01010, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@6apladm.ki.court.gov.ua
Головуючий суддя у першій інстанції: Клопот С.Л.
22 лютого 2022 року Справа № 620/11411/21
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Епель О.В.,
суддів: Губської Л.В., Карпушової О.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Чернігівської митниці Державної митної служби України на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2021 року у справі
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Закопадь»
до Чернігівської митниці Державної митної служби України
про визнання протиправними та скасування рішень,
Історія справи.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Закопадь» (далі - позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Чернігівської митниці Державної митної служби України (далі - відповідач) про визнання визнати протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Чернігівської митниці від 09.09.2021 № 00000161119 та № 00000171119 про донарахування ТОВ «Закопадь» грошових зобов'язань зі сплати ввізного мита і податку на додану вартість.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2021 року позов було задоволено повністю.
Ухвалюючи зазначене рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що Відповідачем не доведено наявності обґрунтованої підозри, що під час пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордом України було допущено порушення законодавства України, як того вимагає ст. 351 МК України.
При цьому, суд зазначив, що єдиною підставою для ініціювання відповідачем перевірки сертифіката про походження товару стало те, що транспортний засіб був у використанні.
Разом з тим, законодавством не заборонено імпорт транспортних засобів, що були у використанні. Сам факт ввезення такого транспортного засобу на територію України не є порушенням, а застосування таких критеріїв для перевірки ставить позивача у нерівне становище порівняно з імпортерами транспортних засобів, що не були у використанні.
Також, суд вказав, що сертифікат про походження товару є лише одним з документів, на підставі якого митний орган встановлює країну походження товару.
Тобто, результати митного контролю мають вказувати на те, що платником податків (в даному випадку - позивачем) при поданні митної декларації було занижено податкове зобов'язання. Разом з тим, позивач не вчиняв дій, спрямованих на заниження суми податкових зобов'язань. Доказів протилежного відповідачем не надано.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити постанову про відмову в задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на те, що судом першої інстанції не було враховано лист уповноваженого органу Литви про результати перевірки сертифікату EUR.1 від 10.02.2021.
При цьому, апелянт вказує, що підтвердження уповноваженим органом Латвії автентичності зазначеного сертифікату не є беззаперечним доказом преференційного походження товарів.
Також, апелянт стверджує, що відповідний запит до уповноваженого органу Латвії було направлено на підставі відповідних законодавчих приписів.
Апелянт посилається на постанову Верховного Суду від 01.03.2021 у справі № 240/7093/19 та на рішення судів першої і апеляційної інстанцій у справах №№ 340/3378/20, 824/527/20-а.
З цих та інших підстав апелянт вважає, що оскаржуване рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи в цілому.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.12.2021 та від 18.01.2022 відкрито апеляційне провадження у справі, установлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до судового розгляду в порядку письмового провадження з 22.02.2022.
Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити її без задоволення, а рішення суду - без змін та наполягає на необґрунтованості доводів Апелянта і правильності висновків суду першої інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Обставини справи, установлені судом першої інстанції.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 13.02.2021 до відділу митного оформлення № 2 митного поста «Чернігів-вантажний» Північної митниці Держмитслужби, уповноваженою декларантом особою - ТОВ «Сівертрейд» подано митну декларацію типу ІМ40ДЕ від 13.02.2021 № UA102030/2021/632046, в якій зазначено, зокрема, наступні відомості: відповідно до даних графи 31, ввезено на митну територію України товар - «Напівпричіп, рефрижератор - 1шт., марка «SCHMITZ», модель «SKO 24», номер шасі НОМЕР_1 ; номер кузова - немає даних, календарний рік виготовлення - 2014; модельний рік виготовлення - 2014; кількість осей - тривісний; бувший у використанні; призначений для перевезення вантажів по дорогах загального користування. Торговельна марка «SCHMITZ». Виробник «SCHMITZ CARGOBULL AG» Німеччина. Країна виробництва - Німеччина (DE)».
Відповідно до графи 14 «декларант/представник» зазначена митна декларація була подана уповноваженою декларантом особою - ТОВ «СІВЕРТРЕЙД», що має дозвіл на провадження митної брокерської діяльності.
У вказаній декларації також зазначено: країна відправлення - Латвія (графа 15), код країни походження: EU (графа 34), ціна товару: 15620,00 Євро (графа 42).
До зазначеної митної декларації додавалися наступні супровідні документи:
- сертифікат з перевезення товару форми EUR.1 від 10.02.2021 №DA 038042, виданий уповноваженим органом країни вивезення Латвії, який відповідав встановленому зразку і в якому зазначено експортером Kreiss SIA, Berzlapas icla 5, Marupe, Marupes novads, LV 2167, Latvija, а країна походження товару - EU (Європейський Союз);
- рахунок від 08.02.2021 №R21-112;
- свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (Латвія) від 08.02.2021 №TR 137794;
- митна декларація країни відправлення від 09.02.2021 №21LV00024020230125;
- CMR від 08.02.2021 №112-2021;
- довідка про вартість перевезення товару від 10.02.2021 №75.
Фактурна вартість транспортного засобу - 15620,00 EUR (за офіційним курсом НБУ на день митного оформлення 33,8111 грн). Митна вартість задекларованого транспортного засобу визначена за основним методом визначення митної вартості і складає 531510,49 грн.
Під час митного оформлення автомобіля, було умовно нараховано мито на товари, що ввозяться на територію України суб'єктами господарювання (код платежу 020, спосіб сплати 06) в розмірі 53151,05 грн та податок на додану вартість з товарів, ввезених на територію України суб'єктами господарювання (код платежу - 028, спосіб сплати 01), в розмірі 106302,10 грн.
Тобто, подання уповноваженою на здійснення декларування особою сертифікату з перевезення товару EUR.1 від 10.02.2021 №DA 038042 з відомостями про походження товару з країни Європейського союзу стало підставою для застосування преференційного режиму вільної торгівлі по сплаті мита.
За вказаною митною декларацією транспортний засіб було розмитнено і випущено у вільний обіг 13.02.2021.
04.03.2021 Північна митниця Держмитслужби (назва відповідача на той час) надіслала звернення № 07.11-2/7.11-15-01/15/4/1899 до Державної митної служби України, в якому зазначено:
«Північній митниці Держмитслужби при митному оформленні товару «напівпричіп рефрижератор «SCHMITZ» (модель «SKO 24») (митна декларація від 13.02.2021 №UA102030/2021/632046) надано сертифікат з перевезення товару EUR.1 від 10.02.2021 №DA 038042 (видано митним органом Латвії). Сертифікат засвідчує походження транспортного засобу з Європейського Союзу.
Так як вищевказаний транспортний засіб був у використанні, просимо Вас надіслати до уповноваженого органу Латвії сертифікат з перевезення товару EUR.1 від 10.02.2021 №DA 038042 з метою перевірки його автентичності та достовірності відомостей, заявлених у ньому».
До вказаного листа відповідача долучено проекти запиту англійською та українською мовами, в яких зазначено причини перевірки - напівпричіп рефрижератор «SCHMITZ» (модель «SKO 24») був у використанні.
03.08.2021 Державною митною службою України направлено до Чернігівської митниці за №15/15-03/7.11/3188 лист про направлення відповідачу листа уповноваженого органу Латвії від 27.07.2021, яким не підтверджено преференційне походження товару, але визнано автентичність сертифікату..
Лист уповноваженого органу Латвії викладено англійською мовою. Посилання на наявність офіційного перекладу даного листа в матеріалах перевірки відсутні. Разом з тим, з листа вбачається, що сертифікат є автентичним («this document is authentic»).
Згідно зі службовою запискою Управління митних платежів, контролю митної вартості та митно-тарифного регулювання ЗЕД від 09.08.2021 №7.11-15-01/156, «уповноваженим органом Латвії повідомлено, що преференційне походження товару … не може бути підтверджено».
У службовій записці викладено пропозиції щодо проведення документальної перевірки ТОВ «Закопадь».
У період з 26.08.2021 по 27.08.2021 відповідачем проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ «Закопадь».
За результатами вказаної перевірки складено акт від 28.08.2021 № 7/7.11-19-12/35194969 «Про результати документальної невиїзної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «Закопадь» (ТОВ «Закопадь») (код ЄДРПОУ 35194969) дотримання вимог законодавства України з питань митної справи у частині обґрунтованості та законності надання (отримання) пільг і звільнення від оподаткування за митною декларацією від 13.02.2021 № UA102030/2021/632046.
У розділі 1 «Вступна частина» зазначеного акта перевірки, зокрема вказано, що документальна невиїзна перевірка проведена на підставі надходження від уповноваженого органу Латвійської Республіки листа від 27.07.2021 № Р007-29/27.4.1/9899 щодо неможливості підтвердження преференційного походження товару та згідно з наказом Чернігівської митниці від 13.08.2021 №128.
У пункті 2.6 акта перевірки зазначено наступне: «На звернення Північної митниці Держмитслужби від 04.03.2021 №7.11-2/7.11-15-01/15/4/1899 щодо перевірки сертифіката з перевезення товару EUR.1 отримано лист Державної митної служби України від 03.08.2021 № 15/15-03/7.11/3188 про відповідь уповноваженого органу Латвійської Республіки від 27.07.2021 №Р007-29/27.4.1/9899, якою проінформовано, що сертифікат з перевезення товару EUR.1 від 10.02.2021 №DA 038042 є автентичним, проте не підтверджено преференційне походження транспортного засобу, вказаного у даному сертифікаті відповідно до Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони від 27 червня 2014 року».
Відповідач дійшов до висновку, що сертифікат з перевезення товару EUR.1 від 10.02.2021 № DA 038042 не може бути використаний для застосування преференції по сплаті ввізного мита із застосуванням преференційної пільги (код пільги 410).
Згідно із зазначеним актом перевірки, у діях ТОВ «Закопадь» встановлено неумисне порушення:
- підпункту «а» пункту 1 статті 15 Доповнення І до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження, ратифікованої Законом України від 08.11.2017 № 2187-VIII; частин 1,3 статті 43, частин 4,5 статті 280, частини 1 статті 281 Митного кодексу України, в результаті чого занижено податкове зобов'язання зі сплати ввізного мита за митною декларацією від 13.02.2021 № UA102030/2021/632046 на загальну суму 53151,05 грн;
- пункту 190.1 статті 190 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податкове зобов'язання по сплаті податку на додану вартість за митною декларацією від 13.02.2021 №UA102030/2021/632046 на загальну суму 10630,21 грн.
На підставі зазначеного акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 09.09.2021 № 00000161119 та № 00000171119 про донарахування ТОВ «Закопадь» грошових зобов'язань зі сплати ввізного мита і податку на додану вартість.
Вважаючи протиправними такі рішення, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
Нормативно-правове обґрунтування.
Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Регіональною конвенцією про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження, яка для України набрала чинності 01.02.2018 (далі - Регіональна конвенція), Угодою про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, ратифікованою Законом України від 16.09.2014 № 1678 (далі - Угода), Митним кодексом України (далі - МК України), Податковим кодексом України (далі - ПК України).
Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч.ч. 1-4 ст. 45 МК України у разі виникнення сумнівів з приводу дійсності документів про походження товару чи достовірності відомостей, що в них містяться, включаючи відомості про країну походження товару, орган доходів і зборів може звернутися до компетентного органу, що видав документ, або до компетентних організацій країни, зазначеної як країна походження товару, із запитом про проведення перевірки цих документів про походження товару чи надання додаткових відомостей. Запит про проведення перевірки повинен містити виклад обставин, що дали підстави для сумнівів з приводу достовірності задекларованої країни походження товару, посилання на правила визначення походження товарів, що застосовуються в Україні, а також іншу необхідну інформацію. До запиту додається документ, що підлягає перевірці, або його копія, а також у разі необхідності інші відомості, що можуть сприяти проведенню перевірки.
Відповідно до ст. 351 МК України предметом документальних невиїзних перевірок є дані про своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати митних платежів при переміщенні товарів через митний кордон України підприємствами, а також при переміщенні товарів через митний кордон України громадянами з поданням митної декларації, передбаченої законодавством України для підприємств.
Документальна невиїзна перевірка проводиться у разі надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтвердженої інформації про не підтвердження автентичності поданих митному органу документів щодо товарів, митне оформлення яких завершено, недостовірність відомостей, що в них містяться, а також запитів стосовно надання інформації про зовнішньоекономічні операції, які здійснювалися за участю суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності - резидентів України.
Питання перевірки походження товарів регулює також Регіональна конвенція, якою передбачено можливість проведення таких перевірок митними органами країни-експортера у наступних випадках:
- при видачі сертифіката EUR.1;
- у подальшому - у довільному порядку або тоді, коли митні органи Договірної сторони-імпортера мають обґрунтовані сумніви в достовірності таких документів, статусі походження відповідних товарів або виконанні інших вимог цієї Конвенції.
У тексті Регіональної конвенції зазначені положення викладені у наступним чином:
- митні органи, які видають сертифікати з перевезення товару EUR.1 або EUR.MED, повинні вжити всіх необхідних заходів для перевірки статусу походження товарів, а також для виконання інших умов цієї Конвенції. Для цих цілей вони мають право вимагати будь-яких доказів і здійснювати будь-яку перевірку рахунків експортера та інші перевірки, які вважатимуть доцільними. Ці органи також мають забезпечити правильне заповнення бланків, зазначених у пункті 2 цієї Статті. Вони зокрема повинні перевірити, чи заповнена графа, призначена для опису товарів, таким чином, щоб запобігти зловмисному дописуванню (стаття 7 розділу 2 Доповнення 1);
- сертифікат з перевезення товару EUR.1 або EUR.MED має бути виданий митними органами Договірної сторони-експортера на письмову заявку експортера або, під відповідальність експортера, його уповноваженим представником (стаття 16 розділу 5 Доповнення 1);
- подальші перевірки підтверджень походження мають здійснюватися у довільному порядку або тоді, коли митні органи Договірної сторони-імпортера мають обґрунтовані сумніви в достовірності таких документів, статусі походження відповідних товарів або виконанні інших вимог цієї Конвенції (стаття 32 розділу 6 Доповнення 1).
Згідно з ч.ч. 2, 6 ст. 36 МК України країною походження товару вважається країна, в якій товар був повністю вироблений або підданий достатній переробці відповідно до критеріїв, встановлених цим Кодексом.
Положення цього Кодексу застосовуються для визначення походження товарів, на які при ввезенні їх на митну територію України поширюється режим найбільшого сприяння (непреференційне походження), з метою застосування до таких товарів передбачених законом заходів тарифного та нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.
Статтею 43 МК України передбачено, що документами, що підтверджують країну походження товару, є сертифікат про походження товару, засвідчена декларація про походження товару, декларація про походження товару, сертифікат про регіональне найменування товару.
Сертифікат про походження товару це документ, який однозначно свідчить про країну походження товару і виданий компетентним органом даної країни або країни вивезення, якщо у країні вивезення сертифікат видається на підставі сертифіката, виданого компетентним органом у країні походження товару.
Додатковими відомостями про країну походження товару є відомості, що містяться в товарних накладних, пакувальних листах, відвантажувальних специфікаціях, сертифікатах (відповідності, якості, фітосанітарних, ветеринарних тощо), митній декларації країни експорту, паспортах, технічній документації, висновках-експертизах відповідних органів, інших матеріалах, що можуть бути використані для підтвердження країни походження товару (ч. 9 ст. 43 МК України).
Відповідно до ч.ч. 1, 6 ст. 257 МК України декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії або їх електронні (скановані) копії, засвідчені електронним цифровим підписом декларанта або уповноваженої ним особи.
Датою виникнення податкових зобов'язань із сплати мита у разі ввезення товарів на митну територію України чи вивезення товарів з митної території України є дата подання органу доходів і зборів митної декларації для митного оформлення або дата нарахування такого податкового зобов'язання органом доходів і зборів у випадках, визначених цим Кодексом та законами України (ст. 278 МК України).
Згідно з ч. 5 ст. 280 МК України ввізне мито є диференційованим щодо товарів, що походять з держав, які спільно з Україною входять до митних союзів або утворюють з нею зони вільної торгівлі. У разі встановлення будь-якого спеціального преференційного митного режиму згідно з міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, застосовуються преференційні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України.
До товарів, що походять з України або з держав-членів Світової організації торгівлі, або з держав, з якими Україна уклала двосторонні або регіональні угоди щодо режиму найбільшого сприяння, застосовуються пільгові ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України, якщо інше не встановлено законом.
Законом № 1678 ратифіковано Угоду про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони.
Статтею 26 частини 1 глави 1 розділу IV Угоди про асоціацію передбачено, що положення цієї Глави застосовуються до торгівлі товарами, що походять з територій Сторін. Для цілей цієї Глави «походження» означає, що товар підпадає під правила походження, викладені в Протоколі I «Щодо визначення концепції «походження товарів» і методів адміністративного співробітництва» (надалі - Протокол І, до цієї Угоди).
Частиною 1 статті 2 розділу 2 Протоколу І встановлено, що з метою впровадження цієї Угоди наступні товари мають вважатися як такі, що походять з Європейського Союзу: 1. товари, цілком вироблені в Європейському Союзі, як це визначається у статті 5 цього Протоколу; 2. товари, отримані в Європейському Союзі з матеріалів, які не були вироблені цілком у Європейському Союзі, за умови, що такі матеріали пройшли достатню обробку в ЄС відповідно до статті 6 цього Протоколу.
Згідно з частиною 1 статті 16 розділу 5 Протоколу І товари, що походять з Європейського Союзу, і товари, що походять з України, після ввезення до України чи Європейського Союзу відповідно підпадають під дію цієї Угоди за умови подання одного з таких документів: 1. Сертифікат з перевезення товару EUR.1; 2. У випадках, вказаних у статті 22(1) цього Протоколу, - декларація, що надалі іменуватиметься «декларацією інвойс», надана експортером до інвойсу, повідомлення про доставку чи будь-якого іншого комерційного документа, який описує розглядувані товари достатньо детально для того, щоб їх можна було ідентифікувати.
Процедура видачі сертифіката з перевезення товару EUR.1 передбачена статтею 17 розділу 5 «Підтвердження походження» Протоколу 1, згідно з якою сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами країни експорту на письмову заяву експортера або, під відповідальність експортера, його уповноваженим представником.
Відповідно до стаття 28 Протоколу І до складу документації, зазначеної в статтях 17(3) і 22(3) цього Протоколу, використовуваної для підтвердження того, що товари, вказані в сертифікаті з перевезення товару EUR.1 або декларації інвойс можуть бути визнані такими, що походять з Європейського Союзу або України й відповідають іншим вимогам цього Протоколу, можуть входити, «interalia» (переклад - також), в тому числі: (a) прямі свідчення процесів, виконаних експортером чи постачальником для отримання розглядуваного майна, що містяться, наприклад, у його обліковій документації чи у міжнародній системі обліку; (b) документи, що підтверджують статус походження використаних матеріалів, видані чи складені в Європейському Союзі або Україні, якщо застосування таких документів відповідає чинному законодавству відповідної країни; (c) документи, що підтверджують обробку матеріалів у Європейському Союзі або Україні, видані чи складені в ЄС або Україні, якщо застосування таких документів відповідає чинному законодавству відповідної країни; (d) сертифікати з перевезення товару EUR.1 або декларації інвойс, що підтверджують статус походження використаних матеріалів, видані чи складені в Європейському Союзі або Україні згідно з цим Протоколом; (e) належні свідчення про обробку, виконану з межами Європейського Союзу або України згідно з положеннями статті 12 даного Протоколу, які підтверджують, що вимоги цієї статті були виконані.
Згідно із Законом України «Про приєднання України до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження» №2187-VIII від 08.11.2017 Верховна Рада України постановила приєднатися до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження (для України набрала чинності 01.02.2018).
Відповідно до ч. 1 ст. 15 Регіональної конвенції товари, що походять з однієї з Договірних Сторін, і ввозяться в інші Договірні Сторони, підпадають під дію цієї Угоди за умови подання сертифікату з перевезення товару EUR.1.
Згідно з ч. ст. 16 Доповнення І «Визначення поняття «Походження товарів» і методів адміністративного співробітництва» до Регіональної конвенції, сертифікат з перевезення товару EUR 1 має бути виданий митними органами Договірної сторони-експортера на письмову заявку експортера або, під відповідальність експортера, його уповноваженим представником.
Відповідно до ч. 7 цієї ж статті, митні органи, які видають сертифікати з перевезення товару, повинні вжити всіх необхідних заходів для перевірки статусу походження товарів, а також для виконання інших умов цієї Конвенції. Для цих цілей вони мають право вимагати будь-яких доказів і здійснювати будь-яку перевірку рахунків експортера та інші перевірки, які вважатимуть доцільними.
Підпунктом 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 ПК України передбачено, що відповідно до якого контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань…, якщо результати митного контролю, отримані після закінчення процедури митного оформлення та випуску товарів, свідчать про заниження або завищення податкових зобов'язань, визначених платником податків у митних деклараціях.
Згідно з п. 54.1ст. 54 ПК України, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання, та зазначає цю суму у податковій (митній) декларації.
Підпунктом 54.4 статті 54 ПК України визначено, що в разі надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтверджених відомостей щодо країни походження, вартісних, кількісних або якісних характеристик, які мають значення для оподаткування товарів і предметів при ввезенні (пересиланні) на митну територію України або територію вільної митної зони або вивезенні (пересиланні) товарів і предметів з митної території України або території вільної митної зони, які відрізняються від задекларованих під час митного оформлення, контролюючий орган має право самостійно визначити базу оподаткування та податкові зобов'язання платника податків шляхом проведення дій, визначених пунктом 54.3 цієї статті, на підставі відомостей, зазначених у таких документах.
Згідно з п. 109.1 ст. 109 ПК України податковими правопорушеннями, серед іншого, є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та/або їх посадових осіб, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Відповідно до п. 112.2 ст. 112 ПК України, особа вважається винною у вчиненні правопорушення, якщо буде встановлено, що вона мала змогу для дотримання правил та норм, за порушення яких ПКУ передбачено відповідальність, проте не вжила достатніх заходів щодо їх дотримання.
Вжиті платником податків заходи щодо дотримання правил та норм податкового законодавства вважаються достатніми, якщо контролюючий орган не доведе, що, вчиняючи певні дії або допускаючи бездіяльність, за які передбачено відповідальність, платник податків діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності.
Висновки суду апеляційної інстанції.
Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що органи митного контролю після завершення митного оформлення набувають повноваження на проведення перевірки правильності розмитнення певного товару за умови обґрунтованої підозри, що під час пропуску такого товару і транспортних засобів через митний кордон України було допущено порушення законодавства України.
Аналогічні правові висновки викладено в постанові Верховного Суду, від 20.03.2018 у справі № 820/2466/13-а (касаційне провадження № К/9901/616/18).
Разом з тим, аналіз положень Регіональної конвенції надає підстави для висновку, що можливість проведення подальших перевірок (тобто після митного оформлення) у довільному порядку передбачено для митного органу країни експортера, а для органу митного контролю України необхідною умовою подальших перевірок є наявність обґрунтованих сумнівів.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на те, що ані під час розгляду цієї справи, ані в ході апеляційного провадження відповідачем не було надано жодних доказів та не наведено аргументованого обґрунтування того, що під час пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордом України позивачем було допущено порушення законодавства України, як того вимагає ст. 351 МК України.
При цьому, як було правильно встановлено судом першої інстанції, єдиною підставою для ініціювання відповідачем перевірки сертифіката про походження товару стало те, що транспортний засіб був у використанні.
Разом з тим, законодавством не заборонено імпорт транспортних засобів, що були у використанні. Сам факт ввезення такого транспортного засобу на територію України не є порушенням, а застосування таких критеріїв для перевірки ставить позивача у нерівне становище порівняно з імпортерами транспортних засобів, що не були у використанні.
Водночас, за відсутності достатніх правових підстав для надіслання до уповноважених органів іноземної держави відповідних запитів, незалежно від того, який зміст містять отримані листи-відповіді, проведення документальної невиїзної перевірки ТОВ «Закопадь» не породжує юридичних наслідків.
Колегія суддів відзначає, що при митному оформленні товару 08.10.2020 у відповідача були відсутні сумніви з приводу відомостей щодо країни походження товарів або розбіжностей у відомостях про походження товару.
Разом з тим, сертифікат EUR.1 від 10.02.2021 № DA 038042, виданий митним органом Латвійської Республіки, який наділений повноваженнями перевіряти достовірність інформації, що відображається у сертифікаті, до його видання. Такий сертифікат не скасований і не визнаний недійсним, а отже, він є чинним та єдиним документом, що підтверджує походження товару з країн Європейського Союзу.
Крім того, сертифікат про походження товару є лише одним з документів, на підставі якого митний орган встановлює країну походження товару.
Тобто, результати митного контролю мають вказувати на те, що платником податків (в даному випадку - позивачем) при поданні митної декларації було занижено податкове зобов'язання. Разом з тим, позивач не вчиняв дій, спрямованих на заниження суми податкових зобов'язань. Доказів протилежного відповідачем не надано.
Як було правильно встановлено судом першої інстанції, при заповненні митної декларації позивач керувався офіційним документом, який надавав право на застосування преференцій та який дійсний дотепер.
Всі інші надані позивачем для митного оформлення, товаросупровідні документи кореспондуються між собою та містять чітку, недвозначну і зрозумілу інформацію про товар, ціну, а отже у сукупності містять відомості, які не дають підстав для сумніву щодо застосування преференційних ставок ввізного мита у спірних правовідносинах.
На противагу цьому, лист уповноваженого органу Латвійської Республіки, який покладено в основу рішення відповідача, не можна вважати єдиним та беззаперечним доказом, оскільки в ході проведення перевірки відповідачем не було здобуто прямих доказів того, що товар не має преференційного походження.
Також відповідачем не наведено обставин, які б підтверджували факт офіційного звернення уповноваженого органу Латвійської Республіки до експортера за наданням належних документів на підтвердження статусу походження товару, чи відповіді експортера.
Тобто, відповідач мав право самостійно визначити суму податкових зобов'язань, у випадку надходження документально підтверджених відомостей щодо країни походження товару, які б відрізнялися від країни походження, вказаної у митній декларації. Проте в документах, отриманих відповідачем від уповноваженого органу іноземної держави, відсутні відомості, які б вказували на походження товару з іншої країни, яка не відноситься до Європейського Союзу.
Також, відповідачем не доведено порушення позивачем податкового законодавства, які визначені в резолютивній частині акта перевірки.
Разом з тим, судова колегія звертає увагу на те, що ТОВ «Закопадь» при декларуванні товару виконав вимоги щодо подання сертифікату з перевезення. При цьому жодними нормативними актами не передбачено обов'язок декларанта перевіряти дані, що зазначені в товаросупровідних документах при заповненні митних декларацій. Також у позивача не було підстав не враховувати дані, які надав сам постачальник (відправник/експортер), що володів зазначеним товаром, а також підстав проігнорувати ті дані, які були перевірені митницею Латвійської Республіки при оформлені експортної декларації.
Судова колегія враховує правові висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішенні у справі «Золотас проти Греції», про те, що стаття 1 Протоколу № 1, яка має за головну мету захистити особу від будь-якого посягання держави на повагу до її майна, може також вимагати позитивних зобов'язань, відповідно до яких держава має вжити певних заходів, необхідних для захисту права власності, зокрема, якщо існує прямий зв'язок між заходом, якого заявник може правомірно очікувати від влади, і ефективним користуванням ним своїм майном (Zolotas v. Greece, № 66610/09). Подібний висновок також викладений у рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Капітал Банк АД проти Болгарії» (Capital Bank AD v. Bulgaria, № 49429/99).
У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).
Крім того, у рішеннях від 20 травня 2010 року та від 25 листопада 2008 року у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, в яких ЄСПЛ наголосив, що саме на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій та мінімізують ризик помилок.
Доводи апелянта про те, що судом першої інстанції не було враховано лист уповноваженого органу Литви про результати перевірки сертифікату EUR.1 від 10.02.2021, спростовуються матеріалами цієї справи, оскільки відповідним доказам, зібраним у справі, зокрема приєднаним за клопотанням сторони відповідача надана відповідна оцінка в рішенні суду.
Твердження апелянта про те, що підтвердження уповноваженим органом Латвії автентичності зазначеного сертифікату не є беззаперечним доказом преференційного походження товарів, колегія суддів відхиляє з огляду на вищевикладене.
При цьому, у контексті аналізу доводів апелянта суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що під час проведення перевірки контролюючим органом навіть не було забезпечено здійснення офіційного перекладу відповідних документів, отриманих від уповноваженого органу Латвії, на підставі яких сформовані спірні висновки.
Крім того, як вже було наголошено раніше, апелянтом не спростовано походження товару, з урахуванням якого здійснювалося його розмитнення.
Твердження апелянта про те, що запит до уповноваженого органу Латвії було направлено на підставі відповідних законодавчих приписів, судова колегія вважає необґрунтованими з підстав, наведених вище.
З приводу посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 01.03.2021 у справі № 240/7093/19 колегія суддів зазначає, що обставини, які були предметом судового розгляду ВС у вказаній справі та які є спірними безпосередньо в цій справі - різні. Тому, висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 01.03.2021 у справі № 240/7093/19, не спростовують правильності висновків суду першої інстанції у цій справі.
Посилання апелянта на рішення судів першої та апеляційної інстанцій у справах №№ 340/3378/20, 824/527/20-а колегія суддів до уваги не приймає, оскільки згідно зі ст.ст. 7, 242 КАС України рішення судів першої та апеляційної інстанцій не є джерелом права та не підлягають врахуванню судами при вирішенні адміністративних спорів.
Отже, апелянтом не доведено наявності тих обставин, на які він посилається та які зводяться, на його думку, до неможливості визначення митної вартості імпортованого позивачем товару за основним методом.
Водночас, постулатом адміністративного процесуального законодавства є презумпція винуватості відповідача у справі - суб'єкта владних повноважень (частина друга статті 77 КАС України), що обумовлює покладення обов'язку доказування в митних спорах на контролюючий орган, який у відповідності до принципу офіційного з'ясування обставин справи повинен доводити в суді обставини, що стали підставою для коригування заявленої декларантом митної вартості, та правомірність прийняття свого рішення, зокрема з дотриманням процедурних вимог.
Перевіряючи всі доводи обох сторін, апеляційний суд також приймає до уваги правову позицію ЄСПЛ, викладену в рішенні від 21.01.1999 р. по справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», відповідно до якої «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…».
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо протиправності оспорюваних позивачем податкових повідомлень-рішень від 09.09.2021 № 00000161119 та № 00000171119, наявності достатніх правових підстав для їх скасування та задоволення позову.
Отже, ухвалюючи рішення щодо таких позовних вимог суд першої інстанції повно встановив обставини цієї справи та правильно застосував норми матеріального і процесуального права, а тому відповідно до ст. 316 КАС України рішення суду підлягає залишенню без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, апеляційна скарга Чернігівської митниці Державної митної служби України підлягає залишенню без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2021 року - без змін.
Розподіл судових витрат.
Судом апеляційної інстанції не здійснено зміни або скасування рішення суду, а тому, відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати в цій справі перерозподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Чернігівської митниці Державної митної служби України - залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2021 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Судове рішення виготовлено 22 лютого 2022 року.
Головуючий суддя О.В. Епель
Судді: Л.В. Губська
О.В. Карпушова