Справа № 147/1186/21
Провадження № 2/147/535/21
23 лютого 2022 року смт Тростянець
Тростянецький районний суд Вінницької області в складі:
головуючого судді Борейко О. Г. ,
із секретарем Подолян Т. І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні будинком шляхом визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням,
17 листопада 2021 року позивач звернувся до суду з вказаним вище позовом про визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування будинком під АДРЕСА_1 .
Позов обґрунтовує тим, що він є власником будинку, що розташований по АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право на спадщину від 07.12.2007. У будинку окрім позивача на реєстраційному обліку перебуває його колишня дружина ОСОБА_2 1957 року народження. Шлюб розірвано в Відділі РАЦС Тростянецького РУЮ Вінницької області 04.12.2002. Зазначає, що з 2014 року відповідачка припинила проживати за вказаною вище адресою, однак добровільно ОСОБА_2 відмовляється знятися з реєстраційного обліку. На момент подачі позову у позивача є труднощі у користуванні належним йому домоволодінням, адже комунальні послуги, які розраховуються на відповідача, та інші дії пов'язані з реєстрацією відповідача ускладнюють реалізацію права приватної власності.
Позивач в судове засідання не з'явився, проте від представника позивача, адвоката Конякіна М. С. надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності позивача та його представника, в якому зазначив, що позов підтримують повністю та не заперечують проти ухвалення заочного рішення у справі.
Відповідач в судове засідання не з'явилася, про час та місце розгляду була повідомлена належним чином шляхом розміщення оголошення про виклик до суду на офіційному вебсайті «Судова влада України» (а.с.51). Кореспонденція адресована відповідачу поверталася до суду, як невручена з відмітками поштового відділення зв'язку: «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с.34, 43, 53, 56).
Таким чином, суд вважає за можливе на підставі ст. 280, 281, 282 ЦПК України ухвалити у справі заочне рішення в судовому засіданні.
Дослідивши письмові докази по справі, суд вважає позов обґрунтованим і таким, що підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є власником будинку АДРЕСА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про право на спадщину за законом від 07.12.2007 (а.с.5).
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 була дружиною ОСОБА_1 , шлюб між ними розірваний 04.12.2002 відділом реєстрації актів громадянського стану Тростянецького районного управління юстиції Вінницької області, про що видано свідоцтво серії НОМЕР_1 (а.с. 14).
Відповідно до копії Домової книги АДРЕСА_1 у зазначеному будинку, зокрема, зареєстрована ОСОБА_2 , 1957 року народження (а.с. 11-13).
Відповідно до довідки Тростянецької селищної ради Гайсинського району вінницької області №99 від 09.09.2021 список членів домогосподарства по АДРЕСА_1 : ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 19).
Згідно з довідкою, виданою Тростянецькою селищною радою Гайсинського району Вінницької області №296 від 09.09.2021 ОСОБА_2 не проживає в будинку по АДРЕСА_1 з 2014 року (а.с. 15).
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року, відповідно до закону №475/97-ВР від 17 липня 1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №№ 1, 2, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до п.1 ст.8 вказаної Конвенція кожній особі, окрім інших прав, гарантовано право на повагу до її житла. Воно охоплює, насамперед, право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою цього житла.
Пункт 2 ст.8 цієї Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених в п.1 цієї статті, є виправданим.
Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров'я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб.
Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у п. 2 ст.8 Конвенції.
Приписами ч.1 ст.13 ЦПК України визначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно з ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно з ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ст.ст. 317, 321 ЦК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 405 ЦК України, член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним та власником житла або законом.
Відповідно до частин третьої та четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з положеннями статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись в судовому порядку.
Водночас відповідно до статті 7 Закону України від 11 грудня 2003 року «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.
Таким чином, як випливає із указаної норми, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: 1) позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) визнання особи безвісно відсутньою; 4) оголошення фізичної особи померлою.
Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши разом з тим одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою.
У зв'язку із цим, відповідно до статті 16 ЦК України вимоги про зняття особи з реєстрації за місцем проживання можливе лише при вирішенні спору про житлові права.
Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
Враховуючи наведене, суд, дослідивши докази по справі у їх сукупності, вважає позов таким, що підлягає до задоволення, оскільки ОСОБА_2 без поважних причин не мешкає в будинку більше року, позивач ніяких перешкод в користуванні квартирою їй не чинив, вона добровільно покинула будинок і з 2014 року в ньому не проживає і не цікавиться ним та не намагалася повернутись до спірного житлового приміщення, а її реєстрація перешкоджає позивачу належним чином користуватись домоволодінням. Пояснень, щодо поважності не користування житлом відповідачем не надано, отже є підстави для визнання її такою, що втратила право користування житловим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки.
Таким чином, враховуючи доведеність з боку позивача того факту, що відповідач по справі понад один рік не проживає на спірній житловій площі без поважних на те причин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання відповідача такою, що втратила право користування житловим приміщенням є обґрунтованими і підлягають задоволенню.
Щодо судових витрат, суд зазначає, що позивач в позовній заяві висловився про те, що витрати на судовий збір у розмірі 908 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 1500 грн позивач бажає нести самостійно.
Враховую викладене, та керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні будинком шляхом визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням - задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , такою, що втратила право користування житловим приміщенням, а саме: будинком АДРЕСА_1 .
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Роз'яснити сторонам у справі, що згідно з вимогами ч. 1 ст. 284 ЦПК України заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Тобто суб'єктом подання заяви про перегляд заочного рішення є виключно відповідач, а не інші особи, які беруть участь у справі. Повторне заочне рішення сторони можуть оскаржити в загальному порядку, встановленому ЦПК України.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Позивачем апеляційна скарга на рішення суду подається до або через відповідні суди, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 , адреса проживання: АДРЕСА_2 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - невідомий, паспорт НОМЕР_3 виданий Тростянецьким РВ 08.12.2007, зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_2 .
Суддя О. Г. Борейко