Справа № 640/8091/21 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Гарник К.Ю.,
Суддя-доповідач Кобаль М.І.
15 лютого 2022 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Кобаля М.І.,
суддів Костюк Л.О., Степанюка А.Г.
при секретарі Хмарській К.І.
за участю:
представника
третьої особи: Стужука О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 жовтня 2021 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Краматорську, третя особа: Державне бюро розслідувань про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, -
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Краматорську (далі по тексту - відповідач, ТУ ДБР розташоване у місті Краматорську,) в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати пункт 1 наказу ТУ ДБР, розташованого у місті Краматорську від 26.02.2021 року №37-ОС «Про звільнення ОСОБА_1 » в частині звільнення позивачки з посади слідчого Першого слідчого відділу (відділу розслідування злочинів у сфері службової та корупції) слідчого управління ТУ ДБР, розташованого у місті Краматорську, 01.03.2021 року, у зв'язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису, з припиненням державної служби на підставі пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу»;
- поновити ОСОБА_1 , починаючи з 02.03.2021 року, в ТУ ДБР, розташованого у місті Краматорську або іншому державному органі, який є його правонаступником, на посаді, що є аналогічною посаді слідчого Першого слідчого відділу (відділу розслідування злочинів у сфері службової та корупції) слідчого управління ТУ ДБР, розташованого у місті Краматорську або внести відповідні зміни до штатного розкладу - ввести скорочену посаду;
- стягнути з ТУ ДБР, розташованого у місті Краматорську на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 02.03.2021 року по день прийняття рішення судом у справі.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 жовтня 2021 року в задоволенні значеного позову відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, позивачка подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Заслухавши суддю-доповідача, представника третьої особи, який з'явився у призначене судове засідання, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного.
Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, наказом ТУ ДБР, розташованого у місті Краматорську від 18.12.2018 року № 59-ОС ОСОБА_1 , з 18 грудня 2018 року призначено на посаду державної служби, а саме: слідчого Першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) ТУ ДБР, розташованого у місті Краматорську, обраного за конкурсом, з випробувальним строком шість місяців.
Наказом ТУ ДБР, розташованого у місті Краматорську від 26 червня 2019 року №217-ОС ОСОБА_1 , з 20 червня 2019 року, присвоєно 8 ранг державного службовця, як такій, що пройшла випробування та має військове звання старшого лейтенанта.
Наказом ТУ ДБР, розташованого у місті Краматорську від 08.10.2019 року №85-ОС позивачку звільнено з займаної посади, з 08.10.2019 року, у зв'язку з отриманням негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності.
Не погоджуючись з вищевказаними діями та рішенням відповідача, позивачка звернулася до суду.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 березня 2020 року по справі №640/20744/19, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 липня 2020 року, ОСОБА_1 поновлено на займаній посаді.
Наказом ТУ ДБР, розташованого у місті Краматорську від 31.03.2020 року №54-ОС, на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 березня 2020 року у справі №640/20744/19 року, позивачку поновлено на посаді слідчого Першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, починаючи з 09.10.2019 року.
20.10.2020 року в.о. Директора Державного бюро розслідувань виданий наказ №199ДСК «Про затвердження зміни до штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську», згідно яких з 1 лютого 2021 року скорочується посада слідчого Першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової і діяльності та корупції) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську.
16.11.2020 року ОСОБА_1 вручено попередження про наступне вивільнення від 13.11.2020 року № 10-13-34/344 за підписом Директора ТУ ДБР, розташованого у місті Краматорську, у якому зазначено, що у зв'язку зі скороченням посади слідчого Першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) ТУ ДБР, розташованого у місті Краматорську ОСОБА_1 буде звільнено на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», з виплатою згідно з частиною 4 цієї статті вихідної допомоги у розмірі двох середньомісячних заробітних плат.
Наказом від 30.12.2020 року № 303ДСК «Про затвердження змін до наказів Державного бюро розслідувань» до наказу в.о. Директора Державного бюро розслідувань від 20.10.2020 року №199ДСК «Про затвердження зміни до штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську» внесено зміни згідно яких з 1 березня 2021 року скорочується посада слідчого Першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової і діяльності та корупції) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську.
20.01.2021 року ОСОБА_1 під підпис вручене попередження про наступне вивільнення від 19.01.2021 року №13-09-38/15 за підписом Директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, зміст якого аналогічним попередньому попередженню, врученому позивачці 16.11.2020 року.
Наказом ТУ ДБР, розташованого у місті Краматорську від 26.02.2021 року № 37-ОС ОСОБА_1 звільнено з посади слідчого Першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) ТУ ДБР, розташованого у місті Краматорську, з 01 березня 2021 року, у зв'язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису, з припиненням державної служби (копія додається), на підставі пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу» (далі по тексту - оскаржуваний наказ).
Вважаючи протиправним оскаржуваний наказ в частині звільнення позивача із займаної посади, остання звернулась до адміністративного суду з вказаною позовною заявою за захистом свої прав та законних інтересів.
Приймаючи рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, спірний наказ є таким, що прийнятий у межах повноважень, у спосіб та у порядку, що визначенні чинним законодавством, а тому підстави для його скасування відсутні, як наслідок, відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Частиною 2 статті 38 Конституції України визначено, що громадянам гарантовано рівне право доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VIII (далі по тексту - Закон України №889-VIII) (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин)) державна служба це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо:
1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів;
2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів;
3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг;
4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства;
5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням;
6) управління персоналом державних органів;
7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.
Відповідно до визначення Закону України №889-VIII державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.
Згідно з частиною 1 статті 3 Закону України №889-VIII цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.
Відповідно до частин 1-3 статті 5 Закону України №889-VIII правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.
Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Відповідно до частини 1 статті 83 Закону України №889-VIII державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб'єкта призначення (стаття 87, 87-1 цього Закону).
Пунктом 1 частини 1 статті 87 Закону України від 10 грудня 2015 року №889-VIII передбачено, що однією з підстав для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є, зокрема, скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
Згідно з роз'ясненнями, викладеними в листі Міністерство праці та соціальної політики України від 07 квітня 2011 року №114/06/187-11, скорочення чисельності та скорочення штату - поняття не тотожні.
Чисельність працівників - це списковий склад працюючих, і скорочення чисельності працівників передбачає зменшення їх кількості.
Штат працівників - це сукупність посад, встановлених штатним розписом підприємства. Тому скорочення штату являє собою зміну штатного розпису за рахунок ліквідації певних посад або зменшення кількості штатних одиниць за певними посадами.
Відповідно до частини 3 статті 87 Закону України №889-VIII (в редакції Закону № 440-IX від 14 січня 2020 року, чинній на момент попередження позивача про наступне вивільнення) суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб'єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов'язку суб'єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.
02.02.2020 року набрав чинності Закон України від 12 грудня 2019 року №378-IX «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України», яким внесені зміни до Кодексу законів про працю України та викладено його у новій редакції.
Нормами зазначеного Закону змінено порядок скорочення державних службовців.
Так, відповідно до частини 6 статті 49-2 Кодексу законів про працю України вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу», здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей:
- про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів;
- разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої татті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті;
- не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом'якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.
Тобто, після внесення Законом України від 14 січня 2020 року №440-IX змін у Закон України «Про державну службу», положення статті 49-2 Кодексу законів про працю України в частині обов'язку власника або уповноваженого ним органу запропонувати працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації на державних службовців не поширюються.
Національне агентство України з питань державної служби відповідно до пункту 3 частини третьої статті 13 Закону України «Про державну службу» надало «Роз'яснення щодо процедури вивільнення державних службовців у зв'язку з припиненням державної служби за ініціативою суб'єкта призначення (стаття 87 Закону України «Про державну службу») від 20 лютого 2020 року №86 р/з», згідно з якими при звільненні державних службовців, у зв'язку з припиненням державної служби за ініціативою суб'єкта призначення, зокрема, відповідно до пункту 1 чи пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону, положення статті 49-2 Кодексу законів про працю України не застосовуються.
Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що у межах спірних правовідносин, трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини, або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Крім того, рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/202 зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосовувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначено основні трудові права працівників.
Положеннями частини 3 статті 5 Закону України №889-VIII визначено, що дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців в частині відносин, не врегульованих цим законом.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що оскільки положеннями спеціального законодавства, а саме: нормами Закону України №889-VIII, на час прийняття оскаржуваного наказу, було врегульовано процедуру звільнення державного службовця, у зв'язку із скороченням чисельності або штату працівників, то в даному випадку саме норми спеціального законодавства підлягають застосуванню.
Насамперед, у даному випадку, вирішуючи даний спір по суті, суду необхідно з'ясувати, чи дійсно у ТУ ДБР, розташованому у місті Краматорську мало місце скорочення посади державної служби, яку обіймала позивачка, внаслідок зміни структури та штатного розпису з припиненням державної служби.
Так, станом на момент прийняття ОСОБА_1 на службу до ДБР, Закон України від 12 листопада 2015 року № 794-VIII «Про Державне бюро розслідувань» (далі по тексту - Закон України №794-VIII) діяв в редакції Закону України № 2475-VIII від 03 липня 2018 року.
Згідно статті 1 Закону України від 12 листопада 2015 року №794-VIII за своїм правовим статусом ДБР було центральним органом виконавчої влади, що здійснює правоохоронну діяльність з метою запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.
Так, постановою Кабінету Міністрів України № 127 від 29 лютого 2016 року утворено Державне бюро розслідувань.
Наказом ДБР від 21 грудня 2017 року № 1 затверджено його структуру.
03 грудня 2019 року Верховною Радою України прийнято Закон України № 305-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань», який набрав чинності 27 грудня 2019 року та яким внесено зміни до Закону України «Про Державне бюро розслідувань».
Згідно статті 1 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» (у редакції, чинній з 27 грудня 2019 року) ДБР є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.
Тобто, відбулась зміна правового статусу ДБР з центрального органу виконавчої влади на державний правоохоронний орган.
Отже, з 27 грудня 2019 року ДБР є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.
Відповідно до пунктів 3, 4 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 305-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» директори територіальних управлінь та інші працівники ДБР продовжують здійснювати свої повноваження до їх звільнення з посади або припинення їхніх повноважень на посаді відповідно до Закону України «Про Державне бюро розслідувань» з урахуванням внесених цим Законом змін.
Працівники ДБР, які перемогли у конкурсах для призначення на посади слідчих, оперуповноважених, продовжують здійснювати свої повноваження до їх звільнення з посади або припинення повноважень на посаді відповідно до Закону України «Про Державне бюро розслідувань» з урахуванням внесених цим Законом змін, у тому числі у разі визначення цих посад посадами рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань.
Відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 9 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» (в редакції зі змінами, внесеними Законом № 305-ІХ) організаційна структура Державного бюро розслідувань визначається Президентом України.
На виконання зазначених положень закону Указом Президента України від 05 лютого 2020 року №41/2020 затверджено нову організаційну структуру ДБР.
Як вже зазначалося судом, наказом ДБР від 14 лютого 2020 року № 42 затверджено нову структуру системи ДБР та визнано таким, що втратив чинність, наказ ДБР від 21 грудня 2017 року № 1 «Про затвердження організаційної структури Державного бюро розслідувань».
Так, наказом в.о. Директора Державного бюро розслідувань від 20 жовтня 2020 року №199ДСК «Про затвердження зміни до штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську», визначено, що згідно яких з 1 лютого 2021 року скорочується посада слідчого Першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової і діяльності та корупції) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську.
Наказом ДБР від 30.12.2020 року № 303дск «Про затвердження змін до наказів Державного бюро розслідувань» затверджено зміни до наказів ДБР, зокрема пунктом 7 якого наказано у пункті 4 наказу ДБР від 20 жовтня 2020 року № 202дск словосполучення «з 01 лютого 2021 року» замінити на словосполучення «з 01 березня 2021 року». Після чого, затверджено та введено в дію штатний розпис Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, в якому відсутня посада, яку обіймала позивач.
На момент звільнення позивачки, Закон України від 12 листопада 2015 року № 794-VIII діяв в редакції Закону України від 01.01.2021 року № 1052-IX, який підлягає застосуванню під час вирішення даного спору.
Так, відповідно до частин 1-4 статті 14 Закону України № 794-VIII до працівників ДБР належать особи рядового і начальницького складу, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір (контракт) із Державним бюро розслідувань.
Служба в ДБР є державною службою особливого характеру, що полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України. Час проходження служби в ДБР зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону.
На службу до ДБР приймаються на конкурсній основі в добровільному порядку (за контрактом) громадяни України, які спроможні за своїми особистими, діловими та моральними якостями, віком, освітнім і професійним рівнем та станом здоров'я ефективно виконувати відповідні службові обов'язки.
Прийняття громадян України на службу до ДБР без проведення конкурсу забороняється, крім випадків, передбачених цим Законом.
Кваліфікаційні вимоги та критерії професійної придатності для зайняття посад у підрозділах Державного бюро розслідувань затверджуються Директором ДБР.
Призначення на посади у ДБР, крім посад Директора Державного бюро розслідувань, керівника підрозділу внутрішнього контролю центрального апарату Державного бюро розслідувань та керівників підрозділів внутрішнього контролю територіальних управлінь ДБР, здійснюється за результатами відкритих конкурсів, що проводяться конкурсними комісіями з проведення конкурсів на зайняття посад працівників Державного бюро розслідувань.
Відповідно до частини 5 статті 14 цього Закону трудові відносини працівників ДБР регулюються цим Законом (у частині переведення працівників Державного ДБР на нижчі або рівнозначні посади та звільнення осіб рядового та начальницького складу), законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами).
Статтею 14-3 Закону України № 794-VIII передбачено, що державні службовці можуть бути переведені у системі ДБР за їхньою згодою без обов'язкового проведення конкурсу на іншу нижчу або рівнозначну вакантну або тимчасово вакантну посаду, за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади, у порядку, визначеному Законом України «Про державну службу».
Особи рядового і начальницького складу можуть бути переведені у системі Державного бюро розслідувань, у тому числі з територіального управління до центрального апарату Державного бюро розслідувань, за їхньою згодою без обов'язкового проведення конкурсу на іншу нижчу або рівнозначну вакантну або тимчасово вакантну посаду, за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади.
Переведення осіб рядового і начальницького складу може здійснюватися за їхньою ініціативою, ініціативою прямих керівників (начальників), керівників інших закладів, установ системи Державного бюро розслідувань, які порушили питання про переведення.
Відповідно до частини 6 статті 9 Закону України № 794-VIII територіальні управління ДБР діють на підставі положень, що затверджуються Директором Державного бюро розслідувань.
Згідно з частиною 1 статті 10 Закону України № 794-VIII керівництво діяльністю ДБР здійснює його Директор, який має першого заступника та двох заступників. У разі відсутності Директора Державного бюро розслідувань його повноваження здійснює перший заступник Директора Державного бюро розслідувань, а в разі його відсутності - один із заступників Директора Державного бюро розслідувань згідно із розподілом обов'язків.
Відповідно до пунктів 4, 5 частини 1 №794-VIII Директор ДБР, зокрема:
- затверджує структуру та штатну чисельність територіальних органів Державного бюро розслідувань;
- визначає відповідно до законодавства в межах граничної чисельності переліки посад у територіальних управліннях Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами.
Згідно з частиною 2 статті 12 Закону України №794-VIII повноваження, передбачені пунктами 4 і 5 частини першої цієї статті, щодо діяльності територіальних управлінь Державного бюро розслідувань Директор ДБР здійснює за поданням директорів відповідних територіальних управлінь.
Наказом ДБР від 28 грудня 2019 року № 343 «Про організацію проведення заходів на виконання вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» (із змінами, внесеними наказами від 02 січня 2020 року № 1 та від 03 січня 2020 року № 2) затверджено Порядок зміни категорії посад працівників Державного бюро розслідувань, які заміщуються державними службовцями на посади, які підлягають заміщенню особами рядового і начальницького складу (далі по тексту - Порядок № 343).
Пунктом 1 Порядку № 343 визначено, що цей Порядок визначає процедуру зміни категорії посад працівників Державного бюро розслідувань, які підлягають заміщенню особами рядового і начальницького складу з урахуванням специфічних умов проходження служби.
Відповідно до пункту 6 Порядку № 343 зміна категорії посад працівників Державного бюро розслідувань, які заміщуються державними службовцями на посади, які підлягають заміщенню особами рядового і начальницького складу, здійснюється за рішенням Директора Державного бюро розслідувань або особи, яка виконує його повноваження.
Зміна категорії посад передбачає виведення із штатного розпису та скорочення посади державного службовця (відповідно до статті 87 Закону України «Про державну службу») та введення до штатного розпису посади рядового і начальницького складу.
З прийняттям рішення Директором ДБР або особою, яка виконує його повноваження, про зміну категорії посади, Управління кадрової роботи та державної служби готує проекти наказів:
«Про затвердження Переліку посад у центральному апараті (територіальних управліннях) Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами» - щодо внесення відповідних змін до Переліку посад;
«Про внесення змін до штатного розпису центрального апарату Державного бюро розслідувань» та відповідні зміни, погоджує з заінтересованими самостійними структурними підрозділами та подає на підпис Директору Державного бюро розслідувань.
Згідно з абзацом сьомим пункту 6 Порядку 343 після затвердження штатного розпису ДБР (змін до штатного розпису) щодо працівників, посади яких скорочуються, видається наказ про їх персональне попередження про наступне звільнення на підставі Закону України «Про державну службу» у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.
Наведене свідчить, що внаслідок реалізації приписів Закону 305-ІХ та Указу Президента України від 05 лютого 2020 року № 41/2020 фактично відбулась заміна структури ДБР шляхом віднесення до державного правоохоронного органу із створенням нової структури шляхом реорганізації державного органу.
Так, починаючи з 27.12.2019 року, відповідно до статті 14 Закону України № 794-VIII, до працівників ДБР належать особи рядового і начальницького складу, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір (контракт) із Державним бюро розслідувань.
Прийняття громадян України на службу до ДБР без проведення конкурсу забороняється, крім випадків, передбачених цим Законом.
Законодавчо визначення структури та штатної чисельності територіальних органів Державного бюро розслідувань, переліку посад у територіальних управліннях Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами, керівником ДБР прямо передбачено в пункті 4, 5 частини 1 статті 12 та частиною 2 статті 12 Закону України «Про Державне бюро розслідувань».
Як вже зазначалося вище судом, відповідно до наказу в.о. Директора Державного бюро розслідувань від 20.10.2020 року №199ДСК «Про затвердження зміни до штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську» посада слідчого Першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової і діяльності та корупції) Територіального управління ДБР, розташованого у місті Краматорську скорочується.
Отже, внаслідок реалізації вказаного наказу, зазначена посада виведена зі штатного розпису територіального управління ДБР.
За викладених обставин, у зв'язку зі зміною правового статусу ДБР, з центрального органу виконавчої влади на державний правоохоронний орган, скорочена посада державної служби, яку обіймала позивачка, внаслідок змін штатного розпису ТУ ДБР, розташованого у місті Краматорську.
Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що доводи позивача про відсутність фактичного скорочення посади державної служби, яку вона обіймала позивач, внаслідок змін штатного розпису позивача є безпідставними.
Крім того, ОСОБА_1 участі у конкурсі на зайняття вакантної посади у ТУ ДБР, розташованого у місті Краматорську не приймала, що не було нею спростовано під час судового розгляду справи.
У свою чергу, відповідно до частини 3 статті 87 Закону України «Про державну службу», суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне вивільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини пертої статті 87 у письмовім формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.
Так, 16.11.2020 року та 20.01.2021 року ОСОБА_1 вручено попередження про наступне вивільнення, що відповідає вимогам чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства.
Щодо доводів позивача про застосування до неї переважного права на залишенні на посаді, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що позивачкою взагалі не обґрунтовано, що саме надає їй переваги на залишенні на посаді, з урахуванням того, що судом було встановлено, що у чинному штатному розписі відповідача відсутні посади державної служби обсяг та перелік функціональних завдань та обов'язків, за якими є рівнозначними з посадою слідчого першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) ТУ ДБР, розташованого у місті Краматорську, яку займала позивач.
Також, необґрунтованими є доводи апелянта про те, що наказ про звільнення є незаконними, оскільки підписаний не уповноваженою особою, з огляду на наступне.
Відповідно до частини 1 статті 83 Закону України №889-VIII державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб'єкта призначення (стаття 87 цього Закону).
Пунктом 7 частини 1 статті 2 Закону України «Про державну службу» визначено, що суб'єкт призначення - державний орган або посадова особа, яким відповідно до законодавства надано повноваження від імені держави призначати на відповідну посаду державної служби в державному органі та звільняти з такої посади.
До повноважень директора ТУ ДБР належить, зокрема призначення на посади та звільнення з посад працівників відповідного територіального управління (пункт 2 частини 3 статті 13 Закону України «Про Державне бюро розслідувань»).
Відповідно до частини 3 статті 13 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» Директор територіального управління Державного бюро розслідувань:
1) організовує роботу відповідного територіального управління щодо виконання повноважень Державного бюро розслідувань, наказів і розпоряджень Директора Державного бюро розслідувань;
2) призначає на посади та звільняє з посад працівників відповідного територіального управління, крім тих, які призначаються Директором Державного бюро розслідувань відповідно до статті 12 цього Закону;
3) вносить Директору Державного бюро розслідувань подання про присвоєння у встановленому законодавством порядку спеціальних звань особам рядового і начальницького складу та рангів державних службовців працівникам відповідного територіального управління;
4) вносить Директору Державного бюро розслідувань пропозиції щодо структури та штатної чисельності відповідного територіального управління;
5) видає у межах своїх повноважень накази і розпорядження;
6) здійснює інші повноваження, передбачені цим та іншими законами, у тому числі має право в межах своєї компетенції особисто реалізовувати повноваження Державного бюро розслідувань, визначені цим Законом.
Згідно частини 5 статті 13 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», у разі відсутності керівника підрозділу центрального апарату (директора територіального управління) Державного бюро розслідувань або тимчасової неможливості здійснення ним своїх повноважень його обов'язки виконує заступник, а за наявності двох заступників - найстарший за віком заступник.
У разі відсутності заступника обов'язки керівника підрозділу центрального апарату (директора територіального управління) ДБР виконує найстарший за віком керівник підрозділу (органу), що входить до складу цього підрозділу (органу), а за відсутності у структурі підрозділу (органу) інших підрозділів - найстарший за віком службовець підрозділу (органу).
З огляду на викладене, директор ТУ ДБР є найвищою посадою у відповідному ТУ ДБР, яка законом уповноважена призначати на посади і звільняти з посад працівників ТУ ДБР, крім тих, яких призначає директор ДБР, а суб'єктом призначення в розумінні пункту 7 частини 1 статті 2 Закону України «Про державну службу».
Відтак, директор ТУ ДБР, розташованого у місті Краматорську є особою, яка наділена імперативними повноваженнями призначати та звільняти працівників відповідного Територіального управління.
Відповідно до пунктів 3, 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону №305-ІХ директори територіальних управлінь та інші працівники Державного бюро розслідувань продовжують здійснювати свої повноваження до їх звільнення з посади або припинення їхніх повноважень на посаді відповідно до Закону України «Про Державне бюро розслідувань» з урахуванням внесених цим Законом змін.
Працівники ДБР, які перемогли у конкурсах для призначення на посади слідчих, оперуповноважених, продовжують здійснювати свої повноваження до їх звільнення з посади або припинення повноважень на посаді відповідно до Закону України «Про Державне бюро розслідувань» з урахуванням внесених цим Законом змін, у тому числі у разі визначення цих посад посадами рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань.
За таких обставин, жодних гарантій щодо залишення на посадах, про які зазначає позивач, означені норми права не містять.
Разом з тим, матеріалами справи підтверджено, що позивачка, як працівник ДБР, з набранням чинності Законом №305-ІХ, продовжувала здійснювати свої повноваження до моменту звільнення.
Повертаючись до питання правомірності/протиправності наказу ДБР про звільнення позивачки із займаної посади, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що на момент прийняття вказаних наказів діяла редакція Закону № 889-VIІI, якою чітко врегульована процедура звільнення державних службовців, у зв'язку з припиненням державної служби за ініціативою суб'єкта призначення.
Як вже зазначалося судом, за змістом частини 1 статті 87 Закону № 889-VIIІ скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців є підставою для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення.
Отже, наведена правова норма пов'язує припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення не лише зі скороченням чисельності або штату державних службовців, а й зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців.
Слід зазначити, що редакція статті 87 Закону № 889-VIIІ зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 19 вересня 2019 року № 117-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади», які набули чинності з 25 вересня 2019 року, була чинною на момент прийняття оскаржуваного наказу про звільнення та підлягала застосуванню.
Аналіз положень Закону № 889-VIII, яким визначалася підстава припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення на момент прийняття оскаржуваного наказу, свідчить, що суб'єкт призначення не зобов'язаний був пропонувати позивачці іншу рівноцінну посаду державної служби, а в разі відсутності такої - іншу роботу (посаду державної служби) у цьому державному органі.
Подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 28.07.2021 року по справі № 640/11024/20.
Правовими положеннями ч.5 ст. 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Аналіз наведених правових положень та вищезазначених обставин справи дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції для висновку, що оскаржуваний наказ ТУ ДБР, розташованого у місті Краматорську від 26.02.2021 року №37-ОС підписаний уповноваженою особою суб'єкта призначення, є законним та не підлягає скасуванню.
Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно пункту 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.
Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.
В зв'язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 жовтня 2021 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Головуючий суддя: М.І. Кобаль
Судді: Л.О. Костюк
А.Г. Степанюк
Повний текст виготовлено 22.02.2022 року