Україна
Донецький окружний адміністративний суд
23 лютого 2022 року Справа№200/1479/22
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Зеленова А.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії, -
26 січня 2022 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, в якій просить суд:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 31 травня 2018 року у сумі 91889,39 грн;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням базового місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, а з 01 березня 2018 року по 31 травня 2018 року із застосуванням базового місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - березень 2018 року, відповідно до абзаців 4-5 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, у сумі 97889,39 грн, з урахуванням раніше виплачених сум.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 31.01.2022 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, встановлено строк для надання заяв по суті.
Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що при виключенні позивача із списків особового складу військової частини, відповідач не здійснив з ним розрахунки щодо індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 31 травня 2018 року.
Позивач вважає такі дії неправомірними, оскільки вони порушують його права та охоронювані законом інтереси. Просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
В установлений судом строк відповідачем через Відділ документообігу та архівної роботи суду надано відзив на адміністративний позов, в якому відповідач заперечив проти задоволення заявлених вимог позивача.
Свою позицію відповідач мотивував тим, що індексація грошового забезпечення позивача, у період проходження ним служби, здійснювалась відповідно до вимог діючого законодавства, та зазаначив, що нарахування індексації грошового забезпечення та визначення базового місяця належить виключно до дискреційних повноважень відповідача.
Просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Згідно з пунктом 10 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Частиною 4 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Відповідно до частини 1 статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 .
ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 , виданим 07.12.2016.
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_4 Національної гвардії України від 31.05.2018 №111 виключено зі списків особового складу частни та всіх видів забезпечення старшого солдата ОСОБА_1 , командира відділення 2-го відділення 1-го взводу оперативного призначення 3-ї роти оперативного призначення 2-го батальйону оперативного призначення окремого загону спеціального призначення «Азов», звільненого відповідно до статті 26 частиин 8 пункту згідно з пунктом «а» частини 6 з урахуванням підпункту «і» (які уклали конртракт на строк до закінчення особливого преріоду або до оголошення рішення про демобілізацію та вислужили не менше 24 місяців військової служби за контрактом, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду) Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» з військової служби наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 31.05.2018 №60 о/с в запас ЗСУ без права носіння військової форми одягу, та направлено його на військовий облік до Чернігівського ОМВК Чернігівської області, з 31.05.2018.
Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 11.01.2022 вих.№0101 про розрахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.02.2016 по 31.05.2018, за період з лютого 2016 року по лютий 2018 року застосовувався базовий місяць для нарахування індексації грошового забезпечення січень 2008 року, за період з березня 2018 року по травень 2018 року - березень 2018 року. Виплачено індексацію грошового забезпечення у розмірі 532,30 грн.
Позивач не погоджується з такими діями відповідача, тому звернувся з даним позовом до суду.
Судом встановлене, що відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_5 , виданої на ім'я ОСОБА_1 , позивач проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 у період з 01.02.2016 по 31.05.2018.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходив з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
При цьому, статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до частини першої статті 2 Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання служби військовослужбовців, а саме межі реалізації ними своїх службових прав у зв'язку з специфікою їх правового статусу, відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством.
При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.
Спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон №2011-XII).
Відповідно до частини першої статті 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з частинами другою-четвертою статті 9 Закону №2011-XII визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види відповідного грошового забезпечення підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Індексація грошових доходів населення здійснюється відповідно до Закону України від 03.07.1991 №1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон №1282-ХІІ) та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (далі - Порядок №1078).
Відповідно до статті 1 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг; поріг індексації - це величина індексу споживчих цін, яка надає підстави для проведення індексації грошових доходів населення.
Статтею 2 Закону №1282-XII визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема оплата праці (грошове забезпечення).
У частині п'ятій статті 2 Закону №1282-XII вказано, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Згідно зі статтею 4 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка (до 01 січня 2016 року 101 відсоток).
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
Згідно з частинами першою та другою статті 5 Закону №1282-XII підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів.
Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Відповідно до частини другої статті 6 Закону №1282-XII порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
З метою реалізації цих положень Закону України №1282-XII Кабінет Міністрів України постановою затвердив Порядок №1078, яким затверджено Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
Згідно з пунктом 11 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка (до 01 січня 2016 року 101 відсоток).
Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 № 491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства (абз. 8 пункту 4 Порядку №1078).
Статтею 18 Закону України від 05.10.2000 №2017-ІІІ «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначено, що законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Тобто, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних вище нормативно-правових актів, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією), є обов'язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «Кечко проти України» від 08.11.2005 зазначено, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у них виплатах доки відповідні положення є чинними (п.23 рішення).
У зв'язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Аналогічна правова позиція висловлена й Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 19.06.2019 у справі №825/1987/17.
Так, реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням коштів і базується на спеціальних і чинних, на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян. У зв'язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
При цьому обмежене фінансування державного органу чи установи, де особа проходила службу, жодним чином не впливає на право особи отримати індексацію грошового забезпечення.
Крім того суд зазначає, що звільнення особи з військової служби жодним чином не позбавляє її права на отримання виплат, на які вона має право, проте не отримувала їх під час проходження служби за незалежних від неї обставин.
Аналогічного змісту викладена позиція у постановах Верховного Суду від 12.12.2018 у справі №825/874/17 та від 19.06.2019 у справі № 825/1987/17, від 19.07.2019 у справі № 240/4911/18, від 20.11.2019 у справі № 620/1892/19, від 05.02.2020 у справі № 825/565/17.
Як встановлено судом вище та підтверджується відповідачем, позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України у період з 01.02.2016 по 31.05.2018, а не з 01.12.2015 по 31.05.2018, як помилково зазначає позивач.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що не нарахування та невиплата позивачу у повному обсязі індексації грошового забезпечення саме за період служби з 01.02.2016 по 31.05.2018 свідчить про порушення відповідачем вимог Закону України № 1282-XII та Порядку №1078.
Так, з матеріалів справи не вбачається, що позивачу виплачувалась у повному обсязі індексація грошового забезпечення за період з 01.02.2016 по 31.05.2018.
Як встановлено судом вище, відповідно до довідки військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 11.01.2022 вих.№0101 про розрахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.02.2016 по 31.05.2018, за період з лютого 2016 року по лютий 2018 року застосовувався базовий місяць для нарахування індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, за період з березня 2018 року по травень 2018 року - березень 2018 року. Водночас, за цей період служби позивачу виплачено індексацію грошового забезпечення лише у розмірі 532,30 грн., що не оскаржується відповідачем.
Разом з тим, суд зазначає, що розрахунок індексації грошового забезпечення є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходив військову службу і який виплачував грошове забезпечення. Саме на відповідача за наявності законних підстав покладається обов'язок нарахувати та виплатити позивачу суми індексації грошового забезпечення.
Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії» зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 у справі «Волохи проти України» (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, Суд зазначив, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. «…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання».
Тобто, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб'єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.
Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов'язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов'язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.
Разом з тим, підсумовуючи, суд зазначає, що розрахунок індексації грошового забезпечення є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходив військову службу і який виплачував йому грошове забезпечення. Саме на відповідача за наявності законних підстав покладається обов'язок нарахувати та виплатити позивачу суми індексації грошового забезпечення.
Наведене відповідає правовим висновкам Верховного Суду в зазначеній справі, що викладено у постанові від 10.09.2020 у справі № 200/9297/19-а.
З огляду на вищезазначене, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги позивача шляхом визнання протиправними дії військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.02.2016 по 31.05.2018 в повному обсязі та зобов'язання військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення в повному обсязі за період з 01.02.2016 по 28.02.2018, з урахуванням базового місяця для нарахування індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, та за період з 01.03.2018 по 31.05.2018, з урахуванням базового місяця для нарахування індексації грошового забезпечення - березень 2018 року, з урахуванням раніше виплачених сум індексації.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» від 09.12.1994, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до положень статті 2 КАС Україниє справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з нормами частини другої зазначеної статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Нормами статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Оцінюючи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню частково.
Щодо доводів відповідача про порушення строку звернення до суду, визначеного приписами статті 122 КАС України, суд зазначає наступне.
Відповідно до частин першої, шостої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Про поновлення або продовження процесуального строку, відмову у поновленні або продовженні процесуального строку суд постановляє ухвалу, яка не пізніше наступного дня з дня її постановлення надсилається особі, яка звернулася із відповідною заявою.
Згідно з частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина друга статті 122 КАС України).
Відповідно до частини третьої статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Посилання відповідача на пропуск строку звернення до суду з даним позовом є неприйнятними, оскільки даний спір стосується порушення законодавства про оплату праці, адже кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати, мають компенсаторний характер і є складовими належної працівникові заробітної плати. А відповідно до статті 233 Кодексу законів про працю Україниу разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Отже, звернення до суду з позовними вимогами про стягнення суми індексації заробітної плати (грошового забезпечення) строком звернення не обмежується.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 28.11.2019 в справі №803/1937/17.
Крім того, Конституційний Суд України в рішенні від 15.10.2013 №8-рп/2013 дійшов висновку, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, що йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Отже, застосування меншого строку у разі порушення законодавства про оплату праці, на що посилався відповідач, мало би дискримінаційний характер в залежності від виду діяльності (роботи) особи, що є недопустимим.
Відповідно до статті 139 КАС України судовий збір у даній справі стягненню не підлягає.
Керуючись статтями 2-17, 42-47, 72-77, 90, 94, 121, 122, 139, 143, 159-164, 241-246, 255, 263, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_6 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ: 23313948, місцезнаходження: пр-т. Нахімова, 186, м. Маріуполь, Донецька область) про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.02.2016 по 31.05.2018 в повному обсязі.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення в повному обсязі за період з 01.02.2016 по 28.02.2018, з урахуванням базового місяця для нарахування індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, та за період з 01.03.2018 по 31.05.2018, з урахуванням базового місяця для нарахування індексації грошового забезпечення - березень 2018 року, з урахуванням раніше виплачених сум індексації.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення прийнято в нарадчій кімнаті в порядку письмового провадження 23 лютого 2022 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду.
Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.
Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя А.С. Зеленов