Cправа № 127/24800/21
Провадження № 2/127/4221/21
Іменем України
10 лютого 2022 року м. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області
в складі:
головуючого судді Гуменюка К.П.,
за участю секретаря судового засідання Кравчук А.К.,
представника позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача Колівошко С.М.,
розглянувши за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом представника ОСОБА_2 - адвоката Мартинюка Назара Романовича до Вінницької обласної прокуратури в особі самостійного структурного підрозділу Вінницької окружної прокуратури про звільнення спадкового майна з-під арешту та визнання права власності на нерухоме майно,
У вересні 2021 року представника ОСОБА_2 - адвокат Мартинюк Н.Р. звернувся до суду з позовом до Вінницької обласної прокуратури в особі самостійного структурного підрозділу Вінницької окружної прокуратури, у якому просить суд зняти арешт з нерухомого майна ОСОБА_3 , а саме квартири померлого за адресою: АДРЕСА_1 , який накладено першою Вінницькою державною нотаріальною конторою 08 серпня 2007 року за № 5450184 на підставі повідомлення Прокуратури Ленінського району міста Вінниці від 23 травня 2003 року та визнати за ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування за законом на вказану квартиру, після померлого ОСОБА_3 .
Вимоги позову мотивовано тим, що у власності батька позивача - ОСОБА_3 перебувала квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , у якій він мешкав разом із дружиною та позивачем.
На дану квартиру 08 серпня 2007 року Прокуратурою Ленінського району міста Вінниці було накладено арешт.
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача та 28 серпня 2020 року державним нотаріусом Першої Вінницької державної нотаріальної контори було заведено спадкову справу. Постановою нотаріуса від 13 липня 2021 року позивачу було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/3 частку квартири належну батькові позивача з тих підстав, що на спірну квартиру зареєстровано арешт на підставі повідомлення прокуратури Ленінського району м. Вінниці від 23 травня 2003 року.
Підставою повідомлення була постанова про накладення арешту на майно старшого слідчого прокуратури Ленінського району м. Вінниці Горбатюка В.В. по кримінальній справі № 032700040 по обвинуваченню батька позивача - ОСОБА_3 за ч. 5 ст. 191 КК України, оскільки останній обвинувачувався у завданні шкоди на суму 52 277 грн. та з метою забезпечення заявленого в ході кримінального розгляду цивільного позову.
Вирком Ленінського районного суду м. Вінниці від 22 серпня 2006 року з ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на користь ВОВУМВГ «Облводгосп» солідарно стягнуто матеріальну шкоду в розмірі 52 277 грн. 92 коп. Вирок в цій частині був виконаний в примусовому порядку та 12 листопада 2009 року виконавчий документ був повернений стягувачу, а виконавче провадження закінчено.
Оскільки вирок Ленінського районного суду м. Вінниці від 22 серпня 2006 року ОСОБА_3 був виконаний, а виконавче провадження завершено, то потреба в подальшому застосуванні арешту вже відпала, а наявність арешту перешкоджає і обмежує право позивача на володіння майном.
Вищезазначені обставини і стали підставою для звернення до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 04 жовтня 2021 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження (а.с. 135).
У встановлений судом строк від представника відповідача Вінницької обласної прокуратури - Колівошко С.М. надійшов відзив на позовну заяву у якому представник відповідача просить відмовити в задоволенні позову оскільки позивачем обрано неналежний спосіб захисту (а.с. 143-151).
В судовому засіданні представник позивача вимоги позову підтримав в частині звільнення майна з під арешту, в частині визнання права власності на нерухоме майно поклався на розсуд суду. Також представником позивача було усно заявлено клопотання про залишення понесених судових витрат за позивачем.
Представник відповідача в судовому засіданні вимоги позовної заяви не визнала, просила суд відмовити у їх задоволенні з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.
Вислухавши думку учасників судового процесу, дослідивши матеріали цивільної справи, всебічно та повно з'ясувавши обставини справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд дійшов до наступного висновку.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 та його батьками являються: батько - ОСОБА_3 , мати - ОСОБА_7 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданого 03 березня 1987 року (а.с. 12).
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача - ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , виданого 28 травня 2020 року (а.с. 21).
За життя батькові позивача на праві спільної сумісної власності на підставі свідоцтва про право власності від 29 лютого 1996 року, належала квартира АДРЕСА_2 . Інші співвласники - ОСОБА_7 та позивач (а.с. 13).
Постановою державного нотаріуса першої Вінницької державної нотаріальної контори Дишкант М.В. від 13 липня 2021 року позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/3 частку вказаної вище квартири, належну його батькові ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 23, 24).
Підставою відмови у вчиненні нотаріальної дії слугувало те, що відповідно до відомостей Інформаційної довідки з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 13 липня 2021 року в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано арешт на спірну квартиру (номер запису про обтяження 5450184 від 08 липня 2007 року на підставі повідомлення прокуратури Ленінського району м. Вінниці від 23 травня 2003 року) (а.с. 14).
Як вбачається із повідомлення Старшого слідчого прокуратури Ленінського району м. Вінниці Горбатюка В.В. від 25 квітня 2003 року, адресованого першій Вінницькій державній нотаріальній конторі, на підставі винесеної ним постанови від 17 квітня 2003 року, просить внести нерухоме майно, а саме квартира АДРЕСА_2 , до єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна (а.с. 25).
Із постанови Старшого слідчого прокуратури Ленінського району м. Вінниці Горбатюка В.В., винесеної в кримінальній справі № 30270040 вбачається, що слідчим було накладено арешт на нерухоме майно та рухоме майно обвинуваченого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 . Приймаючи вказану постанову слідчим встановлено, що по даній кримінальній справі як обвинувачений у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України притягнутий ОСОБА_3 . Приймаючи до уваги, що злочинними діями ОСОБА_3 державним інтересам та інтересам юридичних осіб заподіяно шкоду в розмірі 52 277 грн., а крім того враховуючи, що за вказаний злочин передбачено конфіскація майна та слідчий зобов'язаний вжити заходів до забезпечення заявленого в кримінальній справі цивільного позову, а також можливого в майбутньому цивільного позову (а.с. 26).
Вироком Ленінського районного суду м. Вінниці від 22 серпня 2006 року у справі № 1-116-2006 рік ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч. 5 ст. 191 та ч. 2 ст. 366 КК України. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ВОВУМВГ «Облводгосп» 52 277 грн. матеріальної шкоди (а.с. 27-51).
Ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 07 грудня 2006 року (а.с. 52-63), залишену без змін ухвалою Верховного Суду України від 17 квітня 2008 року (а.с. 64-68) вирок Ленінського районного суду м. Вінниці від 22 серпня 2006 року змінено. Дії ОСОБА_3 зі ст. 191 ч. 5 КК України перекваліфіковано на ст. 364 ч. 2 КК України із застосуванням ст. 28 ч. 2 КК України та призначено покарання 5 років позбавлення волі з позбавленням права займати керівні посади підприємств, установ та відомств строком на 3 роки, за ч. 2 ст. 366 КК України вважати засудженим із застосуванням ч. 2 ст. 28 КК України до 2 років позбавлення волі з позбавленням права займати керівні посади підприємств, установ та відомств строком на 2 роки. Згідно статті 70 КК України шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим остаточно призначити 5 років позбавлення волі з позбавленням права займати керівні посади підприємств, установ та відомств строком на 3 роки. Відповідно до ст. 75 КК України ОСОБА_3 від відбування покарання звільнено з іспитовим строком 2 роки. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_8 на користь ВОВУМВГ «Облводгосп» 52 277 грн. матеріальної шкоди.
Постановою державного виконавця Ленінського ВДВС Вінницького міського управління юстиції Бабій О.М. від 13 лютого 2009 року відкрито виконавче провадження № 11384436 з примусового виконання виконавчого листа № 1-116, виданого 12 лютого 2009 року Ленінським районним судом м. Вінниці про солідарне стягнення з ОСОБА_3 на користь ВОВУМВГ «Облводгосп» боргу в розмірі 52 277 грн. (а.с. 71).
Як вбачається із інформації про виконавче провадження, сформованої 14 вересня 2021 року з Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень, що вище вказане виконавче провадження завершено, 12 листопада 2009 року виконавчий документ повернуто стягувачу на підставі листа стягувача (Басейнове управління водними ресурсами ОСОБА_9 , місцезнаходження юридичної особи: м. Вінниця, вул. Хмельницьке шосе,13) від 12 листопада 2009 року № 04/1053, в якому просить повернути виконавчий документ без виконання, а виконавче провадження закінчити на підставі п.1 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» (а.с. 73-75).
Відповідно до п.1 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції станом на день завершення виконавчого провадження) виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, за яким стягнення не провадилося або було проведено частково, повертається стягувачеві за письмовою заявою стягувача.
Статтею 41 Конституції України передбачено право кожного громадянина володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Відповідно до ст. 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Згідно ст. ст. 316, 317, 319 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
За змістом ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Статтею 391 цього Кодексу встановлено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 червня 2016 року № 5 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна», позов про зняття арешту з майна може бути пред'явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).
Порядок скасування арешту майна, що накладений в межах кримінального провадження, встановлено статтею 174 КПК України, і відповідно підлягає розгляду за правилами кримінального судочинства.
Проте, арешт на майно було накладено слідчим 17 квітня 2003 року під час досудового слідства в межах кримінальної справи №03270040 на підставі положень КПК України 1960 року.
При цьому згідно з пунктом 9 розділу XI «Перехідні положення» КПК України 2012 року, питання про зняття арешту з майна, накладеного під час дізнання або досудового слідства до дня набрання чинності цим Кодексом, вирішується в порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.
Спеціальні підстави законного обмеження особи в реалізації права власності передбачені, зокрема, нормами кримінального процесуального закону для виконання завдань кримінального провадження як легітимної мети відповідного втручання в право мирного володіння майном. Зокрема, відповідно до ст.126 КПК 1960 року, чинного на час накладення слідчим арешту на майно, зазначений захід міг тимчасово застосовуватися слідчим або судом на період досудового слідства та/або судового розгляду для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна. Як було визначено в цій же статті, накладений на майно арешт мав бути скасований органом досудового слідства, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба.
Правова природа арешту майна не змінилась і з прийняттям нині чинного КПК України, норми якого більш докладно регламентують мету, підстави й порядок застосування та скасування цього заходу забезпечення кримінального провадження. Зокрема, згідно зі ст.170 КПК України завданнями арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди. Арешт майна має тимчасовий характер, і його максимально можлива тривалість обмежена часовими рамками досудового розслідування та/або судового розгляду до прийняття процесуального рішення, яким закінчується кримінальне провадження.
Після припинення кримінальної справи арешт майна стає публічним обтяженням права власності, підстави для подальшого існування якого відпали. При цьому втрачається можливість застосування специфічного порядку скасування такого обтяження, зумовленого кримінальними процесуальними відносинами. Арешт майна у такому разі з заходу забезпечення кримінального провадження перетворюється на неправомірне обмеження права особи користуватися належним їй майном.
Водночас вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції. З урахуванням наведеного вище, вирішення цих вимог за правилами кримінального судочинства законом не передбачено.
Судом кримінальної юрисдикції повинні розглядатися скарги на законність і обґрунтованість арешту майна, розв'язання яких потребує перевірки наявності підстав і дотримання процедури, встановлених кримінальним процесуальним законом, тобто вирішення по суті питань, які безпосередньо стосуються порядку здійснення кримінального провадження.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17-ц.
Разом із тим, скасування арешту майна, накладеного слідчим у даному випадку та виходячи з обставин справи, не пов'язане з оцінкою правомірності застосування органом досудового слідства такого заходу, а необхідність прийняття відповідного рішення є безспірною й безальтернативною з огляду на припинення кримінальних процесуальних правовідносин.
Таким чином, вважаючи свої права як спадкоємця порушеними внаслідок існування арешту спадкового майна ОСОБА_2 має правові підстави для звернення до суду з вказаним позовом, оскільки відповідно до ч. 5 ст. 1268 ЦК України права та обов'язки, що складають спадщину, переходять до спадкоємців з часу відкриття спадщини.
Враховуючи, що існування арешту перешкоджає позивачу реалізувати своє право на спадщину, відсутність на виконанні будь-яких виконавчих проваджень та фактичним виконанням виконавчого документа, виданого на підставі вироку суду, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог про звільнення майна з під арешту.
Щодо позовної вимоги про визнання права власності на спірну квартиру, то відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Проте матеріалами справи не встановлено, що це право будь-ким оспорюється або не визнається, а тому в задоволенні в цій частині позовної вимоги слід відмовити.
Щодо належності відповідача.
З відповіді Вінницької обласної прокуратури від 26 серпня 2021 року вбачається (а.с. 76), що у зв'язку зі змінами в адміністративно-територіальному устрої міста Вінниці та затвердженням Вінницькою міською радою рішення про скасування районного поділу міста Вінниці на підставі статті 15 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року № 1 789-ХІІ наказом Генеральної прокуратури України від 27 грудня 2011 №202ш ліквідовано з 01 січня 2012 року в штатному розписі прокуратури Вінницької області прокуратури Замостянського, Ленінського та Староміського районів м. Вінниці та встановлено у штатному розписі прокуратури Вінницької області прокуратуру міста Вінниці.
На виконання вимог статей 7, 12 та пункту 1 розділу XII «Прикінцеві положення» Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру», керуючись статтями 9, 14 та підпунктом 6 пункту 5-1 розділу XIII «Перехідні положення» вказаного Закону, а також Переліком і територіальною юрисдикцією місцевих та військових прокуратур, визначених у Додатку до цього Закону, наказом Генеральної прокуратури України від 23 вересня 2015 року № 74ш у зв'язку з утворенням з 15 грудня 2015 року місцевих прокуратур та припиненням діяльності шляхом реорганізації міських, районних, районних у містах та міжрайонних прокуратур зі штатного розпису прокуратури Вінницької області виключено штатні розписи 29 прокуратур, у тому числі прокуратури міста Вінниці. Згідно підпункту 1.2. цього ж наказу до штатного розпису прокуратури Вінницької області включено штатні розписи 6 місцевих прокуратур, у тому числі Вінницької місцевої прокуратури.
Надалі, відповідно до вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ, керуючись статтями 7, 9, 10, 12 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII, у зв'язку з утворенням з 15 березня 2021 року окружних прокуратур і припиненням діяльності шляхом реорганізації місцевих наказом Офісу Генерального прокурора від 17 лютого 2021 року № 2ш (підпункт 1.1.2.) у структурі та штатному розписі Вінницької обласної прокуратури виключено Вінницьку місцеву прокуратуру. Відповідно до підпункту 2.2. цього ж наказу в структурі та штатному розписі Вінницької обласної прокуратури встановлено Вінницьку окружну прокуратуру, яка функціонує на даний час.
Відповідно до п. 5.1. Положення Про організаційно-штатну роботу в органах прокуратури, затвердженої Наказом Генерального прокурора від 06 квітня 2021 року № 82, органи прокуратури утворюються відповідно до Закону України «Про прокуратуру» і можуть функціонувати як юридичні особи або не мати такого статусу. Юридичними особами в системі органів прокуратури є Офіс Генерального прокурора, обласні прокуратури та спеціалізовані прокуратури (на правах обласних). Вони мають затверджені Генеральними прокурором структуру та штатний розпис. Органи прокуратури, які не мають статусу юридичної особи, функціонують у структурах та штатних розписах Офісу Генерального прокурора, обласних та прирівняних до них прокуратур.
Оскільки Вінницька окружна прокуратура не має статусу юридичної особи, щодо якої відсутні відомості у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та функціонує у структурі Вінницької обласної прокуратури, то належним відповідачем є саме Вінницька обласна прокуратура.
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи клопотання представника позивача, усі судові витрати, які понесені позивачем, слід залишити за останнім.
На підставі викладеного, керуючись ст. 13, 49, 81, 82, 141, 258-259, 263-265, 273 ЦПК України, суд,
Позов задовольнити частково.
Звільнити з під арешту нерухоме майно ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме: квартиру АДРЕСА_2 , який накладений Першою Вінницькою державною нотаріальною конторою 08 серпня 2007 року за № 5450184 на підставі повідомлення Прокуратурою Ленінського району міста Вінниці від 23 травня 2003 року.
В задоволенні решти вимог позову - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 .
Відповідач: ВІННИЦЬКА ОБЛАСНА ПРОКУРАТУРА, місцезнаходження: Україна, 21050, Вінницька обл., місто Вінниця, вул. МОНАСТИРСЬКА, будинок 33, ідентифікаційний код: 02909909.
Повне судове рішення складено 21 лютого 2022 року.
Суддя Вінницького міського суду
Вінницької області Костянтин ГУМЕНЮК