрон-Николаев», так і на спростування наданих позивачем суду доказів на підтвердження наявності відповідного права суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що позивач не набув права та/або має бути позбавлений права на формування податкового кредиту за фінансово - господарськими правовідносинами з ТОВ «Пенетрон-Николаев»
Щодо встановлення порушення позивачем пункту 188.1 статті 188, пункту 189.9 статті 189 Податкового кодексу України в частині реалізації сої за ціною нижче ціни придбання суд зазначає наступне.
Відповідач в акті перевірки від 09.12.2019 № 8/28-10-53-11/25380435 зазначаючи про факт допущення позивачем порушення пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України та здійснення реалізації сої нижче ціни придбання посилається на наступне.
У січні 2019 року позивачем укладено договір №31/01/2019-1/60310191 від 30.01.2019 з ДП з II «САНТРЕЙД» на придбання сої у кількості 400 тон за ціною 10800 грн./т з ПДВ (9000 грн. без ПДВ) відповідно до якого було поставлено сою у кількості 400 тон на загальну суму 4320000 грн., в тому числі ПДВ - 720000 грн., відповідно до видаткової накладної №00033178318 від 31.01.2019 року та виписано податкову накладну №345 від 31.01.2019.
У лютому 2019 року позивачем укладено договір №60313826 від 13.02.2019 з ДП з II «САНТРЕЙД» на придбання сої у кількості 1000 тон за ціною 10800 грн./т з ПДВ. (9000 без ПДВ) відповідно до якого було поставлено сою у кількості 1000 тон на загальну суму 10800000 грн., в тому числі ПДВ - 1800000 грн., відповідно до видаткової накладної №0003197656 від 14.02.2019 року та виписано податкову накладну №581 від 31.01.2019.
У березні 2019 року 1350 тон сої було реалізована позивачем на адресу ДП з ІІ «САНТРЕЙД» за ціною 9100 грн. без ПДВ відповідно о видаткових накладних від 13.03.2019 № 171 та від 11.03.2019 № 170.
У березні 2019 року позивачем укладено договір №60321765 від 28.03.2019 з ДП з II «САНТРЕЙД» на придбання сої у кількості 1200 тон за ціною 10440 грн./т з ПДВ (8700 грн. без ПДВ) відповідно до якого було поставлено сою у кількості 1200 тон на загальну суму 12528000 грн., в тому числі ПДВ - 2088000 грн., відповідно до видаткової накладної №0003273438 від 28.03.2019 року та виписано податкову накладну №1564 від 28.03.2019.
З зазначеного відповідач встановлює, що станом на 12.03.2019 у позивача рахувався залишок сої у кількості 50 тон по ціні придбання 9000 грн. без ПДВ та 1200 тон по ціні придбання 8700 без ПДВ.
У квітні 2019 року позивачем укладено договір №60322488 від 02.04.2019 з ДП з II «САНТРЕЙД» на придбання сої без ГМО у кількості 600 тон за ціною 10920 грн./тонна з ПДВ. (9100 грн. без ПДВ) відповідно до якого було поставлено сою у кількості кількості 600 тон на загальну суму 6552000 грн., в тому числі ПДВ - 1092000 грн., відповідно до видаткової накладної № 0003291868 від 02.04.2019 року та виписано податкову накладну №1896 від 02.04.2019.
04.04.2019 року відповідно до податкової накладної №232 сою у кількості 1250 тон було реалізовано ТОВ «ГРІНТУР-ЕКС» на адресу ДП з II «САНТРЕЙД» за ціною 8750 грн. без ПДВ.
З зазначених фактів відповідач дійшов висновку про те, що позивачем 04.04.2019 реалізовано 50 тон сої нижче ціни придбання, а саме, придбано за 9000 грн./тонна, а реалізовано за 8750 грн./тонна.
Позивачем було укладено договір №60325586 від 22.04.2019 з ДП з II «САНТРЕЙД» на придбання сої у кількості 1200 тон за ціною 10224 грн./тонна з ПДВ. ( 8520 грн. без ПДВ) відповідно до якого було поставлено сою у кількості 1200 тон за ціною 8520 без ПДВ на загальну суму 12268800 грн., в тому числі ПДВ - 2044800 грн., відповідно до видаткової накладної № 0003311630 від 24.04.2019 року та виписано податкову накладну №2143 від 24.04.2019.
З зазначеного відповідач встановлює, що станом на 30.04.2019 у позивача рахувалось 1800 тон сої, а саме: 1200 тон по ціні 8520 грн. без ПДВ за тону і 600 тон сої без ГМО по ціні 9100 грн. без ПДВ за тону.
У травні 2019 року позивачем укладено:
- договір №60327425 від 02.05.2019 з ДП з II «САНТРЕЙД» на придбання сої без ГМО у кількості 700 тон за ціною 10920 грн./тонна з ПДВ (9100 грн. без ПДВ) відповідно до якого було поставлено сою у кількості 700 тон на загальну суму 7644000 грн., в тому числі ПДВ - 1274000 грн., відповідно до видаткової накладної № 00033325976 від 02.05.2019 року та виписано податкову накладну №2333 від 02.05.2019;
- договір №60327516 від 02.05.2019 з ДП з II «САНТРЕЙД» на придбання сої у кількості 1500 тон за ціною 10080 грн./тонна з ПДВ. (8400 грн. без ПДВ) відповідно до якого було поставлено сою у кількості 1500 тон на загальну суму 15120000 грн., в тому числі ПДВ - 2520000 грн., відповідно до видаткової накладної № 0003325980 від 03.05.2019 та виписано податкову накладну №2334 від 03.05.2019 року.
07.05.2019 4000 тон сої було реалізована позивачем на адресу ДП з II «САНТРЕЙД», відповідно до наступних податкових накладних від 07.05.2019 № 295 та № 296.
З зазначених фактів відповідач дійшов висновку про те, що 2700 тон сої врожаю 2018 року було реалізовано за 8500 грн./ тонна, тоді як 1200 тон було придбано по ціні 8520 грн./тонна і 1500 по ціні - 8400грн./тонна, а отже позивачем реалізовано 1200 то сої за ціною нижче ціни придбання.
Позивач зазначає про те, що застосовує бухгалтерській облік запасів за середньозваженою собівартістю, враховуючи, що соя має виключно родові ознаки (як і решта товарів, якими він оперує), з огляду на що стандарти бухгалтерського обліку не передбачають можливості використовувати в даному випадку інший метод обліку запасів, що достеменно відомо відповідачу.
Також позивач зазначив про те, що як випливає з акта перевірки від 09.12.2019 № 8/28-10-53-11/25380435, він придбав 50 тонни сої за ціною 9000 грн. за тону, та 1200 тон за ціною 8700 грн. за тону, а отже загальна вартість придбаної сої складає 10 890 000 грн. та середньозважена ціна за 1 метричну тону: 10 890 000 грн/1250 тонна = 8712 грн. У подальшому соя була продана за ціною 8750 грн. за тону, тобто на 38 грн. дорожче, тобто іншими словами 50 тон, придбаних за 9000 грн., були продані за 9038 грн. як 4 відсотка в кожній тоні, де решта 96 відсотків були продані по ціні 8738 грн., що разом дало загальну ціну 8750 грн. за тону.
Відповідно до пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів). При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), за винятком: товарів (послуг), ціни на які підлягають державному регулюванню; газу, який постачається для потреб населення. До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних та інфляційні, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов'язань. До бази оподаткування включаються вартість товарів/послуг, які постачаються (за виключенням суми компенсації на покриття різниці між фактичними витратами та регульованими цінами (тарифами) у вигляді виробничої дотації з бюджету та/або суми відшкодування орендодавцю - бюджетній установі витрат на утримання наданого в оренду нерухомого майна, на комунальні послуги та на енергоносії), та вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо отримувачем товарів/послуг, поставлених таким платником податку.
Як вбачається з акту перевірки від 09.12.2019 № 8/28-10-53-11/25380435 та наданого відповідачем суду відзиву висновок щодо допущення позивачем порушення пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України базується виключно на аналізі операцій позивача за період з січня по травень 2019 року з контрагентом ДП з II «САНТРЕЙД». При цьому доказів та обґрунтувань на підтвердження здійснення перевірки щодо наявності у позивача залишків сої станом на початок січня 2019 року відповідачем суду не надано. Також відповідачем не наведено обґрунтувань щодо того, яким саме чином ним було встановлено, що 04.04.2019 було реалізовано 50 тон сої, яка була придбана саме за ціною 9000 грн./тонна, у той час, як до цього позивачем також було придбано 1200 тон за ціною 8700 грн., як і встановлено, те, що 07.05.2019 було реалізовано 2700 тон сої за ціною 8500 грн./ тонна з яких 1200 тон було придбано саме за ціною 8520 грн./тонна і 1500 саме по ціні - 8400грн./тонна.
Таким чином висновки відповідача щодо продажу позивачем сої нижче ціни придбання базуються на аналізі окремих операцій позивача та на примушеннях відповідача щодо здійснення позивачем продажу саме конкретної сої, у той час, як соя, яка має виключно родові ознаки обліковується за середньозваженою собівартістю та одна партія від іншої ідентифікації не підлягає.
З огляду на зазначене враховуючи те, що висновки відповідача щодо допущення позивачем порушення пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України базуються виключно на припущенням відповідача щодо продажу позивачем сої нижче ціни придбання, які не базуються на належно встановлених конкретних даних, суд дійшов висновку щодо необґрунтованості висновку відповідача щодо допущення позивачем порушення положень зазначеної норми Податкового кодексу України
Щодо відносин з Державним підприємством "Адміністрація морських портів України", які виникли по договору про встановлення сервітуту від 10.07.2013 № А7-А.
Відповідно до наданого відповідачем суду відзиву та акту перевірки від 09.12.2019 № 8/28-10-53-11/25380435 висновок відповідача щодо допущення позивачем порушення пункту 198.2 статті 198, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України базуються на наступному.
Позивачем було укладено з ДП «Адміністрація морських портів України» в особі Миколаївської філії (володілець) договір «Про встановлення сервітуту» №А7-А від 10.07.2013. Сервітут встановлено щодо користування причалом №14 та причальною інфраструктурою, які розташовані за адресою: м. Миколаїв, вул. Заводська, 23 для здійснення навантажувально-розвантажувальних робіт.
Пунктом 14.4 вказаного договору було передбачено, що одностороннє розірвання договору з ініціативи володільця не допускається та пунктом 14.5 встановлювалось, що він може були припинений за взаємною згодою сторін шляхом укладання відповідної додаткової угоди.
З 01.01.2016 наказом Міністерства інфраструктури України «Про затвердження тарифів на послуги із забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України» від 18.12.2015 №541, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 22.12.2015 за №1608/28053 затверджено відповідні тарифи. Таким чином, з 01.01.2016 встановлено інший спосіб доступу до причалу.
ДП «АМПУ» 23.12.2015 звернулося до позивача з пропозиціями розірвати договір від 10.07.2013 №А7-А та укласти договір про забезпечення доступу портового оператора до причалу, які позивачем були відхилені.
З огляду на вказані обставини, ДП «АМПУ» звернулося до суду з позовом про розірвання договору від 10.07.2013 №А7-А про встановлення сервітуту через припинення обставин, які були підставою для встановлення сервітуту (справа 915/92/16).
Остаточне рішення по зазначеній справі прийняте Вищим господарським судом України 19.06.2017: можливість розірвання договору пов'язана з виконанням чотирьох умов, визначених частиною другою статті 652 Цивільного кодексу України. Одночасне існування цих умов позивачем (ДП «АМПУ») у суді не доведено, тому рішення прийняте на користь ТОВ «ГРІНТУР-ЕКС».
Протягом 2016-2019 років позивач не припиняв господарську діяльність та безперервно мав доступ до причалу та інфраструктури порту.
У 2016-2019 роках ДП «АМПУ» та позивач» здійснювати такі операції:
- ДП «АМПУ» на протягом 2016-2019 років на ім'я позивача оформлювало податкові накладні з номенклатурою «доступ портового оператора до причалу»;
- позивач зазначені податкові накладні не включив до складу податкового кредиту, не декларував у додатку Д5 та «Податкових деклараціях з податку на додану вартість»;
- позивач перерахував грошові кошти за договором «Про встановлення сервітуту» №А7-А від 10.07.2013 на рахунок ДП «АМПУ», однак останнє такі кошти повертало на рахунок ТОВ «ГРІНТУР-ЕКС».
При цьому, податкові накладні (податкові зобов'язання) та розрахунки коригування ДП «АМПУ» не оформлювались.
У січні 2019 року ДП «АМПУ» оформило 36 податкових накладних на отримувача - ТОВ «ГРІНТУР-ЕКС» та зареєструвало їх у ЄРПН, загальна сума ПДВ 2 443, 8 тис. грн., номенклатура «плата за сервітут причалу №14», «Користування сервітутом підкранових колій причалу №14» без вказання періоду. Розрахунки коригування до зазначених податкових накладних не складались.
Зазначені податкові накладні позивач включив до складу податкового кредиту, задекларував у додатку Д5 та «Податковій декларації з податку на додану вартість» за лютий 2019 року.
Також у січні 2019 року ДП «АМПУ» оформило щомісячні акти виконаних робіт на отримувача ТОВ «ГРІНТУР-ЕКС», де вказало періоди з січня 2016 по грудень 2018.
З зазначених фактів відповідач дійшов висновку про те, що податкові накладні, складені у січні 2019 року: а ні у періоді здійснення господарських операцій; а ні у періоді передоплат; а ні у періоді набрання законної сили остаточного рішення Вищого господарського суду України по справі №915/92/16 -19.06.2017, що не дає можливості ідентифікувати господарські операції, зазначені у податкових накладних.
Відповідно до пункту 198.2 статті 188 Податкового кодексу України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг. Датою віднесення сум до податкового кредиту замовника з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).
Пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
Факт того, що до січня 2019 року жодних документів, які б засвідчували надання послуг за договором «Про встановлення сервітуту» №А7-А від 10.07.2013 не складалось та перераховуванні за цим договором кошти повертались ДП «АМПУ» позивачу сторони визнається та підтверджується документами наявними в матеріалах справи.
Також в матеріалах справи наявні копії актів надання послуг (виконаних робіт) складені в січні 2019 року щодо послуг отриманих позивачем від ДП «АМПУ» за договором «Про встановлення сервітуту» №А7-А від 10.07.2013 в період 2016 - 2019 років. Факт сплати за послуги отримані за вказаними актами позивачем в лютому 2019 року підтверджується банківською випискою від 19.05.2020 № 58-2-01/98866.
Таким чином до січня 22019 року за послугами наданими в період 2016 - 2019 роки за договором «Про встановлення сервітуту» №А7-А від 10.07.2013 не здійснювалось ні списання коштів з рахунку позивача на оплату відповідних послуг, ні документальне оформлення акту отримання позивачем послуг, що є обов'язковою умовою формування податкового кредиту відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України.
З огляду на зазначене суд дійшов висновку про обґрунтованість складання податкових накладених щодо послуг отриманих позивачем в період 2016 - 2019 років за договором «Про встановлення сервітуту» №А7-А від 10.07.2013 після документального оформлення надання - прийняття відповідних послуг в січні 2019 року та необґрунтованість висновків відповідача щодо допущення позивачем порушення пункту 198.2 статті 198, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України
Щодо встановлення порушення підпункту 14.1.191 пункту 14.1 статті 14, пункту 189.9 статті 189 по взаємовідносинам з ІП "Хімтранс - Україна" за договором оренди нерухомого та рухомого майна "Комплекс по перевантаженню зернових вантажів на причалі № 13" від 26.03.2013 № ГР-01/13-1.
Актом перевірки від 09.12.2019 № 8/28-10-53-11/25380435 встановлено, що між ІП "Хімтранс-Україна" та позивачем укладено договір оренди нерухомого та рухомого майна "Комплексу по перевантаженню зернових вантажів на причалі №13" від 26.03.2013 №ГР-01/13-1. Відповідно до умов договору та актів приймання-передачі майна, вартість майна склала 125 090,6 млн.грн. Термін дії договору - до 30.09.2016.
Повернення орендованого майна орендодавцю - ІП "Хімтранс-Україна" відбулося 30.09.2016 відповідно до акта приймання - передачі рухомого орендованого майна б/н та акта приймання-передачи нерухомого орендованого майна б/н з оренди. При цьому, залишкова вартість основних засобів, які були сформовані за рахунок поліпшення, станом на 30.09.2016 року склала 4 951,72 тис.грн.
Зазначені факти сторонами визнаються та підтверджуються наявними в матеріалах справи копіями договору оренди нерухомого та рухомого майна "Комплексу по перевантаженню зернових вантажів на причалі №13" від 26.03.2013 № ГР-01/13-1.
Позивач у позовній заяві зазначає про те, що протягом строку оренди він здійснював поліпшення орендованого майна (рухомого та нерухомого), які становили невід'ємну частину такого майна. Вартість відповідних поліпшень він відповідно до положень бухгалтерського обліку визнавав та амортизував у складі інших основних засобів відповідних груп та на дату повернення орендованого залишкова вартість основних засобів, сформованих за рахунок поліпшень, становила 4 951 721,34 грн.
Водночас позивач зазначає про те, що повернення орендованого майна відбувалося у зв'язку із закінчення строку договору оренди нерухомого та рухомого майна "Комплексу по перевантаженню зернових вантажів на причалі №13" від 26.03.2013 № ГР-01/13-1, тобто в силу об'єктивних причин, а не за його самостійним рішенням. Також позивач посилався на те, що ним здійнювалось продовження відповідного договору оренди.
Відповідно до підпункту 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду. Постачанням товарів також вважаються, зокрема, ліквідація платником податку за власним бажанням необоротних активів, які перебувають у такого платника. Не є постачанням товарів випадки, коли основні виробничі засоби або невиробничі засоби ліквідуються у зв'язку з їх знищенням або зруйнуванням внаслідок дії обставин непереборної сили, а також в інших випадках, коли така ліквідація здійснюється без згоди платника податку, у тому числі в разі викрадення необоротних активів, або коли платник податку надає контролюючому органу відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення необоротних активів в інший спосіб, внаслідок чого необоротний актив не може використовуватися за первісним призначенням.
Пунктом 189.9 статті 189 Податкового кодексу України встановлено, що у разі якщо основні виробничі або невиробничі засоби ліквідуються за самостійним рішенням платника податку, така ліквідація для цілей оподаткування розглядається як постачання таких основних виробничих або невиробничих засобів за звичайними цінами, але не нижче балансової вартості на момент ліквідації. Норма цього пункту не поширюється на випадки, коли основні виробничі або невиробничі засоби ліквідуються у зв'язку з їх знищенням або зруйнуванням внаслідок дії обставин непереборної сили, в інших випадках, коли така ліквідація здійснюється без згоди платника податку, у тому числі в разі викрадення основних виробничих або невиробничих засобів, що підтверджується відповідно до законодавства або коли платник податку подає контролюючому органу відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення основних виробничих або невиробничих засобів у інший спосіб, внаслідок чого вони не можуть використовуватися за первісним призначенням.
Отже, ліквідація платником податку за власним бажанням основних виробничих або невиробничих засобів для цілей оподаткування розглядається як їх постачання за звичайними цінами, але не нижче балансової вартості на момент ліквідації. Відповідні положення податкового законодавства не застосовуються виключно у випадку, якщо відповідна ліквідація відбулась внаслідок дії обставин непереборної сили або без згоди платника податку.
Позивач здійснюючи поліпшення майна, яке було передано йому в оренду відповідно до договору оренди нерухомого та рухомого майна "Комплексу по перевантаженню зернових вантажів на причалі №13" від 26.03.2013 № ГР-01/13-1 усвідомлював той факт, що після закінчення дії відповідного договору відповідні поліпшення будуть ним передані ІП "Хімтранс-Україна" та ним визнається факт здійснення відповідної передачі. При цьому позивач не зазначає про факт здійснення компенсації понесених ним витрат на поліпшення майна будь - яким чином чи факт того, що ним вчинялись дії хоча б щодо обговорення відповідного питання з ІП "Хімтранс-Україна".
Таким чином здійснюючи поліпшення майна переданого йому в оренду відповідно до договору оренди нерухомого та рухомого майна "Комплексу по перевантаженню зернових вантажів на причалі №13" від 26.03.2013 № ГР-01/13-1, його бухгалтерський облік та амортизацію у складі інших основних засобів відповідних груп позивач усвідомлював, що 30.09.2016 воно має бути передано ІП "Хімтранс-Україна" за відсутності будь - якої компенсації зі сторони останнього, тобто фактично для нього ліквідовано.
З огляду на зазначене суд дійшов висновку про те, що здійснюючи поліпшення майна, яке було передано йому в оренду відповідно до договору оренди нерухомого та рухомого майна "Комплексу по перевантаженню зернових вантажів на причалі №13" від 26.03.2013 № ГР-01/13-1 та в подальшому передаючи відповідні поліпшення ІП "Хімтранс-Україна" позивач фактично прийняв рішення про ліквідацію основних засобів.
Таким чином висновки відповідача щодо допущення позивачем порушення підпункту 14.1.191 пункту 14.1 статті 14, пункту 189.9 статті 189 Податкового кодексу України є обґрунтованими.
Відповідно до частини другої статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У рішенні Європейського Суду з прав людини від 22.01.2009 у справі "Булвес" АД проти Болгарії (заява №3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки для отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.
Керуючись статтями 241, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
1.Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінтур-Екс" (54001, м. Миколаїв, вул. Мала Морська, 25, кв. 24, код ЄДРПОУ 25380435) до Південного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, як відокремленого підрозділу ДПС (65015, Одеська обл., м. Одеса, Пр. Шевченка, буд. 15/1, код ЄДРПОУ 44104032) - задовольнити частково.
2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Офісу великих платників податків ДПС від 02.01.2020 №0000025311, №0000035311.
3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Офісу великих платників податків ДПС від 02.01.2020 №0000045311 частково - за основним платежем на суму 54761179,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на 13690294,75 грн.
4. В решті позовних вимог - відмовити.
5. Присудити за рахунок бюджетних асигнувань Південного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, як відокремленого підрозділу ДПС (65015, Одеська обл., м. Одеса, Пр. Шевченка, буд. 15/1, код ЄДРПОУ 44104032) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінтур-Екс" (54001, м. Миколаїв, вул. Мала Морська, 25, кв. 24, код ЄДРПОУ 25380435) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 21 000 (двадцять одна тисяча ) грн. 00 коп.
Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.П. Огурцов
Повний текст рішення виготовлено 16.02.2022