23.02.2022 року м.Дніпро Справа № 904/6092/21
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,
суддів: Чередка А.Є., Кузнецова В.О.
розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АРКС" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 06.09.2021 (суддя Назаренко Н.Г.)
у справі № 904/6092/21
за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АРКС", м. Київ
до Фізичної особи-підприємця Рикова Валентина Володимировича, м. Дніпро
про стягнення суми сплаченого страхового відшкодування у розмірі 31 268,12 грн.
Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "АРКС" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення з Фізичної особи-підприємця Рикова Валентина Володимировича суми сплаченого страхового відшкодування у розмірі 31 268,12 грн.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 25.08.2021 в задоволенні позовних вимог відмовлено. Закрито провадження у справі за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АРКС" до Фізичної особи-підприємця Рикова Валентина Володимировича про стягнення суми сплаченого страхового відшкодування у розмірі 31 268,12 грн. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АРКС" на користь Фізичної особи-підприємця Рикова Валентина Володимировича 3 000,00 грн. витрат на правничу допомогу.
Не погодившись з вказаним рішенням Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "АРКС" подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 06.09.2021 у справі № 904/6092/21 та ухвалити нове, про задоволення позовних вимог.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 02.11.2021 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АРКС" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 06.09.2021 у справі №904/6092/21 залишено без руху та надано скаржнику строк 10 днів з дня вручення ухвали усунути недоліки апеляційної скарги, а саме: подати до апеляційного суду докази сплати судового збору у сумі 3 405,00 грн.
На виконання ухвали Центрального апеляційного господарського суду від 02.11.2021 у справі №904/6092/21 апелянтом до матеріалів справи надано клопотання про усунення недоліків з долученим до нього платіжним дорученням про сплату судового збору у сумі 3 405,00 грн.
Обставини, які обумовили залишення апеляційної скарги без руху усунено.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 06.12.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АРКС" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 06.09.2021 у справі №904/6092/21 у порядку письмового провадження, без повідомлення (виклику) учасників справи.
Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, згідно якого останній вважає рішення законним та обґрунтованим, оскільки господарським судом було встановлено, що водій ОСОБА_1 , якого визнано винним у скоєнні ДТП, не перебував в трудових відносинах з ФОП Риковим В.В. Відповідач не укладав з ОСОБА_1 трудового договору, не видавав наказів про прийняття останнього на роботу та не вносив до трудової книжки відповідних записів. Окрім того ФОП Риков В.В. подавав офіційну податкову звітність за період, у якому відбулася дорожньо-транспортна пригода. Із вказаної звітності вбачається, що у трудових відносинах з відповідачем перебували дві особи, щодо яких ОСОБА_2 здійснювалися нарахування всіх передбачених законодавством податків та зборів, проте даних щодо наявності трудових відносин між ОСОБА_1 та відповідачем не встановлено. За таких обставин правові підстави покладення на ФОП Рикова В.В. відповідальності за спричинення шкоди іншою особою, з якою він не перебував у трудових відносинах відсутні. Окрім того відповідач зазначає, що в постанові Броварського міськрайонного суду Київської області від 11.01.2019 у справі про адміністративне правопорушення №361/8766/18 не було встановлено факт трудових відносин між водієм ОСОБА_1 та відповідачем. З вказаної постанови вбачається, що водій ОСОБА_1 до суду не з'явився та пояснень не надав, у тому числі щодо його працевлаштування. Відповідачем надано беззаперечні докази, що водій ОСОБА_1 ніколи в трудових відносинах з ФОП Риковим В.В. не перебував, на роботу не приймався та не виконував жодних трудових обов'язків.
Апелянтом подано відповідь на відзив на апеляційну скаргу, згідно якої останній вказує що фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота проводилась за розпорядженням чи з відома роботодавця. З постанови Броварського міськрайонного суду Київської області від 11.01.2019 у справі про адміністративне порушення №361/8766/18 вбачається, що ОСОБА_1 на момент дорожньо-транспортної пригоди працював водієм ПП «Риков», керував транспортним засобом «Рено Преміум» державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , власником якого згідно відповіді НПУ є ОСОБА_2 . А тому в силу приписів ч.1 ст.1172 Цивільного кодексу України особою відповідальною за завдані збитки є саме відповідач.
Відповідачем подано заперечення щодо відповіді на відзив, в яких останній наголошує, що між ФОП Риковим В.В. та ОСОБА_1 трудовий договір ніколи не укладався, належних та допустимих доказів перебування останніх в трудових відносинах в матеріали справи не надано.
Відповідно до частини 1 статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Апеляційний господарський суд, дослідивши наявні у справі докази, повноту їх дослідження місцевим господарським судом, перевіривши правильність висновків суду першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарським судом між ПрАТ "Страхова компанія "АХА Страхування" (після зміни назви ПрАТ "Страхова компанія "АРКС") та ОСОБА_3 був укладений договір добровільного страхування наземного транспорту №86762а8н від 27.04.2018, предметом якого є майнові інтереси страхувальника, пов'язані із володінням та користуванням наземним транспортним засобом - автомобілем "Фольксваген Поло" державний реєстраційний номер НОМЕР_2 .
03.12.2018 в с. Семиполки по вул. Київське шосе, 69, Броварського району Київської області сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля “Фольксваген Поло”, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 та автомобіля “Рено Преміум” державний реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_1 . Постановою Броварського міськрайонного суду Київської області від 11.01.2019 у справі про адміністративне правопорушення № 361/8766/18 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу.
14.12.2018 ОСОБА_3 звернувся до ПрАТ «Страхова компанія «АХА Страхування» з повідомленням про настання події, що має ознаки страхового випадку та виплату страхового відшкодування.
В заяві щодо напрямку виплати та /або доплати страхового відшкодування страхувальник просив здійснити виплату страхового відшкодування на рахунок ФОП ОСОБА_4 .
На підставі Акту №АК-239 технічного огляду колісного транспортного засобу було складно ремонтну калькуляцію №1.003.18.0 від 28.12.2018, згідно якої вартість відновлювального ремонту автомобіля "Фольксваген Поло" складає 103 565,01 грн.
ФОП Атрощенко П.І., було виставлено позивачу рахунок №СФ-0000481 від 24.12.2018 на оплату ремонту автомобіля у розмірі 103 565,01 грн.
В матеріали справи надано Звіт №71 від 22.02.2019 про результати автотоварознавчого дослідження колісного транспортного засобу, складеного суб'єктом оціночної діяльності ОСОБА_5 , який виконано на замовлення АТ «Страхова компанія «АХА Страхування».
Окрім того Суб'єктом оціночної діяльності Громовим А.М. було зроблено калькуляцію вартості відновлювального ремонту. Згідно зазначених документів вартість відновлювального ремонту автомобіля легкового «Фольксваген Поло», реєстраційний номер НОМЕР_2 , необхідного для усунення пошкоджень, отриманих у ДТП, з урахуванням значення коефіцієнту фізичного зносу його складників станом на дату оцінки 03.12.2018 складає 111 224,14 грн.
Згідно платіжного доручення №527 520 від 14.01.2019 позивачем на розрахунковий рахунок ФОП Атрощенко П.І. перераховано 95 699,01 грн. страхового відшкодування згідно страхового акту №АХА2439140.
Окрім того позивачем було сплачено за послуги асістуючої компанії ПрАТ «Коріс Україна» по евакуації пошкодженого автомобіля «Фольксваген Поло» державний номер НОМЕР_2 у розмірі 1 922,00 грн.
Відповідно до наданого позивачем розрахунку страхового відшкодування, в межах ліміту відповідальності, сума страхового відшкодування складає 98 390,01 грн.
На момент дорожньо транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність власника наземного транспортного засобу автомобіля «Рено Преміум» державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , була застрахована в ПрАТ "Страхова компанія "ПЕРША" полісом № АМ6161245.
Позивач 15.03.2019 звернувся до ПрАТ "Страхова компанія "ПЕРША" із заявою про сплату суми страхового відшкодування.
ПрАТ "Страхова компанія "ПЕРША" згідно платіжного доручення №1651 від 18.06.2019 перерахувало на рахунок позивача суму страхового відшкодування в межах страхового ліміту у розмірі 67 121,89 грн.
Позивач звернувся з позовом про стягнення з відповідача, як власника джерела підвищеної небезпеки суму залишку невідшкодованої страховою компанією суми страхового відшкодування у розмірі 31 268,12 грн.
Рішенням господарського суду було відмовлено в задоволенні позовних вимог та одночасно закрито провадження у справі за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АРКС", м. Київ до Фізичної особи-підприємця Рикова Валентина Володимировича, м. Дніпро про стягнення суми сплаченого страхового відшкодування у розмірі 31 268,12 грн.
Господарський суд відмовляючи в задоволенні позовних вимог зазначив, що ФОП Риков В.В. не перебував в трудових відносинах з водієм Салаком Є.О., якого було визнано винним у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, про що відповідачем надано відповідні докази, а тому відсутні правові підстави покладення на ФОП Рикова В.В. відповідальності за спричинення шкоди іншою особою, з якою він не перебував у трудових правовідносинах.
Разом з тим колегія зазначає, що нормами процесуального законодавства не передбачено одночасна відмова в задоволенні позовних вимог та закриття провадження у справі в частині одних і тих же вимог.
Колегія не погоджується з вищевикладеним висновком господарського суду з огляду на наступне.
Відповідно до статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної майнової шкоди передбачені у статті 1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам юридичної особи, а також шкода, завдана її майну, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про страхування" страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Згідно зі ст. 6 Закону України "Про страхування" добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства. Добровільне страхування у конкретного страховика не може бути обов'язковою передумовою при реалізації інших правовідносин. Види добровільного страхування, на які видається ліцензія, визначаються згідно з прийнятими страховиком правилами (умовами) страхування, зареєстрованими Уповноваженим органом.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Згідно ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як передбачено ст. 979 Цивільного кодексу України за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Відповідно до ст. 20 Закону України "Про страхування" страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Страховик зобов'язаний протягом двох робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення страхової виплати або страхового відшкодування страхувальнику.
Статтею 9 Закону України "Про страхування" передбачено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.
Частиною 1 статті 25 Закону України "Про страхування" визначено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
Аналогічні положення містяться в частині першій статті 990 ЦК України.
Статтею 993 Цивільного кодексу України передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Відповідно до статті 27 Закону України "Про страхування", до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
З матеріалів справи вбачається, що виплата страхового відшкодування була здійснена позивачем у зв'язку зі страховою подією та у повній відповідності до умов Договору добровільного страхування наземного транспорту №86762а8н від 27.04.2018.
Отже, факт виплати страховиком страхового відшкодування обумовив перехід до нього від страхувальника відповідних прав до особи, відповідальної за завдані збитки, в межах понесених ним витрат на виплату страхового відшкодування.
Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Позивач, здійснивши виплату страхового відшкодування власнику автомобіля “Фольксваген Поло”, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 у розмірі 98 390,01 грн., набув право вимоги до особи, відповідальної за збитки, в межах суми фактичних витрат.
З урахуванням того, що відповідальність власника транспортного засобу “Рено Преміум” державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , застрахований в ПрАТ "Страхова компанія "ПЕРША" полісом № АМ6161245, останньою було відшкодовано позивачу 67 121,89 грн. в межах ліміту, передбаченого полісом.
Невідшкодованою залишилась сума страхового відшкодування у розмірі 31 268,12 грн., що і стало підставою звернення позивача з позовними вимогами про стягнення зазначеної суми з відповідача.
Згідно ч 1. ст. 1172 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Відповідач заперечує щодо наявності підстав для стягнення з нього вказаної суми та зазначає, що не перебував з водієм ОСОБА_1 в трудових відносинах, про що надав звіт про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, надбавки, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування ФОП Рикова В.В. за грудень 2018 р., а також Податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку за 4-й квартал 2018 р., якими підтверджується, що у трудових відносинах з ФОП Риковим В.В. перебувало дві особи ( ОСОБА_6 та ОСОБА_7 ), щодо яких ФОП ОСОБА_2 здійснював нарахування всіх передбачених законодавством податків та зборів.
Разом з тим за приписами частини другої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку,
Під володільцем джерела підвищеної небезпеки слід розуміти юридичну особу або громадянина, які здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного відання або з інших підстав (договір оренди, довіреність тощо). Не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальність за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки на підставі трудових відносин із володільцем цього джерела.
Постановою Броварського міськрайонного суду Київської області від 11.01.2019 у справі про адміністративне правопорушення №361/8766/18 ОСОБА_1 , працюючого водієм ПП «Риков», визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, яке сталося 03.12.2018 в с. Семиполки по вул. Київське шосе, 69, Броварського району Київської області за участю автомобіля “Фольксваген Поло”, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 та автомобіля “Рено Преміум” державний реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_1 .
Згідно відповіді НПУ ОСОБА_1 на момент дорожньо-транспортної пригоди керував транспортним засобом “Рено Преміум”, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , власником якого є ОСОБА_2 .
Таким чином матеріалами справи підтверджено, та не заперечується сторонами, що ОСОБА_2 є власником транспортного засобу “Рено Преміум”, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Відповідно до п. 1.6. ст. 1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", власники транспортних засобів - юридичні та фізичні особи, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах.
Заперечуючи проти наявності трудових відносин між водієм ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 , останній не надає пояснень, на яких саме підставах ОСОБА_1 керував транспортним засобом, який належить на праві власності ФОП Рикову В.В. Відповідачем також не надано і будь-яких доказів неправомірного заволодіння ОСОБА_1 вказаним транспортним засобом.
Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань основним видом діяльності відповідача є 49.41. Вантажний автомобільний транспорт., а також 52.29 Інша допоміжна діяльність у сфері транспорту та 77.12 Надання в оренду вантажних автомобілів.
Відповідачем не зазначено підстав та не надано доказів права володіння ОСОБА_1 автомобілем “Рено Преміум”, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Право користування нерозривно пов'язано з правом володіння. Таким чином зазначені обставини свідчать, що автомобіль “Рено Преміум”, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 на момент дорожньо-транспортної пригоди знаходився у сфері фактичного господарського впливу Фізичної особи-підприємця Рикова В.В. та не вибував з його володіння.
Тому неподання відповідачем податкової звітності чи неповідомлення останнім фіскальної служби про прийняття робітника на роботу, не спростовує обставин, правомірності використання водієм ОСОБА_1 транспортного засобу, власником якого є саме відповідач.
При цьому в постанові Броварського міськрайонного суду Київської області від 11.01.2019 у справі про адміністративне правопорушення №361/8766/18 зазначено, що ОСОБА_1 працював водієм ПП «Риков».
Разом з тим Верховний Суд в постанові від 01.11.2021 у справі №920/343/20 зазначив, що статті 1187, 1188 ЦК України відносяться до спеціальних деліктів, які передбачають особливості суб'єктного складу відповідальних осіб (коли обов'язок відшкодування шкоди покладається не на безпосереднього заподіювача, а на іншу вказану у законі особу - власника джерела підвищеної небезпеки) та встановлюють покладення відповідальності за завдання шкоди незалежно від вини заподіювача.
Так, стаття 1187 ЦК України встановлює особливого суб'єкта, відповідального за завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки, зокрема відповідно до частини другої, таким суб'єктом є особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Положеннями статті 397 ЦК України передбачено, що володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе. Фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.
Не є таким суб'єктом і не несе відповідальності перед потерпілим за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина перша статті 1172 ЦК України).
Положення частини першої статті 1188 ЦК України про застосування принципу вини у разі завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки не скасовує попереднього правила про відповідальність саме власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки (частина друга статті 1187 ЦК України).
Факт належності відповідачу транспортного засобу “Рено Преміум”, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 на праві власності підтверджується матеріалами справи.
Таким чином, відповідач як власник транспортного засобу, водія якого визнано винним у дорожньо-транспортній пригоді, в силу положень статей 1187, 1194 ЦК України, зобов'язаний відшкодувати позивачу різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою.
Враховуючи вищевикладене, колегія зазначає, що висновок господарського суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача заявленої до стягнення суми є безпідставним та передчасним.
Відповідно до частин третьої-четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша). Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно зі статтею 77 вказаного кодексу обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина перша).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 ГПК України).
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
Згідно зі статтею 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
У розумінні положень наведеної норми на суд покладено обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів, що запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
З'ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв'язку доказів у їх сукупності.
У пунктах 1 - 3 частини 1 статті 237 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Згідно із ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За приписами ч. 2 цієї статті неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Враховуючи, що скаржником доведена обґрунтованість апеляційної скарги, встановлені обставини та докази, наявні в матеріалах справи, свідчать про наявність підстав для стягнення з відповідача заявленої до стягнення суми, апеляційний суд вважає за необхідне скасувати рішення господарського суду та прийняти нове, про задоволення позовних вимог.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору (за подання позовної заяви у розмірі 2 270,00 грн., за подання апеляційної скарги у розмірі 3 405,00 грн. та витрати на правничу допомогу понесені в суді першої інстанції) покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 269, 275-279 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АРКС" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 06.09.2021 у справі №904/6092/21 задовольнити.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.09.2021 у справі №904/6092/21 скасувати.
Прийняти нове рішення.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Рикова Валентина Володимировича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АРКС" (04070, м. Київ, вул. Іллінська, буд. 8, код ЄДРПОУ 20474912) 31 268,12 грн. страхового відшкодування, витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви у розмірі 2 270,00 грн., витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 3 405,00 грн., про що видати наказ.
Видачу наказу доручити господарському суду Дніпропетровської області.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя В.Ф. Мороз
Суддя В.О.Кузнецов
Суддя А.Є.Чередко