Справа № 560/3011/21
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Ковальчук О.К.
Суддя-доповідач - Курко О. П.
21 лютого 2022 року м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Курка О. П.
суддів: Білої Л.М. Гонтарука В. М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 , Служби безпеки України на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 23 грудня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
в березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Служби безпеки України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 23 грудня 2021 року позов задоволено частково, а саме:
- визнано протиправною бездіяльність Служби безпеки України щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.07.2019 по 09.03.2021;
- стягнуто з Служби безпеки України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 2.07.2019 по 09.03.2021 в сумі 46022,57 грн, з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов'язкових платежів;
- у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач та відповідач подали апеляційні скарги.
В апеляційній скарзі позивач просить скасувати оскаржуване рішення в частині відмови у задоволені позовних вимог.
Відповідач в апеляційній скарзі просить суд скасувати оскаржуване рішення в частині задоволених позовних вимог.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що позивач проходив військову службу в Службі безпеки України з 22.10.1996 по 21.07.2019.
Наказом Служби безпеки України від 05.07.2019 №843-ос ОСОБА_1 звільнений з військової служби, та наказом Департаменту контррозвідки Служби безпеки України від 19.07.2019 № 148-ос виключений зі списків особового складу з 21.07.2019 року.
08.08.2019 Служба безпеки України виплатила позивачу грошову компенсацію за неотримане речове майно в сумі 30780,62 грн.
19.09.2019 Служба безпеки України виплатила позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні в сумі 224162,52 грн.
09.03.2021 Служба безпеки України виплатила позивачу грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій в сумі 43587,16 грн.
Вважаючи бездіяльність Служби безпеки України щодо не проведення нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що з врахуванням принципу справедливості та співмірності, середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 46022,57 грн, з урахуванням істотності частки недоплачених сум порівняно із середнім заробітком.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
Згідно зі статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з частиною 2 статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Таким чином, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Отже, частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Водночас, частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).
Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Зазначені правові висновки щодо застосування статті 117 КЗпП України викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 по справі №821/1083/17.
А тому, колегія суддів вважає безпідставними доводи апелянта про те, що у спірному випадку на нього не поширюється відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.
Вирішуючи позовні вимоги про стягнення середнього заробітку в розмірі 459845,22 грн, суд зазначає таке.
Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100.
Абзацом 3 пункту 2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках (крім випадків обчислення середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки) збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
За правилами пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Отже, згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.
Згідно з довідкою Служби безпеки України про розмір грошового забезпечення позивача від 28.05.2020 №21/2/2-575, позивачу нараховано за червень-липень 2019 року 39283,36 грн. Сукупна кількість календарних днів за цей період ( з врахуванням дати звільнення позивача 21.07.2019) складає 51 день.
Таким чином середньоденне грошове забезпечення позивача складає 770,26 грн. (39283,36 грн : 51 календарних дня).
Затримка розрахунку при звільненні становить 596 календарних днів (період з 22.07.2019 по 09.03.2021).
При цьому, суд звертає увагу на те, що при розмірі невчасно виплачених щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій, одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за не отримане речове майно в загальній сумі 298530,30 грн, позивач просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку, який, як встановив суд, складає 459845,22 грн (597 днів х 770,26 грн), що набагато перевищує розмір невчасно виплачених сум (298530,30 грн).
Суд звертає увагу на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 39-41 постанови від 18.03.2020 по справі №711/4010/13-ц, згідно яких встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке:
1. Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.
2. Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.
3. Ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.
4. Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Аналогічні висновки викладені також Верховним Судом у постанові від 20 травня 2020 року у справі №816/1640/17.
У пунктах 77-78 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі № 761/9584/15-ц також зазначено, що законодавство України не передбачає обов'язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
У пункті 92 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі №761/9584/15-ц викладено правову позицію, відповідно до якої з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.
Враховуючи розмір невиплачених сум при звільненні та істотність цієї частки порівняно із сумою середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, судом першої інстанції правильно зазначено, що заявлена до стягнення у цій справі сума середнього заробітку є очевидно неспівмірною зі встановленим розміром заборгованості з виплати грошової компенсації.
З врахуванням принципу справедливості та співмірності середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком позивача.
Такий висновок узгоджується також з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 24.07.2019 у справі №805/3167/18-а, від 03.04.2019 у справі №662/1626/17 та від 30.10.2019 у справі №806/2473/18.
Зокрема, істотність частки невиплаченої при звільненні суми грошової компенсації за невикористану додаткову відпусту, як учаснику бойових дій в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: 43587,16 грн (розмір несвоєчасно виплаченої суми) / 459 845,22 грн (середній заробіток за весь час затримки розрахунку (597 дня х770,26 грн)) х 100 = 9,47%
Сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 9,47% становить: 770,26 грн (середньоденний заробіток позивача) х 9,47% х 596 ( днів затримки розрахунку за період з 22.07.2019 по 09.03.2021) = 43474,40 грн.
Істотність частки невиплаченої одноразової грошової допомоги при звільненні в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: 224162,52 грн (розмір одноразової грошової допомоги при звільненні) / 45445,34 грн (середній заробіток за весь час затримки розрахунку (59 днів х 770,26)) х 100 = 4,93%
Сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 4,93% становить: 770,26 грн (середньоденний заробіток позивача) х 4,93% х 59 ( днів затримки розрахунку за період з 22.07.2019 по 09.03.2021) = 2240,45 грн.
Істотність частки невиплаченої грошової компенсації за неотримане речове майно в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: 30780,62 грн (розмір грошової компенсації за не отримане речове майно) / 13094,42 грн (середній заробіток за весь час затримки розрахунку (17 днів х 770,26)) х 100 = 2,35%
Сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 2,35% становить: 770,26 грн (середньоденний заробіток позивача) х 2,35% х 17 ( днів затримки розрахунку за період з 22.07.2019 по 08.08.2019) = 307,72 грн.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з доводами суду першої інстанції, що з врахуванням принципу справедливості та співмірності середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 46022,57 грн, з урахуванням істотності частки недоплачених сум порівняно із середнім заробітком.
Доводи апеляційних скарг зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційні скарги ОСОБА_1 , Служби безпеки України залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 23 грудня 2021 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України та оскарженню не підлягає.
Головуючий Курко О. П.
Судді Біла Л.М. Гонтарук В. М.