16 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 440/1432/17
провадження № 51-5581км21
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
виправданого ОСОБА_6 ,
(у режимі відеоконференції),
захисника ОСОБА_7 ,
(у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора ОСОБА_8 , який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на ухвалу Львівського апеляційного суду від 15 вересня
2021 року стосовно
ОСОБА_6 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Стільсько Миколаївського району Львівської області, жителя
АДРЕСА_1 , зареєстрованого там же, раніше не судимого,
якого обвинувачено у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3
ст. 191, ч. 2 ст. 364, ч. 1 ст. 366 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Буського районного суду Львівської області від 08 вересня 2020 року ОСОБА_6 визнано невинуватим у пред'явлених обвинуваченнях за ч. 3 ст. 191, ч. 2
ст. 364, ч. 1 ст. 366 КК та виправдано на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) у зв'язку з недоведеністю в діянні обвинуваченого складів кримінальних правопорушень.
Відмовлено у задоволенні цивільного позову прокурора, заявленого в інтересах держави на суму 227 886,86 грн.
Вирішено питання щодо частини речових доказів у кримінальному провадженні.
Львівський апеляційний суд ухвалою від 15 вересня 2021 року вирок Буського районного суду Львівської області від 08 вересня 2020 року щодо ОСОБА_6 залишив без змін, а апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_8 - без задоволення.
Згідно з вироком органом досудового розслідування ОСОБА_6 пред'явлено обвинувачення в тому, що він, обіймаючи посаду директора ДП «Буське лісове господарство», будучи службовою особою, уповноваженою на виконання адміністративно-господарських та організаційно-розпорядчих функцій, за попередньою змовою групою осіб із виконуючим обов'язки лісничого Боложинівського лісництва ДП «Буське лісове господарство» ОСОБА_9 , матеріали стосовно якого виділено в окреме провадження, за пособництва фізичної особи-підприємця ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , матеріали стосовно яких виділено в окреме провадження, вчинили розтрату належних зазначеному підприємству лісоматеріалів на суму 12 685,29 грн.
Крім цього, органом досудового слідства ОСОБА_6 обвинувачувався в тому, що, будучи директором ДП «Буське лісове господарство», 26 листопада 2015 року, перебуваючи в адміністративному приміщенні цього підприємства, що на вул. Січових Стрільців, 39 у м. Буську Львівської області, уклав, підписав та скріпив відтиском печатки підприємства контракт від 26 листопада 2015 року № 26112015 з фірмою «Wood Soursce» (Чехія) в особі її директора, на поставку деревини дров'яної хвойних порід загальною кубомасою 1000 куб. м за ціною 22 та 24 євро за 1 куб. м залежно
від станції відправлення. Загальна сума контракту складала 23 000 євро. Згідно з цим контрактом у ньому були вилучені пункти, прописані в попередньому контракті від
03 січня 2015 року № 03-01-15, а саме щодо 100 % передоплати за товар на валютний рахунок продавця та сплати продавцю штрафу в разі затримки платежу більше 90 днів із дня, коли товар перетне державний кордон. Вказані дії ОСОБА_6 призвели до несвоєчасної оплати фірмою «Wood Soursce» відвантаженої їм лісопродукції та в результаті призвели до виникнення заборгованості перед ДП «Буське лісове господарство». Внаслідок невчасного, а також неналежного вжиття заходів з боку ОСОБА_6 щодо вчасного нарахування штрафних санкцій за невиконання умов вищезазначеного контракту було допущено протермінування строків нарахування штрафних санкцій, відповідно підприємством не отримано додаткових доходів
- штрафних санкцій у сумі 227 886,86 грн. Таким чином унаслідок прийнятого неефективного рішення директором лісгоспу ОСОБА_6 в частині укладення нового контракту, незважаючи на дію чинного контракту від 03 січня 2015 року № 03-01-15,
на економічно невигідних окремих умовах, зокрема в частині непередбачення
в контракті передоплати за реалізовану лісопродукцію та штрафних санкцій, створено передумови для факту несвоєчасної оплати за відвантажену лісопродукцію.
Крім цього, органом досудового слідства ОСОБА_6 обвинувачувався в тому, що, достовірно знаючи про те, що працівниками підприємства було виявлено самовільні рубки дерев загальною кубомасою 340 куб. м, розмір збитків стосовно яких становив 1 733 839,89 грн, згідно з польовими переліковими відомостями самовільно зрізаних дерев за 12-18 травня 2016 року, складеними ОСОБА_12 , ОСОБА_9 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 та ОСОБА_16 , 03 червня
2016 року, перебуваючи в адміністративному приміщенні ДП «Буське лісове господарство», підписав лист із завідомо неправдивою інформацією, внесеною в нього, на ім'я в. о. начальника Львівського обласного управління лісового та мисливського господарства про те, що головний лісничий ДП «Буський лісгосп» ОСОБА_17 самовільно заніс в книгу лісопорушень 24 травня 2016 року відомості про самовільні рубки в Полоничному лісництві, без підпису в. о. директора підприємства ОСОБА_18 , у зв'язку з цим, просив дані, передані в Львівське обласне управління лісового та мисливського господарства вважати недійсними. Крім цього, ОСОБА_6 , достовірно знаючи про те, що за результатами прийому-передачі Полоничного лісництва, працівниками підприємства було виявлено самовільні рубки дерев загальною кубомасою 340 куб. м, надав підлеглому працівнику - інженеру охорони та захисту лісу ДП «Буське лісове господарство» ОСОБА_12 вказівку зменшити кількість фактично виявлених самовільних рубок під час прийому-передачі Полоничного лісництва. ОСОБА_6 29 червня 2016 року, вивчивши інформацію щодо незаконних рубок, скоєних у лісах зазначеного підприємства з початку 2016 року, станом на 29 червня 2016 року, виправлену за його вказівкою ОСОБА_12 , підписав її, завідомо достовірно знаючи, що вона є неправдивою. Інформація була скерована в Львівське обласне управління лісового та мисливського господарства для вжиття заходів реагування. Цього ж дня ОСОБА_6 надав вказівку ОСОБА_12 принести до нього в кабінет книгу лісопорушень, у якій фіксуються всі факти виявлених незаконних рубок дерев по підприємству, та сказав викреслити з неї внесені відомості про виявлення незаконних рубок, після чого ОСОБА_12 під впливом ОСОБА_6 вніс неправдиві відомості в книгу лісопорушень.
Таким чином, органом досудового слідства ОСОБА_6 обвинувачувався у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених: ч. 3 ст. 191 КК, а саме в розтраті чужого майна шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчиненому за попередньою змовою групою осіб; ч. 2 ст. 364 КК, а саме у зловживанні своїм службовим становищем, тобто в умисному, в інтересах третіх осіб використанні службовою особою становища всупереч інтересам служби, що спричинило тяжкі наслідки інтересам юридичних осіб, та ч. 1 ст. 366 КК, тобто у складанні, видачі завідомо неправдивого офіційного документа.
Вимоги та доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу Львівського апеляційного суду від 15 вересня 2021 року і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вважає, що під час ухвалення вищевказаного рішення істотно порушено вимоги кримінального процесуального закону та неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність. На думку прокурора, апеляційний суд безпідставно погодився з висновками місцевого суду щодо недопустимості ряду доказів, зокрема фактичних даних, що містяться у протоколі обшуку від 22 жовтня 2016 року, а саме що стосується обшуку автомобіля «Урал» з лісопродукцією, розміщеною на ньому. Стверджує, що вказаний вантажний автомобіль разом з лісопродукцією було вилучено під час обшуку в лісопильному цеху. Дозвіл на проведення обшуку в цьому цеху надано ухвалою слідчого судді. При цьому в ході обшуку виявлено, що автомобіль перебував у лісопильному цеху і з нього здійснювалося відвантаження лісопродукції. Крім цього, прокурор відмічає, що на вилучений під час обшуку автомобіль «Урал» ухвалою слідчого судді було накладено арешт. Також прокурор посилається на безпідставне визнання недопустимими ряду доказів у зв'язку з тим, що вони не були відкриті стороні захисту в порядку ст. 290 КПК, а також не були відкриті клопотання про надання дозволів на проведення негласних слідчих (розшукових) дій (далі - НСРД), постанови прокурора та ухвали слідчого судді про надання дозволів на проведення НСРД. Посилається на те, що суд не взяв до уваги позицій з цього питання, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду у справах № 751/7557/15-к та 640/6847/15-к. Також зазначає про необґрунтоване визнання недопустимими доказами лісоматеріалів, вилучених під час обшуку в приміщенні лісопильного цеху, автомобіля «Урал», книги лісопорушень ДП «Буське лісове господарство», оскільки наявні протоколи про надання доступу до всіх матеріалів кримінального провадження. Крім того, акцентує, що суд самостійно, без застосування спеціальних знань зробив висновок про те, що надані на дослідження оптичні носії не є оригіналами, а копіями оскільки відтворення відеозаписів відбулося вибірково та частково не в хронологічному порядку. В цьому аспекті прокурор зазначає про неврахування судом позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 19 серпня 2021 року у справі
№ 756/8124/19, згідно з якою у випадку зберігання інформації на кількох електронних носіях кожний з електронних примірників вважається оригіналом електронного документа.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги представника органу публічного обвинувачення. При цьому посилався на те, що докази отримані під час проведення обшуку не підтверджують винуватості ОСОБА_6 в інкримінованих йому кримінальних правопорушеннях, а доводять винуватість інших осіб у вчиненні протиправних дій. На думку, прокурора лише фактичні дані, отримані внаслідок проведення НСРД доводять винуватість ОСОБА_6 в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, передбаченому ч. 3 ст. 191 КК, однак вони обґрунтовано визнані судами недопустимими доказами у зв'язку з порушенням приписів ст. 290 КПК. Крім того, прокурор зазначив, що в апеляційній скарзі представника органу публічного обвинувачення не ставилося питання про повторне дослідження доказів.
Виправданий та його захисник просили залишити рішення апеляційного суду без зміни,
а касаційну скаргу прокурора без задоволення.
Крім того, виправданий направив до Суду заперечення, в якому повністю погодився
з мотивами, наведеними в рішенні апеляційного суду, зокрема, щодо визнання ряду доказів у кримінальному провадженні стосовно нього недопустимими. Стверджує, що колегія суддів апеляційного суду обґрунтовано погодилася з висновками місцевого суду щодо незаконності проведення обшуку автомобіля «Урал», а також недопустимості доказів у зв'язку з порушенням стороною обвинувачення приписів
ст. 290 КПК. Зазначає, що апеляційний суд правомірно погодився з висновками місцевого суду про те, що прокурор не довів поза розумним сумнівом, що в його діях є склад кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 191, ч. 2 ст. 364, ч. 1
ст. 366 КК. Просив залишити рішення апеляційного суду без зміни, а касаційну скаргу прокурора без задоволення.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора, захисника та виправданого, перевіривши матеріали кримінального провадження, доводи, викладені в касаційній скарзі прокурора та запереченнях виправданого, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є, зокрема, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати
та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим (ст. 370 КПК). Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Положеннями ст. 94 КПК встановлено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору їх достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Згідно з ч. 1 ст. 373 КПК виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа;
2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; 3) в діянні обвинуваченого
є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1 та 2 ч. 1 ст. 284 цього Кодексу.
Відповідно до вимог п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, яке пред'явлене особі
і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого
з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення. За змістом цієї норми закону в мотивувальній частині виправдувального вироку мають бути викладені результати дослідження, аналізу та оцінки доказів у справі, зібраних сторонами обвинувачення та захисту, в тому числі і поданих у судовому засіданні.
Ухвала апеляційного суду - це рішення вищого суду стосовно законності
й обґрунтованості вироку, ухвали, що перевіряються в апеляційному порядку,
та повинна відповідати тим же вимогам, що і вирок суду першої інстанції.
Згідно зі статтями 2, 7, 370, 404, 419 КПК при перегляді оспорюваного вироку апеляційний суд, дотримуючись засад кримінального провадження, зобов'язаний ретельно перевірити всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, з'ясувати, чи повно, всебічно та об'єктивно здійснено судове провадження, чи було у передбаченому вказаним Кодексом порядку здобуто докази обвинувачення, чи оцінено їх місцевим судом із додержанням правил ст. 94 КПК і відповідно до тих доказів, чи правильно було застосовано закон України про кримінальну відповідальність. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції має бути зазначено підстави, на яких її визнано необґрунтованою. Тобто в цьому рішенні слід проаналізувати аргументи скаржника і, зіставивши їх із фактичними даними, наявними у справі, дати на кожен із них вичерпну відповідь.
Колегія суддів вважає, що в цьому кримінальному проваджені судами попередніх інстанцій істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які могли б перешкодити судам ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, не допущено.
Згідно зі ст. 62 Конституції України, положеннями ст. 17 КПК особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, тобто з порушенням конституційних прав і свобод людини і громадянина або встановлених законом порядку, засобів, джерел отримання таких доказів, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності винуватості особи тлумачаться на
її користь.
Відповідно до змістуст. 92 КПК обов'язок доказування покладено на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом, чого в цьому кримінальному провадженні зроблено не було.
Як вбачається з обвинувальних актів, що містяться в матеріалах кримінального провадження, дії ОСОБА_6 органом досудового розслідування кваліфіковано за ч. 3 ст. 191 КК, а саме як розтрата чужого майна шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчинена за попередньою змовою групою осіб; ч. 2
ст. 364 КК, а саме як зловживання своїм службовим становищем, тобто умисне, в інтересах третіх осіб використання службовою особою становища всупереч інтересам служби, що спричинило тяжкі наслідки інтересам юридичних осіб, а також за ч. 1
ст. 366 КК, тобто як складання, видача завідомо неправдивого офіційного документа.
Так, із мотивувальної частини виправдувального вироку стосовно ОСОБА_6 вбачається, що в ній викладено формулювання обвинувачення, пред'явленого останньому, та підстави його виправдання із зазначенням мотивів, з яких суд відкинув докази обвинувачення і дійшов висновку про недоведеність вчинення ним кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 191, ч. 2 ст. 364, ч. 1 ст. 366 КК.
Ухвалюючи виправдувальний вирок, суд першої інстанції виходив із того, що основна частина наданих стороною обвинувачення доказів є недопустимими, а частини допустимих доказів у їх сукупності недостатньо для висновку про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні ним кримінальних правопорушень, передбачених
ч. 3 ст. 191, ч. 2 ст. 364, ч. 1 ст. 366 КК.
Такі висновки суд зробив на підставі аналізу показань виправданого ОСОБА_6 , представника ДП «Буське лісове господарство» ОСОБА_19 , показань свідків ОСОБА_17 , ОСОБА_16 , ОСОБА_20 , ОСОБА_13 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_12 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_27 , протоколів проведення слідчих та процесуальних дій, у тому числі із застосуванням аудіо-, відеоконтролю, відеофонограм (фонограм), що збережені на оптичних дисках, на які фіксувались НСРД, клопотань та доручень слідчих, прокурорів про їх проведення, ухвал слідчих суддів за результатами їх вирішень, а також інших документів, наданих стороною обвинувачення на обґрунтування доведення винуватості ОСОБА_6 .
При цьому місцевий суд визнав недопустимими фактичні дані, що містяться в таких джерелах доказів, як: протокол обшуку від 22 жовтня 2016 року, в частині огляду та вилучення автомобіля «Урал» з лісосировиною, розміщеною на ньому; фактичні дані НСРД, які отримані на підставі документів, що стали процесуальною підставою для проведення цих процесуальних дій (клопотання про надання дозволу на проведення НСРД, постанови прокурора про здійснення контролю за вчиненням злочину, ухвали слідчого судді про надання дозволу на проведення НСРД та оригінали аудіо-, відеозаписів), а також окремі речові докази (лісоматеріали, вилучені під час обшуку в приміщенні лісопильного цеху, автомобіль «Урал», книга лісопорушень ДП «Буське лісове господарство»).
Так, місцевий суд, урахувавши допустимі докази, зазначив, що органом досудового розслідування не доведено, що саме за допомогою ОСОБА_6 здійснювалась розтрата лісосировини з використанням ним свого службового становища, оскільки з представлених суду доказів не вбачається і не простежується, що ОСОБА_6 вчиняв активні дії з розтрати ввіреного йому майна. Суд першої інстанції вказав, що згідно з показаннями свідків та доданими письмовими доказами, активні дії вчинялись безпосередньо іншими особами, матеріали кримінального провадження стосовно яких виділено в окреме провадження. Водночас ОСОБА_6 не вів жодних перемовин із цими особами, не давав вказівки на необліковане вивезення лісу, на повторне використання товарно-транспортної накладної та бирок на деревину.
Як вбачається з вироку місцевого суду, в ході судового розгляду свідок ОСОБА_26 повідомив, що в жовтні 2016 року він виписав пиловник фірмі «Бусол», все фіксувалось на кишеньковому портативному комп'ютері. Внести відомості через портативний комп'ютер може він та лісничий ОСОБА_9 , більше ніхто цього зробити не може. На підставі досліджених доказів місцевий суд дійшов висновку, що органом досудового розслідування не представлено доказу того, що мало місце втручання безпосередньо ОСОБА_6 будь-яким незаконним шляхом на формування товарно-транспортної накладної на відпуск сировини на користь третіх осіб, більш того, на надання вказівки щодо повторного використання товарно-транспортної накладної з повторним використанням бирок на лісопродукцію.
Зважаючи на вищевказане, суд першої інстанції констатував, що жоден із свідків не зміг довести позицію обвинувачення стосовно причетності ОСОБА_6 до розтрати чужого майна, шляхом зловживання службовим становищем. Крім цього, на переконання суду, саме особи, стосовно яких виділено кримінальне провадження, самовільно вивозили лісопродукцію, попередньо узгодивши свої дії та версії на той випадок, якщо машину буде зупинено правоохоронними органами.
За епізодом інкримінованого ОСОБА_6 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК, місцевий суд установив, що після вступу ОСОБА_6 на посаду, приблизно в кінці листопада 2015 року, до підприємства прибули чеські партнери, які запропонували нові умови контракту про поставку деревини, а саме ділової деревини. Суд, проаналізувавши показання свідків, дійшов висновку, що новий контракт не був збитковим для ДП «Буське лісове господарство». Крім того, за встановленим алгоритмом дій, керівництво Львівського управління лісового та мисливського господарства було поставлено до відома про новий контракт і зауважень зі свого боку не висловило. Також без погодження цього управління лісосировина не могла бути реалізована без їх відома, оскільки має місце декларація про походження сировини, яка видається тільки управлінням, наявність лісорубних квитків про законність походження деревини та рахунок-фактура. Крім того, суд дійшов висновку, що відсутність у договорі пунктів про порядок та умови стягнення пені і штрафних санкцій не впливає на висновок про відсутність складу злочину в діях ОСОБА_6 , оскільки згідно з нормами чинного законодавства ці санкції застосовуються, якщо інше не передбачено договором.
Крім того, місцевий суд встановив, що після укладення контракту приблизно до
липня - червня 2016 року фірма «Wood Soursce» (Чехія) вчасно сплачувала кошти за контрактом в іноземній валюті за отриману та поставлену ділову деревину. Згодом почала утворюватись заборгованість перед ДП «Буське лісове господарство», яка почала зростати. ОСОБА_6 як директор вживав заходів для погашення заборгованості, зокрема, шляхом інформування керівництва Львівського обласного управління лісового та мисливського господарства. Керівництво порадило вживати заходи після того, як заборгованість буде становить 50 000 євро і більше.
Також з допиту головного бухгалтера підприємства ОСОБА_21 та інженера з експорту ОСОБА_23 , суду стало відомо, що строки звернення до суду з позовною заявою щодо стягнення заборгованості та пені не спливли. Натомість орган досудового слідства, пред'являючи обвинувачення ОСОБА_6 , на цю обставину уваги не звернув і вважав, що останній будь-яких активних дій як керівник не вчиняв.
Однак суд, аналізуючи вимоги чинного законодавства, зазначив, що станом на серпень 2016 року ще не спливли 120 днів з моменту останньої поставки (митного оформлення поставки товару - в цьому випадку деревини) будь-які підстави для подання претензії та пред'явлення позовної заяви до Господарського суду Львівської області в
ДП «Буське лісове господарство» були відсутні. Після спливу 120 днів, з моменту першої неоплаченої поставки деревини, така позовна заява була виготовлена за замовленням лісгоспу спеціалістами приватного підприємства «Юридична компанія «Парпан і партнери».
Вимоги законодавства орган досудового слідства залишив поза увагою.
Також цей орган не взяв до уваги, що з 02 листопада 2016 року ОСОБА_6 вже не був керівником лісгоспу та не міг вживати будь-яких дій щодо заявленого позову в суді.
Крім того, орган досудового слідства не зважив на той факт, що подана позовна заява була підписана безпосередньо самим ОСОБА_6 . Це підтвердили допитані свідки під час розгляду справи судом, а саме головний бухгалтер Буського лісгоспу ОСОБА_21 , представник Буського лісгоспу ОСОБА_19 , інженер з експорту Буського лісгоспу ОСОБА_23 .
Як убачається з пред'явленого ОСОБА_6 обвинувачення, орган досудового
слідства вважав, що діями обвинуваченого були спричинені тяжкі наслідки в розмірі 227 886,86 грн. На таку суму прокурор заявив цивільний позов, однак місцевий суд дійшов висновку, що сторона обвинувачення всупереч позиції, викладеній у постанові Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 25 листопада 2019 року у справі № 420/1667/18 (провадження № 51-10433кмо18), у якій визначено підстави для обов'язкового залучення експерта, в ході судового розгляду не надала належних та допустимих доказів щодо обрахування суми завданої шкоди.
За інкримінованим ОСОБА_6 епізодом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК, суд установив, що його обвинувачують у підписанні листа із завідомо неправдивою інформацією на ім'я в. о. начальника Львівського обласного управління лісового та мисливського господарства ОСОБА_28 про те, що головний лісничий ДП «Буське лісове господарство» самовільно вніс у книгу лісопорушень 24 травня 2016 року дані про самовільні рубки в Полоничному лісництві без підпису лісничого ОСОБА_18 , у якому просив дані, подані до Львівського обласного управління лісового та мисливського господарства у кількості двох випадків на загальну суму 1 733 839,89 грн, вважати недійсними.
Суд встановив, що надання інформації управлінню лісового та мисливського господарства про незаконні вирубки та відшкодування шкоди передбачено дорученням першого заступника Голови Державного лісового агентства лісових ресурсів України від 16 травня 2013 року № 90, причому виключно в електронній формі. Направлення інформації письмово або ж іншим шляхом не передбачено. На виконання вказаного доручення перший заступник Львівського обласного управління лісового господарства направив вимогу всім директорам підприємства від 04 грудня 2013 року № 2272/01 про подання звітності щотижнево в електронному варіанті та щомісячно в письмовому. З вищевказаного місцевий суд дійшов висновку, що направлений ОСОБА_6 лист від 03 червня 2016 року № 380/11 є листом довільної форми, ніякими нормативно-правовими документами не передбачений, у тому числі його подання або складання не передбачено й вищевказаними нормативними документами Державного лісового агентства лісових ресурсів України та Львівського обласного управління лісового господарства, а тому є неофіційним і таким, що направлений з метою перевірки фактів наявності незаконних рубок. Вказане підтверджується тим, що під час судового розгляду було долучено документи, які підтверджують направлення цієї ж інформації згодом вже із наявністю такої кількості незаконних рубок.
Щодо книги лісових порушень, яка була оглянута судом під час розгляду справи, то слід зазначити таке. Допитаний як свідок ОСОБА_12 суду повідомив, що саме він вів книгу лісопорушень і саме він вносив відомості про самовільні рубки. Доступ до цієї книги мали особи, які могли б тимчасово його заміняти у разі відсутності на роботі. З його показань убачається, що директор ОСОБА_6 викреслив дані щодо самовільної рубки Полоничного лісництва (яке міститься на аркуші 42 книги обліку лісопорушень), при цьому дату та особистий підпис поставив він ( ОСОБА_12 ). В ході судового розгляду ніхто з свідків не підтвердив того, що саме під тиском директора відбулось викреслення, а органом досудового слідства не надано достовірних та підтверджуючих доказів.
З огляду на те, що в судовому засіданні сторона обвинувачення не довела винуватості ОСОБА_6 поза розумним сумнівом, суд першої інстанції дійшов висновку, що він має бути виправданий у зв'язку з тим, що не доведено в діянні обвинуваченого складів кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 191, ч. 2 ст. 364, ч. 1 ст. 366 КК, в яких він обвинувачувався.
Не погодившись із виправдувальним вироком стосовно ОСОБА_6 , прокурор
у кримінальному провадженні подав апеляційну скаргу на цей вирок, яка за змістом практично аналогічна доводам його касаційної скарги.
Суд апеляційної інстанції, розглянувши апеляційну скаргу прокурора, належним чином перевірив усі викладені в ній доводи, погодився з висновками суду першої інстанції щодо виправдання ОСОБА_6 і мотивами ухваленого ним рішення та законно й обґрунтовано постановив залишити вирок місцевого суду без змін, з чим погоджується і колегія суддів касаційного суду. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК.
Підтримуючи рішення місцевого суду в частині визнання недопустимими фактичних даних, що містяться в протоколах за результатами проведення НСРД, колегія суддів апеляційного суду зазначила, що всупереч вимогам ст. 290 КПК під час закінчення досудового розслідування та ознайомлення з матеріалами кримінального провадження ухвали суду про надання дозволів на проведення НСРД, клопотання про надання дозволу на проведення НСРД, постанови прокурора про здійснення контролю та оригінали аудіо-, відеозаписів, а також речові докази не були відкриті стороні захисту. Прокурор не надав фактичних даних, що сторона обвинувачення вживала необхідних та своєчасних заходів, що спрямовані на розсекречення процесуальних документів, які стали процесуальною підставою для проведення НСРД і яких не було в її розпорядженні, а тому в цьому випадку має місце порушення норм статті 290 КПК.
Така позиція узгоджується з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 640/6847/15-к.
Під час розгляду справи судом сторона захисту наголошувала, що ст. 290 КПК стороною обвинувачення була виконана частково, а сторона кримінального провадження це твердження сторони захисту не спростувала.
Таким чином, суди обох інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що докази сторони обвинувачення отримані внаслідок істотного порушення гарантованих Конституцією України прав людини і громадянина, а також встановленого кримінальним процесуальним законодавством порядку.
У цьому кримінальному провадженні апеляційний суд обґрунтовано погодився з висновками місцевого суду про те, що у всьому ланцюзі доказів, на яких базувалось обвинувачення за ч. 3 ст. 191 КК, фактичні дані протоколів проведення НСРД є одними з ключових джерел доказів. Однак з огляду на те, що сторона обвинувачення всупереч вимогам ст. 290 КПК не відкрила стороні захисту матеріалів, на підставі яких, ці НСРД було проведено, що призвело до визнання недопустимими доказами фактичних даних, що містяться у протоколах за результатами проведення НСРД.
Суд вважає передчасними висновки судів обох інстанцій щодо визнання недопустимими доказами фактичних даних, наданих стороною обвинувачення, а саме копій відеофонограм, фонограм результатів НСРД, що зафіксовані на оптичних дисках, через те, що відтворений запис є вибіркою відповідного матеріалу, отриманого на підставі НСРД, оскільки дати і час, які були зафіксовані на носії під час відтворення, не були в хронологічному порядку. Однак, це не впливає на те, що такі докази є недопустимими, зважаючи на те, що Суд погодився з порушенням стороною обвинувачення вимог ст. 290 КПК, внаслідок якого протоколи за результатами НСРД та відповідно і відеофонограми проведення таких процесуальних дій у будь-якому разі є недопустимими доказами.
Верховний Суд також вважає передчасним висновок місцевого суду, з яким погодився апеляційний суд, щодо недопустимості фактичних даних, отриманих під час проведення обшуку 22 жовтня 2016 року, саме в частині огляду та вилучення автомобіля «Урал» з лісосировиною, розташованою на ньому. Однак, це не впливає
на правильність висновків судів попередніх інстанцій щодо недоведеності в діянні ОСОБА_6 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 191 КК, оскільки фактичні дані, встановлені під час цього обшуку, а також вилучені в ході його проведення речі й документи не доводять будь-якої участі ОСОБА_6 у вчиненні цього злочину.
Суд апеляційної інстанції в межах, установлених ст. 404 КПК, і в порядку, визначеному ст. 405 цього Кодексу, переглянув кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора на вирок місцевого суду, належним чином перевірив викладені в ній доводи, які є практично аналогічними доводам прокурора в касаційній скарзі, і визнав їх необґрунтованими, навівши належні й докладні мотиви своїх висновків, а також дійшов вмотивованого висновку про правильність ухваленого судом першої інстанції рішення щодо необхідності виправдання ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 191, ч. 2 ст. 364, ч. 1 ст. 366 КК, згідно з п. 3 ч. 1 ст.373 КПК
з підстав, зазначених у мотивувальній частині вироку.
Інші доводи прокурора, що стосуються оцінки фактичних обставин та дослідження доказів, Суд не бере до уваги, оскільки вони не є предметом касаційного розгляду відповідно до положень ч. 1 ст. 433 КПК.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би могли бути безумовними підставами для скасування чи зміни судового рішення, колегією суддів не встановлено, а тому підстави для задоволення касаційної скарги прокурора відсутні.
Керуючись статтями 369, 376, 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд
ухвалив:
Ухвалу Львівського апеляційного суду від 15 вересня 2021 року стосовно ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора ОСОБА_8 - без задоволення.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3