ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
09 лютого 2022 року м. Київ № 640/37729/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Погрібніченка І.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доДарницького відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)
третя особа:Головне управління ДПС у м. Києві
провизнання протиправними та скасування постанов від 07 грудня 2021 року №67804339,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Дарницького відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі по тексту - відповідач, Дарницький РВ ДВС у м. Києві), у якому просить визнати протиправними та скасувати з моменту прийняття постанови Дарницького РВ ДВС у м. Києві від 07 грудня 2021 року про відкриття виконавчого провадження, про арешт коштів боржника, про розмір мінімальних витрат, прийняті у рамках виконавчого провадження №67804339.
В обґрунтування позову позивач зазначив про протиправність постанови відповідача про відкриття виконавчого провадження №67804339, оскільки виконавче провадження відкрито на підставі вимоги ГУ ДПС у м. Києві від 10 травня 2019 року №Ф-218857-17У, яка не відповідає вимогам до виконавчого документа, зазначеним у статті 4 Закону України «Про виконавче провадження». При цьому, позивач зазначив, що постанови про арешт коштів боржника та про розмір мінімальних витрат прийняті на підставі протиправної постанови про відкриття виконавчого провадження, а тому також підлягають скасуванню.
Ухвалою від 10 січня 2022 Окружний адміністративний суд міста Києва відкрив провадження в адміністративній справі та призначив її до розгляду у судовому засіданні; залучив до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління ДПС у м. Києві (далі по тексту - третя особа, ГУ ДПС у м. Києві).
Вказаною ухвалою суду відповідачу запропоновано не пізніше дати призначення судового засідання надати суду відзив на позовну заяву та належним чином засвідчену копію матеріалів виконавчого провадження, а третій особі - письмові пояснення з приводу заявлених позовних вимог.
18 січня 2022 року відповідач надав суду відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі заяви стягувача та виконавчого документа. Таким чином, оскільки у заяві про відкриття виконавчого провадження була вказана правильна дата народження боржника, держаним виконавцем було прийнято відповідне рішення. При цьому, доводи позивача, викладені у позовній заяві вказують на те, що у даному випадку необхідно оскаржувати не постанову про відкриття виконавчого провадження, а вимогу ГУ ДПС у м. Києві.
Протокольної ухвалою від 20 січня 2022 року суд, з урахуванням думки представника відповідача та відповідно до частини третьої статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України, вирішив подальший розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
19 листопада 2021 року ГУ ДПС у м. Києві звернулось до Дарницького РВ ДВС у м. Києві із заявою про відкриття виконавчого провадження на підставі вимоги про сплату боргу від 10 травня 2019 року №Ф-218857-17У.
07 грудня 2021 року заступником начальника Дарницького РВ ДВС у м. Києві Медведєвою О.О. в рамках виконавчого провадження №67804339 винесено такі постанови:
- про відкриття виконавчого провадження;
- про арешт коштів боржника;
- про розмір мінімальних витрат у сумі 195,30 грн.
Позивач, вважаючи протиправними постанови відповідача, винесені в рамках ВП №67804339, звернувся до суду за захистом своїх прав.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок та умови виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі не виконання їх у добровільному порядку визначає Закон України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VIII (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Пунктом 7 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що підлягають примусовому виконанню рішення на підставі рішень інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами.
Статтею 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» встановлено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом та виконується державною виконавчою службою в порядку, встановленому законом.
Відповідно до пункту 1 частини першої, частини п'ятої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
Тобто, при надходженні виконавчого документа виконавець має перевірити відповідність даного документа вимогам статті 4 Закону України «Про виконавче провадження». У разі недотримання таких вимог, вимога про сплату боргу повертається стягувачу без прийняття до виконання відповідно до четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження».
В свою чергу, частиною першою статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» визначено вимоги до виконавчого документа, а саме, що у виконавчому документі зазначаються, зокрема, повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи.
Отже, при надходженні виконавчого документа приватний виконавець зобов'язаний перевірити наявність в ньому всіх обов'язкових реквізитів, визначених частиною першою статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», зокрема, прізвище, ім'я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи.
Частиною четвертою статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» установлено вичерпний перелік підстав для повернення виконавчого документа. На етапі вирішення питання про відкриття виконавчого провадження або про повернення виконавчого документа у виконавця відсутній обов'язок, а отже і будь-який механізм, спрямований на перевірку законності виконавчого документа та правильності визначення в ньому адреси місця проживання/перебування боржника
Таким чином, у випадку, якщо виконавчий документ відповідає вимогам статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», виконавцем приймається до виконання такий документ та виноситься постанова про відкриття виконавчого провадження.
Стосовно доводів позивача про те, що виконавчий документ не відповідає вимогам пункту 3 частини першої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки у ньому зазначена неповна адреса його проживання, суд зазначає таке.
На підставі частини першої статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур'єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев'ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.
Документи виконавчого провадження надсилаються стягувачу та боржнику за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі. У разі зміни стороною місця проживання чи перебування або місцезнаходження документи виконавчого провадження надсилаються за адресою, зазначеною у відповідній заяві сторони виконавчого провадження.
Виходячи із системного тлумачення частини першої статті 4, частини першої статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» у виконавчому документі має бути зазначено адресу місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), або місцезнаходження майна боржника. Саме за зазначеною у виконавчому документі адресою виконавець в силу положень частини першої статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» зобов'язаний надіслати, зокрема, постанову про відкриття виконавчого провадження.
Таким чином, положення статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» встановлюють імперативний обов'язок виконавця надіслати постанову про відкриття виконавчого провадження саме за адресою, зазначеною у виконавчому документі, що обумовлює відсутність меж розсуду у виконавця при визначенні адреси боржника.
Такий висновок про необхідність направлення постанов про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі, узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними в постановах від 19 серпня 2020 року у справі №520/9978/18, від 08 квітня 2020 року у справі №804/6996/17, від 09 грудня 2020 року у справі №460/3537/20.
Зі змісту виконавчого документа - вимоги про сплату боргу від 10 травня 2019 року №Ф-218857-17У вбачається, що у графі «місце проживання платника» зазначено: АДРЕСА_1 .
Таким чином, у виконавчому документі відсутнє місто проживання платника.
Разом з тим, на думку суду, не зазначення у виконавчому документі міста проживання боржника не може вважатись підставою для повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки у ньому зазначено індекс, який є унікальним для кожного міста та його окремих районів та у даному випадку індекс « 02099» свідчить про віднесення вул. Бориспільської, 12-В до Дарницького району міста Києва.
Також, позивач зазначив, що виконавчий документ не відповідає вимогам пункту 3 частини першої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки у ньому зазначена некоректна дата народження боржника-фізичної особи.
Зі змісту вимоги встановлено, що у графі «дата народження платника» зазначено ІНФОРМАЦІЯ_1 . Водночас у заяві третьої особи про відкриття виконавчого провадження зазначено вірну дату народження позивача, а саме: ІНФОРМАЦІЯ_2 . У постанові відповідача про відкриття виконавчого провадження також зазначена правильна дата народження боржника.
З огляду на зазначене, підстави для повернення виконавчого документа стягувачу були відсутні, оскільки з наданого останнім пакету документів була можливість визначити дату народження боржника.
Стосовно доводів позивача про порушення відповідачем вимог пункту 1 частини першої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки у виконавчому документі відсутнє зазначення посади посадової особи, яка його видала, суд встановив таке.
Так, у відповідності до приписів пункту 1 частини першої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» у виконавчому документі зазначаються назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім'я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала.
У той же час, форма вимоги про сплату боргу наведена у додатку №7 до Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року №449.
З аналізу змісту форми податкової вимоги встановлено, що у ній відсутня графа для зазначення посади особи, яка його видала, а є графа щодо найменування відповідного податкового органу, прізвища та ім'я уповноваженої особи та місце для печатки, які заповнені третьою особою належним чином.
Таким чином, посилання позивача на відсутність у вимозі посади посадової особи, яка її видала, є безпідставними, оскільки вказаний виконавчий документ не передбачає її зазначення.
Що стосується доводів позивача стосовно порушення відповідачем пункту 7 частини першої статті 4 Закону №1404-VIII, оскільки у виконавчому документі відсутнє зазначення строку його пред'явлення до виконання.
За приписами пункту 7 частини першої статті 4 Закону №1404-VIII у виконавчому документі зазначається строк пред'явлення рішення до виконання.
У вимозі про сплату боргу у графі 5 вказано, що вимога набрала чинності 19 листопада 2021 року, а у пункті 4 - у разі несплати суми боргу, зазначеної у пункті 1 вимоги, ця вимога передається до органу державної виконавчої служби для стягнення у примусовому порядку протягом строку, визначеного Законом №1404-VIII. Вказані обставини сторонами не заперечуються.
З огляду на викладене, суд вважає безпідставними доводи позивача стосовно не зазначення у вимозі строку пред'явлення виконавчого документа до виконання, оскільки вони спростовуються наведеними вище доказами.
Щодо пропуску відповідачем строку пред'явлення виконавчого документа до виконання, на що посилається позивач у позовній заяві, суд зазначає таке.
Як зазначено у частинах першій, другій статті 12 Закону №1404-VIII виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття.
При цьому, виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо пропущено встановлений законом строк пред'явлення виконавчого документа до виконання (пункт 2 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження»).
Аналіз наведених правових норм свідчить, що виконавчий документ може бути пред'явлений до примусового виконання у чітко визначений статтею 12 Закону №1404-VIII строк, який у даному випадку становить 3 місяці.
Оскільки вимога набрала законної сили 19 листопада 2021 року, та вказана обставина не оскаржується сторонами, останнім днем пред'явлення її до виконання є 19 лютого 2022 року.
З огляду на наведене, ГУ ДПС у м. Києві звернулось до відповідача із заявою про відкриття виконавчого провадження у межах 3-місячного строку, встановленого статтею 12 Закону №1404-VIII, а саме 07 грудня 2021 року, а тому у Дарницького РВ ДВС у м. Києві не було підстав для повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання.
Крім того, помилка, зазначена відповідачем щодо дати набрання виконавчим документом законної сили була виправлена відповідно до постанови від 18 січня 2022 року про виправлення помилки у процесуальному документі.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимоги позивача про визнання протиправною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження №67804339 від 07 грудня 2021 року.
Поряд із цим, вимоги позивача про скасування постанов від 07 грудня 2021 року про накладення арешту на кошти боржника та про розмір мінімальних витрат також не підлягають задоволенню, оскільки підставою для їх скасування позивач визначив безпідставність винесення відповідачем постанови про відкриття провадження, натомість судом не встановлено таких обставин.
Інших підстав, які б свідчили про неправомірність оскаржуваних постанов та наявність підстав для їх скасування позивачем не зазначено та судом не встановлено.
Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За сукупністю наведених обставин, суд приходить до висновку, що оскаржувані постанови відповідають встановленим у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріями правомірності, обґрунтованості, добросовісності та розсудливості, у зв'язку з чим позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З огляду на те, що суд не знайшов підстав для задоволення позовних вимог позивача, судові витрати (судовий збір) розподілу між сторонами не підлягають.
Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 77, 243 - 246, 257 - 263, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити повністю.
Рішення суду, відповідно до частини першої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Частина шоста статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя І.М. Погрібніченко