Справа № 276/216/22
Провадження по справі №2/276/195/22
22 лютого 2022 року смт. Хорошів
Володарсько-Волинський районний суд Житомирської області в складі головуючого судді Збаражського А.М., з участю:
секретаря судового засідання Ігнатенко О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у смт. Хорошів в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,
У січні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з вказаною позовною заявою, відповідно до змісту якої просить визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позову зазначено, що позивач є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 . У вказаній квартирі разом із позивачем зареєстрований відповідач, який в ній не проживає з 2006 року. Відповідач виїхав з квартири позивача в с. Камінь Коростенського району Житомирської області ще у 2006 році та до цього часу не повертався. Не проживаючи у квартирі позивача, відповідач не сплачує комунальні платежі, в утриманні житла участі не приймає, особистих речей в будинку не має, житлом не цікавиться. У зв'язку з тим, що відповідач зареєстрований в будинку, який належить позивачу на праві приватної власності, вона не може повноцінно скористатися субсидією по оплаті комунальних послуг, то за вказаних обставин позивачу чиняться перешкоди у здійсненні нею права користування та розпоряджання своїм майном.
Ухвалою судді Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 31.01.2022 року відкрито провадження у справі, визначено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, встановлено відповідачу строк для подачі відзиву.
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилась, 22.02.2022 року до суду подала заяву, відповідно до якої позов підтримує повністю, просить справу розглядати без її участі, позовні вимоги задовольнити, а також не стягувати з відповідача судові витрати (а.сп.19).
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, 22.02.2022 року до суду подав заяву, відповідно до якої просить справу розглядати без його участі, позов визнає повністю та не заперечує щодо його задоволення (а.сп.20).
На підставі частини 3 статті 211, пункту 1 частини 3 статті 223 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути дану справу за відсутності сторін.
Згідно частини 2 статті 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
На підставі статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу не здійснювалось.
Відповідно до статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених статтею 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.
Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.
Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об'єктивному розгляді справи, дослідивши докази у справі, суд дійшов наступного висновку.
Згідно з матеріалами справи, позивач ОСОБА_1 є власником квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 06.01.2022 року № 293875330 (а.сп.8) та копією свідоцтва № НОМЕР_1 на право власності на житло від 27.11.1995 року (а.сп.9).
Відповідно до довідки про склад сім'ї, виданої відділом ЦНАП Іршанської селищної ради Коростенського району Житомирської області № 03/08-10 від 04.01.2022 року, за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.сп.10).
Актом обстеження матеріально-побутових умов проживання гр. ОСОБА_1 стверджується, що ОСОБА_1 , 1949 р.н., зареєстрована та постійно проживає за адресою: АДРЕСА_1 . За вказаною адресою зареєстрований але не проживає син ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , 1970 р.н., з 2006 року по даний час (а.сп.11).
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Згідно частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналась відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, № 4, № 7 та № 11 до Конвенції» від 17.07.1997 року, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб, що також визначено у статтях 316, 317, 319, 321 ЦК України.
Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ч. 1 ст. 316 ЦК України).
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ч. 1 ст. 317 ЦК України).
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України).
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 ЦК України).
Відповідно до частини 1 статті 383 ЦК України, власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
Згідно частини 1 статті 405 ЦК України, члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
Частиною 2 статті 405 ЦК України визначено, що член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Відповідно до частини 1 статті 391 ЦК України, власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном.
Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-709цс16.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що реєстрація відповідача у належній позивачу квартирі позбавляє останню можливості вільно володіти, користуватись та розпоряджатись своїм майном.
Відповідач позов визнає повністю та не заперечує щодо його задоволення, що підтверджується заявою ОСОБА_2 від 22.02.2022 року (а.сп.20).
Згідно частини 1 статті 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Відповідно до частини 4 статті 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. При цьому суд вважає, що визнання відповідачем ОСОБА_2 позову не суперечить закону і не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.
Беручи до уваги, що відповідач ОСОБА_2 у повному обсязі визнав позов, визнання позову відповідачем не суперечить закону і не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, відповідач не проживає за адресою реєстрації більше року, а також, оскільки згідно ч.1 ст.82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню і суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання, у зв'язку з чим суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 4, 12, 13, 76-79, 81, 82, 206, 211, 223, 247, 258-259, 263-265, 354 ЦПК України, статтями 316, 317, 319, 321, 383, 391, 405 ЦК України, суд,
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса реєстрації та проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_3 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса фактичного місця проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_2 .
Головуючий суддя А.М. Збаражський