Справа № 120/8139/21-а
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Сало Павло Ігорович
Суддя-доповідач - Ватаманюк Р.В.
21 лютого 2022 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Ватаманюка Р.В.
суддів: Капустинського М.М. Сапальової Т.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Літинської селищної ради Літинського району Вінницької області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
І. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ
Позивач у липні 2021 року звернувся із позовом до Вінницького окружного адміністративного суду в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення 5-ї сесії 8 скликання Літинської селищної ради від 09.04.2021 № 235 "Про відмову надання дозволу на розроблення документації із землеустрою";
- зобов'язати відповідача надати позивачу дозвіл на розроблення документації із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га, яка розташована на території Літинської селищної ради Вінницького району Вінницької області (за межами населеного пункту).
ІІ. ЗМІСТ СУДОВОГО РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 07.10.2021 позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення 5-ї сесії 8 скликання Літинської селищної ради від 09.04.2021 № 235 "Про відмову надання дозволу на розроблення документації із землеустрою".
Зобов'язано Літинську селищну раду, з урахуванням правової оцінки, наданої у рішенні суду за результатами розгляду цієї справи, повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 03.03.2021 про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га, за кадастровим номером 0522481300:01:000:0495, яка розташована на території Літинської селищної ради Вінницької області (за межами населеного пункту).
В решті позову, а саме щодо зобов'язання надати позивачу дозвіл на розроблення документації із землеустрою відмовлено.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 454,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань Літинської селищної ради.
Приймаючи оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що оскільки з матеріалів справи вбачається існування обставин, що безпосередньо впливають на вирішення питання про можливість надання позивачу дозволу на розроблення документації із землеустрою з метою подальшої передачі у приватну власність спірної земельної ділянки, то у даному випадку належним способом захисту прав позивача є зобов'язання відповідача повторно розглянути його клопотання про надання дозволу з урахуванням оцінки, наданої судом в цьому рішенні.
ІІІ. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати вказане рішення в частині відмови у задоволенні позову та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт вказав, що судом першої інстанції безпідставно не враховано те, що відповідачем не вжито жодних дій та не вжито належних заходів щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення.
Також вказано про те, що у даній справі відповідач помилково вважає свої повноваження дискреційними, оскільки у разі настання визначених законом умов, відповідач зобов'язаний до вчинення конкретних дій - розглянути заяву позивача у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства - прийняти рішення про задоволення заяви. Підставою для відмови у задоволенні заяви позивача можуть бути лише визначені законом обставини. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд - розглядати заяву, або ж ні; прийняти рішення про задоволення заяви або ж рішення про відмову у її задоволенні. Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб'єкта владних повноважень.
ІV. ВІДЗИВ НА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ
Відповідач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що в силу вимог ч. 4 ст. 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
V. РУХ СПРАВИ У СУДІ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
Ухвалою суду від 19.11.2021 відкрито апеляційне провадження у справі та призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.
Згідно з п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції прийняте у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, а в матеріалах справи достатньо доказів для прийняття законного і обґрунтованого рішення, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі п.3 ч.1 ст.311 КАС України.
VІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
03.03.2021 позивач звернувся до відповідача з клопотанням, в якому просив надати дозвіл на розроблення документації із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га, яка розташована на території Літинської селищної ради Вінницького району Вінницької області (за межами населеного пункту). До заяви позивач додав копію свого паспорта та ідентифікаційного коду, графічні матеріали із зазначенням місця розташування бажаної земельної ділянки.
Крім того, у клопотанні позивач конкретизував, що бажана для нього земельна ділянка має кадастровий номер 0522481300:01:000:0495.
Рішенням 5-ї сесії 8 скликання Літинської селищної ради від 09.04.2021 № 235 позивачу відмовлено у наданні вищевказаного дозволу.
Підставою для прийняття такого рішення зазначено те, що зазначена на графічних матеріалах ділянка включена до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення, права оренди на які можуть бути реалізовані на земельних торгах, тоді як згідно з п. 3 ст. 136 Земельного кодексу України земельні ділянки, що є включеними до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них, які виставлені на земельні торги, не можуть відчужуватися, передаватися в заставу, надаватися у користування до завершення торгів.
Вважаючи рішення відповідача незаконним, позивач звернувся до суду з цим позовом.
VІІ. ПОЗИЦІЯ СЬОМОГО АПЕЛЯЦІЙНОГО АДМІНІСТРАТИВНОГО СУДУ
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
На підставі вказаної норми апеляційний суд не надає правової оцінки рішенню суду першої інстанції в частині задоволення позову про визнання протиправним та скасування рішення 5-ї сесії 8 скликання Літинської селищної ради від 09.04.2021 № 235 "Про відмову надання дозволу на розроблення документації із землеустрою".
Апеляційний суд переглядає рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про зобов'язання надати позивачу дозвіл на розроблення документації із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.
Перевіривши матеріали справи та заслухавши суддю - доповідача колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в оскаржуваній частини з огляду на таке.
На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний прийняти конкретне рішення і, якщо він його не приймає, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
За загальним правилом, застосування такого способу захисту прав та інтересів позивача як зобов'язання уповноваженого органу прийняти конкретне рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, є правильним, коли уповноважений орган розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким протиправно відмовив в його задоволенні. Суб'єкт владних повноважень повинен сам виправляти свої помилки і відновлювати права осіб, що звернулися до нього, і щодо яких мали місце порушення. Тим більше після того, як неправомірність рішення (дії, бездіяльності) встановлено судом вже двічі.
Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 № 1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами: 1) за допомогою оціночних понять, наприклад: "за наявності поважних причин орган вправі надати …", "у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…", "рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…" тощо; 2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав; 3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів; 4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.
З наведених положень слідує, що дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".
У такому випадку дійсно суд не може зобов'язати суб'єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.
Натомість у спірних правовідносинах повноваження відповідача не можуть вважатися дискреційними, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов'язаний до вчинення конкретних дій - розглянути заяву громадянина про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства - прийняти рішення про задоволення заяви. Підставою для відмови у задоволенні заяви можуть бути лише визначені законом обставини. Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб'єкта владних повноважень.
Отже, зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту, застосовується лише за наявності необхідних підстав, але завжди з урахуванням фактичних обставин справи.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 02.07.2020 у справі № 825/2228/18 та від 31.07.2020 у справі № 810/2474/18. Вказані висновки вірно враховані судом першої інстанції.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2019 у справі №509/1350/17, оцінюючи ефективність обраного судом способу захисту зазначила, що суд має право визнати бездіяльність суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язати вчинити певні дії. Суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Згідно матеріалів справи відповідач зобов'язаний судом першої інстанції до вчинення конкретних дій, а саме: повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 03.03.2021 про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення у власність земельної з урахуванням правової оцінки, наданої судом.
Підставою для відмови у задоволенні заяви позивача можуть бути лише визначені законом обставини. Відповідач при цьому наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд - розглянути заяву та прийняти рішення про задоволення заяви, або ж рішення про відмову у її задоволенні. Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб'єкта владних повноважень.
Зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.
Дійсно, у випадку невиконання обов'язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача шляхом, зокрема, зобов'язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, або шляхом зобов'язання ухвалити рішення.
Однак, як і будь-який інший спосіб захисту, зобов'язання відповідача ухвалити рішення може бути застосовано судом за наявності необхідних та достатніх для цього підстав.
Частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України визначений перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним.
Зобов'язання судом відповідача надати дозвіл на розроблення документації із землеустрою може мати місце лише у випадку, якщо судом буде встановлено відсутність таких підстав для відмови у видачі дозволу, які передбачені законом.
Разом із тим, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач при прийнятті оспорюваного рішення не надавав оцінку дотриманню позивачем усіх передбачених вимогами закону умов для отримання ним такого дозволу, а лише обмежився неможливість задоволення звернення позивача з оглядку на включення спірної земельної ділянки до переліку тих, права на які, виставлені на земельні торги.
Отже суб'єкт владних повноважень повинен сам виправляти свої помилки і відновлювати право особи, що звернулася до нього, і щодо якої мали місце порушення, до того ж коли неправомірність рішення (дії, бездіяльності) встановлено судом.
При цьому судом першої інстанції вірно вказано, що відповідачем при розгляді клопотання позивача не надано належної його оцінки на предмет відповідності вимогам статті 118 ЗК України, оскільки оскаржувана відмова ґрунтувалася на зовсім інших обставинах, які не були пов'язані з відповідною нормою. Тому вказане клопотання позивача підлягає розгляду повноважним органом на відповідність вимогам закону, а суд на цьому етапі позбавлений процесуальної можливості приймати рішення в умовах не перевірки, не надання оцінки та не встановлення певних обставин суб'єктом владних повноважень з цього питання. Адже прийняття судом рішення про зобов'язання відповідача видати дозвіл на розроблення проекту землеустрою, без перевірки наявності чи відсутності усіх підстав для відмови у видачі дозволу, може бути необґрунтованим та призвести до видачі такого дозволу з порушенням.
Таким чином, оскільки з матеріалів справи вбачається існування обставин, що безпосередньо впливають на вирішення питання про можливість надання позивачу дозволу на розроблення документації із землеустрою з метою подальшої передачі у приватну власність спірної земельної ділянки, то у даному випадку належним способом захисту прав позивача є зобов'язання відповідача повторно розглянути його клопотання про надання дозволу з урахуванням оцінки, наданої судом в цьому рішенні.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо зобов'язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача від 03.03.2021 про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га, за кадастровим номером 0522481300:01:000:0495, яка розташована на території Літинської селищної ради (за межами населеного пункту), з урахуванням висновків суду.
При цьому суд апеляційної інстанції не надає правової оцінки рішенню суду першої інстанції в частині визнання протиправним та скасування рішення 5-ї сесії 8 скликання Літинської селищної ради від 09.04.2021 № 235 "Про відмову надання дозволу на розроблення документації із землеустрою" у відповідності до вимог ч. 1 ст. 308 КАС України.
VІІІ. ВИСНОВОК ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ
Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно ч. 6 ст. 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи відсутність підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції, то підстав для зміни розподілу судових витрат немає.
Відповідно до ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2021 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили відповідно до ст. 325 КАС України та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий Ватаманюк Р.В.
Судді Капустинський М.М. Сапальова Т.В.