21.02.2022
Справа №721/1186/21
Провадження №2/721/35/2022
РIШЕННЯ
Путильський районний суд Чернівецької області в складі
головуючого судді Стефанко У.Д.
за участю
секретаря судових засідань Свідунович Ю.Ю.
позивача ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Путила в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного агенства лісових ресурсів України Чернівецького обласного управління лісового та мисливського господарства ДП «Путильський лісгосп» Вижницького району, Чернівецької області про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи -
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи до відповідача Державного агенства лісових ресурсів України Чернівецького обласного управління лісового та мисливського господарства ДП «Путильський лісгосп» Вижницького району, Чернівецької області.
Зазначає, що працює лісником Яблуницького лісництва ДП "Путильський лісгосп" відповідно до Наказу № 2-к від 12.01.2010 року. У грудні 2021 року його конституційне право на роботу було грубо порушено з боку відповідача, яке полягало у постійному і незаконному вимаганні від нього медичної інформації про вакцинацію від распіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 та обмежено його право щодо повноцінної роботи.
10 грудня 2021 року директору ДП «Путильський лісгосп» Слижуку В.В. позивачем було подано письмову заяву «Обгрунтована відмова від проведення щеплень від COVID-19 » з додатком до заяви: «Лист-роз'яснення директора розвитку ринку праці та умов оплати праці щодо неправомірності застосування роботодавцем до працівника заходів примусу та/або дисциплінарного стягнення за відмову вакцинуватися від коронавірусної хвороби COVID-19». Однак 16 грудня 2021 року наказом № 454-к від 10 грудня 2021 року його відсторонено від роботи з підстав відсутності відповідного щеплення. Вказаний наказ вважає незаконним та таким, що підлягає скасуванню з наступних підстав. Перелік обов'язкових профілактичних щеплень визначений виключно Законом України «Захист населення від інфекційних хвороб». Даний Закон не визначає обов'язковість щеплень проти COVID-19, а тому відсторонення від роботи у зв'язку з відсутністю щеплення проти COVID-19 не відповідає вимогам ч. 2 ст. 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб», тому є незаконним та безпідставним. Крім того, законами України не передбачено правової підстави відсторонення працівника від роботи у зв'язку відсутності у нього щеплення проти COVID-19 або ненадання документів про щеплення проти COVID-19. Згідно ч.1 ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та ч.1 ст.27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» існує тільки 6 видів обов'язкових профілактичних щеплень, які включаються до календаря щеплень - проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу. А тому наказ Відповідача є незаконним та підлягає скасування в судовому порядку, що є належним правовим захистом його прав, як працівника. Також зазначає, що він не відмовляється/ухиляється від вакцинації проти COVID-19, яка в Україні є добровільною. Тому, щодо вимагання від нього документів на підтвердження проведення щеплення проти COVID-19 є протиправним та такими, що суперечать чинному законодавству. Тому будь-який примус до такої вакцинації через погрозу відсторонення або саме відсторонення від роботи варто розглядати як порушення гарантованих Конституцією та Кодексом законів про працю України прав та інтересів людини.
Просить суд визнати незаконним та скасувати наказ № 454-к від 10.12.2021 року ДП «Путильського лісгоспу» про відсторонення його від роботи.
Відзив на позовну заяву відповідачем не подано.
В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали, просили позов задовольнити.
В судове засідання представник відповідача не з'явився, від нього до суду надійшла заява про розгляд справи в його відсутності з додатками на підтвердження законності видачі оспорюваного наказу. При розгляді справи покладаються на розсуд суду.
Враховуючи подані до суду заяви, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи, права та обов'язки сторін та перевіривши їх доказами, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають до задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено, що згідно копії трудової книжки серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 08.07.2003 року працює лісником Яблуницького лісництва, з 12.01.2010 року на підставі наказу № 2-к від 12.01.2010 року.
Наказом № 454-к від 10.12.2021 року ДП «Путильського лісгоспу» лісник Яблуницького лісництва ДП "Путильський лісгосп" ОСОБА_1 відсторонений від роботи з 10.12.2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати.
Згідно повідомлення «Про обов'язкове профілактичне щеплення проти COVID-19» вбачається, що директор ДП «Путильський лісгосп» повідомив ОСОБА_1 про відсторонення без збереження заробітної плати у випадку відсутності повного курсу вакцинації або медичного висновку про наявність абсолютних протипоказань до вакцинації проти COVID-19. У вказаному повідомленні зазначено, що від підпису ОСОБА_1 відмовився, натомість надав заяву - обґрунтовану відмову від проведення щеплень від COVID-19, датовану 10.12.2021 року.
Згідно листа Державного агенства лісових ресурсів України листом №10-29/9377-21 від 10.11.2021 року «Про обов'язкову вакцинацію працівників підприємств» працівників ДП « Путильський лісгосп» повідомлено про неухильне виконання керівниками та працівниками підприємств листа Державного агентства лісових ресурсів України від 10.11.2021 №10-29/937721 та наказу Міністерства охорони здоров'я України від 01.11.2021 № 2393 «Про затвердження змін до переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням» звертаючи увагу на п. 4 Переліку професій виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням.
Частина 1 ст. 55 Конституції України, яка передбачає, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом, містить загальну норму, яка означає право кожного звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені чи порушуються, створені чи створюються перешкоди для їх реалізації чи мають місце інші обмеження прав і свобод.
За змістом статті 5 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я», державні, громадські або інші органи, підприємства, установи, організації, посадові особи та громадяни зобов'язані забезпечити пріоритетність охорони здоров'я у власній діяльності, не завдавати шкоди здоров'ю населення і окремих осіб, у межах своєї компетенції надавати допомогу хворим, особам з інвалідністю та потерпілим від нещасних випадків, сприяти працівникам органів і закладів охорони здоров'я в їх діяльності, а також виконувати інші обов'язки, передбачені законодавством про охорону здоров'я.
Згідно з приписами пункту «г» частини 1 статті 6 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я», кожний громадянин України має право на охорону здоров'я, що передбачає: безпечні і здорові умови праці, навчання, побуту та відпочинку.
Відповідно до вимог пунктів «а» та «б» частини 1 статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я», громадяни України зобов'язані: піклуватись про своє здоров'я та здоров'я дітей, не шкодити здоров'ю інших громадян; у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.
Водночас, частинами 2, 3 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачено, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов'язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я. У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об'єктах можуть проводитися обов'язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями.
Таким чином, зі змісту норми статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» вбачається, що перелік хвороб, передбачених частиною 1 цієї статті, проти яких профілактичні щеплення є обов'язковими, не є вичерпним.
Відповідно до частини 1 статті 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.
Перелік підстав для відсторонення не є вичерпним, оскільки законодавець у цій нормі вжив сполучення «в інших випадках, передбачених законодавством», що означає можливість визначення таких підстав і у інших нормативно-правових актах.
Щодо тлумачення поняття «законодавство», яке вжите у КЗпП України, суд враховує рішення Конституційного Суду України від 9 липня 1998 року у справі №17/81-97 (№12-рп/98), у якому КСУ зазначив, що термін «законодавство» досить широко використовується у правовій системі в основному у значенні як сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин і є джерелами певної галузі права. Цей термін без визначення його змісту використовує і Конституція України (статті 9, 19, 118, пункт 12 Перехідних положень). У законах залежно від важливості і специфіки суспільних відносин, що регулюються, цей термін вживається в різних значеннях: в одних маються на увазі лише закони; в інших, передусім кодифікованих, в поняття «законодавство» включаються як закони та інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а в деяких випадках - також і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади. У Кодексі законів про працю України термін «законодавство» в цілому вживається у широкому значенні, хоча його обсяг чітко не визначено.
Тобто, до інших передбачених законодавством випадків належить, зокрема, відмова або ухилення від профілактичних щеплень працівників професій, виробництв та організацій, для яких таке щеплення є обов'язковим.
Відсторонення працівника від роботи слід розуміти як один із передбачених законодавством випадків призупинення трудових правовідносин, яке полягає в тимчасовому увільненні працівника від обов'язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і тимчасовому увільненні роботодавця від обов'язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання.
Тимчасове увільнення працівника від виконання його трудових обов'язків в порядку відсторонення від роботи на умовах та з підстав, встановлених законодавством, по суті не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках і має на меті запобігання негативним наслідкам.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 04.10.2021 року №2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням (далі Перелік № 2153). Відповідно до цього Переліку обов'язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України цієї хвороби, підлягають працівники: 1) центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; 2) місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; 3) закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності; 4) підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади; 5) установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів; 6) підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 року № 83.
Отже, професія позивача - лісника Яблуницького лісництва Державного підприємства "Путильський лісгосп", як працівника державного підприємства, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади, входить до переліку професій підприємства, працівники якого підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину.
Винятком є працівники, що мають протипоказання до щеплень, визначені в Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженому МОЗ України від 16.09.2011 р. №595.
Міністерство юстиції України зробило висновок, що наказ МОЗ № 2153 відповідає Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема статті 8 Конвенції «Право на повагу до приватного і сімейного життя», а також практиці Європейського суду з прав людини, свідченням чого є реєстрація цього наказу Міністерством юстиції України.
Таким чином, якщо ставити питання обов'язковості вакцинування для працівників з наведеного вище переліку наказу МОЗ № 2153, то його можуть не робити лише ті працівники, які мають саме абсолютні протипоказання до проведення профілактичних щеплень.
Протипоказання до вакцинації може встановлювати сімейний або лікуючий лікар та надати відповідний висновок про тимчасове чи постійне протипоказання або про відтерміновання через COVID-19 в анамнезі. Якщо в пацієнта є протипоказання до щеплення однією з вакцин проти COVID-19 за можливості особа має вакцинуватися іншими типами вакцин.
Доказів представлення сертифікату про проведення обов'язкового щеплення чи наявності протипоказань до вакцинації підтвердженої відповідним висновком позивачем ні відповідачу, ні суду представлено не було.
Посилання позивача на те, що в ст. 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб» чітко визначено перелік інфекційних хвороб, які підпадають під обов'язкове щеплення, а жодних посилань на обов'язкову вакцинацію від гострої респіраторної вірусної інфекції COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 не передбачено, суд вважає необґрунтованими, оскільки частина друга цієї ж статті встановлює, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов'язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб, якою є в тому числі гостра респіраторна вірусна інфекція COVID-19.
Посилання позивача на те, що КЗпП України не передбачає відсторонення від роботи на підставі відсутності COVID-сертифікату суд також визнає необґрунтованими, оскільки ст. 46 КЗпП України передбачає можливість відсторонення працівників від роботи в інших випадках, передбачених законодавством. Саме такий випадок і передбачений частиною 2 ст. 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб», відповідно до якої у разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт.
Також суд не приймає до уваги доводи позивача щодо його необізнаності про необхідність щеплення, оскільки таке спростовується його доводами зазначеними у позовній заяві, відповідно до якої:"У нього постійно і незаконно вимагали медичну інформацію щодо вакцинації від респіраторної хвороби COVID-19", що вказує на неодноразовість таких звернень на протязі певного періоду часу, а також надання позивачем відповідачу письмової "Обгрунтованої відмови від проведення щеплень від COVID-19", що також свідчить про обізнаність та заперечення проведення вакцинації від коронавірусної хвороби, і вказує на вжиття останнім заходів щодо запобігання відсторонення його від роботи в умовах, що виникли.
В свою чергу, відповідач видаючи оспорюваний наказ про відсторонення від роботи працівників, обов'язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена Переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, в даному випадку керувався законодавством, а саме застосуванням статті 46 КЗпП, оскільки це визначено як Законом так і Постановою КМУ, а тому суд вважає його обґрунтованим та доцільним.
Так, зокрема пунктом 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», який набрав чинності з 08 листопада 2021 року керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій визначено забезпечити:
1) контроль за проведенням обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов'язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;
2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов'язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена Переліком № 2153 та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров'я;
3) взяти до відома, що на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»; відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов'язковим доведенням його до відома осіб, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.
Відсторонюючи працівника від роботи, роботодавець повинен діяти на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законом, а тому в наказі про відсторонення зазначаються підстави та строки такого відсторонення. Керівник зобов'язаний ознайомити працівника з наказом про відсторонення від роботи. На період усунення від роботи за працівником зберігається його робоче місце.
З огляду на приписи частини 4 статті 10 ЦПК України, суд враховує норми статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Так, відповідно до статті 8 Конвенції, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
У рішенні «Соломахін проти України» від 15.03.2012 року (заява № 24429/03), яке є частково релевантним у спірних правовідносинах, ЄСПЛ зазначив, що обов'язкове щеплення, як примусовий медичний захід, є втручанням у гарантоване пунктом 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на повагу до приватного життя особи, що включає в себе фізичну та психологічну недоторканість особи. Порушення фізичної недоторканості заявника можна вважати виправданим для дотримання цілей охорони здоров'я населення та необхідності контролювати поширення інфекційного захворювання.
У рішенні «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки» (заява № 47621/13), ЄСПЛ вкотре зазначив, що обов'язковість щеплень є втручанням у право на повагу до приватного життя, яке гарантоване статтею 8 Конвенції. Разом із цим, щоб визначити, чи призвело таке втручання до порушення статті 8 Конвенції, суд повинен обґрунтувати доцільність і виправданість таких дій відповідно до абзацу другого цієї статті, тобто встановити: 1) чи є втручання виправданим «відповідно до закону»; 2) чи має воно на меті законні цілі; 3) чи були вони «виправданими в демократичному суспільстві».
Таким чином, якщо вважати, що політика добровільної вакцинації недостатня для досягнення і підтримки колективного імунітету або колективний імунітет незалежний від природи захворювання, національні влади можуть розумно ввести політику обов'язкової вакцинації для досягнення відповідного рівня захисту від серйозних захворювань».
З цих підстав ЄСПЛ визнав, що рішення застосувати обов'язкову вакцинацію має вагомі причини. Стосовно наслідків, які чітко передбачені в основному законодавстві, недотримання загальних правових обов'язків, спрямованих на охорону, зокрема здоров'я людей, то ЄСПЛ зауважує, що вони по суті захисні, а не каральні за своїм характером.
Зважаючи на приписи частини 4 статті 263 ЦПК України, суд враховує рішення Верховного Суду, які є дотичними до спірних правовідносин.
Так, у постанові від 20.03.2018 року у справі № 337/3087/17, Верховний Суд зазначив, що завданням держави є забезпечення дотримання оптимального балансу між реалізацією права дитини на дошкільну освіту та інтересами інших дітей. У спорі, що розглядався, індивідуальне право (інтерес) відмовитися від щеплення батьками дитини при збереженні обсягу права дитини на здобуття освіти, в тому числі в дошкільних закладах освіти протиставляється загальному праву (інтересу) інших батьків та їх дітей, які провели щеплення, перед направленням дитини для здобуття освіти в дошкільних закладах освіти, з метою досягнення загального блага у формі права на охорону здоров'я, що, крім іншого, гарантовано статтями 3, 27 та 49 Конституції України.
У постанові від 17.03.2019 року у справі № 682/1692/17 Верховний Суд дійшов висновку, що вимога про обов'язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров'я, а також здоров'я зацікавлених осіб, є виправданою. Тобто, в даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, однак лише у тому випадку, коли таке втручання має об'єктивні підстави - тобто було виправданим.
У постанові від 10.03.2021 року в справі № 331/5291/19 Верховний Суд зазначив, що відповідно до статті 53 Конституції України кожен має право на освіту. Згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Тобто не освіта, а саме життя, здоров'я і безпека людини визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Отже, вирішуючи питання про співвідношення норм статей 3 та 53 Конституції України, не можна не визнати пріоритетність забезпечення безпеки життя і здоров'я людини над правом на освіту. Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні забезпечення безпеки життя і здоров'я його громадян. Вимога про обов'язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб, з огляду на потребу охорони громадського здоров'я, а також здоров'я зацікавлених осіб, є виправданою. Тобто в даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, однак лише у тому випадку, коли таке втручання має об'єктивні підстави тобто було виправданим. Держава, встановивши відсторонення педагогічних працівників від виконання обов'язків, які не мають профілактичного щеплення, реалізує свій обов'язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров'я всіх учасників освітнього процесу, в тому числі й самих дітей. Отже, право позивача на працю у шкільному навчальному закладі було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, оскільки позивач відмовилася від обов'язкового щеплення. Втручання у вигляді обов'язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та є цілком необхідним у демократичному суспільстві.
Застосовані судом вищенаведені норми права регулюють спірні правовідносини та визначають обсяг суб'єктивних прав та юридичних обов'язків, якими наділені сторони в цих правовідносинах.
Дослідженими доказами судом встановлено, що позивач, будучи проінформованим та ознайомленим директором ДП "Путильський лісгосп" про обов'язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 станом на 10 грудня 2021 року не надав відповідачу документ, який підтверджував наявність у нього профілактичного щеплення від COVID-19 або висновок про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень.
У зв'язку з чим, на виконання вимог наказу Міністерства охорони здоров'я України від 04.10.2021 року №2153 та постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236, директор ДП "Путильський лісгосп" наказом № 454-К від 10.12.2021 року відсторонив позивача від роботи з 10.12.2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати.
З огляду на вказане вище, суд не знаходить підстав для визнання незаконним та скасування Наказу № 454-К ДП "Путильський лісгосп" "Про відсторонення від роботи працівників Яблуницького лісництва» від 10.12.2021 року в частині відсторонення позивача від роботи.
Таким чином, суд, на основі всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього з'ясування фактичних обставин, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, з'ясувавши їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, прийшов до переконання, що дії відповідача при видачі оскаржуваного наказу ґрунтувалися на основі чинного законодавства, зокрема: п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236», пункту 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2», відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», статті 46, 94 Кодексу законів про працю України, а тому в задоволенні позову слід відмовити.
Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України у разі відмови у задоволенні позову судові витрати покладаються на позивача.
На підставі ст.ст. 3, 43 Конституції України, ст. 46 КЗпП Україну, ст.ст. 1, 5, 6, 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я», ст.ст. 1, 11, 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», ст. 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 04.10.2021 року №2153, постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року № 1236, керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 274, 279 ЦПК України, суд,-
В позові ОСОБА_1 до Державного агенства лісових ресурсів України Чернівецького обласного управління лісового та мисливського господарства ДП «Путильський лісгосп» Вижницького району, Чернівецької області про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом 30 днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Апеляційна скарга подається до Чернівецького апеляційного суду.
Сторони по справі:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач: Державне агенство лісових ресурсів України Чернівецького обласного управління лісового та мисливського господарства ДП «Путильський лісгосп», Вижницького району, Чернівецької області, юридична адреса: смт. Путила вул. Шевченка, 3Б, Вижницький район, Чернівецька область, ЄДРПОУ 21448070.
Повний текст рішення складено 24.02.2022 року.
Суддя: Уляна СТЕФАНКО