Справа № 455/1645/21
Провадження № 2/455/337/2022
про забезпечення позову
23 лютого 2022 року м. Старий Самбір
Старосамбірський районний суд Львівської області у складі судді Кушніра А.В., розглянувши в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розподіл майна нажитого під час спільного подружнього життя,
В провадженні Старосамбірського районного суду Львівської області знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розподіл майна нажитого під час спільного подружнього життя.
Ухвалою судді від 21.01.2022 відкрито провадження у даній справі, розпочато підготовче провадження.
21.02.2022 до Старосамбірського районного суду Львівської області від позивача ОСОБА_1 надійшла заява про забезпечення даного позову. Заява обґрунтована тим, що в провадженні суду знаходиться на розгляді справа за його позовом про розподіл майна нажитого під час спільного подружнього життя. Ухвалою судді від 21.01.2022 року відкрито провадження у справі з призначенням підготовчого судового засідання. Предметом позову є житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який зареєстрований в цілому за відповідачкою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, та Реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта та щодо об'єкта нерухомого майна. Зважаючи на те, що йому стало відомо, що відповідачка має намір відчужити спірний житловий будинок на своїх родичів, тому виникла необхідність щодо накладення арешту на житловий будинок. Вважає, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення його порушених прав (у разі задоволення позову), за захистом яких він звернувся до суду. Просить у порядку забезпечення позову, накласти арешт на житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрований в цілому за відповідачкою ОСОБА_2 ..
Проаналізувавши підстави поданої заяви про забезпечення позову та матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до частин першої та другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Частиною 1 статті 150 ЦПК передбачено, що позов забезпечується зокрема накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії.
Згідно з частиною третьою статті 150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Відповідно до частин шостої-восьмої статті 153 ЦПК України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення.
У пунктах 1, 4постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» судам роз'яснено, що єдиною підставою для забезпечення позову є відповідне клопотання у формі мотивованої заяви будь-якої з осіб, котрі беруть участь у справі; розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам; при встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець; вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку з застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб'єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків.
У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам».
Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення суду, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення.
Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.
Мета забезпечення позову - це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акта, а також убезпечення від спричинення значної шкоди позивачу.
При розгляді заяви про забезпечення позову вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги та наперед результат розгляду справи по суті позову.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини").
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому ЄСПЛ у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" ЄСПЛ зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні ЄСПЛ, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) ЄСПЛ вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Таким чином, держава Україна несе обов'язок перед заінтересованими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
ЄСПЛ у рішенні від 20 липня 2004 року у справі "Шмалько проти України" вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).
У постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 909/835/18 зазначено, що повинен бути наявним зв'язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (частина 2 статті 149 Кодексу).
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Забезпечення позову - це надання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини до їх вирішення, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбаченому законом.
При цьому забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуальної рівноправності сторін.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд здійснює оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням адекватності вимог заявника, забезпечення збалансованості інтересів сторін, наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, ймовірності утруднення виконання рішення суду в разі невжиття таких заходів.
Обґрунтованою підставою для забезпечення позову має бути існування очевидної загрози порушення законних прав та інтересів позивача у справі в разі невжиття заходів забезпечення позову. Відповідно, звертаючись із заявою про забезпечення позову, особа має довести належність їй таких прав та що невжиття заходів забезпечення позову призведе до утруднення чи неможливості виконання майбутнього рішення суду, при цьому існування загрози порушення прав позивача повинно мати очевидний та об'єктивний характер.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
Зокрема, заява про забезпечення позову повинна містити причини, у зв'язку з якими потрібно забезпечити позов; вид забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності, а також інші відомості, потрібні для забезпечення позову.
Тобто, законом передбачено, що забезпечення позову можливе лише в разі достатньо обґрунтованого припущення про те, що невжиття заходів забезпечення може у майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову.
При цьому варто врахувати, що підтвердити за допомогою реально існуючих доказів подію, яка ймовірно настане або може настати в майбутньому, фактично неможливо, а тому наявність чи відсутність підстав для забезпечення позову оцінюються судом в залежності від кожного конкретного випадку, з урахуванням фактичних обставин справи і змісту позовних вимог.
Цивільне процесуальне законодавство не зобов'язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.
Такий вид забезпечення позову як накладення арешту застосовується судом, як правило, у майнових спорах у тих випадках, коли спірне майно може бути відповідачем продане, розтрачене, кошти витрачені, що в майбутньому перешкоджатиме виконанню рішення або взагалі зробить його виконання неможливим. Отже, необхідними умовами для вжиття забезпечувальних заходів, зокрема арешту майна, є, насамперед, належність цього майна відповідачеві, розумна співмірність вартості арештованого майна ціні позову, обґрунтування необхідності вжиття заходів для захисту прав позивача та можливість такого заходу забезпечити реальне виконання очікуваного позивачем рішення.
Так, в провадженні суду перебуває спір між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо розподілу майна, нажитого під час спільного подружнього життя, предметом позову є розподіл житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який зареєстровано за ОСОБА_2 .
З матеріалів справи вбачається, що підставою для звернення до суду із заявою про забезпечення позову є те, що відповідач може відчужити належне йому на праві приватної власності майно і це може утруднити виконання майбутнього судового рішення.
Враховуючи наведені обставини, та те, що позивачем ставиться предметом позову розподіл спірного будинковолодіння, то існує реальна загроза, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених прав позивача (у разі задоволення позову), за захистом яких він звернувся до суду.
Правова природа арешту майна, вчиненого у зв'язку із провадженням в цивільній справі, полягає у обмеженні права розпорядженні ним (продаж, дарування, відчуження в інший спосіб, укладення інших правочинів), при цьому за власником зберігається право користування. Таке обмеження допускається, якщо воно передбачено законом і є обґрунтованим.
Суд вважає у даному випадку допустимими заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірне майно.
Оскільки предметом спору в даній справі є поділ майна подружжя, вимоги мають майновий характер, встановлено, що обраний судом вид забезпечення позову накладення арешту на майно, є співмірним із заявленими позовними вимогами.
При цьому обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.
При цьому, негативним наслідком незабезпечення позову про поділ майна подружжя є можливість реалізації належного відповідачу нерухомого майна.
Тому у випадку набрання законної сили можливим рішенням суду про задоволення заявлених у цій справі позовних вимог, примусове виконання такого, що набрало законної сили рішення суду, може бути утруднено або визнано неможливим у зв'язку з відсутністю у відповідача рухомого або нерухомого майна, достатнього для його виконання.
Таким чином, враховуючи, що між сторонами у справі виник спір щодо поділу спірного майна подружжя, враховуючи предмет позову, наведені позивачем докази та обґрунтування заявлених вимог у заяві про забезпечення позову, їх обґрунтованість, наявність зв'язку між заходом забезпечення позову та предметом позовних вимог, з урахуванням розумності і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову, забезпечення збалансованості інтересів сторін, та з метою недопущення вчинення дій з відчуження спірного нерухомого майна, що може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення його судом та ухвалення рішення на користь позивача, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.
Щодо зустрічного забезпечення, то суд зазначає, що частиною 1 статті 154 ЦПК України передбачено право суду, а не обов'язок вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення).
Враховуючи те, що обраний заявником спосіб забезпечення позову не спричинить не відновлюваної шкоди відповідачу, а також відсутність обставин, визначених ч.3 ст.154 ЦПК України, суд приходить до висновку, що відсутні підстави для зустрічного забезпечення.
Керуючись ст.149, 150, 153, 157, 260, 353 ЦПК України, суд
Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову,- задовольнити.
У порядку забезпечення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розподіл майна нажитого під час спільного подружнього життя, - накласти арешт на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який зареєстрований за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП - НОМЕР_1 ).
Копію даної ухвали направити для негайного виконання Старосамбірського відділу державної виконавчої служби у Самбірському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) (місцезнаходження: м.Старий Самбір, вул. Лева Галицького, 114, Самбірського району Львівської області, поштовий індекс 82000).
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду до Львівського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повна ухвала суду не були вручені удень її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Ухвала суду про забезпечення позову є виконавчим документом і підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від оскарження і відкриття виконавчого провадження.
Оскарження ухвали не зупиняє її виконання і не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Повний текст ухвали складено та підписано суддею 23.02.2022 року.
Суддя А.В. Кушнір