Справа №295/648/22
Категорія 17
2/295/1036/22
23.02.2022 року м. Житомир
Суддя Богунського районного суду м.Житомира Лєдньов Д.М. розглянув заперечення Товариства з обмеженою відповідальністю «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» проти вирішення у суді спору за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР», за участю третіх осіб - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сазанової Олени Миколаївни, приватного виконавця виконавчого округу Житомирської області Клименюка Андрія Миколайовича, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню,-
До провадження Богунського районного суду м.Житомира надійшла справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР», за участю третіх осіб - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сазанової Олени Миколаївни, приватного виконавця виконавчого округу Житомирської області Клименюка Андрія Миколайовича, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.
В обгрунтування позову позивач зауважує, що 08.12.2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сазановою ОМ. видано виконавчий напис № 23632 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» заборгованості в сумі 8230,00 грн.
Зазначає, що порядок вчинення нотаріальних дій врегульовується положеннями Закону України «Про нотаріат», іншими підзаконними нормативними актами, в тому числі Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою КМУ № 1172 від 29.06.1999 року.
Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 22.02.2017 року визнав незаконною та не чинною постанову КМУ № 662 від 26.11.2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», відповідно до якої встановлювалась можливість здійснювати стягнення за кредитними договорами, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями.
На думку позивача, така обставина дає дійти висновку про те, що вчинений виконавчий напис для стягнення боргу з позивача базувався на правочині, що не передбачає звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів, оскільки на момент його вчення зміни до переліку, якими було запроваджено можливість вчинення виконавчих написів по стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних правовідносин, були визнані нечинними судовим рішенням.
Будь-які нотаріальні угоди з фінансовими установами, наявність яких надає право на ініціювання вчинення виконавчого напису кредитором в разі прострочення виконання зобов'язання боржником за такими угодами (п.1 Переліку документів), нотаріусу не подавались, а договір, наданий нотаріусу, не містить підпису позичальника.
Позивач вказує на існування спору з приводу розміру заборгованості, зазначеною у виконавчому написі, а тому просить визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис № 23632, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сазановою О.М. про стягнення ОСОБА_1 на користь ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» заборгованості в сумі 8230,00 грн.
Ухвалою суду від 20.01.2022 року по справі відкрите спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) учасників.
На адресу суду від відповідача надійшло заперечення проти розгляду спору у суді.
Сторона звертає увагу, що пунктом 10.1 кредитного договору від 09.09.2019 року сторони погодили передачу спору на вирішення третейського суду на вирішення всіх вимог, які виникають при виконанні договору або у зв'язку з ним, окрім справ про захист прав споживачів.
За твердженням відповідача, виниклий між сторонами спір не охоплюється регулюванням Закону України «Про захист прав споживачів», а надана позивачу послуга у вигляді отримання грошової суми не є споживчим кредитуванням, оскільки передбачає строк кредитування до одного місяця. Сторона посилається на положення п.1 ч.2 ст. 3 Закону України «Про споживче кредитування», згідно якої відповідний Закон не поширюється на договори, що містять умову про споживчий кредит у формі кредитування рахунку зі строком погашення кредиту до одного місяця.
Відповідач просить залишити позов без розгляду на підставі положень п.6 ч.1 ст. 257 ЦПК України, відповідно до якої між сторонами укладено угоду про передачу спору на вирішення до третейського суду, і від відповідача не пізніше початку розгляду справи по суті, але до подання ним першої заяви щодо суті спору надійшли заперечення проти вирішення спору в суді, якщо тільки суд не визнає, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.
Вирішуючи питання про можливість задоволення клопотання, суд виходить з таких міркувань.
Відповідно до ст. 1-1 Закону України «Про захист прав споживачів» № 1023-XII цей Закон регулює відносини між споживачами товарів (крім харчових продуктів, якщо інше прямо не встановлено цим Законом), робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг.
Згідно зі ст. 2 Закону України № 1023-XII законодавство про захист прав споживачів складається з цього Закону, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та інших нормативно-правових актів, що містять положення про захист прав споживачів.
Особливості захисту прав споживачів фінансових послуг визначаються відповідними законами.
За змістом ст. 11 Закону України № 1023-XII Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України "Про споживче кредитування".
У відповідності до ч.1 ст. 3, п.1 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про споживче кредитування» цей Закон регулює відносини між кредитодавцями, кредитними посередниками та споживачами під час надання послуг споживчого кредитування, а також відносини, що виникають у зв'язку з врегулюванням простроченої заборгованості за договорами про споживчий кредит та іншими договорами, передбаченими частиною другою цієї статті.
Цей Закон, крім положень щодо врегулювання простроченої заборгованості, пункту 9 частини третьої статті 9, пункту 15 частини першої та частини другої статті 12 цього Закону, не поширюється на: договори, що містять умову про споживчий кредит у формі кредитування рахунку зі строком погашення кредиту до одного місяця.
Згідно визначень, наведених у ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» врегулювання простроченої заборгованості - здійснювані кредитором, новим кредитором, колекторською компанією заходи, спрямовані на погашення у позасудовому порядку заборгованості споживача, який прострочив виконання грошового зобов'язання (прострочена заборгованість) за договором про споживчий кредит або іншим договором, передбаченим частиною другою статті 3 цього Закону. Заходи, здійснювані Фондом гарантування вкладів фізичних осіб у процесі виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків в частині роботи з простроченою заборгованістю споживача, не є врегулюванням простроченої заборгованості.
Зі обставин виниклого спору слідує, що відповідач, вважаючи існуючу за укладеним договору кредиту заборгованість простроченою, вчинив дії на позасудове стягнення заборгованості шляхом звернення до нотаріуса за видачею виконавчого напису, а позивач, звертаючись до відсутності законодавчо дозволеної процедури вчинення відповідної нотаріальної дії за формою правочину просить визнати виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню.
Відповідно до умов договору кредиту від 09.09.2021 року строк кредитування становить 14 днів. При цьому, з огляду на вищенаведені вимоги Закону України «Про споживче кредитування» такий строк не має правового значення в разі виникнення спору в частині врегулювання простроченої заборгованості, а дія закону поширюється на виниклий спір.
У відповідності до п.14 ч.1 ст. 6 Закону України «Про третейські суди» третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком: справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).
Конституційний Суд України в своєму рішенні зазначив: в аспекті конституційного звернення положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" від 12 травня 1991 року N 1023-XII з наступними змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
Слід дійти висновку, що існуючий між сторонами спір регулюється як вимогами законодавства, які містять положення про захист прав споживачів, оскільки пов'язаний із виконанням договору кредиту, а права споживача, за змістом ст. 2 Закону України № 1023-XII, не обмежуються виключно таким законом, так і вимогами спеціального нормативного акту - Закону України «Про споживче кредитування» - в частині врегулювання простроченої заборгованості.
За таких обставин, твердження відповідача про необхідність залишення позову без розгляду у зв'язку з досягненням домовленостей про передачу вимог на розгляд третейському суду не грунтується на відповідних вимогах законодавства.
Суд звертає також увагу, що відповідно до ч.ч. 4-5 ст. 4 ЦПК України угода сторін про передачу спору на розгляд третейського суду допускається. До третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, який виникає з цивільних правовідносин, крім випадків, передбачених законом.
Жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному цим Кодексом порядку.
З огляду на викладене, суд відмовляє у задоволені клопотання про залишення позову без розгляду.
Керуючись ст. 257 ЦПК України, суд-
Відмовити у задоволенні заперечення (клопотання) Товариства з обмеженою відповідальністю «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» проти вирішення у суді спору (залишення позову без розгляду).
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя: Д.М.Лєдньов