Справа № 755/10181/21
"22" лютого 2022 р. Дніпровський районний суд м. Києва (далі - Суд)
у складі головуючої судді ОСОБА_1 одноособово,
за участю
секретаря судових засідань ОСОБА_2 ,
та сторін кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013110040011794 від 19.07.2013 за обвинуваченням
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Котовськ, Одеської області, громадянина України, з середньо-спеціальною освітою, не одруженого, не працюючого, маючого на утриманні малолітню доньку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 Кримінального Кодексу України (далі - КК),
Судом визнано доведеним, що ОСОБА_4 18 липня 2013 року близько 12 год. 30 хв. перебував із невстановленою досудовим слідством особою в гіпермаркеті ТОВ «Ашан Україна Гіпермакет», що знаходиться за адресою: м. Київ, проспект Ватутіна, 2-Т, де вступив у злочинну змову на таємне викрадення чужого майна з корисливих мотивів, з метою протиправного збагачення.
Реалізуючи свій злочинній умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна, ОСОБА_4 та невстановлена досудовим розслідуванням особа, розподілили між собою злочинні ролі.
В подальшому, відповідно до розподілених ролей, невстановлена особа перебуваючи у відділі продажу кави, користуючись тим, що за її злочинними діями ніхто із сторонніх осіб не спостерігає, таємно викрав вісім упаковок кави марки «Якобз» 230 гм., артикул 291677, які поклав до рюкзака, який тримав при собі.
Продовжуючи свої злочинні наміри, діючи згідно розроблених ролей, невстановлена досудовим розслідуванням особа, діючи групою осіб з ОСОБА_4 , перебуваючи в торгівельному залі гіпермаркету ТОВ «Ашан Україна Гіпермаркет», передала останньому рюкзак в якому знаходились викрадені упаковки з кавою.
Надалі ОСОБА_4 направився до касової зони, на якій сплативши за одноразовий посуд, який взяв для відвернення уваги, скориставшись тим, що за його діями ніхто не спостерігає, рушив до виходу із торгівельної зали магазину, проте, був затриманий працівниками служби охорони.
Таким чином ОСОБА_4 за попередньою змовою з невстановленою досудовим розслідуванням особою, своїми діями скоїв закінчений замах на таємне викрадення чужого майна ТОВ «Ашан Україна Гіпермаркет» на суму 460 грн. 16 коп., виконавши усі дії, які вважав необхідними для доведення кримінального правопорушення до кінця, але його не було закінчено з причин, які не залежали від її волі, оскільки останнього було зупинено біля виходу з приміщення магазину працівниками служби охорони.
Вказаних висновків Суд дійшов з урахуванням пояснень обвинуваченого, який будучи допитаним в судовому засіданні свою вину у вчиненні кримінального правопорушення визнав повністю, дав покази, підтвердив обставини його вчинення, викладені в установочній частині вироку, зокрема в частині часу, місця та способу, щиро розкаявся у вчиненому.
Так, указав, що дійсно за наведеного у вироку алгоритму дій учинив замах на крадіжку майна, вчинену за попередньою змовою групою осіб.
Останній також виразив готовність понести покарання за вчинене у межах своєї вини.
Крім повного визнання своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення просив Суд визнати недоцільним дослідження доказів в частині обставин вчинення цього кримінального правопорушення, так як повністю погоджується з встановленими обставинами.
Покази обвинуваченого в судовому засіданні послідовні і логічні, а тому не викликають сумнівів суду у правильності розуміння ним змісту обставин, добровільності та істинності його позиції.
За згодою учасників судового провадження, які не оспорюють фактичні обставини справи, кваліфікацію кримінального правопорушення, судом встановлено, що вони вірно розуміють зміст обставин справи, відсутні сумніви в добровільності їх позиції, Суд, у порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, визнав недоцільним дослідження доказів щодо обставин, які ніким не оспорюються, обмежившись допитом обвинуваченого, дослідженням, зібраних досудовим слідством матеріалів, що характеризують його особу, а також інших доказів, в яких викладені та посвідчені відомості, що мають значення для встановлення фактів і обставин даного кримінального провадження та інших з метою правильної кваліфікації дій обвинуваченого, у відповідності до положень Кримінального Кодексу України, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, у межах ч. 3 ст. 349 КПК України, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, приходить до висновку про повну доведеність вини обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК України, за вище встановлених обставин.
При цьому, з урахуванням, висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах відображеного у постанові Верховного Суду колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду від 22.03.2018 у справі № 521/11693/16-к, судом установлено, що обставини визнані судом у вироку як доведені, з числа регламентованих ст. 91 КПК України, у своїй сукупності підтверджуються процесуальними джерелами доказів, які передбачені ст. 84 того ж Кодексу, та містяться у матеріалах цього провадження, як наслідок, Суд уважає, установленими усі обставини, що мають значення для кримінального провадження шляхом обсягу та порядку дослідження доказів на їх підтвердження, у порядку ст. 349 КПК України.
При кваліфікації дій обвинуваченого Суд ураховує, що Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у постанові від 05.04.2018 в справі № 658/1658/16-к зазначає, що кваліфікація злочину - кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому Кримінальним кодексом, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.
За своєю суттю і змістом кваліфікація злочинів завжди пов'язана з необхідністю обов'язкового встановлення і доказування кримінально-процесуальними і криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб'єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК.
Відповідно до пунктів 3-4 постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009 N 10 «Про судову практику у справах про злочини проти власності», які віднайшли своє відображення у позиції Верховного Суду викладеної у постанові від 11 вересня 2019 року в справі № 725/2266/18, слідує, що крадіжка (таємне викрадення чужого майна) - це викрадення, здійснюючи яке, винна особа вважає, що робить це непомітно для потерпілого чи інших осіб.
Згідно ст. 15 КК замахом на кримінальне правопорушення є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення кримінального правопорушення, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу, якщо при цьому кримінальне правопорушення не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.
Замах на вчинення кримінального правопорушення є закінченим, якщо особа виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення кримінального правопорушення до кінця, але кримінальне правопорушення не було закінчено з причин, які не залежали від її волі.
У постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про злочини проти власності» № 10 від 6 листопада 2009 року, указано, що злочин визначається вчиненим за попередньою змовою групою осіб у разі його вчинення декількома (двома і більше) суб'єктами цього злочину, які заздалегідь домовилися про його спільне вчинення. Учасники вчинення злочину групою осіб діють узгоджено, зі спільним умислом, і кожен із них безпосередньо виконує діяння, що повністю чи частково утворює об'єктивну сторону складу злочину. При цьому можливий розподіл функцій, за якого кожен співучасник виконує певну роль у вчиненні злочину.
Відповідно до статті 26 КК співучастю у злочині є умисна спільна участь декількох суб'єктів злочину у вчиненні умисного злочину.
З огляду на наведене та у світлі формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, Суд кваліфікує дії ОСОБА_4 , за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК України, оскільки він вчинив закінчений замах на таємне викрадення чужого майна (крадіжку), виконавши усі дії, які вважав необхідними для доведення кримінального правопорушення до кінця, але кримінальне правопорушення не було закінчено з причин, які не залежали від його волі, за попередньою змовою групою осіб.
Вирішуючи питання про обрання міри покарання обвинуваченому Суд, відповідно до ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Те, що згідно ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Так, обставинами, що пом'якшують покарання є
? щире каяття, яке полягає у визнанні у суді обставин регламентованих п. 1 ч. 2 ст. 91 КПК щодо події кожного з кримінальних правопорушень, у т.ч. їх час, місце, спосіб учинення.
Адже, щире розкаяння характеризує суб'єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася (див. п. 3 ПП ВСУ від 23.12.2005 № 12 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності»).
Розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого (див. постанову ККС ВС від 22.03.2018 у справі № 759/7784/15-к).
Обвинувачений висловив щирий жаль з приводу учинених дій та осуд своєї поведінки;
? активне сприяння розкриттю злочину, що виразилось у активному сприянні у встановленні обставин регламентованих ст. 91 КПК.
Обставин, що обтяжують покарання, відповідно до ст. 67 КК України, не установлено.
Також, Суд враховує, що обвинувачений на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває; має місце проживання, стан здоров'я, спосіб життя (див. дані установочної частині цього рішення), що свідчить про те, що оточуюча його обстановка у сім'ї та побуті, виражає прийнятні соціальні зв'язки; позицію сторони обвинувачення щодо необхідної міри покарання; відношення обвинуваченого до вчиненого, ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, а саме: класифікацію за ст. 12 КК, особливості й обставини вчинення: форму вини, мотив і мету, спосіб, стадію вчинення, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали; поведінку під час та після вчинення злочинних дій та вважає за необхідне призначити покарання у межах санкції статті 185 КК України у виді обмеження волі, зі звільнення від відбування покарання з випробуванням, у відповідності до вимог ст. 75 того ж Кодексу та покладенням обов'язків з числа визначених його ст. 76 КК, оскільки Суд переконаний, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК України, дана міра покарання є достатньою для виправлення обвинуваченого та попередження нових кримінальних правопорушень.
Дане покарання на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).
Тобто, як наслідок, формальні моменти не можуть бути вирішальними, головною є можливість у кожній конкретній справі оцінити основному мету застосування певного заходу та характер впливу на особу, які можуть істотно відрізнятися, навіть, за зовнішньої подібності відповідних примусових заходів, бо Суд стоїть на тій позиції, що незалежно від того, що вчинили злочинці, визнання їх людської гідності передбачає надання їм можливості ресоціалізувати себе за час відбування покарання з перспективою колись стати відповідальним членом вільного суспільства, що, у цій ситуації, при застосуванні саме такого покарання, є можливим.
Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню.
У той час, як призначення будь-якого іншого виду покарання без звільнення від його відбування, Суд сприймає, як діяння, яке б указувало на те, що саме у цій ситуації, та обставинах при яких було вчинено злочин, воно сприймалося б, як грубо непропорційне (діяння та покарання), як наслідок, сприймалося б як жорстоке поводження.
Також, Суд зауважує, що в цій ситуації у справі є дійсними обставини визначені ч. 2 ст. 416 КПК, яка передбачає, що при новому розгляді в суді першої інстанції допускається посилення покарання тільки за умови, якщо вирок було скасовано за апеляційною скаргою прокурора у зв'язку з необхідністю застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення або посилення покарання.
Так, вироком від 30.09.21 обвинуваченому було призначено покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки зі звільненням від відбування покарання у порядку ст. 75 КК з іспитовим строком в 1 рік, однак ухвалою суду апеляційної інстанції від 15.12.21 наведений вирок скасовано, у зв'язку з істотним порушенням вимог КПК, тобто не у зв'язку з необхідністю застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення або посилення покарання.
А тому в ключі висновків об'єднаної палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду сформованих у постанові від 23 вересня 2019 року в справі № 728/2724/16-к щодо застосуванням норм ст. 416 КПК слід зауважити, що в цій ситуації, при новому розгляді кримінального провадження суд першої інстанції, виходячи з наведених вимог КПК, позбавлений можливості застосувати щодо особи норми закону про посилення покарання.
Підстав для застосування положень ч. 5 ст. 74 КК немає з огляду на дійсність обставин визначених реченням 3 ч. 2 ст. 49 КК.
Питання речових доказів у кримінальному проваджені вирішено, згідно положень ст. 100 КПК України.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 368-371, 373-374, 376, 416 КПК України, Суд
ОСОБА_4 визнати винуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК України та призначити йому покарання у виді обмеження волі на строк 2 (два) роки.
В силу ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування покарання з іспитовим строком на 1 (один) рік.
Згідно ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_4 обов'язки: не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації.
Речові докази: диск із відеозаписом «Відео з гіпермаркету Ашан», комп'ютерний лазерний диск на якому міститься 3 відеофайли «кража кофе 18.07.13» - залишити в матеріалах судового провадження.
Вирок може бути оскаржено протягом 30 днів з дня проголошення до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд м. Києва.
Копію судового рішення негайно після його проголошення вручити обвинуваченому, прокурору, іншим учасникам судового провадження та не пізніше наступного дня після ухвалення надіслати учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.
С у д д я Оксана БІРСА