ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
про закриття провадження у справі
09 лютого 2022 року м. Київ№ 320/5032/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:
головуючого судді Шейко Т.І.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
до Головного управління Держгеокадастру у Київській області
провизнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, в якому просила суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Київській області щодо виправлення помилок про розміщення даних про земельні ділянки 3223781501:01:004:0042 та 3223781501:01:004:0043 із відхиленням від їх фактичного місця розташування;
- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Київській області привести у відповідність дані Державного земельного кадастру України про розташування земельних ділянок 3223781501:01:004:0042 та 3223781501:01:004:0043 та їх фактичне місце розташування з урахуванням суміжних землеволодінь та землекористувань.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28.04.2021 у справі №320/5032/21 дану справу передано за підсудністю до Окружного адміністративного суду міста Києва.
Ухвалою від 14.06.2021 Окружний адміністративний суд міста Києва прийняв до провадження справу, розгляд якої вирішив здійснювати за правилами спрощеного провадження без виклику сторін.
У ході судового розгляду справи відповідач звернувся до суду з клопотанням про закриття провадження у справі, стверджуючи, що даний спір, який стосується виправлення у Державному земельному кадастрі помилок у відомостях про координати земельних ділянок, що належать позивачці на праві власності, фактично стосується усунення перешкод у користуванні нею цими земельними ділянками, тому повинен вирішуватися в порядку цивільного судочинства. До того ж у позовній заяві позивачка не зазначила, які конкретно дії повинен був вчинити щодо неї відповідач та на підставі яких законодавчих актів чи судових рішень.
Ознайомившись із матеріалами справи суд дійшов висновку про обґрунтованість вищевказаного клопотання та наявність підстав для закриття провадження у справі, зважаючи на таке.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (частина друга статті 2 КАС України).
Звертаючись до суду з даним позовом позивачка зазначила, що на підставі договорів купівлі-продажу земельних ділянок від 31.03.2016, посвідчених приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Легким В.В., зареєстрованих в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №593 та №594, вона є власником земельних ділянок з кадастровим номером 3223781501:01:004:0042 площею для будівництва та обслуговування житлового будинку та кадастровим номером 3223781501:01:004:0043 для ведення особистого селянського господарства, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 . Із цими земельними ділянками межує земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , власник якої ОСОБА_2 (далі також - ОСОБА_2 ) перешкоджає їй в користуванні цими земельними ділянками. У зв'язку з викладеним вона звернулася до Рокитнянського районного суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа Головне управління Держгеокадастру у Київській області, про усунення таких перешкод. Ухвалою названого суду від 03.07.2019 відкрито провадження в цивільній справі №375/1333/19 та в подальшому ухвалою від 07.09.2020 призначено судову земельно-технічну експертизу.
Згідно з доводами позивачки висновком експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Салатанової В.В. від 14.12.2020 №25149/20-41 за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи у цивільній справі №375/1333/19 підтверджено факт зміщення земельних ділянок, що належать ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , відносно фасадної частини фактичних меж цих ділянок в західному напрямку.
Як зазначила позивачка, придбані нею земельні ділянки були приватизовані попередніми власниками до 01.01.2013, тоді ж на них була оформлена технічна документація, яка здійснювалася в системі координат СК-63. У зв'язку зі створенням Державного земельного кадастру, який виконаний в системі СК-2000, інформація стосовно придбаних позивачкою земельних ділянок із Державного реєстру земель була перенесена до Державного земельного кадастру, що потребувало її перерахунку із однієї системи координат в іншу. При внесенні до Державного земельного кадастру інформації щодо належних позивачці земельних ділянок належним чином не відбулося перерахунку змін системи координат, що й призвело до помилки в Державному земельному кадастрі в частині зазначення координат поворотних точок цих земельних ділянок, що підтверджується вищевказаним висновком експерта. Така помилка порушує положення статті 3 Закону України «Про Державний земельний кадастр».
Ураховуючи наведене та керуючись пунктом 156-3 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 №1051, позивачка звернулася до відповідача із заявою від 02.04.2021 про виправлення у Державному земельному кадастрі помилок щодо належних їй земельних ділянок, а саме просила перерахувати значення поворотних точок земельних ділянок з кадастровими номерами 2223781501:01:004:0016, 2223781501:01:004:0017, 2223781501:01:004:0042 та 2223781501:01:004:0043 (суд звертає увагу, що при цьому позивачкою допущено описку в частині зазначення згаданих кадастрових номерів, оскільки вірними є номери: 3223781501:01:004:0016, 3223781501:01:004:0017, 3223781501:01:004:0042 та 3223781501:01:004:0043), які сформовані до 01.01.2013.
Пунктом 156-3 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 №1051, визначено, що помилки у застосуванні систем координат земельних ділянок (в тому числі помилки, що виникли при перерахунку із однієї системи координат в іншу), які були сформовані до 01.01.2013 та відомості про які були перенесені до Державного земельного кадастру, та помилки у відомостях щодо місця розташування земельних ділянок (зміщення, розворот, відзеркалювання) виправляються адміністратором Державного земельного кадастру або сертифікованим інженером-землевпорядником шляхом перерахування координат земельних ділянок з урахуванням суміжних землеволодінь та землекористувань, про що вони за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру та/або засобами, визначеними у пункті 110-2 цього Порядку, повідомляють Державному кадастровому реєстратору, який вносить виправлені відомості до Державного земельного кадастру та складає протокол за формою згідно з додатком 30-1 відповідно до абзаців шостого-десятого пункту 156-2 цього Порядку.
Листом від 12.04.2021 №536/0-884/6-21 відповідач повідомив позивачку про відсутність відповідної технічної документації з підтвердженням наявності помилок у застосуванні систем координат щодо належних їй земельних ділянок, вказані нею помилки не виправив.
За висновком позивачки, невиправлення відповідачем в Державному земельному кадастрі вищевказаних помилок створили передумови, які використовував власник суміжної земельної ділянки ОСОБА_2 , що призвело до порушення її права на землю, гарантованого статтею 14 Конституції України.
Так, стаття 14 Конституції України гарантує право на землю, яке набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відтак, з наведеного вбачається, що спірні правовідносини виникли у зв'язку з бездіяльністю відповідача щодо внесення відповідних виправлень до Державного земельного кадастру за заявою позивачки про виправлення помилок у Державному земельному кадастрі, зокрема про перерахування значення поворотних точок меж відповідних земельних з метою усунення невідповідності фактичних меж земельних ділянок, що призвело до порушення її права власності на землю, за захистом якого вона звернулася до адміністративного суду з даним позовом. Спір про захист такого права власності на землю, а також правовідносини, що є похідними від такого спору, є приватно-правовими, а не публічними, тому такий спір не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
За правилами пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
При вирішенні питання про віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду, слід ураховувати не лише суб'єктний склад правовідносин, які склалися між сторонами, а й сутність (характер) таких правовідносин.
Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.
Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Правовідносини, щодо яких виник спір, обумовлені порушенням права власності позивачки на земельні ділянки, межі яких, на її думку, змінено, внаслідок дій відповідача. Таким чином, правовідносини між позивачкою та відповідачем у цій справі є похідними від правовідносин щодо встановлення меж земельних ділянок між власниками суміжних земельних ділянок. Відтак, цей спір безпосередньо не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, що виключає його розгляд у порядку адміністративного судочинства. До того ж позивачка у позовній заяві не наводить жодних доводів про порушення її прав та інтересів у сфері публічно-правових відносин оскаржуваною бездіяльністю відповідача.
Беручи до уваги наведене й ураховуючи суть спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що спір про правомірність дій відповідача по внесенню змін до Державного земельного кадастру щодо правильного місця розташування земельних ділянок та зобов'язання відповідача привести дані Державного земельного кадастру у відповідність з фактичним місцезнаходженням земельних ділянок, не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, в постановах Верховного Суду від 16.12.2019 у справі №810/211/18 та від 02.03.2020 у справі №810/2001/14.
Відповідно до частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
З огляду на наведене суд уважає, що цей спір має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.
Таким чином провадження у даній адміністративній справі підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС України, відповідно до якої суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Суд також враховує, що частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов'язків цивільного характеру. У цьому пункті закріплене «право на суд» разом із правом на доступ до суду складають єдине ціле (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства». Проте ці права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність вказаних прав (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Станєв проти Болгарії».
Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
Європейський суд з прав людини у пункті 44 рішення у справі «Доббертен проти Франції» зазначив, що частина перша статті 6 Конвенції змушує держав-учасниць організувати їх судову систему в такий спосіб, щоб кожен з їх судів і трибуналів виконував функції, притаманні відповідній судовій установі.
Суд також враховує позицію ЄСПЛ, висловлену в справі «Омельченко проти України» про визнання заяви, яка стосувалася розмежування юрисдикцій між адміністративним та цивільними судами, неприйнятною у зв'язку з відсутністю порушення права заявника на доступ до суду; Суд нагадав, що згідно з його прецедентною практикою, пункт 1 статті 6 Конвенції закріплює «право на суд», в якому право на доступ до суду (тобто право на звернення до національних судів) становить лише один з його аспектів; для того щоб право на доступ було ефективним, особа повинна мати чітку, практичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення ЄСПЛ у справі «Церква села Сосулівка проти України»); Суд зазначає, що заявники мали можливість порушити провадження в національних судах, а суди ухвалити рішення, виходячи із суті їхніх позовів, незважаючи на початкову затримку, викликану питаннями щодо відповідної юрисдикції.
Відповідно до частини другої статті 238 КАС України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету. Ухвала суду про закриття провадження у справі може бути оскаржена.
При зверненні до суду позивачка сплатила судовий збір в розмірі 908,00 грн., що підтверджується квитанцією від 26.04.2021, тому зазначені кошти у зв'язку із закриттям провадження у справі підлягають поверненню позивачці.
Керуючись пунктом 1 частини першої статті 238, статтею 239 КАС України, суд
Задовольнити клопотання Головного управління Держгеокадастру у Київській області про закриття провадження у справі.
Закрити провадження у справі №320/5032/21.
Повернути ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 908,00 грн. (дев'ятсот вісім гривень 00 коп.), сплачених до Державного бюджету України за подання позовної заяви.
Ухвала набирає законної сили в порядку, передбаченому статтею 256 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Т.І. Шейко