ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
09 лютого 2022 року м. Київ № 640/11673/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Погрібніченка І.М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання адміністративну справу
за позовом1) ОСОБА_1 2) ОСОБА_2
доУповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» Волкова Олександра Юрійовича
третя особаФонд гарантування вкладів фізичних осіб
провизнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулись ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач 1, ОСОБА_1 ) та ОСОБА_2 (далі по тексту - позивач 2, ОСОБА_2 ) з позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» Волкова Олександра Юрійовича (далі по тексту - відповідач, Уповноважена особа), у якому просить:
1) визнати протиправною бездіяльність Уповноваженої особи щодо невключення відомостей, щодо рахунку ОСОБА_1 до Переліку рахунків вкладників Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» для виплати гарантованої суми відшкодування за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб;
2) зобов'язати Уповноважену особу внести зміни та доповнення до Переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладом у Публічному акціонерному товаристві «Банк Михайлівський» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, шляхом внесення відомостей, щодо ОСОБА_1 на суму 21 255,93 грн. та 517 грн. відсотків;
3) визнати протиправною бездіяльність Уповноваженої особи щодо невключення відомостей, щодо рахунку ОСОБА_2 до Переліку рахунків вкладників Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» для виплати гарантованої суми відшкодування за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб;
4) зобов'язати Уповноважену особу внести зміни та доповнення до Переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладом у Публічному акціонерному товаристві «Банк Михайлівський» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, шляхом внесення відомостей щодо ОСОБА_2 на суму 10 100,00 грн.
В обґрунтування позову позивачі зазначили, що Уповноваженою особою безпідставно не включено відомостей, щодо їх рахунків до Переліку рахунків вкладників Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» для виплати гарантованої суми відшкодування за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Позивачі є вкладниками ПАТ «Банк Михайлівський», а тому повинні бути включені до Переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду.
Ухвалою від 02 червня 2020 року Окружний адміністративний суд міста Києва (суддя Васильченко І.П.) повернув позивачам позовну заяву на підставі пункту 6 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постановою від 04 серпня 2020 року Шостий апеляційний адміністративний суд скасував ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 червня 2020 року та направив справу до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.
На підставі розпорядження від 01 вересня 2020 року №219 адміністративну справу №640/11673/20 передано на повторний автоматизований розподіл.
Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу від 01 вересня 2020 року адміністративну справу №640/11673/20 розподілено на суддю Погрібніченка І.М.
Ухвалою від 06 жовтня 2020 року Окружний адміністративний суд міста Києва відкрив провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання; залучив до участі у справі в якості третю особу, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі по тексту - третя особа, Фонд).
Вказаною ухвалою відповідачу надано час для надання відзиву протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, а третій особі - для надання письмових пояснень по суті спору.
28 жовтня 2020 року відповідач надав суду відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що законодавець визначив, що саме залучені банком кошти є вкладом, а як вбачається з даного спору, кошти позивача були залучені фінансовою установою, як позика, з подальшим поверненням їх на рахунок позикодавця.
Також у відзиві на позовну заяву відповідачем зазначено, що позивачі дізнались про порушення своїх прав з довідки Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» про стан рахунку від 23 травня 2018 року, з того часу до суду за захистом своїх прав не звертались, а тому позивачами пропущено строк звернення до суду з даним позовом.
Ухвалою від 09 лютого 2022 року суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача про залишення позову без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду.
Третя особа, будучи належним чином повідомленою про відкриття провадження у справі, своїм правом не скористалась, письмових пояснень по суті спору суду не надала.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
06 січня 2016 року між ОСОБА_2 та Публічним акціонерним товариством «Банк Михайлівський» (далі по тексту - ПАТ «Банк Михайлівський») укладено договір №980-033-000003443 банківського рахунку «Поточний рахунок для обслуговування строкового вкладу (депозиту), відповідно до умов якого банк по ініціативі клієнта відкриває клієнту на його ім'я поточний рахунок № НОМЕР_1 в гривні для зберігання грошей клієнта і здійснює його розрахунково-касове обслуговування за допомогою платіжних інструментів відповідно до вимог чинного законодавства України, умов цього договору та розпоряджень клієнта, а клієнт зобов'язується оплачувати послуги банку.
17 березня 2016 року між ОСОБА_2 та Публічним акціонерним товариством «Банк Михайлівський» (далі по тексту - ПАТ «Банк Михайлівський») укладено договір №980-033-000205890 «Суперкапітал (з виплатою процентів щомісячно)». Відповідно до умов вказаного договору ОСОБА_2 передає у власність ПАТ «Банк Михайлівський» грошові кошти у розмірі 10 100,00 грн., а останнє зобов'язується повернути ОСОБА_2 кошти та виплатити відсотки на його рахунок № НОМЕР_1 , відкритий в ПАТ «Банк Михайлівський».
Також, за умовами пункті 1.4 зазначеного договору ОСОБА_2 підтвердив, що повідомлений та згоден, що цей договір укладений між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-розрахунковий центр» (далі по тексту - ТОВ «ІРЦ»), через повіреного ПАТ «Банк Михайлівський», який вчиняє дії від імені, в інтересах та за рахунок ТОВ «ІРЦ», в зв'язку з чим у тексті даного договору під терміном «сторона/сторони» мається на увазі ОСОБА_2 та ТОВ «ІРЦ».
15 січня 2016 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Банк Михайлівський» укладено договір №980-033-000003521 банківського рахунку «Поточний рахунок для обслуговування строкового вкладу (депозиту), відповідно до умов якого банк по ініціативі клієнта відкриває клієнту на його ім'я поточний рахунок № НОМЕР_2 в гривні для зберігання грошей клієнта і здійснює його розрахунково-касове обслуговування за допомогою платіжних інструментів відповідно до вимог чинного законодавства України, умов цього договору та розпоряджень клієнта, а клієнт зобов'язується оплачувати послуги банку.
15 квітня 2016 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-розрахунковий центр» укладено договір №980-033-000222409 «Суперкапітал (Новий) (з виплатою процентів в кінці місяця)», за умовами якого позивач передає ТОВ «ІРЦ» у власність грошові кошти в розмірі 21 255,93 грн., а ТОВ «ІРЦ» зобов'язується повернути кошти ОСОБА_1 та виплатити проценти на рахунок ОСОБА_1 № НОМЕР_2 , відкритий в ПАТ «Банк Михайлівський».
Згідно платіжного доручення від 15 квітня 2016 року №2688866 ОСОБА_1 перерахувала кошти у розмірі 21 255,93 грн. на рахунок ТОВ «ІРЦ», у графі призначення зазначено: перерахування залучених коштів згідно договору від 15 квітня 2016 року №980-033-000222409.
Суд, ухвалою від 06 жовтня 2020 року зобов'язав відповідача надати до суду разом з відзивом на позовну заяву всі матеріали (документи), з приводу чого подано позов, зокрема, виписки по особовим рахункам позивачів, відкритим в ПАТ «Банк Михайлівський».
Разом з тим, станом на час ухвалення рішення у справі, відповідач не надав суду відповідних виписок по особовим рахункам позивачів.
Водночас, як вбачається з позовної заяви та підтверджується відповідачем у відзиві на позовну заяву, 19 травня 2016 року ТОВ «ІРЦ» перерахував на рахунки позивачів грошові кошти, що були залучені згідно договорів від 17 березня 2016 року №980-033-000205890, укладеного між ОСОБА_2 та ПАТ «Банк Михайлівський», як повіреним ТОВ «ІРЦ», та від 15 квітня 2016 року №980-033-000222409, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «ІРЦ».
Оскільки вказана обставина щодо факту та дати зарахування коштів на рахунки позивачів не оспорюється сторонами, у суду відсутні сумніви у достовірності вказаних доводів сторін.
Разом з тим, на підставі постанови Правління Національного банку України «Про віднесення ПАТ «Банк Михайлівський» до категорії неплатоспроможних» від 23 травня 2016 року №14/БТ, виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк Михайлівський» від 23 травня 2016 року №812, згідно з яким запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в публічному акціонерному товаристві «Банк Михайлівський» провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Ірклієнка Юрія Петровича строком на 1 місяць з 23 травня 2016 року по 22 червня 2016 року.
Рішенням виконавчої дирекції Фонду строк тимчасової адміністрації продовжено до 22 липня 2016 року та продовжено повноваження Уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації до 22 липня 2016 року включно.
На підставі постанови Правління Національного банку України «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» від 12 липня 2016 року №124-рш, виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Банк Михайлівський» та делегування повноважень ліквідатора банку» від 12 липня 2016 року №1213, згідно з яким розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Банк Михайлівський» та призначено Уповноваженою особою Фонду на ліквідацію провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Ірклієнка Юрія Петровича з 13 липня 2016 року по 12 липня 2018 року включно.
Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 01 вересня 2016 року №1702 повноваження ліквідатора ПАТ «Банк Михайлівський» делеговано провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Волкову Олександру Юрійовичу з 05 вересня 2016 року включно.
На офіційному сайті Фонду опубліковано оголошення про те, що з 18 липня 2016 року Фонд розпочинає виплати кошти вкладникам ПАТ «Банк Михайлівський».
01 листопада 2019 року представником позивача, адвокатом Тарасовою-Патрай Ксенією Андріївною був направлений адвокатський запит до Уповноваженої особи з прохання надати виписку по рахункам позивачів, копії договорів поточних рахунків на ім'я ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та інформацію, щодо включення інформації по їх рахункам до Переліку рахунків вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
Відповіді на зазначений запит матеріали адміністративної справи не містять.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невключення позивачів до переліку вкладників ПАТ «Банк Михайлівський», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, позивачі звернулись до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
У спірних правовідносинах суд враховує правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування статті 38 Закону України від 23 лютого 2012 року №4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі по тексту - Закон №4452-VI), викладені у постанові від 04 липня 2018 року у справі №826/1476/15.
Згідно з положеннями статті 1 Закону №4452-VI цим Законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону №4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.
Вкладником, у розумінні пункту 4 частини першої статті 2 Закону №4452-VI, - є фізична особа (у тому числі фізична особа - підприємець), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.
Згідно з положеннями статті 27 Закону №4452-VI Уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Уповноважена особа Фонду протягом одного робочого дня (у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність», - протягом 15 робочих днів) з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, з визначенням сум, що підлягають відшкодуванню.
Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника.
Інформація про вкладника в переліку вкладників має забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства.
Протягом трьох робочих днів (у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність», - протягом 20 робочих днів) з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат гарантованої суми відшкодування відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах «Урядовий кур'єр» або «Голос України» та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Уповноважена особа Фонду протягом одного робочого дня (у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність», - протягом 15 робочих днів) з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує переліки вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до пунктів 4 - 11 частини четвертої статті 26 цього Закону.
Згідно з положеннями статей 37, 38 Закону №4452-VI Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів, тобто, мають здійснити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою статті 38; прийняти відповідне рішення про виявлення факту нікчемності правочину і повідомити про це сторін правочину, а також вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності правочинів.
За змістом вищенаведених норм Закону №4452-VI право перевірки правочинів на предмет перевірки виявлення серед них нікчемних не є абсолютним, а кореспондується з обов'язком встановити перед прийняттям рішення обставини, з якими Закон пов'язує нікчемність правочину, довести суду такі обставини. Тобто, самого твердження про нікчемність правочину недостатньо для визнання його таким, оскільки воно нівелюється протилежним твердженням вкладника про дійсність вкладу.
Перелік передбачених частиною третьою статті 38 Закону № 4452-VI підстав, за яких правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, є виключним.
При цьому суд акцентує увагу на тому, що за Законом № 4452-VI до такого переліку віднесені правочини, що вчинені (укладені) саме Банком. Щодо правочинів (у тому числі договорів), які укладені між фізичними чи юридичними особами - уповноважена особа таких повноважень не має за цим Законом.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину, врегульовані цивільним законодавством, положення якого не можуть бути застосовані комісією банку чи уповноваженою особою Фонду при вирішенні питання щодо віднесення правочинів до нікчемних для розширення переліку підстав нікчемності, визначених у частині третій статті 38, а також у частині третій статті 36 Закону №4452-VI. Про це зазначив Верховний Суд у пунктах 41-43 вищезазначеної постанови від 04 липня 2018 року.
Так, Уповноваженою особою 01 червня 2016 видано наказ №42/2 «Про затвердження висновків Комісії по перевірці правочинів (у тому числі договорів) на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними».
У даному випадку відповідач вважає нікчемними правочини між фізичною та юридичною особами від 19 травня 2016 з перерахування коштів юридичною особою на рахунок позивача, посилаючись при цьому на пункти 7-9 частини третьої статті 38 Закону №4452-VI та статтю 216 Цивільного кодексу України.
Так, відповідно до указаних пунктів частини третьої статті 38 Закону №4452-VI правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:
банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку (пункт 7);
банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України (пункт 8);
здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов'язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства (пункт 9).
Разом з тим, платіжні операції з перерахування коштів з рахунку однієї особи на рахунок позивача не є правочинами між Банком та позивачем згідно зі статтею 202 Цивільного кодексу України.
Здійснюючи операції з перерахування коштів, банк не вчиняє окремі правочини, а виконує свої зобов'язання з обслуговування клієнтів банку, передбачені ЦК України, Законом України «Про банки і банківську діяльність», Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженою постановою Правління НБУ від 12 листопада 2003 року №492, та умовами договорів з відповідними клієнтами банку.
Відповідно до частин першої-третьої статті 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами.
Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.
Загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України врегульовано Законом України від 05 квітня 2001 року №2346-III «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (далі по тексту - Закон №2346-III).
Так, відповідно до пункту 1.24 статті 1 цього Закону переказ коштів - рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Ініціатор та отримувач можуть бути однією і тією ж особою.
У свою чергу, згідно з пунктом 1.15 статті 1 цього ж Закону ініціатором є - особа, яка на законних підставах ініціює переказ коштів шляхом формування та/або подання відповідного документа на переказ або використання електронного платіжного засобу. Згідно з пунктом 1.23 вказаної норми отримувач - це особа, на рахунок якої зараховується сума переказу або яка отримує суму переказу у готівковій формі.
Частиною другою пункту 1.6. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженою Постановою НБУ №22 від 21 січня 2004 року, банк не має права визначати та контролювати напрями використання коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися коштами на власний розсуд.
Пунктом 1.7. Інструкції визначено, що кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі розрахункових документів стягувачів згідно з главами 5 та 12 цієї Інструкції.
Частиною 5.2 статті 5 Закону №2346-III визначено, що відносини між суб'єктами переказу регулюються на підставі договорів, укладених між ними з урахуванням вимог законодавства України.
Таким чином, зарахування на банківський рахунок позивачів грошових коштів від третьої особи відповідає вимогам чинного законодавства.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що операція з перерахування коштів на рахунок позивачів не належить до правочинів, передбачених частиною другою статті 38 Закону №4452-VI, які можуть бути перевірені Уповноваженою особою на предмет їх нікчемності та як наслідок визнані нікчемними.
У той же час правова оцінка доводів, які можуть вказувати на недійсність правочину з інших підстав, ніж у зв'язку з його нікчемністю, не може бути надана під час розгляду та вирішення даної справи, оскільки юрисдикція адміністративних судів не поширюється на вирішення спорів про визнання договору недійсним.
Відповідно до пункту 22.4 статті 22 Закону №2346-III під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним: для платника - з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника; для банку платника - з дати списання коштів з рахунка платника та зарахування на рахунок отримувача в разі їх обслуговування в одному банку або з дати списання коштів з рахунка платника та з кореспондентського рахунка банку платника в разі обслуговування отримувача в іншому банку.
Відповідно до пункту 30.1 статті 30 Закону №2346-III переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі.
Уповноваженою особою не заперечується факт зарахування 19 травня 2016 року від ТОВ «ІРЦ» на рахунки позивачів №26202527946701 та №26207528205101 грошових коштів у сумі 10 100,00 грн. та 21 255,93 грн. відповідно, а тому у суду відсутні підстави для висновку про нікчемність правочинів, укладених між суб'єктами переказу коштів.
Вказане підтверджується й доводами відповідача, викладеними у відзиві на позовну заяву.
Та обставина, що кошти, які були повернуті юридичною особою на рахунки позивачів, були залучені ТОВ «ІРЦ» у зв'язку з укладанням останніми та Банком договорів про відступлення права вимоги, не спростовує правомірності набуття позивачем статусу вкладника у розумінні Закону №4452-VI.
Крім того, суд звертає увагу, що з метою захисту прав фізичних осіб, які були ошукані за посередництвом банку, в тому числі і клієнтів ПАТ «Банк Михайлівський», та унеможливлення мультиплікації таких схем у майбутньому Верховною Радою України 15 листопада 2016 року прийняті зміни до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Положення пункту 15 Прикінцевих Положень Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо відшкодування фізичним особам через систему гарантування вкладів фізичних осіб шкоди, завданої зловживаннями у сфері банківських та інших фінансових послуг», вступили в силу 19 листопада 2016 року, яким передбачено, що до вкладу прирівнюються кошти, які залучені від фізичної особи як позика або вклад до небанківської фінансової установи через банк, що виступив повіреним за відповідним договором і на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо відшкодування фізичним особам через систему гарантування вкладів фізичних осіб шкоди, завданої зловживаннями у сфері банківських та інших фінансових послуг» віднесений до категорії неплатоспроможних, якщо при цьому банком не було поінформовано фізичну особу під розпис про непоширення на такі кошти гарантій, передбачених цим Законом, а фізична особа, яка розмістила, надала такі кошти, прирівнюється до вкладника.
Згідно абзацу 2 пункту 15 Перехідних положень цього Закону Фонд гарантування вкладів фізичних осіб зобов'язано ретельно вивчити документи щодо кожної фізичної особи, яку прирівняно до вкладника і кошти якої прирівняні до вкладу цим пунктом, і не пізніше 20 робочих днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо відшкодування фізичним особам через систему гарантування вкладів фізичних осіб шкоди, завданої зловживаннями у сфері банківських та інших фінансових послуг» розпочати за рахунок коштів Фонду у межах суми відшкодування, визначеної частиною першою статті 26 цього Закону, виплату відшкодування коштів фізичним особам, які набули право на таке відшкодування у зв'язку з їх прирівнянням до вкладників.
Зі змісту додатку 1 до акту №2 Комісії по перевірці правочинів (у тому числі договорів), які відповідають критеріям нікчемності від 01 червня 2016 року вбачається, що між ТОВ «ІРЦ» та ПАТ «Банк Михайлівський» було укладено Договір доручення №1 (далі - Договір доручення), згідно з умовами якого Банк, в якості Повіреного, мав здійснювати пошук, залучення та надання фізичним особам (далі - Клієнти) консультацій про умови та можливість передачі останніми у позику грошових коштів на користь Товариства, як Довірителя, на умовах строковості та платності.
У відповідності до предмету Договору доручення Банк мав укладати договори, що передбачають отримання/залучення Товариством грошових коштів у позику від фізичних осіб, за формою, передбаченою відповідним додатком до даного Договору доручення.
На виконання вищезазначеного Договору доручення Банком від імені Товариства укладались з фізичними особами (Клієнтами) договори позики за встановленою формою, та залучались кошти на рахунок Товариства (далі - Договір позики).
Викладеним, на переконання суду, спростовується посилання відповідача на те, що у межах спірних правовідносин ПАТ «Банк Михайлівський» не виступав повіреним.
Аналізуючи вищевикладене, суд вважає, що позивач є особою, яка набула право на гарантоване відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, а тому позивач протиправно не був включений до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів, оскільки в матеріалах справи у наявності належні та допустимі докази щодо підтвердження надходження коштів на рахунок позивача в установі банку.
Отже, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивачів за відсутності правових підстав не включено до повного переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
Частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Пунктом 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії
Отже, враховуючи встановлені судом обставини, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності Уповноваженої особи щодо невключення відомостей щодо рахунку ОСОБА_2 та ОСОБА_1 до Переліку рахунків ПАТ «Банк Михайлівський» для виплати гарантованої суми відшкодування за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Що стосується зобов'язання Уповноваженої особи внести зміни та доповнення до Переліку рахунків, за якими вкладник мас право на відшкодування коштів за вкладом у ПАТ «Банк Михайлівський» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, шляхом внесення відомостей, щодо ОСОБА_2 на суму 10 100,00 грн. та ОСОБА_1 на суму 21 255,93 грн., суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 6 розділу ІІІ Положення №14 протягом процедури ліквідації уповноважена особа Фонду може надавати до Фонду додаткову інформацію про вкладників стосовно: зменшення (збільшення) кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування; зміни розміру належних їм сум; зміни особи вкладника; змін реквізитів вкладників; змін розміру сум разом із змінами реквізитів вкладників.
Додаткова інформація залежно від її типу надається окремими файлами, що формуються згідно з додатками 9 та 10 до цього Положення.
Крім того, як вже зазначалося судом вище, протягом процедури ліквідації уповноважена особа Фонду може надавати до Фонду додаткову інформацію про вкладників стосовно: зменшення (збільшення) кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування; зміни розміру належних їм сум; зміни особи вкладника; змін реквізитів вкладників; змін розміру сум разом із змінами реквізитів вкладників.
Додаткова інформація залежно від її типу надається окремими файлами, що формуються згідно з додатками 9 та 10 до цього Положення.
З урахуванням того, що судом встановлено та підтверджується матеріалами справи відсутність правових підстав для не включення Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Банк Михайлівський» даних про позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та в подальшому неподання Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» додаткової інформації про позивача, як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ «Банк Михайлівський» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в межах гарантованої суми відшкодування, з метою повного та ефективного захисту прав позивача, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в часині зобов'язального характеру є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Зокрема, відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини в справі «Золотас проти Греції» стаття 1 Протоколу № 1, яка має за головну мету захистити особу від будь-якого посягання держави на повагу до її майна, може також вимагати позитивних зобов'язань, відповідно до яких держава має вжити певних заходів, необхідних для захисту права власності, зокрема, якщо існує прямий зв'язок між заходом, якого заявник може правомірно очікувати від влади, і ефективним користуванням ним своїм майном (Zolotas v. Greece, №66610/09). Подібний висновок викладений у рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Капітал Банк АД проти Болгарії» (Capital Bank AD v. Bulgaria, №49429/99).
У справі «Суханов та Ільченко проти України» Європейський Суд з прав людини зазначив, що за певних обставин «законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (пункт 35, №68385/10 та № 71378/10).
Суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За сукупністю наведених обставин, суд приходить до висновку, що оскаржувані дії державного виконавця не відповідають встановленим у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріями правомірності, обґрунтованості, добросовісності та розсудливості, у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню.
Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позивачі були звільнені від сплати судового збору, доказів понесення інших витрат при розгляд справи позивачами суду не надано, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 77, 243 - 246, 257 - 263, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» щодо невключення відомостей, щодо рахунку ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) до Переліку рахунків вкладників Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» для виплати гарантованої суми відшкодування за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
3. Визнати протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» щодо невключення відомостей, щодо рахунку ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 ) до Переліку рахунків вкладників Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» для виплати гарантованої суми відшкодування за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
4. Зобов'язати уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» внести зміни та доповнення до Переліку рахунків, за якими вкладник мас право на відшкодування коштів за вкладом у Публічному акціонерному товаристві «Банк Михайлівський» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, шляхом внесення відомостей щодо ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на суму 21 255,93 грн.
5. Зобов'язати уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» внести зміни та доповнення до Переліку рахунків, за якими вкладник мас право на відшкодування коштів за вкладом у Публічному акціонерному товаристві «Банк Михайлівський» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, шляхом внесення відомостей щодо ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 ) на суму 10 100,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя І.М. Погрібніченко