Ухвала
23 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 448/754/18
провадження № 61-2636ск22
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Фаловської І. М. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Мостиського районного суду Львівської області від 21 травня 2020 року
та постанову Львівського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року
у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , правонаступником якої є ОСОБА_1 , Шегинівської сільської ради Мостиського району Львівської області, державного реєстратора Болехівської сільської ради Дрогобицького району Львівської області Паращака Мар'яна Тарасовича про скасування реєстрації та визнання права власності на частку в спадковому майні; зустрічним позовом ОСОБА_3 , правонаступником якої є ОСОБА_1 , до ОСОБА_2 , треті особи: Шегинівська сільська рада Мостиського району Львівської області, державний реєстратор Болехівської сільської ради Дрогобицького району Львівської області Паращак Мар'ян Тарасович, приватний нотаріус Мостиського районного нотаріального округу Кубара Олександра Степанівна, Мостиська державна нотаріальна контора, про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом,
У червні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_3 , правонаступником якої є ОСОБА_1 , Шегинівської сільської ради Мостиського району Львівської області, державного реєстратора Болехівської сільської ради Дрогобицького району Львівської області Паращака М. Т., в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора Болехівської сільської ради Дрогобицького району Львівської області Паращака М. Т. від 09 серпня 2017 про державну реєстрацію права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 153,8 кв. м, житловою площею 61,2 кв. м,
за ОСОБА_3 ;
- зобов'язати державного реєстратора Болехівської сільської ради Дрогобицького району Львівської області Паращака М. Т. скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про реєстрацію за ОСОБА_3 право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 153,8 кв. м, житловою площею 61,2 кв. м;
- визнати за ОСОБА_2 право власності на ј частку житлового будинку, загальною площею 153,8 кв. м, житловою площею 61,2 кв. м, господарських будівель та споруд, що до нього належать, а саме: сарай
літ. «Б», гараж літ. «В», сарай літ. «Г», вбиральня літ. «Д», сарай літ. «Е», навіс літ. «Є», навіс літ. «Ж», погріб літ. «3», навіс літ. «И», навіс літ. «І», коптильня літ. «Ї», огорожа літ. «1», огорожа літ. «2», огорожа літ. «3», ворота з хвірткою літ. «4», замощення літ. «І», колодязь, позначений на плані літ. «К», які знаходяться на АДРЕСА_1 .
У серпні 2018 року ОСОБА_3 , правонаступником якої є ОСОБА_1 , звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Шегинівська сільська рада Мостиського району Львівської області, державний реєстратор Болехівської сільської ради Дрогобицького району Львівської області Паращак М. Т., приватний нотаріус Мостиського районного нотаріального округу Кубара О. С., Мостиська державна нотаріальна контора, про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом.
Рішенням Мостиського районного суду Львівської області від 21 травня 2020 року позов ОСОБА_2 задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 36602562
від 14 серпня 2017 року, державного реєстратора Болехівської сільської ради Дрогобицького району Львівської області Паращака М. Т.
від 09 серпня 2017 про державну реєстрацію права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 153,8 кв. м, житловою площею
61,2 кв. м, за ОСОБА_3 (номер запису про право власності 21860301 від 09 серпня 2017 року).
Зобов'язано державного реєстратора Болехівської сільської ради Дрогобицького району Львівської області Паращака М. Т. скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про реєстрацію за ОСОБА_3 , право власності на житловий будинок, загальною площею 153,8 кв. м, житловою площею 61,2 кв. м, осподарських будівель та споруд, що до нього належать, а саме: сарай літ. «Б», гараж літ. «В», сарай літ. «Г», вбиральня літ. «Д», сарай літ. «Е», навіс літ. «Є», навіс літ. Ж», погріб літ. «З», навіс літ. «И», навіс літ. «І», коптильня, літ. «Ї», огорожа літ. «1», огорожа
літ. «2», огорожа літ. «3», ворота з хвірткою літ. «4», замощення літ. «І», колодязь, позначений на плані літ. «К», які знаходяться на АДРЕСА_1 (номер запису про право власності 21860301: дата реєстрації 09 серпня 2017 року).
Визнано за ОСОБА_2 право власності на ј частку житлового будинку, загальною площею 153,8 кв. м, житловою площею 61,2 кв. м,
з господарськими будівлями та спорудами, що до нього належать, а саме: сарай літ. «Б», гараж літ. «В», сарай літ. «Г», вбиральня літ. «Д», сарай
літ. «Е», навіс літ. «Є», навіс літ. «Ж», погріб літ. «З», навіс літ. «И»,
навіс літ. «І», коптильня, літ. «Ї», огорожа літ. «1», огорожа літ. «2», огорожа літ. «3», ворота з хвірткою літ. «4», замощення літ. «І», колодязь, позначений на плані літ. «К», які знаходяться на
АДРЕСА_1 .
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 , правонаступником якого є ОСОБА_1 , відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Мостиського районного суду Львівської області від 07 червня 2018 року, продовжують діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.
Ухвалою Мостиського районного суду Львівської області від 12 жовтня 2021 року залучено ОСОБА_1 до участі у справі, як правонаступника ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Постановою Львівського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року рішення Мостиського районного суду Львівської області від 21 травня
2020 року залишено без змін.
14 лютого 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду
з касаційною скаргою на рішення Мостиського районного суду Львівської області від 21 травня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 порушує клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень з посиланням на те, що строк пропущено з поважних причин, оскільки повний текст постанови Львівського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року отримано 20 січня 2022 року, що підтверджується копією конверта Львівського апеляційного суду щодо направлення копії постанови від 14 грудня 2021 року на адресу заявника.
Відповідно до частин другої, третьої статті 390 ЦПК України учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині третій статті 394 цього Кодексу.
Зважаючи на те, що строк на касаційне оскарження пропущено з поважних причин, наявні підстави для його поновлення.
Проте, подана касаційна скарга не може бути прийнята касаційним судом до розгляду та вирішено питання про відкриття касаційного провадження, оскільки вона не відповідає вимогам статті 392 ЦПК України.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Пунктом 5 частини другої статті 392 ЦПК України визначено, що
у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у пунктах
2 і 3 частини першої статті 389 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
У касаційній скарзі ОСОБА_1 узагальнено посилається на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права.
Саме по собі посилання у касаційній скарзі на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права без зазначення на обґрунтування випадків (випадка), перелічених
у пунктах 1, 2, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, не є виконанням вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) щодо обов'язкового зазначення у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження.
Крім посилання на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити: пункт 1 - формулювання застосованого судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми права, з яким не погоджується заявник, із зазначенням цієї норми права та змісту правовідносин, в яких ця норма права застосована, а також посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких (подібних) правовідносинах, із зазначенням, в чому саме полягає невідповідність оскаржуваного судового рішення сформованій правозастосовчій практиці у подібних правовідносинах. При цьому суд звертає увагу заявника, що судовими рішеннями у подібних правовідносинах є такі рішення, в яких подібними є: предмети спору; підстави позову; зміст позовних вимог; встановлені судом обставини та однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин;
пункт 2 - обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, з чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовним обґрунтуванням мотивів такого відступлення;
пункт 3 - зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок її застосування з конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи;
пункт 4 - посилання на підстави, передбачені частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України.
Як вбачається з касаційної скарги, як на підставу касаційного оскарження судових рішень в частині первісного позову заявник посилається
на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку).
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень в частині зустрічного позову заявник посилається на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах).
Однак, за змістом касаційної скарги ОСОБА_1 не зазначає норму права, щодо якої, на думку заявника, відсутній висновок її застосування,
і не конкретизує правовідносини, в яких цей висновок відсутній,
тобто взагалі не обґрунтовує наявність випадку, передбаченого
пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК.
Оскільки посилань на вказані випадки касаційна скарга не містить,
ОСОБА_1 необхідно подати до Верховного Суду уточнену касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 ЦПК України, в якій зазначити норму права, щодо якої, на думку заявника, відсутній висновок її застосування, та конкретизувати правовідносини, в яких цей висновок відсутній, тобто обґрунтувати наявність випадку, передбаченого пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК, та надати копії цієї скарги відповідно до кількості учасників справи.
Крім того, у порушення вимог пункту 3 частини четвертої статті 392 ЦПК України до касаційної скарги не додані документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 176 ЦПК України ціна позову визначається у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна.
Підпунктом 2 пунктів 1, 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що за подання до суду позовної заяви майнового характеру фізичною особою або фізичною особою - підприємцем ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
За подання до суду позовної заяви немайнового характеру фізичною особою ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до підпункту 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» подання касаційної скарги на рішення суду справляється судовий збір, що становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви в розмірі оспорюваної суми.
Згідно з частиною третьою статті 6 Закону України «Про судовий збір» за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру. У разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.
Частиною шостою статті 6 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що за подання зустрічних позовних заяв, а також заяв про вступ у справу третіх осіб із самостійними позовними вимогами судовий збір справляється на загальних підставах.
Первісний позов ОСОБА_2 містить вимоги про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію, зобов'язання державного реєстратора скасувати право власності на житловий будинок (2 вимоги немайнового характеру), а також визнання права власності на ј частку житлового будинку (1 вимога майнового характеру).
Зустрічний позов ОСОБА_3 , правонаступником якої є ОСОБА_1 , містить вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом (1 вимога немайнового характеру).
Враховуючи те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , правонаступником якої
є ОСОБА_1 , звернулися до суду першої інстанції з вказаними позовами у серпні 2018 року, то заявник за подання касаційної скарги за первісним та зустрічним позовами в частині немайнових вимог має сплатити судовий збір у розмірі 2 114,40 грн.
Проте, касаційна скарга ОСОБА_1 та судові рішення судів попередніх інстанцій не містять відомостей про ціну позову (вартість житлового будинку). Таким чином, суд касаційної інстанції позбавлений можливості вирішити питання про відкриття касаційного провадження у справі, оскільки неможливо встановити вартість майна, про визнання права власності на частку якого просить позивач у первісному позові.
Позовна вимога майнового характеру - це вимога про захист права або інтересу, об'єктом якої виступає благо, що підлягає грошовій оцінці. Тобто будь-який майновий спір має ціну, а категорію майнових спорів складають, зокрема, спори, пов'язані з підтвердженням прав на майно, на володіння майном і будь-які форми його використання на договірній чи позадоговірній основі.
Таким чином, позовна вимога про визнання права власності на частку
у спадковому майніє майновою, оскільки за своєю правовою природою пов'язана з володінням майном.
Отже, заявнику необхідно самостійно визначити розмір судового збору
за подання касаційної скарги, підтвердивши його розмір належними доказами (зокрема, позовна заява з визначеною ціною позову станом
на день її подання, експертний висновок тощо) та сплатити його у розмірі 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви з урахуванням вартості вказаного майна.
Отже, ОСОБА_1 слід сплатити суму судового збору за подання касаційної скарги в частині майнових та немайнових вимог первісного та зустрічного позовів до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, який має бути перераховано або внесено за наступними реквізитами: отримувач коштів ? ГУК у місті Києві/Печерський район/22030102; код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 37993783; банк отримувача - Казначейство України (ЕАП); рахунок отримувача - UA288999980313151207000026007; призначення платежу - «Судовий збір (Верховний Суд, 055)».
Порядок сплати судового збору визначено статтею 6 Закону України «Про судовий збір». На підтвердження сплати судового збору необхідно суду надати документ, що підтверджує його сплату.
Відповідно до частини другої статті 393 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.
Ураховуючи наведене, касаційна скарга підлягає залишенню без руху
з наданням заявникові строку для усунення недоліків, а саме: 1) зазначити конкретні обов'язкові підстави касаційного оскарження судових рішень, визначені частиною другою статті 389 ЦПК України; 2) додати документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі відповідно до закону.
Відповідно до вимог частини другої статті 393 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.
Керуючись статтями 185, 390, 392, 393 ЦПК України, -
Клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень задовольнити.
Поновити ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Мостиського районного суду Львівської області від 21 травня
2020 року та постанови Львівського апеляційного суду від 14 грудня
2021 року.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Мостиського районного суду Львівської області від 21 травня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року залишити без руху.
Надати для усунення зазначених вище недоліків строк, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали.
У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернута заявникові.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя І. М. Фаловська