ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
07 лютого 2022 року м. Київ № 640/18703/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Погрібніченка І.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доМіністерства оборони України
провизнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Міністерства оборони України, в якому просить:
визнати протиправним та скасувати пункт 28 рішення Міністерства оборони України, оформлене Протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційний сум № 45 від 20 березня 2020 року, згідно яким ОСОБА_1 відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги;
зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку з настанням II групи інвалідності, що настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на день встановлення інвалідності.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що право позивача на отримання одноразової грошової допомоги, як інваліду ІІ групи виникло з моменту встановлення йому цієї інвалідності з 26.06.2017, що підтверджується довідкою до акту огляду, а тому вважає, що відмовляючи йому у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги, Міністерство оборони України діяло всупереч вимогам чинного законодавства.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.08.2020 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Вказаною ухвалою суду відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву та відповідні докази в обґрунтування своєї позиції.
Представником Міністерства оборони України подано відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги, оскільки подані ним документи не містять відомостей про обставини поранення позивача, зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
ОСОБА_1 проходив військову службу в Збройних Силах та з 28.06.1988 звільнено зі строкової військової служби.
Відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААА № 768642 від 08.02.2019 року позивачу безтерміново встановлено ІІ групу інвалідності.
Згідно витягу з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку поранень та захворювань від 16.01.2019 року №96 встановлено, що травма, поранення, контузія, захворювання, так пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.
ОСОБА_1 звернувся до Міністерства оборони України через Київський міський військовий комісаріат із заявою та необхідним переліком документів про виплату одноразової грошової допомоги.
Рішенням, оформленим протоколом № 45 від 20.03.2020, комісія Міністерства оборони України з питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, розглянувши подані документи дійшла висновку про відмову у призначенні одноразової грошової ОСОБА_1 , оскільки згідно з пунктом 6 частини 2 статті 16 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, а також підпунктом 3 пункту 6 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 р. № 975, одноразова грошова допомога призначається особам, звільненим зі строкової служби, якщо інвалідність настала не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мало місце в період проходження служби.
Не погоджуючись з такими діями та рішенням відповідача, вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із наступного.
Частиною п'ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
У частині першій статті 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з частиною першою статті 3 Закону України “Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-ХІІ) передбачено, що він поширюється, зокрема на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби.
Відповідно до підпунктів 4, 6 пункту 2 статті 16 Закону № 2011-ХІІ одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі:
- встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті;
- встановлення військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов'язаному або резервісту, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов'язаному або резервісту при виконанні обов'язків військової служби або служби у військовому резерві, або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби, закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження строкової військової служби, цих зборів, служби у військовому резерві.
Отже, відповідно до приписів законодавства, чинного, зокрема, з 01 січня 2017 року (тобто після внесення до Закону № 2011-ХІІ змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” № 1774-VIII від 06 грудня 2016 року), порядок набуття прав на одноразову грошову допомогу у зв'язку з настанням інвалідності пов'язаний з видом військової служби, яку проходила особа.
Разом з тим, у частині шостій статті 2 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” від 25 березня 1992 року № 2232-XII закрпілено вичерпний перелік видів військової служби, а саме:
- строкова військова служба;
- військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період;
- військова служба за контрактом осіб рядового складу;
- військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу;
- військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів);
- військова служба за контрактом осіб офіцерського складу;
- військова служба за призовом осіб офіцерського складу.
Водночас, аналізуючи всі норми, законодавства, якими регулюються спірні в цій справі правовідносин, суд зазначає, що відповідно до частини восьмої статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права.
Згідно з частиною дев'ятою статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975, прийнятою відповідно до пункту 2 статті 16-2 та пункту 9 статті 16-3 Закону №2011-ХІІ, затверджено Порядок №975.
Відповідно до пункту 3 зазначеного Порядку №975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є в разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Право на отримання одноразової грошової допомоги безпосередньо пов'язане з датою встановлення інвалідності та, відповідно, визначається положенням законодавства, яке було чинним саме на той момент, та встановлювало, зокрема, порядок отримання та розмір такої допомоги.
У п. 11 Порядку № 975 визначено, що вiйськовослужбовець, вiйськовозобов'язаний та резервiст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разi настання iнвалiдностi чи втрати працездатностi без встановлення йому iнвалiдностi, подає уповноваженому органу такi документи: заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням iнвалiдностi чи часткової втрати працездатностi без встановлення iнвалiдностi; довiдку медико-соцiальної експертної комiсiї про встановлення групи iнвалiдностi або вiдсотка втрати працездатностi iз зазначенням причинного зв'язку iнвалiдностi чи втрати працездатностi.
До заяви додаються копiї: постанови вiдповiдної вiйськово-лiкарської комiсiї щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузiї, травми або калiцтва), захворювання; документа, що свiдчить про причини та обставини поранення (контузiї, травми або калiцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане iз вчиненням особою кримiнального чи адмiнiстративного правопорушення або не є наслiдком вчинення нею дiй у станi алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'янiння, або навмисного спричинення собi тiлесного ушкодження; сторiнок паспорта з даними про прiзвище, iм'я та по батьковi i мiсце реєстрацiї; документа, що засвiдчує реєстрацiю фiзичної особи у Державному реєстрi фiзичних осiб - платникiв податкiв, виданого органом доходiв i зборiв (для фiзичної особи, яка через свої релiгiйнi переконання вiдмовляється вiд прийняття реєстрацiйного номера облiкової картки платника податкiв, офiцiйно повiдомила про це вiдповiдний орган доходiв i зборiв та має вiдмiтку в паспортi громадянина України, - копiю сторiнки паспорта з такою НОМЕР_1 ).
Згідно з п. 12 Постанови № 975 призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).
Таким чином, системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що законодавством врегульовано порядок набуття права на отримання одноразової грошової допомоги особами, які звільнені з військової служби, та яким установлено інвалідність внаслідок захворювань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби.
При цьому, вирішення питання щодо призначення відповідної грошової допомоги віднесено до компетенції Міністерства оборони України, яка ним реалізується шляхом прийняття рішення за результатами повного та всебічного аналізу всіх документів, поданих заявником, перевірки їх комплектності та встановлення виду військової служби, яку проходила особа.
Беручи до уваги викладене вище, судом встановлено, що позивачу встановлено ІІ групу інвалідності з 08 лютого 2019 року внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, у зв'язку з чим він звернувся до відповідача із заявою через відповідний військовий комісаріат, надавши документи, передбачені пунктом 11 Порядку № 975, зокрема:
витяг з протоколу засідання ВЛК від 16.01.2019 року № 96 про встановлення причинного зв'язку поранення (контузiї, травми або калiцтва), захворювання та причини і обставини поранення (контузiї, травми або калiцтва);
документ, що засвiдчує реєстрацiю фiзичної особи у Державному реєстрi фiзичних осiб - платникiв податкiв, виданого органом доходiв i зборiв, а також копію посвідчення ветерана війни - учасника бойових дій серії НОМЕР_2 ;
довідку до акта огляду МСЕК;
копію військового квитка НОМЕР_3 ;
довідку, видану ТВО військового комісара, про проходження позивачем військової служби в період з 11.05.1980 по 23.06.1982.
Разом з тим, у жодному з вказаних документів та/або в інших документах, які містяться в матеріалах цієї справи, не зазначено вид військової служби, яку проходив позивач.
Отже, позивач подав всі необхідні документи, які підтверджують набуття ним інвалідності у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з виконанням військової служби, що надає право на призначення одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом № 2011-ХІІ.
Водночас, як вбачається з витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України № 45 від 20.03.2020 року позивачу відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, через те, що інвалідність йому встановлено понад трьохмісячний термін після звільнення зі строкової військової служби.
Разом з тим, у спірному рішенні, оформленому вказаним вище протоколом, відповідачем не зазначено жодного документа, яким би встановлювався вид військової служби, з якої позивача було звільнено, не наведено жодного аргументування з цього приводу, не проаналізовано документів, які були ним подані, не здійснено їх комплексної оцінки та аналізу відповідних законодавчих приписів, зокрема всіх тих, що викладені судом вище.
Крім того, таких доказів відповідачем також не було надано й під час судового розгляду цієї справи.
Водночас, постулатом адміністративного процесуального законодавства є презумпція винуватості відповідача у справі - суб'єкта владних повноважень (ч.2 ст.77 КАС України), що обумовлює покладення обов'язку доказування саме на суб'єкта владних повноважень, який у відповідності до принципу офіційного з'ясування обставин справи повинен доводити в суді правомірність прийняття свого рішення, зокрема з дотриманням процедурних вимог.
Тож, доводи відповідача щодо відсутності у позивача права на отримання спірної допомоги є необґрунтованими з огляду на вищезазначене і відповідачем у межах спірних правовідносин не дотримано принципу належного урядування.
Разом з тим, суд враховує правові висновки Європейського суду з прав людини, викладені в п.п. 70, 71 рішення у справі RYSOVSKYY v. UKRAINE (“Рисовський проти України”) заява № 29979/04 Європейським судом з прав людини підкреслено особливу важливість принципу “належного урядування”, відповідно до якого, в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах “Беєлер проти Італії” [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, “Онер'їлдіз проти Туреччини” [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, “Megadat.com S.r.l. проти Молдови” (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і “Москаль проти Польщі” (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року).
Крім того, в рішеннях у справах “Лелас проти Хорватії” (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і “Тошкуце та інші проти Румунії” (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року Європейський суд з прав людини наголосив, що саме на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій та мінімізують ризик помилок.
Відповідно до ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Також, аналізуючи норми статті 16-2 Закону № 2011-ХІІ, на які посилається відповідач, та ст. 16-3 Закону № 2011-ХІІ, апеляційний суд також приймає до уваги висновки ЄСПЛ щодо якості законодавства, викладені в рішенні по справі “Сєрков проти України”, в якому Європейський Суд з прав людини зазначив, що ведучи мову про “закон”, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції (див. рішення у справі ““Шпачек s.r.o.” проти Чеської Республіки” (Љpaиek s.r.o. v. the Czech Republic), заява № 26449/95, п. 54, від 9 листопада 1999 року). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого законодавства, вимагаючи, щоб воно було доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним у застосуванні (див. рішення у справі “Беєлер проти Італії” (Beyeler v. Italy), [ВП], заява № 33202/96, п. 109, ECHR 2000-I).
Коло застосування концепції передбачуваності значною мірою залежить від змісту відповідного документа, сфери призначення, кількості та статусу тих, до кого він застосовується. Сам факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що вона не відповідає вимозі “передбачуваності” у контексті Конвенції. Завдання здійснення правосуддя, що є повноваженням судів, полягає саме у розсіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які залишаються враховуючи зміни у повсякденній практиці (див. рішення у справі “Горжелік та інші проти Польщі” (Gorzelik and Others v. Poland) [ВП], заява № 44158/98, п. 65, від 17 лютого 2004 року). У цьому зв'язку не можна недооцінювати завдання вищих судів у забезпеченні уніфікованого та єдиного застосування права (див, mutatis mutandis, рішення у справах “Тудор Тудор проти Румунії” (Tudor Tudor v. Romania), заява № 21911/03, пункти 29- 30, від 24 березня 2009 року та “Стефаніка та інші проти Румунії” (Єtefгnicг and Others v. Romania), заява № 38155/02, пункти 36- 37, від 2 листопада 2010 року). Неспроможність вищого суду впоратись із цим завданням може призвести до наслідків, несумісних, inter alia, з вимогами статті 1 Першого протоколу до Конвенції (див. рішення у справі “Падурару проти Румунії” (Pгduraru v. Romania), заява № 63252/00, пункти 98- 99, ECHR 2005 XII (витяги)).
При цьому, у рішенні від 11.04.2013 по справі “Вєренцов проти України” (Заява № 20372/11) ЄСПЛ підклеслив, що будь-які обмеження, що накладаються, мають базуватися на положеннях основного законодавства. Саме законодавство має бути сформульованим з достатньою чіткістю, щоб надати особі можливість визначити, чи буде її поведінка суперечити закону, та якими можуть бути вірогідні наслідки порушень. Передбачення у національному законодавстві чітких визначень є істотною умовою для того, щоб закон залишався нескладним для розуміння та застосування, а також для запобігання спробам регулювати діяльність, яка не підлягає регулюванню. Отже, визначення мають бути не надто деталізованими і не надто широкими.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Враховуючи наведені норми та встановлені судом обставини, суд приходить до висновку про протиправність рішення Міністерства оборони України про відмову позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги як інваліду ІІ групи, внаслідок травми, поранення, контузії, захворювання, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум № 45 від 20 березня 2020 року, у зв'язку з чим вимога позивача про визнання протиправним та скасування пункт 28 рішення Міністерства оборони України, оформлене Протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційний сум № 45 від 20 березня 2020 року, згідно яким ОСОБА_1 відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги, підлягає до задоволення.
Поряд з цим, суд звертає увагу, що зі змісту оскаржуваного рішення Міністерства оборони України вбачається, що останнє не надавало оцінку правовому статусу позивача, зокрема, щодо виду військової служби, яку проходив позивач, комплектності поданих позивачем документів задля отримання допомоги.
Водночас, органом, уповноваженим на прийняття рішення стосовно призначення позивачу спірної грошової допомоги, є саме Міністерство оборони України, до компетенції якого і входить розгляд документів, поданих позивачем, у зв'язку з чим суд не може перебирати на себе вирішення такого питання, досліджувати відповідні документи, надавати їм оцінку, а також встановлювати на їх основі наявність чи відсутність підстав для призначення вказаної вище допомоги, бо таке рішення у даній ситуації відноситься до дискреційних повноважень Міністерства оборони України.
Таким чином, суд вважає, що належним способом захисту порушеного права, який відповідатиме змісту спірних правовідносин, буде ефективним та забезпечить належний судовий захист у тій мірі, яка є необхідною у даному конкретному випадку, буде зобов'язання Міністерство оборони України повторно розглянути матеріали та вирішити питання щодо призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням ІІ групи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, відповідно до Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” та постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві” від 25 грудня 2013 року № 975 у розмірі, визначеному законодавством, з урахуванням висновків суду, викладених у цій постанові.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 07 жовтня 2020 року у справі № 373/1904/16-а.
Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
У відповідності до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно статті 90 цього Кодексу суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Всупереч наведеним вимогам відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірності вчинення ним дій та прийняття відповідного рішення.
Натомість, позивачем надано достатньо доказів на підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги.
Враховуючи вищенаведене, системно проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову частково.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 9 частини першої статі 5 Закону України “Про судовий збір” витрати присудженню з відповідача не підлягають.
Керуючись ст.ст. 9, 72-77, 90, 241-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України суд,
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати пункт 28 рішення Міністерства оборони України, оформлене Протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційний сум № 45 від 20 березня 2020 року, згідно яким ОСОБА_1 відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги.
3. Зобов'язати Міністерство оборони України повторно розглянути матеріали та вирішити питання щодо призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням ІІ групи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, відповідно до Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” та постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві” від 25 грудня 2013 року № 975 у розмірі, визначеному законодавством, з урахуванням висновків суду, викладених у цій постанові.
4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Суддя І.М. Погрібніченко