ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
про відмову у встановленні судового контролю
08 лютого 2022 року м. Київ № 640/9251/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Федорчука А.Б., розглянувши в порядку письмового провадження заяву позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду у справі
за позовом ОСОБА_1 (
АДРЕСА_1 )
до Міністерства внутрішніх справ України (01601, м. Київ, вул. Академіка
Богомольця, 10)
про зобов'язання вчинити дії, -
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (надалі по тексту - позивач) з адміністративним позовом до Міністерства внутрішніх справ України (надалі по тексту - відповідач) про зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 листопада 2020 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено повністю; визнано протиправними дії Міністерства внутрішніх справ України, які полягають у відмові скласти та подати до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області довідку про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсії ОСОБА_1 з 01 грудня 2019 року з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, відсоткової надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії; зобов'язано Міністерство внутрішніх справ України скласти та подати до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області нову довідку про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 станом на 19 листопада 2019 року, у відповідності до вимог статей 43 і 63 Закону "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09 квітня 1992 року №2262-ХІІ та з врахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2008 року №45 "Про затвердження Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" та постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року №988 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції", із обов'язковим зазначенням відомостей про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії (посадовий оклад - 2500,00 грн.; оклад за спеціальним званням майор міліції - 2000,00 грн.; надбавка за вислугу років 40%; надбавка за службу в умовах режимних обмежень 10%; надбавка за виконання особливо важливих завдань 50%; надбавка за оперативно-розшукову діяльність 25%; премія 75%; індексація; надбавка за специфічні умови проходження служби 100 %; доплата за службу в нічний час; матеріальна допомога для оздоровлення) для проведення з 01 грудня 2019 (першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії) перерахунку основного розміру пенсії ОСОБА_1 ; стягнуто судові витрати.
На виконання рішення суду Окружним адміністративним судом міста Києва 16 грудня 2021 року видано виконавчі листи.
До Окружного адміністративного суду міста Києва позивачем було надіслано заяву про встановлення судового контролю за виконанням рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.11.2020 року в адміністративній справі № 640/9251/20 у порядку статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України.
В обґрунтування вищевказаної заяви позивач зазначає, що відповідачем видано №22/6-1713у від 26.04.2021 року у яку не включено суми індексації, нічні та матеріальної допомоги як це зазначено у рішенні суду.
Розглянувши подану позивачем заяву про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду в адміністративній справі № 640/9251/20, суд дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення, з огляду на наступне.
Згідно зі статтею 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Так, за правилами частини 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Відповідно до частини 2 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до частин другої та третьої статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Статтею 370 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Щодо посилань позивача на не бажання відповідача виконувати рішення суду, суд зауважує, що як протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень треба розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного, несвоєчасного виконання обов'язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків.
Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.
Правовий інститут контролю за виконанням рішення суду, механізм якого закріплений у тому числі і приписами статей 382, 383 Кодексу адміністративного судочинства України, підлягає застосуванню виключно у разі наявності протиправних рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень щодо виконання рішення суду, що порушує права та законні інтереси позивача, тому підстави для задоволення заяви відсутні.
Відповідно до частини шостої статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України, за відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи - позивача, суд залишає заяву без задоволення.
Разом із цим, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до приписів норм Кодексу адміністративного судочинства України передбачено право, а не обов'язок суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, зобов'язати суб'єкта владних повноважень, проти якого ухвалено судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Тобто, встановлення судового контролю є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об'єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 826/18826/14, від 19 листопада 2018 року у справі № 804/10264/15.
Відповідно до приписів частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Слід зауважити, що вподальшому Міністерством внутрішніх справ 29.11.2021 ОСОБА_1 оформлено оновлену довідку про розмір грошового забезпечення № 22/6-6808у із зазначенням видів грошового забезпечення, включаючи доплату за службу у нічний час, матеріальну допомогу та суми індексації.
Окрім того, суд зазначає, що завершальною стадією судового провадження з примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) є виконавче провадження (ст.1 Закону України "Про виконавче провадження").
При цьому, у разі відсутності добровільного виконання судових рішень, приписами Закону України "Про виконавче провадження" врегульований порядок дій та заходів, що спрямованих на примусове виконання таких рішень.
При цьому, суд звертає увагу, що з метою виконання судового рішення у справі № 640/9251/20 позивачу було видано виконавчий лист.
Отже, з урахуванням зазначеного вище, вбачається, що виконавче провадження за виконавчим листом від 16.12.2021 у справі № 640/9251/20 не закінчене, а тому вважати, що загальний порядок виконання судового рішення не надасть очікуваного результату, а також те, що при здійсненні вказаного вище виконавчого провадження відповідачем (боржником) створюються будь - які перешкоди щодо виконання судового рішення відсутні підстави. А відповідно не вбачається ускладнення щодо належного виконання судового рішення у відповідності до Закону України "Про виконавче провадження". У суду на даний час відсутні об'єктивні підстави для необхідності встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.
Суд звертає увагу позивача, що приписами КАС України передбачено право, а не обов'язок суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, зобов'язати суб'єкта владних повноважень, проти якого ухвалено судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена в постанові від 03.10.2018 р. по справі №826/18826/14.
В даному випадку, на думку суду, позивачем в ході розгляду даної заяви не було доведено необхідність встановлення судового контролю за виконанням рішення суду та не надано належних доказів на обґрунтування поданої ним заяви. Окрім того, під час розгляду даної заяви судом не було встановлено, що загальний порядок виконання судового рішення не дасть очікуваного результату.
Також, суд вважає за необхідне звернути увагу, що Європейський Суд з прав людини звертав увагу, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні (рішення у справі «Скордіно проти Італії» (Scordino v. Italy). Таким чином, виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом (рішення у справі «Сіка проти Словаччини» (Sika v. Slovaki), № 2132/02, пп. 24-27, від 13 червня 2006 року, пп. 18 рішення «Ліпісвіцька проти України» № 11944/05 від 12 травня 2011 року).
Крім того, у рішеннях Європейського Суду з прав людини у справах «Бурдов проти Росії» від 07 травня 2002 року, «Ромашов проти України» від 27 липня 2004 року, «Шаренок проти України» від 22 лютого 2004 року зазначається, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла щоб остаточне зобов'язувальне рішення залишалося бездієвим на шкоду одній із сторін; виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має вважатися невід'ємною частиною судового процесу.
Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі «Сокур проти України» (Sokur v. Ukraine), № 29439/02, від 26 квітня 2005 року, та у справі «Крищук проти України» (Kryshchuk v. Ukraine), № 1811/06, від 19 лютого 2009 року).
Аналіз зазначених вище рішень Європейського Суду з прав людини свідчить про те, що з метою забезпечення права особи на ефективний судовий захист в адміністративному судочинстві існує інститут судового контролю за виконанням судового рішення. Судовий контроль - це спеціальний вид провадження в адміністративному судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового публічно-правового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню такої постанови суду та відновленню порушених прав особи-позивача.
Водночас, суд звертає увагу заявника на те, що встановлення судового контролю за виконанням рішення суду згідно аналізу положень передбачає послідовну процедуру впливу на відповідача, а саме, зобов'язання у встановлений строк подати звіт про виконання такого рішення та, в подальшому, за наслідками розгляду такого звіту, суд може прийняти звіт або (також в разі неподання звіту) встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф.
Прохальна частина заяви ОСОБА_2 містить вимоги, які не відповідають сутності процедури, визначеної статтею 382 Кодексу адміністративного судочинства України. Звіт про виконання судового рішення в даній справі відповідачем не подавався, судом відповідний обов'язок для суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення раніше не встановлювався.
Враховуючи вищевикладене та проаналізувавши аргументи та доводи позивача, суд не вбачає підстав для задоволення заяви останнього про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на визнання рішення суду.
На підставі викладеного, керуючись статтями 241-243, 248, 256, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення суду у справі № 640/9251/20 від 03.11.2020 - відмовити.
Ухвала набирає законної сили у порядку встановленому статтею 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя А.Б. Федорчук