24 лютого 2022 року
м. Рівне
Справа № 570/4882/20
Провадження № 22-ц/4815/313/22
Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Шимківа С.С.,
суддів: - Боймиструка С.В., Ковальчук Н.М.,
секретар судового засідання - Ковальчук Л.В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Шпанівська сільська об'єднана територіальна громада Рівненського району,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 20 жовтня 2021 року (ухвалене у складі судді Кушнір Н.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Шпанівської сільської об'єднаної територіальної громади Рівненського району про визнання дійсним правочину, визнання прав власності на нерухоме майно,-
У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Шпанівської сільської об'єднаної територіальної громади Рівненського району про визнання дійсним правочину, визнання прав власності на нерухоме майно.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що на підставі рішення №211 виконавчого комітету Рівненської районної ради Рівненської області від 14 вересня 1988 року її бабі - ОСОБА_2 , як голові колгоспного двору, 28 жовтня 1988 року було видано свідоцтво про право особистої власності на 1/2 домоволодіння АДРЕСА_1 . Право власності ОСОБА_2 було зареєстроване Рівненським обласним бюро технічної інвентаризації в реєстровій книзі с. Бармаки. В 2000 році ОСОБА_2 виявила бажання передати їй свою 1/2 частину зазначеного домоволодіння. Найбільш оптимальним на той час було переоформлення права власності через товарні біржі. Угоди зареєстровані на товарній біржі не підлягають нотаріальному посвідченню, а така угода вважається укладеною з моменту її реєстрації на біржі. 21 лютого 2000 року член біржі, брокерська контора №1 «Форт» в особі брокера ОСОБА_3 , що діяв в інтересах ОСОБА_2 (Продавця) і член біржі, брокерська контора №1 «Форт» в особі брокера ОСОБА_4 , що діяла в її інтересах (Покупця) уклали угоду на Рівненській універсальній товарно-майновій біржі «Гарант», згідно якої Продавець ( ОСОБА_2 ) продала, а покупець ( ОСОБА_1 ) купила 1/2 частину домоволодіння АДРЕСА_1 , що належить продавцю відповідно до свідоцтва про право особистої власності, виданого виконавчим комітетом Рівненської районної ради Рівненської області на підставі рішення №211 від 14 вересня 1988 року та зареєстрованого у Рівненському обласному бюро технічної інвентаризації 28.10.1988 року за № 1-61-61. Біржова угода була зареєстрована Рівненською універсальною товарно-майновою біржею «Гарант» 21 лютого 2000 року за реєстраційним №Н-345/99, а 22 березня 2000 року 1/2 частина домоволодіння була зареєстрована Рівненським обласним бюро технічної інвентаризації за нею на праві власності. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла. Зазначає, що на даний час, користуючись і володіючи 1/2 частиною зазначеного домоволодіння більше 20 років, вона не може нею розпорядитися як власник, оскільки біржова угода купівлі-продажу нерухомості від 21 лютого 2000 року через колізію у діючому на той час законодавстві не визнається правовстановлюючим документом. Покликаючись на виконання нею усіх істотних умов договору купівлі-продажу, просила визнати дійсною біржову угоду купівлі-продажу нерухомості від 21 лютого 2000 року, зареєстровану на Рівненській універсальній товарно-майновій біржі "Гарант" 21 лютого 2000 року за реєстраційним №Н-345/99 та визнати за нею право власності на 1/2 частину домоволодіння АДРЕСА_1 .
Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 20 жовтня 2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Шпанівської сільської об'єднаної територіальної громади Рівненського району про визнання дійсним правочину, визнання прав власності на нерухоме майно - відмовлено.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції керувався тим, що матеріали справи не містять доказів факту ухилення іншою стороною угоди - ОСОБА_2 від нотаріального оформлення угоди, то відсутні підстави для визнання дійсною біржової угоди купівлі-продажу нерухомості від 21 лютого 2000 року. Враховуючи те, що спірна угода не породжує для сторін, які її уклали, прав і обов'язків, позивач не є власником спірного майна, а тому правові підстави для визнання за позивачем права власності - відсутні.
Не погоджуючись із рішенням місцевого суду, ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку.
У поданій апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, не достатньо ґрунтовно дослідив докази, у зв'язку з чим, висновки, викладені в рішенні, не відповідають обставинам справи. Наголошує, що згідно Закону України "Про товарну біржу" біржові угоди зареєстровані на товарній біржі не підлягають нотаріальному посвідченню, а така угода вважається укладеною з моменту її реєстрації на біржі. У зв'язку з чим, вважає обґрунтованими свої позовні вимоги, оскільки спірна угода не потребувала нотаріального посвідчення, а її істотні умови були не виконані у повному обсязі. При житті ОСОБА_2 не оспорювала біржової угоди і не ставила під сумнів її дійсність, як і її спадкоємець - ОСОБА_5 , яка була її представником при підписанні даної угоди. 1/2 частина спірного домоволодіння не увійшла до складу спадкового майна ОСОБА_2 , тому відповідачем у даній справі визначено територіальну громаду.
З наведених міркувань просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухваливши нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників процесу, апеляційний суд приходить до висновку про часткове її задоволення, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що згідно свідоцтва про право особистої власності на домоволодіння від 28.10.1988 р. Ѕ частина домоволодіння по АДРЕСА_1 належить на праві особистої власності колгоспному двору, головою якого є ОСОБА_2 , що записано у реєстрову книгу с. Бармаки, том 1, сторінка 61, позиція 61 та підтверджується довідкою-характеристикою Рівненського обласного бюро технічної інвентаризації від 8 січня 2000 р. № 7179.
Згідно біржової угоди купівлі-продажу нерухомості від 21 лютого 2000 року (далі - угода), член Рівненської універсальної товарно-майнової біржі «Гарант», брокерська контора № 1 «Форт» в особі брокера ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2 , інтереси якої представляє ОСОБА_5 (надалі - продавець) та член біржі, брокерська контора № 1 «Форт» в особі брокера Бештинарської Тетяни Олексіївни в інтересах ОСОБА_1 (надалі - покупець) уклали дану угоду, відповідно до п. 1 якої продавець продав, а покупець купив Ѕ частину домоволодіння АДРЕСА_1 .
Продаж Ѕ частини зазначеного будинковолодіння було здійснено за 2 000 гривень, які покупець сплатив продавцю повністю до підписання даної угоди в присутності брокерів брокерської контори № 1 «Форт» (п.5 угоди). Покупець набуває право власності на вказаний об'єкт нерухомого майна з моменту укладання даної угоди і її реєстрації на біржі (п.7 угоди). Пунктом 14 угоди передбачено, що відповідно до ст.15 Закону України «Про товарну біржу», угода реєструється на біржі і подальшому нотаріальному посвідченню не підлягає.
Угода підписана представником продавця ОСОБА_5 та покупцем ОСОБА_1 та зареєстрована Рівненською універсальною товарно-майновою біржею «Гарант» 01 лютого 2000 року за реєстраційним № Н-345/99.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_1 , виданого 27 жовтня 2000 року.
Звертаючись із даним позовом, ОСОБА_1 зазначає, що на даний час, користуючись і володіючи 1/2 частиною зазначеного домоволодіння більше 20 років, вона не може нею розпорядитися як власник, оскільки біржова угода купівлі-продажу нерухомості від 21 лютого 2000 року через колізію у діючому на той час законодавстві не визнається правовстановлюючим документом.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції керувався тим, що матеріали справи не містять доказів факту ухилення іншою стороною угоди - ОСОБА_2 від нотаріального оформлення угоди, а тому відсутні підстави для визнання дійсною біржової угоди купівлі-продажу нерухомості від 21 лютого 2000 року. Враховуючи те, що спірна угода не породжує для сторін, які її уклали, прав і обов'язків, позивач не є власником спірного майна, а тому правові підстави для визнання за позивачем права власності - відсутні.
З таким висновком суду колегія суддів у повній мірі погодитися не може.
Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України 2003 року, що набрав чинності з 01 січня 2004 року, встановлено, що цей кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.
Таким чином на спірні правовідносини поширюється дія норм ЦК УРСР1963 року.
За змістом статей 128, 153 ЦК Української РСР право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Договір вважається укладеним, коли між сторонами в повній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.
Відповідно до статті 224 ЦК Української РСР за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 227 ЦК Української РСР передбачалася обов'язкова нотаріальна форма договору купівлі-продажу житлового будинку (квартири) і його реєстрація органами місцевого самоврядування.
Згідно зі статтею 15 Закону України «Про товарну біржу» не підлягали нотаріальному посвідченню угоди, які зареєстровані на біржі, якщо вони являють собою купівлю-продаж, поставку та обмін товарів, допущених до обігу на товарній біржі.
У період укладання оспорюваного договору купівлі-продажу існувала колізія у чинному законодавстві, оскільки згідно зі статтями 224, 227 ЦК Української РСР договір купівлі-продажу житлових квартир повинен бути нотаріально засвідчений, якщо хоча б одна зі сторін є громадянином, а недотримання даної вимоги тягне недійсність договору. Проте, згідно зі статтею 15 Закону України «Про товарну біржу» біржі мають право вчиняти угоди з будь-якими видами нерухомості і такі угоди не підлягають наступному нотаріальному посвідченню.
Судом встановлено, що біржова угода купівлі-продажу нерухомості від 21 лютого 2000 року у передбаченому законом порядку не визнавалася недійсною.
За таких обставин, помилковою є відмова місцевого суду у задоволенні позову з підстав, що біржова угода купівлі-продажу нерухомості від 21 лютого 2000 року нотаріально не посвідчена, оскільки таке її посвідчення не вимагалося в силу положень ст. 15 Закону України «Про товарну біржу». Крім того, незрозумілими є мотиви суду щодо недоведеності позивачем факту ухилення від нотаріального посвідчення договору та що така можливість була безповоротного втрачена, оскільки ОСОБА_2 , яка є продавцем 1/2 частини спірного будинку, померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Водночас, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, що передбачено частиною четвертою вищевказаної статті.
Згідно частини першої-п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Також суд першої інстанції не звернув уваги, що позов заявлено до неналежного відповідача і фактично розглянув спір по суті обставин справи.
Заявлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у його задоволенні.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_5 є спадкоємцем ОСОБА_6 і власником іншої половини спірного домоволодіння, тому, на переконання апеляційного суду ОСОБА_5 є належним відповідачем у даній справі.
При цьому, суд апеляційної інстанції не наділений повноваженням щодо залучення належних відповідачів до участі у справі на стадії апеляційного провадження справи.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року по справі № 523/9076/16-ц зазначила, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.
Крім того, у матеріалах справи відсутні докази звернення ОСОБА_1 до державного реєстратора з метою реєстрації права власності на частину будинковолодіння, яка є предметом біржової угоди і відмови останнього у вчиненні таких дій.
Враховуючи вищезазначене, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову з підстав, які наведенні у даній постанові.
Керуючись ст.ст. 367, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, Рівненський апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 20 жовтня 2021 року скасувати.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Шпанівської сільської об'єднаної територіальної громади Рівненського району про визнання дійсним правочину, визнання прав власності на нерухоме майно відмовити з мотивів наведених у даній постанові.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Головуючий-суддя Шимків С.С.
Судді: Боймиструк С.В.
Ковальчук Н.М.