Україна
Донецький окружний адміністративний суд
23 лютого 2022 року Справа№200/17083/21
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Куденкова К.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Донецького апеляційного суду, Державної судової адміністрації України про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії і стягнення недоплаченої суддівської винагороди -
У листопаді 2021 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Донецького апеляційного суду (далі - відповідач-1), Державної судової адміністрації України (далі - відповідач-2, ДСА), в якому просить: - визнати протиправними дії Донецького апеляційного суду щодо нарахування і виплати суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року із застосуванням щомісячного обмеження її нарахування, згідно частини 3 статті 29 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року; - зобов'язати Донецький апеляційний суд провести нарахування суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 включно на підставі частин 2,3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» без застосування будь-яких обмежень, передбачених частиною 3 статті 29 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року включно з урахуванням раніше виплачених сум у розмірі 455 814,33 грн; - стягнути з Донецького апеляційного суду недоплачену суддівську винагороду в розмірі 455 814, 33 грн.
Ухвалою суду від 3 грудня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, призначено підготовче засідання на 28 грудня 2021 року.
Ухвалою суду від 28 грудня 2021 року оголошено перерву до 28.01.2022, витребувані докази.
Ухвалою суду від 28 січня 2022 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 23 лютого 2022 року.
Обґрунтовуючи позов ОСОБА_1 посилається на те, що відповідач, діючи всупереч приписів статей 19 та 130 Конституції України порушив приписи діючого законодавства України і виплатити суддівську винагороду у розмірі, значно меншому, ніж це передбачено спеціальним Законом України «про судоустрій і статус суддів».
Відповідач-1 надав відзив на адміністративний позов, яким просить відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Зазначає, що наказом в.о. голови Донецького апеляційного суду «Про обмеження, що застосовуються при нарахуванні заробітної плати суддям Донецького апеляційного суду» від 27.04.2020 № 207/к зобов'язано відділ планово-фінансової діяльності, обліку та звітності Донецького апеляційного суду здійснювати з 18.04.2020 та на період завершення місяця, в якому скасовуються карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, нарахування заробітної плати суддям Донецького апеляційного суду в розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, установленої на 01.01.2020. При цьому, відповідач керувався положеннями ст. 29 Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік». Крім того, на переконання відповідача-2, у разі задоволення позовних вимог, необхідно стягувати недоотриману суддівську винагороду за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом безспірного списання визначеної суми коштів з бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів, головним розпорядником якої є ДСА.
ДСА надало відзив на адміністративний позов, яким просить відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Зазначає, що відповідач-2 є головним розпорядником коштів державного бюджету України щодо Донецького апеляційного суду, відповідно відповідач-1 є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня. Саме відповідач-1 нараховує і виплачує позивачу суддівську винагороду. Бюджетні асигнування, передбачені кошторисом на 2020 рік відповідачу-1 на КПКВК 0501020 «Забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя», за КЕКВ 2111 «Заробітна плата» в сумі 126207,9 тис. грн відкриті в повному обсязі. Вважає, що відповідач-1 як розпорядник коштів нижчого рівня не мало правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків державного бюджету та без застосування обмежень, установлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції Закону № 553-ІХ). Посилається на те, що рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020 на спірні правовідносини з 18.04.2020 до 28.08.2020 не може вплинути, оскільки правовідносини в цій справі виникли до прийняття цього рішення і воно не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до прийняття цього рішення.
Позивач і представники відповідачів до судового засідання не з'явилися, про дату, час і місце судового розгляду були повідомлені належним чином. Не повідомили суд про причини неявки в судове засідання.
Перешкоди для розгляду справи в судовому засіданні, визначені ст. 205 КАС України - відсутні.
Приписами ч. 9 ст. 205 КАС України передбачено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Частиною 4 ст. 243 КАС України передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи в порядку письмового провадження.
Суд, перевіривши матеріали справи та оцінивши повідомлені сторонами обставини, дійшов наступних висновків.
Указом Президента України від 28.09.2018 № 297/2018 «Про переведення суддів» суддю Апеляційного суду Донецької області ОСОБА_1 переведено на посаді судді Донецького апеляційного суду.
Наказом голови Донецького апеляційного суду від 18.10.2018 № 221к позивачку зараховано до штату Донецького апеляційного суду з 19.10.2018.
У довідці Донецького апеляційного суду від 19.10.2021 № 3.11-16/163/2021 зазначено, що позивачу нарахована суддівська винагорода з урахуванням обмежень, установлених Законом № 553-ІХ, у розмірі 438588,84 грн (квітень 2020 року - серпень 2020 року). При цьому, у цій довідці зазначено, що сума обмеження за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 становить 455814,33 грн.
ДСА у листі від 09.02.2022 № 19-2052/22 зазначило, що кошторисні призначення відповідача-1 за кодом КЕКВ 2111 «Заробітна плата» станом на 31.12.2020 становили 126207,9 тис. грн. Зміни до кошторису Донецького апеляційного суду стосовно зменшення бюджетних асигнувань за КЕКВ 2111 «Заробітна плата» відповідачем-2 у 2020 році не вносились. Бюджетні асигнування, передбачені кошторисом на 2020 рік відповідачу-1 на КПКВК 0501020 «Забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя», за КЕКВ 2111 «Заробітна плата» в сумі 126207,9 тис. грн відкриті в повному обсязі.
Також до суду надана копія кошторису Донецького апеляційного суду на 2020 рік, який затверджено відповідачем-2 13.01.2020
Спірні правовідносини виникли з приводу розміру суддівської винагороди позивача за період з липня 2020 року по серпень 2020 року.
Статтею 8 Конституція України встановлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України, що передбачено ч. 1 ст. 126 Конституції України.
Статтею 130 Конституції України передбачено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.
Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Принцип верховенства Конституції України поширюється на всю територію України. Конституційний Суд України наголошує, що неухильне додержання органами державної влади та органами місцевого самоврядування Конституції та законів України є запорукою стабільності, підтримання громадського миру, злагоди в державі.
Пряма дія норм Конституції України означає, що ці норми застосовуються безпосередньо. Законами України та іншими нормативно-правовими актами можна лише розвивати конституційні норми, а не змінювати їх зміст. Закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються лише у частині, що не суперечить Конституції України.
Указані приписи є чіткими, передбачуваними і не підлягають розширеному тлумаченню, а тому, з огляду на статтю 130 Конституції України, розмір суддівської винагороди визначається Законом України «Про судоустрій і статус суддів» та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами, а фінансова складова є невід'ємною частиною забезпечення незалежного судочинства.
Статтею 4 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII), у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, установлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.
Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Частиною 1 ст. 135 Закону № 1402-VIII установлено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з ч. 2 - ч. 10 ст. 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
До базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.
У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду.
Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
Суддям, які обіймають посади заступника голови суду, секретаря, голови судової палати, секретаря Пленуму Верховного Суду, секретаря Великої Палати Верховного Суду, виплачується щомісячна доплата в розмірі 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду, голові суду - 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.
Суддям виплачується щомісячна доплата за науковий ступінь кандидата (доктора філософії) або доктора наук із відповідної спеціальності в розмірі відповідно 15 і 20 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.
Суддям виплачується щомісячна доплата за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, у розмірі залежно від ступеня секретності інформації: відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "Цілком таємно", - 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "Таємно", - 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.
Обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
Суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.
Відповідно до ч. 1 ст. 151 Закону № 1402-VIII Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.
Згідно з п. 2. ч. 3 і ч. 4 ст. 148 Закону № 1402-VIII функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють: Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України.
Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.
Також відповідно до ч. 7 ст. 148 Закону № 1402-VIII видатки на утримання судів у Державному бюджеті України не можуть бути скорочені в поточному фінансовому році.
Отже питання розміру суддівської винагороди врегульовано Законом № 1402-VIII і, з огляду на наведені норми прямої дії Основного Закону України, не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» установлено з 12 березня до 3 квітня 2020 р. на усій території України карантин.
У подальшому, строк дії карантину неодноразово продовжувався, зокрема, Постановами Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 року № 239, від 22 квітня 2020 року № 291, від 4 травня 2020 року № 343, а також Постановами Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року № 392, від 17 червня 2020 року № 500 і від 22 липня 2020 р. № 641 (до 31 серпня 2020 року).
Законом України від 13 квітня 2020 року № 553-IX «Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік"», який набув чинності з 18.04.2020, внесені зміни до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", зокрема, доповнено статтею 29 такого змісту: «Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).».
Отже, Законом України від 14 листопада 2019 року № 294-IX "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (далі - Закону № 294-IX), у редакції, чинній з 18.04.2020, було передбачене обмеження в нарахування суддівської винагороди, а саме в розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, установленої на 1 січня 2020 року.
При цьому, до Закону № 1402-VIII не було внесено жодних змін щодо розміру суддівської винагороди, зокрема щодо її обмеження на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
З наведеного висновується, що в спірний період з липня 2020 року по серпень 2020 року при вирішенні питання про розмір суддівської винагороди позивача відповідач-1 зобов'язаний був керуватися приписами Закону № 1402-VIII, який, з огляду на приписи ч. 2 ст. 130 Конституції України, є спеціальним у спірних правовідносинах.
Проте, з матеріалів справи і наведених сторонами пояснень випливає, що, ігноруючи норми прямої дії Конституції України, недотримуючись приписів спеціального Закону № 1402-VIII, відповідач-1 нараховував і виплачував позивачу суддівську винагороду з урахуванням обмежень, установлених ст. 29 Закону № 294-IX, який не є законом про судоустрій, а тому не підлягав застосуванню до спірних правовідносин.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про протиправність нарахування і виплати позивачу суддівської винагороди з урахуванням установленого Законом № 294-IX обмеження.
При цьому, суд зазначає, що посилання відповідачів на приписи бюджетного законодавства є безпідставним, оскільки бюджете законодавство не може впливати на розмір суддівської винагороди, як гарантії незалежності суддів, передбаченої Конституцією України і спеціальним Законом № 1402-VIII.
Крім того, Конституційний Суд України неодноразово та послідовно вказував на те, що однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм.
Конституційний Суд України в рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020 висловив правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів. Такими гарантіями є надання суддям за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та можливості набуття статусу судді у відставці. Конституційний принцип незалежності суддів означає, у тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.
Конституційний Суд України в рішенні від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013 зазначив, що будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить частині першій статті 55 Конституції України.
У рішенні Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 зазначено, що відповідно до частини третьої статті 22, статті 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.
11 березня 2020 року Конституційний Суд України ухвалив рішення у справі № 1-304/2019(7155/19), в якому чітко визначив, що гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя (частина перша статті 124 Основного Закону України), а законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді.
Міжнародні інституції неодноразово наголошували на аналогічних принципах.
Так, в Основних принципах щодо незалежності правосуддя, схвалених резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року, зазначено, що незалежність судових органів гарантується державою і закріплюється в конституції або законах країни. Усі державні та інші установи зобов'язані шанувати незалежність судових органів і дотримуватися її, а кожна держава-член повинна надавати відповідні засоби, які давали б змогу судовим органам належним чином виконувати свої функції.
Відповідно до Європейської хартії про закон «Про статус суддів» від 10 липня 1998 року рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов'язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість (пункт 6.1).
Оплата праці суддів повинна відповідати їхній професії та виконуваним обов'язкам, а також бути достатньою, щоб захистити їх від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення. Мають існувати гарантії збереження належної оплати праці на випадок хвороби, відпустки для догляду за дитиною, а також гарантії виплат у зв'язку з виходом на пенсію, які повинні відповідати попередньому рівню оплати їхньої праці(Рекомендація CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки).
Незалежність суддів також вимагає економічної незалежності, яка повинна бути передбачена законодавством. Рекомендації Rec(2010) 12 закріплювали, що винагорода суддів має бути відповідною їх професії та відповідальності і бути достатньою для убезпечення їх від впливу на їх рішення та від ризику вчинення корупції. Також повинно бути гарантовано виплату пенсії за вислугу років, яка має бути в розумному відношенні до рівня їх винагороди в період здійснення повноважень. Певні положення закону повинні бути запроваджені як гарантія проти скорочення винагороди, у тому числі суддівської. Така сама пропозиція має місце у Висновку КРЄС № 1 та у Європейській хартії про закон «Про статус суддів». Навіть у часи економічної кризи законодавча та виконавча влади різних держав-членів повинні зрозуміти, що серйозне скорочення зарплат суддів є потенційною загрозою їх незалежності та належному відправленню правосуддя і може піддати небезпеці (об'єктивно і суб'єктивно) роботу суддів (Консультативна рада Європейських судів (КРЄС) Звіт про ситуацію стосовно судової влади та суддів в державах-членах Ради Європи. Оновлена версія №2 (2015), прийнята в рамках 16-го пленарного засідання КРЄС (м. Лондон, 14-16 жовтня 2015 року)).
Про зазначене Вища рада правосуддя неодноразово наголошувала у своїх консультативних висновках, зокрема в консультативному висновку, затвердженому рішенням Вищої ради правосуддя від 30 березня 2020 року № 881/0/15-20.
Рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення: - частин першої, третьої статті 29 Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік“ від 14 листопада 2019 року № 294-IX зі змінами; - абзацу дев'ятого пункту 2 розділу II „Прикінцеві положення“ Закону України «Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік“» від 13 квітня 2020 року № 553-IX.
Також зазначено, що положення Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік“ від 14 листопада 2019 року № 294-IX зі змінами, Закону України «Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік“» від 13 квітня 2020 року № 553-IX, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
У вказаному рішенні Конституційний Суд України наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.
Також Конституційний Суд України зазначив, що гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя; законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу. Обмеження суддівської винагороди є посяганням на гарантії незалежності суддів.
Суд зазначає, що питання ретроактивної дії рішення Конституційного Суду України не постає при вирішенні цієї справи, оскільки, незалежно від чинності ст. 29 Закону № 294-IX, при вирішенні питання щодо розміру суддівської винагороди в спірний період відповідач-1 мав керуватися нормами прямої дії Конституції України і, відповідно, спеціального Закону № 1402-VIII, а не приписами ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік".
Щодо посилання на рішення Конституційного Суду України щодо збалансованості бюджету України та те, що соціально-економічні права громадян не є абсолютними, суд зазначає, що зазначене рішення не стосуються гарантій суддівської незалежності, однією з яких є суддівська винагорода, а обставини та питання які ними розглядались є відмінними від цієї справи.
Щодо посилання на рішення Ради суддів України від 24.04.2020 № 22 суд зазначає наступне.
Пунктами 1-3 рішення Ради суддів України від 24.04.2020 № 22 вирішено, що виплата суддівської винагороди, заробітної плати, грошового забезпечення за період з 01.04.2020 року по 17.04.2020 року має здійснюватися у повному обсязі за фактично відпрацьовані у місяці робочі дні/години, виходячи з фактично відпрацьованого часу з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу та інших надбавок і доплат) відповідного працівника та без обмежень, встановлених законом №553-ІХ. При оплаті заробітної плати та суддівської винагороди за квітень 2020 року слід виходити з того, що передбачені законом №553-ІХ обмеження у виплаті суддівської винагороди, заробітної плати, грошового забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ, слід застосовувати виключно до частини суддівської винагороди, заробітної плати, грошового забезпечення, розрахованих, починаючи з 18 квітня 2020 року, пропорційно до кількості відпрацьованих у місяці робочих днів/годин, виходячи з фактично відпрацьованого часу з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу та інших надбавок і доплат). Розрахунок суддівської винагороди слід здійснювати на загальних підставах, а обмеження максимального її розміру, передбачені Законом №553-ІХ слід застосовувати до загальної суми розрахованої суддівської винагороди.
При цьому, Рада суддів України, як орган суддівського самоврядування, який відповідно до п. 1 ч. 8 ст. 133 Закону № 1402-VIII розробляє та організовує виконання заходів щодо забезпечення незалежності судів і суддів, з невідомих для суду підстав надала роз'яснення щодо застосування норм Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", у редакції Закону України від 13 квітня 2020 року № 553-IX, які не підлягали застосуванню при вирішенні питання про розмір суддівської винагороди.
У рішенні Ради суддів України від 24.04.2020 № 22 відсутні будь-які обґрунтовані доводи щодо відсутності обов'язку застосовувати приписи ч. 2 ст. 130 Конституції України і спеціального Закону № 1402-VIII при вирішенні питання про визначення розміру суддівської винагороди.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, за яким наведений в рішенні Ради суддів України від 24.04.2020 № 22 порядок застосування обмеження суддівської винагороди, яке передбачене ст. 29 Закону № 294-IX, не впливає на спірні правовідносини, оскільки Радою суддів України надані роз'яснення щодо застосування норм права, які не підлягали застосуванню при вирішення питання про розмір суддівської винагороди, який підлягав як нарахуванню так і виплаті в спірний період.
Верховний Суд у постанові від 7 жовтня 2021 року у справі № 120/5253/20-а зазначив, що «Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що в силу статті 130 Конституції України розмір винагороди судді встановлюється виключно законом про судоустрій. У зв'язку з цим положення статті 135 Закону №1402-VIII є спеціальними при визначенні розміру суддівської винагороди та мають пріоритет у застосуванні перед положеннями Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (зі змінами, внесеними згідно із Законом №553-IX), який має іншу сферу регулювання.
З огляду на вкладене суди дійшли мотивованого висновку про неправомірність виплати позивачу у спірний період суддівської винагороди в обмеженому розмірі на підставі статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».
У постанові від 9 грудня 2021 року у справі № 440/6544/20 Верховний Суд зазначив наступне «у зв'язку із прийняттям Закону №553-ІХ і, як наслідок, обмеження виплати суддівської винагороди 10 розмірами мінімальної заробітної плати протягом спірного періоду, безсумнівним, з огляду на висловлену правову позицію Верховного Суду, зокрема, у постанові від 03 березня 2021 року в справі №340/1916/20, є те, що обмеження розміру суддівської винагороди протягом вказаного періоду було неправомірним. Тому правильними є висновки судів попередніх інстанцій про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 у частині визнання протиправними дій ТУ ДСА України в Полтавській області щодо нарахування та виплати їй суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року до 27 серпня 2020 року із застосуванням обмеження розміру суддівської винагороди, передбаченого статтею 29 Закону №294-IX (зі змінами, внесеними Законом №553-ІХ).
Водночас, зобов'язуючи ТУ ДСА України в Полтавській області провести перерахунок суддівської винагороди судді Київського районного суду міста Полтави ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року до 27 серпня 2020 року, обчисливши її відповідно до вимог статті 135 Закону №1402-VIII без застосування обмеження, передбаченого статтею 29 Закону №294-IX, та здійснити її виплату з урахуванням раніше сплачених сум і з відрахуванням обов'язкових платежів, суд першої інстанції, як і суд апеляційної інстанції, не надали належної уваги тій обставині, що функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів, здійснює ДСА України (частина третя статті 148 Закону №1402-VIII)».
Також у постанові від 29 липня 2021 року у справі № 340/1727/20 Верховний Суд зазначив, що «у віданні ДСА України діє окрема бюджетна програма для забезпечення виконання судових рішень - КПКВ 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів», призначена саме для таких цілей. За правилами пункту 25 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845, наявність такої програми означає, що списання коштів здійснюватиметься саме за нею. У цьому зв'язку треба зауважити також, що враховуючи приписи частини першої статті 2, частини першої статті 3 Закону України від 05 червня 2012 року № 4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», списання коштів за судовими рішеннями, боржником за якими є державний орган, можливе у тому випадку, коли способом захисту порушеного права буде стягнення коштів (тут маємо на увазі - з ДСА України).
54. Вказана позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 22.07.2021 у справі 260/3598/20.
55. Відтак, приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суди не з'ясували, чи було Державною судовою адміністрацією України зменшено обсяг асигнувань відповідачу після набрання чинності Законом № 553-ІХ, або ж за наявності виділення коштів в повному обсязі відповідач розпорядився цими коштами з урахуванням обмежень, які встановлені статтею 29 Закону №294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ). Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що вказані обставини є суттєвими для правильного вирішення спору, оскільки за відсутності встановлених обставин суд позбавлений дійти однозначного висновку про те, що обмеження виплати суддівської винагороди стало наслідком дій саме відповідача, а не Державної судової адміністрації України. Встановлення цих обставин матиме вплив на визначення способу захисту порушених прав позивача.
56. Так, вимоги про стягнення заборгованості з виплати суддівської винагороди та про зобов'язання нарахувати та виплатити суддівську винагороду (з урахуванням вимог статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів») є двома різними способами захисту порушеного права, що передбачає відмінний механізм їх виконання/реалізації.
57. Результативним обраний спосіб захисту порушеного права (у контексті цього спору) буде тоді, коли існуватиме взаємозв'язок між порушенням (суб'єктивного права особи) та (дозволеним, прийнятним) способом його захисту, водночас останній сприятиме вичерпному його поновленню.
58. Однією з умов для досягнення такого результату є визначення належного відповідача/відповідачів за позовом, адже від цього значною мірою теж залежить ефективність захисту порушеного права (втілена у процедурі виконання судового рішення)».
Верховний Суд у постанові від 30.01.2018 у справі № 804/1457/17 зазначив, що «принцип диспозитивності покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, за вирішенням яких позивач звернувся до адміністративного суду. Суд вирішує лише ті вимоги по суті спору, про вирішення яких клопочуть сторони, і за загальним правилом він не повинен виходити за межі цих вимог. Тобто суд зв'язаний предметом і обсягом заявлених вимог.
Вихід суду за межі позовних вимог можливий у тому разі, якщо позивач, вказавши у заяві одну конкретну вимогу, не зазначив іншу, котра має послідовний зв'язок із попередньою та випливає із фактичної спірної ситуації, викладеної у позовній заяві.
Отже, суд вправі зі своєї ініціативи з метою необхідності захисту прав і охоронюваних законом інтересів фізичних і юридичних осіб вийти за межі заявлених позивачем вимог, обґрунтувавши такі дії».
Ураховуючи наведені висновки Верховного Суду, суд у цій справі враховує наступне:
- позивачем не заявлено позовних вимог до ДСА;
- у позові та у відзивах на позовну заяву, зокрема Донецького апеляційного суду, не наведено інформації про те, що були обмежені асигнування відповідача-1, які ДСА затвердила в його кошторисі (на 2020 рік), у зв'язку з набранням чинності Законом України від 13 квітня 2020 року № 553-IX «Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік"»;
- Верховний Суд у постанові від 29 вересня 2021 року у справі № 160/15370/20 зазначив, що враховуючи встановлення судами попередніх інстанцій розпорядника коштів в даному випадку, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині позовних вимог про протиправність дій Дніпровського апеляційного суду;
- саме відповідач-1 є розпорядником коштів нижчого рівня та здійснює нарахування і виплату позивачу суддівської винагороди;
- безпосередньо позивач не бере участь у правовідносинах між ДСА та Донецьким апеляційним судом, у тому числі при вирішенні питання щодо бюджетних асигнувань;
- обраний позивачем спосіб захисту повністю відновлює порушене право позивача на отримання суддівської винагороди в належному розмірі;
- додаткове визнання рішень, дій або бездіяльності ДСА протиправними не вплине на вирішення по суті заявлених позивачем позовних вимог;
- у суду відсутні підстави для виходу за межі позовних вимог згідно з ч. 2 ст. 9 КАС України, оскільки позивачем обрано ефективний спосіб захисту її прав.
Отже, суд дійшов висновку про відсутність потреби у визнані протиправними рішень, дій або бездіяльності ДСА в межах цієї справи для захисту прав позивача.
Верховний Суд у постанові від 22 грудня 2021 року у справі № 160/15369/20 дійшов висновку, що такий спосіб захисту порушеного права як стягнення коштів із Дніпровського апеляційного суду можливий лише у разі визнання протиправними його рішень, дій чи бездіяльності.
При цьому, у вказаній постанові зазначено, що Верховний Суд у постанові від 3 березня 2021 року у справі №340/1916/20 чітко визначив, що застосування спірних обмежень, що полягає у розпорядженні коштів відповідно до вимог статті 29 Закону №294-IX (зі змінами, внесеними Законом №553-IX), є протиправним.
У пункті 25 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року № 845, зазначено, що в разі наявності у боржника або головного розпорядника бюджетних коштів окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів здійснюється лише за цією бюджетною програмою. При цьому положення пунктів 28-34 цього Порядку застосовуються лише щодо зазначеної бюджетної програми.
При цьому, п. 1 вказаного Порядку, цей Порядок визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - рішення про стягнення коштів), прийнятих судами, а також іншими органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення.
У постанові від 29 липня 2021 року у справі № 340/1727/20 зазначив, що вимога про стягнення заборгованості з виплати суддівської винагороди є способом захисту порушеного права.
Саме цей спосіб захисту порушеного права обрано позивачем. У суду відсутня необхідність для додаткового визначення механізму (способу) виконання цього рішення шляхом безспірного списання з бюджетної програми 0501150, оскільки порядок виконання рішення суду про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників уже встановлений законодавством.
Також суд зазначає, що в межах цієї справи сума недоплаченої суддівської винагороди в розмірі 455814,33 грн не є спірною, оскільки саме відповідач-1 визначив цю суму в довідці від 19.10.2021 № 3.11-16/163/2021.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Керуючись статтями 2, 5-10, 19, 72-77, 90, 132, 139, 143, 241-246, 250, 255, 263, 295, 297, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позов ОСОБА_1 (ідентифікаційний код: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Донецького апеляційного суду (ідентифікаційний код: 42262513, 87515, Донецька область, м. Маріуполь, пр. Миру, 1А), Державної судової адміністрації України (ідентифікаційний код: 26255795, 01021, м. Київ, вул. Липська, буд. 18/5) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії і стягнення недоплаченої суддівської винагороди - задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Донецького апеляційного суду щодо нарахування і виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року із застосуванням щомісячного обмеження її нарахування згідно зі ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».
Зобов'язати Донецький апеляційний суд провести ОСОБА_1 нарахування суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року до 28 серпня 2020 року на підставі частин 2 і 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» без застосування обмежень, передбачених ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», з урахуванням раніше виплачених сум, у розмірі 455 814 (чотириста п'ятдесят п'ять тисяч вісімсот чотирнадцять) гривень 33 (тридцять три) копійки.
Стягнути з Донецького апеляційного суду на користь ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду в розмірі 455 814 (чотириста п'ятдесят п'ять тисяч вісімсот чотирнадцять) гривень 33 (тридцять три) копійки.
Повне рішення суду складене 23 лютого 2022 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя К.О. Куденков