Справа № 127/14165/20
Іменем України
18 лютого 2022 року місто Вінниця
Вінницький районний суд Вінницької області
в складі :
головуючого судді Ганкіної І.А.
при секретарі Рипюк Т.П.
за участі
позивача ОСОБА_1
пред-ка позивача ОСОБА_2
пред-ка відповідача ОСОБА_3
розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Вінниця цивільну справу в порядку загального позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя та виплату компенсації, -
ОСОБА_1 звернувся до Вінницького районного суду Вінницької області з позовом до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя та виплату компенсації, мотивуючи свої вимоги тим, що 25 жовтня 2005 року він зареєстрував з відповідачкою ОСОБА_4 шлюб у відділі реєстрації актів цивільного стану Вінницького міського управління юстиції Вінницької області, що вбачається з актового запису № 2765. ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народилася донька ОСОБА_5 . Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області (заочним) від 04 травня 2020І року, яке не набуло законної сили, шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 було розірвано. Позивач вказує, що в період шлюбу ними був придбаний легковий автомобіль ВАЗ 21043, тип - легковий універсал-В, 1990 р.в., державний номер НОМЕР_1 . Відповідно до листа територіального сервісного центру № 0541 (ТСЦ № 0541 РМЦ МВС у
Вінницькій області) від 30.03.2020 року № 31/2-В-31/аз, згідно до відомостей Єдиного державного реєстру транспортних засобів даний транспортний засіб зареєстровано за ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , дата реєстрації 14.07.2016 року. Відповідно до звіту про незалежну оцінку ТОВ «Подільський експертний центр», оцінювача ОСОБА_6 від 09 червня 2020 року, вартість даного автомобіля, станом на 09 червня 2020 року складає 30816 гривень. Також за час шлюбу була надута земельна ділянка, площею 0,0709 га, яка розташована в АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 0520681000:02:004:0814. Власником земельної ділянки є ОСОБА_4 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії РМ № 613490, виданого Вінницько- Хутірською сільською радою на підставі рішення Вінницько-Хутірської сільської ради 12 сесії 6 скликання від 03.04.2012 року та зареєстрованого в управлінні Держкомзему у Вінницькому районі Вінницької області за № 052060001004284. Вказана земельна ділянка передана у власність відповідачки безоплатно, в результаті приватизації. Як вбачається з витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, наданого 30.03.2020 року Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області, відділ у Вінницькому районі, нормативна грошова оцінки земельної ділянки становить 45686 грн. 96 коп. Також на вказаній земельній ділянці позивачем особисто, власними силами було побудовано житловий будинок, який ще в експлуатацію не прийнятий, оскільки збудований без відповідної дозвільної документації. Також зазначає, що набувши права власності на земельну ділянку, він матиме змогу прийняти вказаний будинок в експлуатацію. Просить врахувати, що земельні ділянки, набуті одним із подружжям за час шлюбу, але у порядку приватизації до 13 червня 2012 року, підлягають поділу на загальних підставах, тому спірна земельна ділянка є об'єктом спільної сумісної власності подружжя.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його адвокат Вишаровська В.В. позов підтримали за обставин та на підставах викладених у позові. Суду позивач додав, що легковий автомобіль перебуває у володіння позивачки і його місцезнаходження йому не відоме, дане майно є неподільним, тому він просить стягнути на його користь саме компенсацію. Щодо земельної ділянки зазначив, що земельну ділянку відшукав він особисто, і ними було вирішено оформити землю на відповідачу. На той час, коли він знайшов земельну ділянку, він та відповідачка вже мали фактичні шлюбні стосунки, при проведенні приватизації вже були у шлюбі. Позов просив задовільнити в повному обсязі.
В судовому засіданні представник відповідачки ОСОБА_4 адвокат Шикунова А.О. позов визнала частково, суду показала, що відповідачка не заперечує факт придбання під час шлюбу легкового автомобіля ВАЗ 21043, однак стверджує, що вказаний автомобіль у володіння відповідачки не перебуває і не перебував, так як автомобілем користувався саме позивач, відповідачка права керування не має. Вважає, що позивач може лише визнавати за собою право на Ѕ частку автомобіля, а не вимагати компенсацію.Щодо земельної ділянки зазначила, що земельна ділянка була отримана відповідачкою ще до укладення шлюбу, завершення дій по приватизації землі відбулося вже після 13 червня 2012 року, а отже приватизована земельна ділянка є особистою власністю ОСОБА_4 .
Заслухавши покази сторін, дослідивши надані документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Частиною 1 ст.2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною 1 ст.4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод всі судові процедури повинні бути справедливими.
Стаття 263 ЦПК України регламентує, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.
Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.
Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Судом встановлені наступні фактичні обставини.
25 жовтня 2005 року позивач ОСОБА_1 зареєстрував з відповідачкою ОСОБА_4 шлюб у відділі реєстрації актів цивільного стану Вінницького міського управління юстиції Вінницької області, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб від 13.05.2010 року, за актовим записом № 2765 (а.с.5).
ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін по справі народилася донька ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про народження (а.с.9).
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 04 травня 2020 року шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 було розірвано (а.с.10-11).
Згідно матеріалів справи, 14.07.2016 року був придбаний легковий автомобіль ВАЗ 21043, тип - легковий універсал-В, 1990 р.в., державний номер НОМЕР_1 .
Відповідно до листа територіального сервісного центру № 0541 (ТСЦ № 0541 РМЦМВС у Вінницькій області) від 30.03.2020 року № 31/2-В-31/аз, згідно до відомостей Єдиного державного реєстру транспортних засобів даний транспортний засіб зареєстровано за ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Дата реєстрації 14.07.2016 року (а.с.12).
Відповідно до звіту про незалежну оцінку ТОВ «Подільський експертний центр», оцінювача ОСОБА_6 , від 09 червня 2020 року, вартість даного автомобіля, станом на 09 червня 2020 року складає 30 816 гривень (а.с.16-30).
Власником земельної ділянки площею 0,0709 га, яка розташована в АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 0520681000:02:004:0814 є ОСОБА_4 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії РМ № 613490, виданого Вінницько- Хутірською сільською радою на підставі рішення Вінницько-Хутірської сільської ради 12 сесії 6 скликання від 03.04.2012 року та зареєстрованого в управлінні Держкомзему у Вінницькому районі Вінницької області за № 052060001004284 26.06.2012 року.
Вказана земельна ділянка передана у власність відповідачки безоплатно, в результаті приватизації (а.с.13, 14).
Первинне виділення земельної ділянки ОСОБА_4 відбулося за рішенням Вінницько-Хутірської сільської ради Вінницького району Вінницької області 18.04.2005р. до реєстрації шлюбу між сторонами по справі (а.с.158).
Як вбачається з витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, наданого 30.03.2020 року Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області, відділ у Вінницькому районі, нормативна грошова оцінки земельної ділянки становить 45 686 грн. 96 коп. (а.с.15).
Відповідно до вимог ч.3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
За загальним правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до ст. 63 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦК України встановлено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Згідно зі ст.71 СК України встановлено, що майно, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Тобто, суб'єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням.
Відповідно до п.30 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч.1 ст.63, ч.1 ст.65 СК.
При цьому суд враховує правові позиції ВСУ з аналогічних спорів, в яких ВСУ роз'яснює, що у процесі розгляду спорів про поділ майна подружжя необхідно враховувати такі обставини: час придбання майна; кошти, за які таке майно було придбано (джерело придбання); мета придбання майна, яка дозволяє визначити правовий статус сумісної власності подружжя.
Також суд зазначає, що тільки у випадку, якщо придбання майна відповідало зазначеним критеріям, таке майно може бути визнане спільно нажитим і підлягає розподілу між подружжям на підставі ст.60 СК України в редакції чинного на час придбання спірного будинку.
Таким чином, конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
При визначенні майна, яке підлягає поділу, також необхідно вирішити питання, коли саме сторонами припинений шлюб; обсяг спільного майна, нажитого за час ведення спільного господарства; джерел його придбання, наявності боргів подружжя за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.
Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися "обставинами, що мають істотне значення", якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшенням, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім'ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об'єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості.
Судом є встановленим, та визнаним обома сторонами, що під час перебування у шлюбі сторонами було придбано легковий автомобіль ВАЗ 21043, тип - легковий універсал-В, 1990 р.в., державний номер НОМЕР_1 . Дана річ є неподільному та зареєстрована за ОСОБА_4 .
Відповідно до звіту про незалежну оцінку ТОВ «Подільський експертний центр», оцінювача ОСОБА_6 , від 09 червня 2020 року, вартість даного автомобіля, станом на 09 червня 2020 року складає 30 816 гривень (а.с.16-30).
Отже, суду є доведеним факт того, що кожна сторін має право на Ѕ частку даного автомобіля, що в грошовому еквіваленті складає 15 408,00 грн.
Автомобіль безумовно є річчю неподільною. Також недоцільним є залишення автомобіля у спільній власності і надалі, оскільки встановлення спільного режиму користування автомобілем неможливе, виходячи з того, що сторони припинили спільне проживання і ведення спільного побуту, і їх стосунки на даний час є конфліктними і можуть розглядатись як такі, що унеможливлюють досягнення згоди з приводу користування спільним автомобілем. Тому доцільним є здійснити поділ спільного майна саме у такий спосіб, про який просить позивач, і за яким неподільна річ залишається одному з співвласників зі стягненням з нього на користь іншого співвласника грошової компенсації у розмірі вартості його частки і з подальшим (після сплати компенсації) припиненням спільної власності.
При вирішенні питання про доцільність залишення автомобіля саме відповідачці зі стягненням з неї грошової компенсації на користь позивача, суд бере до уваги, що такий позов заявив позивач, який тим самим виявив згоду на припинення його права власності на вказане майно з отриманням замість нього грошової компенсації. Суд враховує, що відповідачка не заявила зустрічної вимоги про поділ автомобіля у протилежний спосіб, тобто шляхом передачі автомобіля у власність позивача і стягненням з неї на його користь грошової компенсації, тому такий варіант поділу неподільного майна судом розглядається як такий, що виходив би за межі позовних вимог. Суд також враховує, що відповідачка користується даним автомобілем після припинення сімейних стосунків, і що вона має право керування транспортним засобом, тому доцільним є залишити автомобіль саме відповідачці.
Таким чином позовна вимога позивача в цій частині обґрунтована і підлягає задоволенню, а автомобіль має бути залишений у власності відповідачці, у якого і перебуває на даний час, а з неї на користь позивача має бути стягнута грошова компенсація у розмірі вартості частки позивача у вказаному майні в розмірі 15 408,00 грн.
Щодо вимоги позивача відносно земельної ділянки, суд враховує, що відповідно до положення ст. 40 ЗК України, громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами.
Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності. (п. б ч. 1 ст. 81 ЗК України).
Статтею 89 ЗК України передбачено, що земельна ділянка може належати на праві спільної сумісної власності лише громадянам, якщо інше не встановлено законом. У спільній сумісній власності перебувають земельні ділянки: а) подружжя; б) членів фермерського господарства, якщо інше не передбачено угодою між ними; в) співвласників жилого будинку; г) співвласників багатоквартирного будинку. Володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою спільної сумісної власності здійснюються за договором або законом. Співвласники земельної ділянки, що перебуває у спільній сумісній власності, мають право на її поділ або на виділення з неї окремої частки, крім випадків, установлених законом . Поділ земельної ділянки, яка є у спільній сумісній власності, з виділенням частки співвласника, може бути здійснено за умови попереднього визначення розміру земельних часток, які є рівними, якщо інше не передбачено законом або не встановлено судом.
Судом є встановленим, що земельна ділянка була виділена відповідачці за рішенням Вінницько-Хутірської сільської ради Вінницького району Вінницької області 18.04.2005р. до реєстрації шлюбу між сторонами по справі.
Рішення про виготовлення технічної документації та оформлення державного акту було прийнято вже під час шлюбу за рішенням рішення Вінницько-Хутірської сільської ради 12 сесії 6 скликання від 03.04.2012 року, однак державний акт було зареєстрованого в управлінні Держкомзему у Вінницькому районі Вінницької області за № 052060001004284 лише 26.06.2012 року.
Тобто, реєстрація права власності на земельну ділянку відбулася після 12.06.2012р. - 26.06.2012 року.
Таким чином, приватизація земельної ділянки була завершена моментом реєстрації права власності за межами дії змін до ст.61 СК України, за якими кореспондувалося, що «якщо земельна ділянка або житло були приватизовані та набуті у власність під час діючого шлюбу з 8 лютого 2011 року до 12 червня 2012 року, то в такому випадку дане майно належало до спільної сумісної власності подружжя».
Як визначено п.5 ч.1 ст. 57 СК України, земельна ділянка набута дружиною, чоловіком за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України є особистою приватною власністю дружини, чоловіка.
Вищевикладене свідчить про те, що земельна ділянка одержана відповідачкою у період шлюбу в приватну власність для будівництва та обслуговування жилого будинку й господарських будівель в порядку приватизації, є її власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку у земельному фонді.
Така ж правова позиція викладена в Постанові ВСУ від 16.12.2015 р. у справі №6-2710цс15.
Тому, враховуючи зазначене, суд вважає, що позов в частині визнання за позивачем права власності на Ѕ частку земельної ділянки до задоволення не підлягає.
У відповідності до ч.1 ст. 141 ЦПК України на відповідачку слід покласти судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Як вбачається з матеріалів справи позивачем сплачено судовий збір в розмірі 840,80 грн. Враховуючи, що судом є задоволеною одна з двох позовних вимог, до стягнення з відповідачки на користь позивача підлягають судові витрати в розмірі 420,40 грн. (а.с.3-4).
Керуючись ст.ст.57,60,69,70,71 СК України, ст. ст. 4,19,76,81,200, 247, 258-259, 263-265, 354 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 - задоволити частково.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 в порядку поділу майна грошову компенсацію за Ѕ вартості легкового автомобіля «ВАЗ 21043» д.н.з. НОМЕР_1 , в розмірі 15 408,00 грн.
В задоволені позову, щодо визнання за ОСОБА_1 права власності на Ѕ частку земельної ділянки площею 0,0709 га, яка розташована в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 0520681000:02:004:0814, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування господарських будівель та споруд - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 420,40 грн.
Рішення може бути оскаржене до Вінницького апеляційного суду через Вінницький районний суд Вінницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.А. Ганкіна