ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
09 лютого 2022 року м. Київ № 640/18774/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Погрібніченка І.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
до1) Міністерства оборони України 2) Військової частини НОМЕР_1 (польова пошта)
третя особаБахмацький районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки Чернігівської області
провизнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) з адміністративним позовом до Міністерства оборони України (далі по тексту - відповідач 1, Міноборони) та військової частини НОМЕР_1 (польова пошта) (далі по тексту - відповідач 2, Військова частина НОМЕР_1 ), у якому просить:
1) визнати противоправними дії Міноборони щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку з травмуванням під час виконання обов'язків військової служби у 2015 році;
2) зобов'язати Міноборони призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку з травмуванням під час виконання військової служби у 2015 році.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що у період з 08 жовтня 2015 року по 17 жовтня 2016 року він приймав безпосередню участь в антитерористичній операції по захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України у складі військової частини НОМЕР_2 (на даний час НОМЕР_1 ). 01 жовтня 2015 року на території 199-го навчального центру, розташованого в м. Житомирі, проводились тренування зі стрибків з парашутом, під час яких він отримав травму ноги. До свого безпосереднього керівника з приводу отримання травми ноги позивач звернувся лише 08 жовтня 2015 року після прибуття до військової частини НОМЕР_2 , розташованої в м. Костянтинівка, Донецької області, після чого його було направлено до центральної міської лікарні, а потім до військового шпиталю. Факт травмування зафіксований в журналі запису амбулаторних хворих військової частини НОМЕР_2 .
Оскільки для отримання одноразової грошової допомоги необхідно зібрати та подати до районного військового комісаріату певні документи, у тому числі довідку військової частини про причини та обставини отримання травми, позивач звернувся до Військової частини через Бахмацький районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки Чернігівської області, проте отримав відмову у наданні відповідної довідки.
У подальшому, з метою отримання довідки про обставини отримання травми, позивач звертався до Генерального штабу Збройних Сил України через Міноборони та Командувача десантно-штурмових військ Збройних Сил України, проте отримав відмови.
Також, позивач звернувся до Бахмацького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Чернігівської області з заявою про встановлення факту отримання травми, проте у видачі довідки йому було відмовлено з посиланням на відсутність доказів, що травма отримана саме при підготовці стрибків у військовій частині НОМЕР_3 .
Позивач вважає, що травма ноги отримана ним під час виконання військової служби у 2015 році, а тому він має право на отримання одноразової грошової допомоги. Натомість, Міноборони протиправно не призначає та виплачує йому таку допомогу.
Ухвалою від 18 серпня 2020 року Окружний адміністративний суд міста Києва відкрив спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання та залучено Бахмацький районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки Чернігівської області до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів.
Вказаною ухвалою суду відповідачу надано п'ятнадцятиденний строк з дня вручення йому даної ухвали надати відзив на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, або заяву про визнання позову, а треті й особі - для надання письмових пояснень по суті спору.
08 вересня 2020 року представник третьої особи подав письмові пояснення по суті спору, у яких зазначив, що заяви про призначення і виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності до уповноваженого органу, а саме Бахмацького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Чернігівської області, після звільнення з військової служби по теперішній час позивач не подавав, а тому питання, пов'язане із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум Комісією Міноборони, повноваження якої визначені наказом Міноборони від 26 жовтня 2016 року №564 відносно ОСОБА_1 не розглядалось.
26 квітня 2021 року представник Міноборони надав суду відзив, у якому зазначив, що позивачем не було дотримано порядок звернення за призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги, оскільки останній не звертався до Міноборони з метою виплати йому одноразової грошової допомоги. Таким чином, питання, пов'язане з призначенням і виплатою ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги не розглядалось Комісією Міноборони.
Військова частина НОМЕР_1 , будучи належним чином повідомленою про відкриття провадження у справі, своїм правом не скористалась та відзиву на позовну заяву суду не надала.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Відповідно до Указу Президента України від 14 січня 2015 року №15/2015 «Про часткову мобілізацію» позивач був призваний для проходження військової служби.
Наказом командира військової частини польова пошта НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 01 жовтня 2015 року №219 ОСОБА_1 призначено водієм 3 аеромобільно-десантного взводу 1 аеромобільно-десантної роти, ВОС-124037Д, шпк-«СОЛДАТ».
Відповідно до довідки військової частини - польова пошта НОМЕР_2 від 13 жовтня 2016 року №2288, рядовий ОСОБА_1 перебував на військовій службі у військовій частині - польова пошта НОМЕР_2 . З 15 вересня 2015 року по 17 жовтня 2016 року брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районах проведення антитерористичної операції в Донецькій області.
У відповідності до довідки військової частини НОМЕР_2 (польова пошта) Міноборони від 17 жовтня 2016 року №2376 ОСОБА_1 у період з 08 жовтня 2015 року по 17 жовтня 2016 року брав безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпечення її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районах проведення антитерористичної операції м. Костянтинівка, с. Зайцеве, м. Авдіївка Донецької області.
Крім того, як зазначає позивач у своїй позовній заяві, 17 жовтня 2016 року відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 він був виключений зі списків особового складу військової частини, а його проходження військової служби в зоні АТО було завершено.
Згідно посвідчення серії НОМЕР_4 від 07 червня 2016 року ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
Також, як зазначає позивач, у грудні 2016 року він звернувся до військової частини НОМЕР_2 з метою отримання довідки про причини та обставини отримання контузії. Проте відповіді на свою заяву не отримав.
У подальшому, в квітні 2017 року позивач звернувся до військової частини НОМЕР_1 , через військовий комісаріат Бахмацького району Чернігівської області, з метою отримання довідки про причини та обставини отримання контузії. Проте у видачі такої довідки йому було відмовлено.
Також, з матеріалів справи вбачається, що згідно листа Комунальної установи «Центральна районна лікарня» Костянтинівської міської ради від 19 лютого 2018 року №01-14/341, ОСОБА_1 09 жовтня 2015 року звернувся до травмпункту КУ «ЛПУ міська лікарня №5» з діагнозом: закритий перелом п'яточної кістки праворуч. Надана лікарняна допомога: огляд, рентгенографія правої п'яточної кістки, гіпсова пов'язка V праворуч лангет. ОСОБА_1 був направлений для подальшого лікування в шпиталь.
У відповідності до копії медичного висновку травматологічного відділення Комунальної установи «Центральна районна лікарня» м. Костянтинівка за результатами звернення ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 , 1974 року народження, встановлено діагноз: закритий перелом п'яточної кістки праворуч.
Також, відповідно до акту службового розслідування, затвердженого 13 листопада 2018 року ТВО командира військової частини НОМЕР_1 , за результатами розслідування встановлено, що військова частина НОМЕР_1 не може надати «Довідку про обставини травми» згідно додатку до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, оскільки не має підтверджуючих доказів, що травма отримана саме при підготовці до стрибків у військовій частині НОМЕР_3 . Оскільки ОСОБА_1 не звертався до медичного пункту військової частини НОМЕР_3 , не має підтверджуючих доказів, що ОСОБА_1 не перебував у стані алкогольного сп'яніння під час отримання травми, свідків нещасного випадку не встановлено, неможливо обстежити та здійснити характеристику об'єкта, дільниці та місця нещасного випадку. Отже, встановити причинно-наслідковий зв'язок, що травма отримана при виконанні службових обов'язків за даним обсягом фактів неможливо.
Згідно витягу з протоколу засідання 12 Регіональної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишніх військовослужбовців від 21 вересня 2020 року №400, травма солдата запасу ОСОБА_1 так, пов'язана з проходженням військової служби.
Позивач вважає, що у зв'язку з тим, що травма пов'язана із проходженням військової служби, він має право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з травмуванням під час виконання обов'язків військової служби, натомість Міноборони не здійснює призначення та виплату такої допомоги, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 41 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ (далі по тексту - Закону №2232-ХІІ) виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Згідно зі статтею 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII (далі по тексту - Закон №2011-ХІІ, у редакції, чинній на час виключення позивача зі списків особового складу військової частини) військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Так, згідно з частиною першою статті 16 Закону №2011-ХІІ одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Відповідно до пункту 9 частини другої статті 16 Закону №2011-ХІІ одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі, зокрема, отримання військовозобов'язаним або резервістом, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, поранення (контузії, травми або каліцтва) при виконанні обов'язків військової служби або служби у військовому резерві, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності.
При цьому, абзацом 2 частини третьою статті 16 Закону №2011-ХІІ визначено, що військовозобов'язані та резервісти вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби, служби у військовому резерві, за умов, визначених Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу», указами Президента України
З аналізу наведених норм Закону вбачається, що право на отримання вказаної допомоги після проходження військової служби мають особи, які отримали поранення або захворювання під час виконання ними обов'язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності.
Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст) визначає Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 (далі по тексту - Порядок №975).
Відповідно до пункту 3 Порядку №975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є, зокрема, у разі встановлення ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Відповідно до пункту 11 Порядку №975 військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи:
заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності;
завірену копію довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв'язку інвалідності чи втрати працездатності.
До заяви додаються копії:
постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання;
документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження;
документа (відповідних сторінок за наявності), що посвідчує особу (паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту), з даними про прізвище, ім'я та по батькові (за наявності) особи і про реєстрацію місця проживання (за наявності);
документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).
Пунктами 12, 13 Порядку №975 визначено, що призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).
Керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого обов'язково додаються документи, зазначені в пунктах 10 та 11 цього Порядку.
Розпорядник бюджетних коштів у місячний строк після надходження всіх зазначених документів приймає рішення про призначення одноразової грошової допомоги або про відмову в її призначенні, або про повернення документів на доопрацювання (у разі, коли документи подано не в повному обсязі, потребують уточнення чи подано не за належністю) і надсилає зазначене рішення разом з документами уповноваженому органу для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, а в разі відмови чи повернення документів на доопрацювання - для письмового повідомлення заявника з обґрунтуванням мотивів відмови чи повернення документів на доопрацювання.
З огляду на наведені вище положення законодавства, судом встановлено, що отриманню одноразової грошової допомоги передує ряд дій, які повинен вчинити військовослужбовець, військовозобов'язаний або резервіст, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, для отримання одноразової грошової допомоги у разі отримання поранення (контузії, травми або каліцтва) при виконанні обов'язків військової служби або служби у військовому резерві, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, зокрема, подати уповноваженому органу заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з частковою втратою працездатності без встановлення інвалідності до якої долучити визначений пунктом 11 Порядку №975 перелік документів.
Разом з тим, матеріали справи не містять доказів звернення ОСОБА_1 до уповноваженого органу, а саме територіального центру комплектування та соціальної підтримки з метою отримання одноразової грошової допомоги, та, як наслідок, Міноборони, як розпорядником бюджетних коштів, не приймалось жодного рішення про відмову в її призначенні, або про повернення документів на доопрацювання.
З огляду на викладене, суд вважає необхідним зазначити таке.
У відповідності до статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Завданням адміністративного судочинства, згідно з частин першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Статтею 5 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист, шляхом:
визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;
визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;
прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.
Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.
Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 Кодексу адміністративного судочинства України.
У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 дав визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити «Конституції» і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення, в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» має один і той же зміст.
З огляду на викладене, суд вважає, що обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно, лише тому, що заявники вважають начебто певні положення норм законодавства впливають на їх правове становище.
Не поширюють свою дію ці положення й на правові ситуації, що вимагають інших юрисдикційних (можливо позасудових) форм захисту від стверджувальних порушень прав чи інтересів.
Аналогічна позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 15 грудня 2015 року у справі №21-5361а15.
Таким чином, суд вважає, що зазначені у позовній заяві вимоги не можуть бути задоволені, оскільки позивач не звертався до Міноборони, через відповідний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, із заявою про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з частковою втратою працездатності без встановлення інвалідності, у свою чергу Міноборони не приймалось рішення про відмову у її виплаті або про повернення документів на доопрацювання, а суд не може вирішувати спори про події, які не відбулись у часі.
При цьому, вимоги до відповідача - військової частини НОМЕР_1 , позивачем у позовній заяві не пред'явлені.
Інші доводи та аргументи учасників не спростовують висновків суду.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідач довів правомірність та обґрунтованість оскаржуваних дій з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, адміністративний позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.
Таким чином, з урахуванням вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати (судовий збір) розподілу між сторонами не підлягають.
Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 77, 243 - 246, 257 - 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя І.М. Погрібніченко