Справа № 127/3299/22
Провадження № 3/127/865/22
22.02.2022м. Вінниця
Суддя Вінницького міського суду Вінницької області Бернада Є.В., розглянувши матеріали про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення 30.11.2021 о 10.50 год. під час перевірки кава-бару по вул. Келецькій, 104 в м. Вінниці було встановлено, що ОСОБА_1 працювала на робочому місці з однією дозою вакцини, чим порушила постанову КМУ № 1236.
ОСОБА_1 в судовому засіданні винуватість у вчиненні правопорушення не визнала та просила суд закрити провадження у справі у зв'язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення.
Заслухавши пояснення ОСОБА_1 , дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, суд дійшов до такого висновку.
Згідно зі статтею 245 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КпАП) завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Відповідно до статті 280 КпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
З диспозиції частини першої статті 44-3 КпАП випливає, що відповідальність за даною нормою настає у разі порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України "Про захист населення від інфекційних хвороб", іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами.
Слід звернути увагу, що частина перша статті 44-3 КпАП не визначає конкретних правил карантину, проте має посилання на ряд нормативно-правових актів, якими такі правила встановлюються, тобто дана норма є бланкетною. У зв'язку з цим суд вважає за доцільне зауважити таке.
Зі змісту частини другої статті 251 КпАП випливає, що обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 КпАП уповноважені на те особи органів внутрішніх справ (Національної поліції) мають право складати протоколи про правопорушення, зокрема, передбачені частиною першою статті 44-3 КпАП.
Отже, обов'язок зі збирання доказів на підтвердження винуватості особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, у вчиненні правопорушення працівниками органів внутрішніх справ (Національної поліції) в даному випадку виконано не було.
Суд вважає за доцільне звернути увагу, що у прецедентній практиці ЄСПЛ, зокрема у справі «Малофєєва проти Росії» (рішення від 30.05.2013, заява № 36673/04), звертає увагу, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).
У справі справі «Карелін проти Росії» (заява № 926/08, рішення від 20.09.2016) ЄСПЛ зазначив, що, за умови відсутності сторони обвинувачення та при наявності певної неповноти чи суперечностей, суду не залишилося нічого іншого, як взяти на себе функції сторони обвинувачення, самостійно відшукуючи докази винуватості особи, що становить порушення частини першої статті 6 Конвенції в частині дотримання принципу рівності сторін і вимог змагального процесу (за цих умов особа позбавлена можливості захищатися від висунутого проти нього обвинувачення перед незалежним судом, а навпаки вона має захищатися від обвинувачення, яке, по суті, судом підтримується).
Відповідно до частини першої статті 9 КпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Зі змісту частини першої статті 8 КпАП випливає, що особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення.
Суд вважає за доцільне звернути увагу, що частиною першою статті 58 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
При цьому суд вважає також за доцільне зауважити, що ЄСПЛ поширює стандарти, які встановлює Конвенція для кримінального провадження, на провадження у справах про адміністративні правопорушення. Зокрема, з прецедентної практики ЄСПЛ випливає, що хоч і за національним законом особа притягується до адміністративної відповідальності, їй пред'явлено «кримінальне обвинувачення» в його автономному розумінні ЄСПЛ, яке повинно тлумачитися в світлі трьох критеріїв, а саме з урахуванням кваліфікації розгляду з точки зору внутрішньодержавного законодавства, його сутності і характеру, суворості потенційного покарання (пункт 51 рішення ЄСПЛ у справі «Михайлова проти Російської Федерації»). У справі «Лучанінов проти України» (рішення від 09.06.2011, заява № 16347/02, пункт 39) ЄСПЛ зауважує, що з огляду на загальний характер законодавчого положення, яке порушила заявниця, а також профілактичну та каральну мету стягнень, передбачених цим положенням, Суд вважає, що провадження, про яке йдеться, є кримінальним для цілей застосування Конвенції (див. рішення у справах «Езтюрк проти Німеччини» (Ozturk v. Germany), від 21 лютого 1984 року, пп. 52-54, Series A № 73; «Лауко проти Словаччини» (Lauko v. Slovakia), 2 вересня 1998 року, пп. 56-59, Reports of Judgments and Decisions 1998-VI; та ухвалу щодо прийнятності у справі «Рибка проти України» (Rybka v. Ukraine), заява № 10544/03, від 17 листопада 2009 року).
В деяких інших справах проти України ЄСПЛ розглядав питання про віднесення правопорушень передбачених КпАП до «кримінального аспекту» в розумінні Конвенції, що з огляду на суворість передбаченого покарання правопорушення, не є незначним (див. пункт 33 рішення у справі «Гурепка проти України» (F 2)) та такі адміністративні провадженні слід вважати по суті кримінальними і такими, що вимагають застосування всіх гарантій статті 6 Конвенції.
Отже, суд вважає, що при розгляді справи про правопорушення, передбачене статтею 44-3 КпАП, необхідно застосовувати гарантії для кримінального провадження.
11.03.2020 Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» (далі - Постанова КМУ № 211), відповідно до пункту 1 якої з 12 березня до 3 квітня 2020 встановлено на усій території України карантин. До зазначеної постанови неодноразово були внесені зміни і станом на 30.11.2021 правила карантину були визначені у редакції постанови КМУ № 1236 від 08.11.2021.
Згідно з протоколом про адміністративне 30.11.2021 о 10.50 год. під час перевірки кава-бару по вул. Келецькій, 104 в м. Вінниці було встановлено, що ОСОБА_1 працювала на робочому місці з однією дозою вакцини, чим порушила постанову КМУ № 1236. При цьому у протоколі про адміністративне правопорушення не зазначено, вимоги якого пункту постанови були порушені.
Натомість, на підтвердження винуватості ОСОБА_1 суду надані лише письмові пояснення останньої.
З огляду на викладене, суд вважає за доцільне звернути увагу на те, що обмеження, які встановленні зазначеною вище постановою, стосуються саме суб'єктів господарювання.
Визначення суб'єкта господарювання наведене у статті 55 Господарського кодексу України (далі - ГК). Зокрема, зі змісту частини першої статті 55 ГК випливає, що суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. При цьому пунктом 2 частини другої статті 55 ГК визначено, що суб'єктами господарювання є громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
Згідно з частиною першою статті 58 ГК суб'єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа-підприємець у порядку, визначеному законом. Такий порядок регламентований Законом України № 755-IV від 15.05.2003 «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» (далі - Закон № 755-IV) з послідуючими змінами та доповненнями. Зі змісту положень наведеного Закону випливає, що відповідного статусу суб'єкт господарювання набуває з моменту внесення відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що підтверджується відповідною випискою.
З наданих суду матеріалів випливає, що відповідні докази на підтвердження того, що ОСОБА_1 є суб'єктом господарювання відсутні.
Суд вже вище зазначив, що обов'язок зі збирання доказів на підтвердження винуватості ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення працівниками органів внутрішніх справ (Національної поліції) в даному випадку виконано не було.
Суд також вище навів обґрунтування того, що при розгляді справи про правопорушення, передбаченого частиною першою статті 44-3 КпАП, слід застосовувати гарантії для кримінального провадження. Як суд зазначив вище, будь-яких об'єктивних даних на підтвердження відомостей, викладених у протоколі, суду надано не було.
Отже, аналізуючи надані суду матеріали, суд вважає, що уповноваженими особами органу внутрішніх справ (Національної поліції) при оформленні протоколу про адміністративне правопорушення не доведено, що ОСОБА_1 є суб'єктом господарювання, а тому і не доведено, що вона є суб'єктом правопорушення, передбаченого частиною першою статті 44-3 КпАП. Враховуючи викладене, суд вважає, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 247 КпАП провадження у справі необхідно закрити.
Керуючись статтями 44-3, 283, 284 КпАП, суд
Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої частиною першою статті 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення, - закрити у зв'язку з відсутністю в її діях складу правопорушення.
Постанова може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду протягом десяти днів з дня її винесення.
Суддя: