СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
ун. № 759/18476/20
пр. № 2/759/855/22
10 лютого 2022 року Святошинський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді: Петренко Н.О.
за участю секретаря судових засідань Сироти А.О.
позивача ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_2
відповідача ОСОБА_3
представника відповідачів ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ), ОСОБА_5 ( АДРЕСА_1 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Приватний нотаріус Бобровицького районного нотаріального округу Чернігівської обл. Янчук Віра Олександрівна (17400, м. Бобровиця, вул. Франка, 3Л), Державний нотаріус Першої київської державної нотаріальної контори Сердцевич Ольга Володимирівна (01135, м. Київ, просп. Перемоги,11) про визнання заповіту недійсним,
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачів про визнання недійсним заповіту від 23.05.2007р., складений від імені ОСОБА_6 , посвідчений приватним нотаріусом Бобровицького районного нотаріального округу Чернігівської області Янчук В.О.
В обгрунтування позовних вимог посилався на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після його смерті Першою київською державною нотаріальною конторою була відкрита спадкова справа.Після звернення до державного нотаріуса позивачу стало відомо, що спадкодавець ОСОБА_6 за життя склав 23.05.2007р. заповіт, який посвідчений приватним нотаріусом Бобровицького районного нотаріального округу Чернігівської області Янчук В.О. Відповідно до вказаного заповіту ОСОБА_6 заповідав все своє майно в рівних частках кожному ОСОБА_5 , ОСОБА_3 та ОСОБА_7 . Позивач є спадкоємцем п'ятої черги. Вважає, що заповіт було складено приватним нотаріусом Янчук В.О. з порушенням порядку складання заповіту, оскільки складений з порушенням вимог щодо його форми, а саме не вірно вказані у заповіті прізвища спадкоємців, а саме замість прізвища « ОСОБА_8 » вказано прізвище « ОСОБА_9 », тобто достовірно визначити коло спадкоємців неможливо; не вказані родинні відносини осіб, які приймають спадщину по відношенню до померлого; у заповіті невірно зазначена адреса реєстрації спадкодавця. У разі визнання заповіту недійсним позивач буде мати право в подальшому прийняти спадщину за законом.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 02.11.2020р. відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою суду від 20.09.2021р. закрито підготовче судове засідання та призначено розгляд справи по суті.
Позивач та представник позивача у судовому засіданні позов підтримали та просили задовольнити позовні вимоги з підстав викладених у позовній заяві.
Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні проти позову заперечував. Надав до суду відзив на позовну заяву в якому зазначив, що у позовній заяві взагалі не викладено обставини та аргументи, які б підтверджували доводи щодо порушення вимог відповідно до ч.2 ст. 1257 ЦК України. Посилання на допущення помилок у заповіті не є доказом порушення форми заповіту та порядку його посвідчення, так як заповіт складено особою, яка мала на це право.
Представник відповідачів ОСОБА_4 проти позовних вимог заперечував та просив відмовити у його задоволенні, оскільки позов є необгрунтованим.
Відповідач ОСОБА_5 в судове засідання не з'явився про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Надав до суду відзив в якому пояснив, що прізвище спадкоємця ОСОБА_5 приватним нотаріусом зазначено вірно, згідно його паспорту та свідоцтва про народження. Вважає позов необгрунтованим та безпідставним.
Треті особи явку своїх представників у судове засідання не забезпечили про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки суду не відомі.
Суд, вислухавши думку сторін, з'ясувавши всі обставини, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, прийшов до наступного висновку.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 /а.с.8/.
Після смерті ОСОБА_6 відкрилась спадщина та була заведена спадкова справа.
Відповідно до заповіту від 23.05.2007р. ОСОБА_6 заповідав ОСОБА_5 , ОСОБА_3 та ОСОБА_7 все своє майно, де б воно не було і на що він за законом матиме право кожному в рівних частках/а.с.7/.
20.01.2016р. ОСОБА_6 за життя склав заповіт яким заповідав сину ОСОБА_5 та внуку ОСОБА_3 житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами та присадибною земельною ділянкою, який розташований в АДРЕСА_2 в рівних частинах кожному/а.с.97/.
У подальшому заповіт було змінено та ОСОБА_6 08.03.2018р. заповідав ОСОБА_10 житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами та присадибною земельною ділянкою, який розташований в АДРЕСА_2 /а.с.94, 95/.
З Витягу про реєстрацію в спадковому реєстрі вбачається, що вказаний заповіт було скасовано/а.с.96/.
Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст.1218 ЦК України).
Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (ч.1 ст. 1268 ЦК України).
Відповідно до ст.1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Заповіт - розпорядження особи (заповідача) відносно належного їй майна, майнових прав та обов?язків на випадок своєї смерті, складений у встановленому законом порядку. За своєю юридичною природою заповіт є одностороннім правочином. Як правочин він має відповідати всім вимогам, що звичайно пред?являються до правочинів відповідно до ЦК. Його значення полягає в тому, щоб визначити порядок переходу всього майна, майнових прав та обов?язків до певних осіб, який буде існувати після смерті заповідача.
Заповідач має право за своїм розсудом заповідати майно будь-яким особам, будь-яким чином визначити частки спадкоємців в спадщині, позбавити спадщини одного, кількох чи всіх спадкоємців за законом, не зазначаючи причин такого позбавлення, а також включити до заповіту інші розпорядження, передбачені правилами ЦК про спадкування, скасувати чи змінити складений заповіт.
Відповідно до ч.1,2 ст. 1235 ЦК України заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин. Заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У цьому разі ця особа не може одержати право на спадкування.
Відповідно до ч. 1,2,3 ст. 1254 ЦК України заповідач має право у будь-який час скасувати заповіт. Заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним.
Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно з частиною другою статті 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Позивач просить визнати заповіт від 23.05.2007р. недійсним, оскільки у ньому є помилки у прізвищах спадкоємців та не вказанні родинні відносини осіб, які приймають спадщину та не вірно зазначено адресу реєстрації спадкодавця.
Однак суд не приймає вказане до уваги, оскільки в розумінні ЦК України це не є підставою для визнання заповіту недійсним.
Як вбачається із матеріалів справи, а саме копії паспорта ОСОБА_6 його місце реєстрації зазначено АДРЕСА_3 (11.12.1962р.)/а.с.28/.
Відповідно до паспортних даних прізвище відповідача ОСОБА_5 зазначено як « ОСОБА_9 », що відповідає даним складеного заповіту.
Слід вказати, що ОСОБА_7 (на якого теж було складено заповіт) помер ІНФОРМАЦІЯ_3 /а.с.91.зв.ст./.
В експертному висновку Українського бюро лінгвістичних експертиз від 05.06.2020р. зазначено, що розбіжності між документальними записами прізвища « ОСОБА_8 » та « ОСОБА_9 » українською мовою виникли внаслідок відхилення від орфографічних норм при його міжмовних перетвореннях під впливом російської орфоепії. Відповідно до чинних правил нормативний запис зазначеного прізвища українською мовою - ОСОБА_8 /а.с.39/.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ст. 81 ЦПК України).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ст. 76 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), які містяться у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 89 ЦПК України).
Враховуючи викладене, аналізуючи зібрані докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що заповіт був належним чином підписаний, волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі, відповідно до ст.1234ЦК України. Доказів, що волевиявлення ОСОБА_6 не було вільним і не відповідало його волі суду не надано, а тому суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову.
Крім того, слід зазначити, що заповіт є чинним, наявність чи відсутність родинних стосунків зі спадкоємцем правового значення не має та не може свідчити про недійсність заповіту.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 13, 76-81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 353, 354 ЦПК України, ст.ст. 203, 204, 207, 215, 225, 1216-1218, 1220-1223, 1233-1236, 1247, 1248, 1253, 1257, 1258, 1261 ЦК України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Приватний нотаріус Бобровицького районного нотаріального округу Чернігівської обл. Янчук Віра Олександрівна, Державний нотаріус Першої київської державної нотаріальної контори Сердцевич Ольга Володимирівна про визнання заповіту недійсним- відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через Святошинський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Н.О. Петренко