Справа № 620/10575/21 Суддя першої інстанції: Заяць О.В.
23 лютого 2022 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача - Степанюка А.Г.,
суддів - Бужак Н.П., Кобаля М.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на прийняте за правилами спрощеного позовного провадження рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання незаконними дій і зобов'язання вчинити дії, -
У вересні 2021 року ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (далі - Відповідач, ГУ ПФ в Чернігівській області), в якому просив:
- визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо неправильного розрахунку ОСОБА_1 стажу роботи судді, який дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання - незаконними;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області зарахувати до стажу роботи половину строку навчання у вищому навчальному закладі 1 рік 11 місяців і роботу на посаді заступника начальника управління юстиції в Чернігівській області 2 роки 5 місяців 26 днів.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 11.11.2021 позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що нормами законодавства, які були чинні як на момент звільнення Позивача у відставку, так і на момент призначення його на посаду судді, передбачали можливість зарахування до стажу роботи на посаді судді як безпосередньо такої роботи, так і половини строку навчання на юридичних факультетах, а також періоду роботи на посаді підвідомчих Міністерству юстиції України територіальних органах.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що судом безпідставно застосовувалися до спірних правовідносин норми, які втратили чинність, у той час як Законом України «Про судоустрій і статус суддів» чітко окреслено роботи, які враховуються при обчисленні стажу судді, серед яких відсутні навчання та робота на посадах територіальних органів Міністерства юстиції України.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.12.2021 відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції, які передані судді-доповідачу 10.01.2022.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Свою позицію обґрунтовує тим, що ГУ ПФ в Чернігівській області протягом 2020 року тричі здійснювалися перерахунки щомісячного довічного грошового утримання Позивача та щоразу стаж роботи, що дає право на його отримання, визначався понад 25 років. Проте, без пояснення причин, у жовтні 2020 року Відповідач самостійно зменшив цей стаж до 21 року 6 місяців і 19 днів, чим допустив порушення прав Позивача. Окремо звертає увагу, що предметом спору є розрахунок стажу роботи, а не відсотки щомісячного довічного грошового утримання. Також підкреслює, що рішенням суду у справі №620/1371/20 стаж роботи ОСОБА_1 в органах юстиції зараховано до стажу судді.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.02.2022 справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого.
Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, Позивач працював суддею Щорського (Сновського) районного суду з 11.04.1976 після закінчення навчання в Харківському юридичному інституті з 01.09.1971 по 30.06.1975 (а.с. 7-9).
25 квітня 2000 року звільнений у відставку з посади голови Чернігівського районного суду Чернігівської області на підставі Постанови Верховної Ради України від 02.03.2000 № 1495-III у зв'язку з поданням заяви про відставку відповідно до пункту 15 ст. 85, частини 5 ст. 126 Конституції України та статей 15 та 43 Закону України «Про статус суддів» (а.с. 10).
На час звільнення стаж роботи в суді, який дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання, визначений відповідно до Закону України «Про статус суддів» від 15.12.1992, постанови Верховної ради України від 15.12.1992, Указу Президента України від 10.07.1995 № 584 становить 25 років 11 місяців 13 днів (а.с. 20-21).
Матеріали справи свідчать, що з 2007 року ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФ в Чернігівській області. Стаж роботи 25 років 11 місяців 13 днів визначений протоколом Управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі м. Чернігова 08.01.2007 (а.с. 15). Вдруге стаж роботи підтверджений протоколами від 17.04.2013 (а.с. 18) та від 01.01.2018 (а.с. 19).
Згідно записів трудової книжки 01.09.1971 Позивач зарахований студентом першого курсу денного факультету Харківського юридичного інституту, який закінчив 30.06.1975.
З 11 квітня 1976 року по 7 липня 1982 року працював суддею і головою Щорського (Сновського) районного народного суду.
З 8 липня 1982 року по 13 березня 1989 року працював суддею Чернігівського обласного суду.
З 13 березня 1989 року по 9 вересня 1991 року працював заступником начальника управління юстиції в Чернігівській області.
З 10 вересня 1991 року по 25 травня 2000 року працював суддею обласного і головою Чернігівського районного суду.
Ці обставини підтверджуються записами трудової книжки, розрахунком стажу судді, рішенням виконкому Чернігівської обласної ради № 39 від 27.02.1989, наказом Міністерства юстиції № 55/6 від 31.03.1989, рішенням виконкому Чернігівської обласної ради № 200 від 30.08.1991, наказом Міністерства юстиції № 130/6 від 08.08.1999 (а.с. 11-16).
У жовтні 2020 року ГУ ПФ в Чернігівській області встановило ОСОБА_1 стаж, що дає право на щомісячне довічне грошове утримання, 21 рік 6 місяців 19 днів без врахування половини навчання у вищому навчальному закладі і роботи на посаді заступника начальника обласного управління юстиції (а.с. 4).
За наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 від 05.07.2021 ГУ ПФ в Чернігівській області листом від 26.08.2021 №2500-0202-8/42489 повідомило останнього, що за документами пенсійної справи його страховий стаж складає 36 років 9 місяців 5 днів, в тому числі стаж роботи на посаді судді - 21 рік 6 місяців 19 днів, а саме: з 11.04.1976 по 13.03.1989, з 10.09.1991 по 25.04.2000. Також у відповіді вказано, що перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці проведено з урахуванням вимог законодавства чинного на дату проведення перерахунку по рішенню суду (а.с. 6).
Вважаючи, дії Відповідача щодо зменшення стажу роботи судді, що дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, протиправними, Позивач звернувся до суду із даним позовом за захистом своїх законних прав та інтересів.
На підставі встановлених вище обставин, виходячи з системного аналізу приписів ст. ст. 116, 134, 142 та п. 34 Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ст. 43 Закону України «Про статус суддів», Указу Президента України від 10.07.1995 №584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів» і ряду інших підзаконних актів, суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість перерахунку ГУ ПФ в Чернігівській області стажу ОСОБА_1 на посаді судді у бік зменшення.
З таким висновком суду першої інстанції не можна не погодитися з огляду на таке.
Частиною 1 статті 126 Конституції України визначено, що незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.
Відповідно до ст. Основного Закону України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Приписи ч. 6 ст. 47 і п. 8 ч. 4 ст. 48 Конституції України регламентують, що незалежність судді забезпечується належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності судді.
Згідно п. 14 ч. 1 ст. 92 Основного Закону України статус суддів визначається виключно законами України. Крім того, щодо суддів у ч. 2 ст. 127 Конституції України окремо визначено вимоги щодо несумісності. Так, відповідно до положень цієї статті професійні судді не можуть належати до політичних партій і профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої.
За рахунок заборони займатися іншою оплачуваною роботою суддям установлюються належні умови матеріального та соціально-побутового забезпечення.
Конституційний статус судді передбачає, у тому числі, що надання судді в майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією належного здійснення правосуддя, дає підстави ставити до суддів високі вимоги і зберігати довіру до їх компетентності та неупередженості.
Статус судді та його елементи, зокрема матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя.
У рішенні від 24.06.1999 № 6-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів, а важливим механізмом забезпечення цих гарантій є встановлений частиною першою статті 130 Конституції України обов'язок держави забезпечувати фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.
Конституційним Судом України у рішенні від 11.10.2005 №8-рп/2005 зазначено, що право судді, який перебуває у відставці, на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності працюючих суддів. Щомісячне довічне грошове утримання - це особлива форма соціального забезпечення суддів, зміст якої розуміється у гарантованій державою щомісячній звільненій від сплати податків грошовій виплаті, що слугує забезпеченню їх належного матеріального утримання, у тому числі після звільнення від виконання обов'язків судді. Надання судді матеріального захисту є гарантією забезпечення його незалежності. Будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя.
У мотивувальній частині рішення від 14.12.2011 № 18-рп/2011 Конституційний Суд України зазначив про неможливість звуження змісту та об'єму гарантій незалежності суддів, а відповідно, матеріального та соціального забезпечення.
Крім того, у рішенні Конституційного Суду України від 03.06.2013 № 3-рп/2013 підкреслено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо).
Згідно п. 11 Основних принципів незалежності судових органів (схвалені резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року) термін повноважень суддів, їх незалежність, безпека, відповідна винагорода, умови служби, пенсії і вік виходу на пенсію повинні належним чином гарантуватися законом.
Положеннями Європейської хартії від 10.07.1998 про закон «Про статус суддів» визначено, що рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов'язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість (п. 6.1); статус забезпечує судді, який досяг передбаченого законом віку для виходу у відставку з посади судді і який здійснював повноваження судді протягом певного строку, право на отримання виплат, рівень яких має бути якомога ближчим до рівня його останньої заробітної плати на посаді судді (п. 6.4).
Також у Висновку № 1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів зазначено, що дуже важливо (особливо для новітніх демократій) передбачити конкретні нормативно-правові положення, які б гарантували захист від зменшення розміру суддівських виплат (п. 62).
Як зазначається в Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки від 17.11.2010 №(2010)12, «оплата праці суддів повинна відповідати їх професії та виконуваним обов'язкам, а також бути достатньою, щоб захистити їх від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення. Мають існувати гарантії збереження належної оплати праці на випадок хвороби, відпустки по догляду за дитиною, а також гарантії виплат у зв'язку з виходом на пенсію, які мають відповідати попередньому рівню оплати їх праці» (пункт 54).
Крім того, у наведеному вище рішенні від 11.10.2005 № 8-рп/2005 Конституційний Суд України також встановив, що аналіз норм Конституції України свідчить, що надання судді за рахунок держави матеріального і соціального захисту (заробітна плата, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо), що відповідає його високому статусу, є гарантією забезпечення незалежності.
Матеріали справи свідчать, що на момент звернення ОСОБА_1 із заявою про звільнення з посади судді у відставку спірні правовідносини були врегульовані Законом України «Про статус суддів», який визначав статус суддів з метою забезпечення належних умов для здійснення правосуддя, дотримання Конституції і законів України, охорони прав і свобод громадян.
Судовою колегією враховується, що згідно ст. 137 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: 1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України; 2) члена Вищої ради правосуддя, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 3) судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.
До стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.
У свою чергу, абз. 4 п. 34 Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).
На час призначення ОСОБА_1 на посаду судді Щорського народного районного суду 911.04.1976) діяв Закон Української РСР від 30.06.1960 «Про судоустрій Української РСР», однак вказаний Закон не передбачав права судді на відставку та відповідно не регламентував питання обчислення стажу, який дає право на відставку.
У подальшому, під час роботи ОСОБА_1 на посаді судді Чернігівського обласного суду набрав чинності Закон України «Про статус суддів».
Відповідно до абз. 2 ч. 4 ст. 43 Закону України «Про статус суддів» у редакції, яка була чинною на час роботи Позивача суддею обласного суду, до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов'язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.
Отже, за правилами абз. 2 ч. 4 ст. 43 Закону України «Про статус суддів» (у редакції чинній на час набуття позивачем суддівського стажу не менше 10 років) до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, зараховується час роботи на посадах суддів у судах республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов'язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях за умови наявності у зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.
Щодо висновків суду першої інстанції про необхідність зарахування Позивачу до загального і спеціального стажу роботи, що дає право на відставку, половини строку навчання за денною формою у Харківському юридичному інституті з 01.09.1971 по 30.06.1975, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до статті 1 Указу Президента України від 10.07.1995 №584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів» (стаття втратила чинність 20.03.2008), чинної на час набуття Позивачем стажу роботи безпосередньо на посаді судді 10 років, до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та період проходження строкової військової служби.
Отже, до загального і спеціального стажу роботи ОСОБА_1 , що дає право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, належить враховувати половину строку навчання за денною формою у Харківському юридичному інституті з 01.09.1971 по 30.06.1975 (1 рік 11 місяців).
Аналогічна позиція щодо необхідності зарахування половини строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 24.10.2019 у справі №9901/2/19 та від 03.09.2020 у справі № 9901/521/19.
Щодо позиції суду першої інстанції про те, що період роботи ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління юстиції в Чернігівській області тривалістю 02 роки 05 місяців 26 днів необхідно враховувати до стажу роботи Позивача на посаді судді, що дає право на отримання щомісячного грошового утримання судді у відставці, судова колегія вважає за необхідне зазначити, таке врахування прямо передбачено положеннями абз. 2 ч. 4 ст. 43 Закону України «Про статус суддів» та необхідність його здійснення випливає із змісту абз. 4 п. 34 Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Аргументи Відповідача про те, що положення ст. 137 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» застосовуються для обчислення стажу судді виключно для визнання права на відставку та на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді, а не визначення відсоткового розміру щомісячного довічного утримання суддів, колегія суддів вважає правильними і такими, що випливають із змісту ч. 3 ст. 142 указаного Закону, водночас спірним у цій справі є питання зарахування стажу роботи на посаді судді, який дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання, а не відсотковий розмір такого утримання.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області - залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2021 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Суддя-доповідач А.Г. Степанюк
Судді Н.П. Бужак
М.І. Кобаль
Повний текст постанови складено та підписано 23 лютого 2022 року.