22 лютого 2022 року м. Житомир
справа № 240/18182/21
категорія 1110301101
Житомирський окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Горовенко А.В.,
розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні суду за адресою: 10014, місто Житомир, вул. Мала Бердичівська, 23, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби, про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить:
- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області від 08.05.2019 №0004520-5513-0616 та №0004521-5513-0616;
- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області від 20.05.2020 №0022720-5533-0616, №0022721-5533-0616 та №0022722-5533-0616.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідачем неправомірно прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення, якими йому визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості.
Зазначає, що нежитлові приміщення, які знаходиться за адресами: АДРЕСА_1 , загальною площею 1569,70 кв.м; АДРЕСА_2 , загальною площею 946,80 кв.м; АДРЕСА_3 , загальною площею 213,50 кв.м, та власником яких він є, використовуються ним для цілей забезпечення підприємницької діяльності, як нежитлові будівлі. Вказані нежитлові будівлі відносяться до будівель промисловості, що обумовлює висновок про те, що ці приміщення не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в силу положень пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2. статті 266 Податкового кодексу України.
Вважаючи, оскаржувані рішення незаконними, необґрунтованими та такими, що порушують його права та законні інтереси, позивач звернувся до суду з позовом.
Згідно з ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2021 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
02 листопада 2021 року відповідач - Головне управління Державної податкової служби у Житомирській області, як відокремлений підрозділ Державної податкової служби, надіслав до суду відзив на позовну заяву (за вх.№66796/21), у якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування зазначає, що п. "є" п.п.266.2.2 п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України не може бути застосований у даному випадку до позивача, оскільки дані обмеження стосовно об'єктів оподаткування вимагає двох обов"язкових умов: наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств.
Буквальний аналіз пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України свідчить про те, що нерухомість має бути класифікована як «будівлі промисловості промислових підприємств».
Також вказує, що звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, законодавець пов'язує не тільки зі статусом нерухомого майна, а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.
Окрім того, зазначені об"єкти нерухомого майна зареєстровані за ОСОБА_1 , як фізичною особою.
Таким чином, зважаючи на вищевикладене та керуючись нормами підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України контролюючим органом правомірно сформовано та надіслано позивачу оскаржувані податкові повідомлення-рішення.
Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України, з врахуванням положень ст.263 КАС України.
Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії В03 №307093 ОСОБА_1 зареєстрований фізичною особа-підприємець з 02.11.2007 (а.с. 8).
Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань за позивачем зареєстрований вид економічної діяльності за код КВЕД: 38.32 відновлення відсортованих відходів (основний); 20.16 виробництво пластмас у первинних формах; 22.21 виробництво плит, листів, труб і профілів із пластмас; 22.23 виробництво будівельних виробів із пластмас; 22.29 виробництво інших виробів із пластмас; 47.11 роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами; 47.19 інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах; 52.21 допоміжне обслуговування наземного транспорту; 55.10 діяльність готелів і подібних засобів тимчасового розміщування 38.12 Збирання небезпечних відходів 38.31 демонтаж (розбирання) машин і устатковання; 01.47 розведення свійської птиці 01.46; розведення свиней; 01.49 розведення інших тварин; 01.45 розведення овець і кіз; 01.43 розведення коней та інших тварин родини конячих; 01.42 розведення іншої великої рогатої худоби та буйволів; 01.41 розведення великої рогатої худоби молочних порід.
Відповідно до витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності ОСОБА_1 є власником:
- з 29.11.2013 будівлі, нежитлової будівлі, арочного складу з рампою комунального підприємства «Дитяче харчування» загальною площею 946,8 кв.м., які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 10-11);
- з 26.02.2019 нежитлового приміщення, адмінбудинку загальною площею 213,5 кв.м, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 19).
Згідно зі свідоцтвом на нерухоме майно від 20.04.2012 та витягу про державну реєстрацію прав №33894222 за позивачем з 20.04.2012 зареєстроване право власності на нежитлові будівлі та споруди тваринницького комплексу (корівник двохрядний цегляний) загальною площею, 1268,1 кв.м. та піднавіс для вентиляції сіна загальною площею 301,6 кв.м, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.17, 18).
Відповідно до рішення 8 сесії сьомого скликання Овруцької міської ради Житомирської області від 16.02.2018 №291 встановлено на 2018 рік ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для об"єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб у розмірі 0,375 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв.м бази оподаткування (а.с.48-49).
Згідно з рішенням 13 сесії сьомого скликання Овруцької міської ради Житомирської області від 26 червня 2018 року №602 встановлено на 2019 рік ставки податку для об"єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб у розмірі 0,375 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв.м бази оподаткування (а.с.50-51).
08 травня 2019 року Головним управлінням Державної фіскальної служби у Житомирській області згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та відповідно до пп.266.7.2 п.266.7 ст.266 цього Кодексу прийнято податкові повідомлення-рішення №0004520-5513-0616 та №0004521-5513-0616, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об"єктів нежитлової нерухомості за 2018 рік у розмірі 13218,51 грн та 21914,97 грн, відповідно (а.с.20, 21).
20 травня 2020 року Головним управлінням Державної податкової служби у Житомирській області згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та відповідно до пп.266.7.2 п.266.7 ст.266 цього Кодексу прийнято податкові повідомлення-рішення №0022720-5533-0616, №0022721-5533-0616 та №0022722-5533-0616, якими позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об"єктів нежитлової нерухомості за 2019 рік у розмірі 14816, 24 грн, у розмірі 24563,84 грн та у розмірі 3062,59 грн відповідно (а.с.23, 24, 25, 26).
Не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Перевіряючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення відповідача на їх відповідність нормам податкового законодавства та вимогам ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає наступне.
Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року № 71-VIII, запроваджено місцевий податок - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Пунктом 12.3. статті 12 Податкового кодексу України передбачено, що сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Матеріали справи свідчать, що 16.02.2018 Овруцькою міською радою Житомирської області прийнято рішення №291 «Про встановлення місцевих податків та зборів на 2018 рік на території Овруцької ОТГ» та 26.06.2018 рішення №602 «Про встановлення місцевих податків та зборів на 2018 рік по м.Овруч», відповідно до змісту яких, зокрема встановлено ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на 2018 рік та 2019 рік, відповідно, у розмірі 0,375 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв.м бази оподаткування на кожний рік.
В межах розгляду даної адміністративної справи, суд позбавлений можливості надати правову оцінку зазначеним рішенням Овруцької міської ради, оскільки законність таких рішень не є предметом розгляду даної справи. Сторонами не надано відомостей щодо зміни, скасування або судового оскарження вказаних рішень. Предметом даного спору є виключно податкові повідомлення-рішення.
Суд зазначає, що відповідно до розрахунку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2018 рік до податкових повідомлень-рішень ОСОБА_1 нараховано вказаний податок на об"єкт оподаткування:
- податкове повідомлення-рішення №0004520-5513-0616 від 08.05.2019, на загальну площу об"єкту 946,80 кв.м. х 13,96 грн (0,38% х 3723,00 грн) = 13218,51 грн (сума податку за рік);
- податкове повідомлення-рішення №0004521-5513-0616 від 08.05.2019, на загальну площу об"єкта 1569,70 кв.м. х 13,96 грн (0,38% х 3723,00 грн) = 21914,97 грн (сума податку за рік) (а.с.22).
Згідно з розрахунком податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2019 рік до податкових повідомлень-рішень позивачу нараховано зазначений податок на об'єкт оподаткування:
- податкове повідомлення-рішення №0022720-5533-0616 від 20.05.2020, на загальну площу об"єкту 946,80 кв.м. х 15,65 грн (0,38% х 4173,00 грн) = 14816,24 грн (сума податку за рік);
- податкове повідомлення-рішення №0022721-5533-0616 від 20.05.2020, на загальну площу об"єкта 1569,70 кв.м. х 15,65 грн (0,38% х 4173,00 грн) = 24563,84 грн (сума податку за рік);
- податкове повідомлення-рішення №0022722-5533-0616 від 20.05.2020, на загальну площу об"єкта 213,50 кв.м. х 15,65 грн (0,38% х 4173,00 грн) = 3062,59 грн (сума податку за рік) (а.с. 26).
Разом з тим, у даній справі спірним є питання застосування підпункту «є» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України щодо об'єктів нерухомого майна, що належать позивачу на праві власності.
Положеннями підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України встановлюються податкові пільги із податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Так підпунктом "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України встановлено, що не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.
В силу вимог підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України у нежитловій нерухомості виділяють, зокрема будівлі офісні (будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей); будівлі промислові та склади.
Згідно пункту 5.3 статті 5 Податкового кодексу України інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.
Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17 серпня 2000 року №507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб'єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об'єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.
Відповідно до названого Державного класифікатора будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу «Будівлі нежитлові» (група 125 «Будівлі промислові та склади» клас 1251 «Будівлі промисловості»).
До будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1251 «Будівлі промисловості», що включає підкласи: 1251.1 «Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості»; 1251.2 «Будівлі підприємств чорної металургії»; 1251.3 «Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості»; 1251.4 «Будівлі підприємств легкої промисловості»; 1251.5 «Будівлі підприємств харчової промисловості»; 1251.6 «Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості»; 1251.7 «Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості»; 1251.8 «Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості»; 1251.9 «Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне».
Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об'єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.
Згідно з ДК 018-2000 до групи (код 125) «Будівлі промислові та склади» належить клас (код 1251) «Будівлі промислові», який включає будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо.
Група "Будівлі промислові та склади" (код 125) включає клас "Будівлі промислові" (код 1251) та дев"ять підкласів, у тому числі "будівлі підприємств лісової, деревообробної та целюлозно-паперової промисловості" (код 1251.7).
Водночас відповідно до Національного класифікатора України ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29.11.2010 №530, економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устаткування, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції.
Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою ДК 009:2010, згідно з яким процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях В "Добувна промисловість та розроблення кар'єрів", С "Переробна промисловість", О "Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря", Е "Водопостачання; каналізація, поводження з відходами" та Р "Будівництво".
Відповідно до пункту 30.1 статті 30 Податкового кодексу України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.
Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об'єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (пункт 30.2 статті 30 Податкового кодексу України).
Отже, підставою для звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податків за правилами підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України є особливість, що характеризує об'єкт оподаткування.
Застосовуючи об'єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункті "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб'єкту-платнику.
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду в постанові від 17.02.2020 по справі №820/3556/17, дійшов висновку, що обмежувальне тлумачення за рахунок введення додаткової ознаки надання пільги по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - звільнення від оподаткування за критерієм "будівлі промисловості", лише об'єктів нежитлової нерухомості промислових підприємств (юридичних осіб), по суб'єктному складу, не може бути застосовано, оскільки положеннями підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Прислівник "зокрема" вживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, однак таке вживання не означає присвоєння ознаки окремо виділених видових складових (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств) загальній (родовій) категорії - будівлі промисловості, оскільки не поглинає чи узагальнює, а виокремлює.
Поряд з цим конструкція згаданих правових норм дозволяє суду застосувати і такий вид тлумачення норм права за обсягом їх правового змісту, як поширювальне тлумачення, в частині об'єкта оподаткування - предмета "будівлі промисловості", оскільки норми не містять вичерпного переліку таких об'єктів та оскільки відсутні положення, які є винятком із загального правила.
При цьому застосовування системного способу тлумачення, який вимагається при застосуванні поширювального тлумачення дозволяє дійти до наступних висновків.
Сама по собі специфіка об'єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме статусу будівлі промисловості не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування.
Обираючи за вихідне поняття "промисловість", у зв'язку з яким застосовується аналізована податкова пільга, законодавець пов'язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.
Оскільки "будівлі промислові", які є у складі об'єктів нежитлової нерухомості виступають загальним критерієм визначення об'єкта оподаткування (підпункт "ґ" підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України), то встановлення пільги шляхом звільнення від оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, "будівель промисловості", зокрема виробничих корпусів, цехів, складських приміщень промислових підприємств (підпункт "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України) не свідчить про недостатню чіткість податкового законодавства, оскільки увівши певний загальний критерій "будівлі промислові", законодавець визначив спеціальний об'єкт (об'єкти) який звільнено від оподаткування, і зі змісту норми зрозуміло, яких об'єктів стосується така пільга.
При цьому, оскільки саме законодавець приймає рішення про встановлення пільг, то він може в подальшому змінити норму, яка встановлює преференцію, не змінюючи загального критерію, про який йшлося вище.
Отже, підстав для застосування компенсаторних правозастосовних нормативних механізмів - презумпції правомірності рішень платника податку (у даному випадку відповідно підпункт 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 та пункт 56.21 статті 56 Податкового кодексу України) не виникає, оскільки немає колізії нормативно-правового регулювання.
Таке застосування вказаної правової норми відповідає принципам рівності усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації (підпункт 4.1.2 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України), єдиного підходу до встановлення податків і зборів (підпункт 4.1.11 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України) і нейтральності оподаткування (підпункт 4.1.8 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України).
Наданням пільги щодо сплати податку, звільненням від сплати податків, держава має на меті встановлення певного рівня соціального або економічного захисту відповідної категорії платників податків.
Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як в даному випадку підпункт "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об'єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.
Суд вважає, що такий підхід у розумінні норми, про яку йдеться, випливає з того, що функціональне призначення об'єкта, який звільняється від оподаткування, яким є предмет - будівля промисловості (вид нежитлової нерухомості), є фактично визначальною родовою ознакою, оскільки не є об'єктом оподаткування саме будівлі промисловості, тобто будівлі які використовуються для виготовлення промислової продукції будь-якого виду.
Спірні податкові повідомлення-рішення мають бути прийняті відповідачем відповідно до чинного законодавства, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.
Баланс інтересів у спірних правовідносинах досягнутий шляхом реалізації відповідачем норм права при визначенні податкового зобов'язання позивачу без свавільного втручання та без покладення надмірного тягара.
Застосування підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі якщо власниками об'єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об'єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).
Вказаний правовий висновок висловлений Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду в постанові від 17.02.2020 по справі №820/3556/17.
Згідно з ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Судом встановлено, що у приватній власності позивача перебувало нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а саме:
1) з 29.11.2013 будівля, нежитлова будівля, арочного складу з рампою комунального підприємства «Дитяче харчування» загальною площею 946,8 кв.м., які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 10-11);
2) з 26.02.2019 нежитлове приміщення, адмінбудинок загальною площею 213,5 кв.м, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 19)
3) з 20.04.2012 нежитлові будівлі та споруди тваринницького комплексу (корівник двохрядний цегляний) загальною площею, 1268,1 кв.м. та піднавіс для вентиляції сіна загальною площею 301,6 кв.м, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
З огляду на викладене, з урахуванням системного аналізу зазначених норм права, вказані нежитлові будівлі, що перебували у власності позивача в період 2018 та 2019 року, відноситься до будівель промисловості.
Також судом встановлено, що згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, до видів діяльності ОСОБА_1 згідно КВЕД відносяться, зокрема: 38.32 відновлення відсортованих відходів (основний); 20.16 виробництво пластмас у первинних формах; 22.21 виробництво плит, листів, труб і профілів із пластмас; 22.23 виробництво будівельних виробів із пластмас; 22.29 виробництво інших виробів із пластмас; 52.21 допоміжне обслуговування наземного транспорту; 38.12 збирання небезпечних відходів; 38.31 демонтаж (розбирання) машин і устаткування; 01.42 розведення іншої великої рогатої худоби та буйволів; 01.41 розведення великої рогатої худоби молочних порід.
Підсумовуючи наведене, зважаючи на те, що зазначене нерухоме майно позивача за своїми будівельно-технічними характеристиками є промисловими будівлями, а він є фізичною особою-підприємцем, основний вид діяльності якої відповідає призначенню будівель, саме тому суд дійшов до висновку, що таке майно у розумінні підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу не може виступати об'єктом оподаткування, оскільки використовується позивачем у господарській діяльності.
Варто наголосити, що з принципу (презумпції) правомірності дій платника податків року Європейський суд з прав людини вивів правило найбільш сприятливого тлумачення нормативно-правових актів. Так, у справі "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року ЄСПЛ визнав, що тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак, суд зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку Суду, відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення певного важливого фінансового питання, порушує вимогу "якості закону"», передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника. ЄСПЛ наголосив, що в разі, коли національне законодавство припускало неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків платників податків, національні органи були зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для платника податків. Однак у справі, що розглядається, органи державної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати прибуткового податку.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на викладене, відповідачем не доведено суду правомірність прийнятих податкових повідомлень-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області від 08.05.2019 №0004520-5513-0616 та №0004521-5513-0616 та податкових повідомлень-рішень Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області від 20.05.2020 №0022720-5533-0616, №0022721-5533-0616 та №0022722-5533-0616, якими позивачу визначено зобов'язання зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Зважаючи на викладене, суд дійшов до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.
В силу приписів ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України), сплачений позивачем судовий збір підлягає відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби, як правонаступника Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області та Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області.
Керуючись статтями 6-9, 32, 77, 90, 134, 139, 242-246, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, Житомирський окружний адміністративний суд,-
вирішив:
Позов ОСОБА_1 (Підруддя, Овруцький район, Житомирська область,11116, ідн. номер НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби (вул.Юрка Тютюнника,7, Житомир, 10003, код ЄДРПОУ 44096781) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, - задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області від 08.05.2019 №0004520-5513-0616 та №0004521-5513-0616.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області від 20.05.2020 №0022720-5533-0616, №0022721-5533-0616 та №0022722-5533-0616.
Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби, судові витрати зі сплати судового збору у сумі 4540 (чотири тисячі п"ятсот сорок сім) грн 00 (нуль) коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного судового рішення.
Рішення складено в повному обсязі 22 лютого 2022 року.
Суддя А.В. Горовенко