Справа № 240/8596/21
Головуючий у 1-й інстанції: Токарева М.С.
Суддя-доповідач: Біла Л.М.
21 лютого 2022 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Білої Л.М.
суддів: Гонтарука В. М. Матохнюка Д.Б.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
В травні 2021 року позивач, ОСОБА_1 , звернулась до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, в якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, щодо ненарахування та невиплати з 17.07.2018 підвищення до пенсії, як не працюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, в розмірі, встановленому ст.39 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області провести позивачу з 17.07.2018 року нарахування та виплату підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що дорівнює двом мінімальним заробітнім платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік);
- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області судові витрати в розмірі 908 грн.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2021 року адміністративний позов задоволено в повному обсязі.
Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, оскаржив його в апеляційному порядку.
Обгрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач відзначив про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неповного з'ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення.
Крім того, в апеляційній скарзі звернуто увагу, що позовна заява подана поза межами строку звернення до суду, визначеного ст.122 КАС України.
Також, на переконання відповідача, позивачу правомірно відмовлено у задоволенні заяви щодо нарахування та виплати підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-XII, оскільки зона радіоекологічного контролю з 01.01.2015 року не відноситься до зон радіоактивно забруднених територій.
Позивач, правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Оскільки предметом оскарження є рішення суду першої інстанції ухвалене у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження у відповідності до п. 3 ч. 2 ст. 311 КАС України.
Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, з огляду на таке.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивач є непрацюючим пенсіонером та проживає в м. Коростені Житомирської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 року № 106, віднесено до зон гарантованого добровільного відселення, що підтверджується паспортом серія НОМЕР_1 .
Відповідно до посвідченням серії НОМЕР_2 позивач має статус особи, яка постійно проживає або постійно працює на території зони посиленого радіоекологічного контролю (категорія 4)
З 1 січня 2015 року виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, відповідно до статті 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28 лютого 1991 року №796-XII було припинено, у зв'язку із внесенням змін до Закону №796-ХІІ Законом України “Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України” від 28 грудня 2014 року №76-VIII (далі - Закон №76-VIII), яким зокрема статтю 39 Закону №796-ХІІ було виключено.
17.07.2018 Рішенням Конституційного Суду України №6-р/2018 вказані зміни було визнано неконституційними, у зв'язку з чим позивач звернулась до відповідача із відповідною заявою.
Позивач звернулась до відповідача із заявою про надання інформації стосовно поновлення виплати підвищення до пенсії, передбаченого ст.39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" .
Листом від 20.04.2021 року відповідач повідомив позивача про те, що частина 2 статті 39 Закону №796-ХІІ (відновлена за рішенням Конституційного Суду України) не передбачає та не дає право на нарахування та виплату підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення.
Також, відповідачем відзначено, що з 01.01.2015 зона посиленого радіоекологічного контролю не відноситься до зон радіоактивно забруднених територій.
Позивач, не погоджуючись з відмовою Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області, звернулась до адміністративного суду з даним позовом.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що на підставі рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 та статті 39 Закону №796-XII, позивач має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено статтею 39 Закону №796-XII, а бездіяльність відповідача, яка потягла не нарахування та невиплату позивачу вказаного підвищення, є протиправною, у зв'язку з чим наявні підстави для задоволення адміністративного позову.
Колегія суддів частково погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції та враховує наступне.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 № 796-XII (далі - Закон № 796-XII).
Згідно статті 39 Закону №796-ХІІ у редакції, чинній до 01.01.2015, передбачалось, що громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
- у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
28.12.2014 прийнято Закон №76-VIII, який набрав чинності 01.01.2015, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону №796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.
Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ є неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Отже, з 17.07.2018 відновила дію редакція статті 39 Закону №796-ХІІ, яка була чинною до 01.01.2015.
Як обґрунтовано зауважив суд першої інстанції, дана справа є типовою щодо зразкової справи №240/4937/18.
Так, відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №240/4937/18 обставинами зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права є:
а) позивач проживає на території радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;
б) позивач є непрацюючим пенсіонером;
в) відповідачем є відповідне управління ПФУ;
г) предметом спору є нарахування та виплата із 17.07.2018 підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному частиною другою статті 39 Закону №796-ХІІ, у редакції, чинній до 01.01.2015.
Відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
За результатами розгляду зразкової справи № 240/4937/18 Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 дійшла висновку, що із 17.07.2018 відновлено дію статті 39 Закону №796-ХІІ у редакції, що діяла до 01.01.2015.
Тобто, з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17.07.2018№ 6-р/2018 відновлено право особи на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону №796-ХІІ.
Отже, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018 та статті 39 Закону № 796-ХІІ із 17.07.2018 особи, зі статусом постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, мають право на щомісячне отримання підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як визначено ст. 39 Закону України № 796-ХІІ.
Таким чином, позивач має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення так як потерпіла від Чорнобильської катастрофи, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено статтею 39 Закону №796.
При цьому, порушене право позивача підлягає судовому захисту та поновленню шляхом зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити підвищення до пенсії позивачу як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-XII, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам, визначеним законом про Державний бюджет України на відповідний рік.
Щодо періоду за який необхідно нарахувати позивачу вказане підвищення, апеляційний суд зазначає наступне.
Згідно частин 1-3 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Поважними причинами, що зумовили пропуск строку звернення до суду, визнаються обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами, які не дозволяють вчасно реалізувати право на судовий захист.
Встановлено, що правовідносини, з приводу яких позивач звернулася до суду, виникли у період з 17.07.2018 (прийняття рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018), водночас, з даним позовом до суду позивач звернулася 28.08.2020, тобто з порушенням строку, визначеного статтею 122 КАС України.
Підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який постійно проживає на території радіоактивного забруднення, передбачене ст.39 Закону №796-ХІІ є щомісячним платежем.
Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав у постанові від 31.03.2021 у справі № 240/12017/19 справі відступила від висновків, викладених, зокрема у постановах від 29.10.2020 у справі №816/197/18 (касаційне провадження №К/9901/50050/18), від 20.10.2020 у справі №640/14865/16-а (касаційне провадження № К/9901/36805/18), від 25.02.2021 у справі № 822/1928/18 (касаційне провадження № К/9901/1313/18) щодо застосування строку звернення до суду у соціальних спорах. Так, нею зазначено, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою. Отримання позивачем листа відповідача від 14.08.2020 у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку, оскільки такі дії позивач почав вчиняти більш ніж через 5 років після отримання пенсії за серпень 2014 року.
Крім того, Верховний Суд у своїх рішеннях, зокрема від 08.08.2019 у справі №127/13736/16-а, адміністративне провадження №К/9901/42788/18 зазначив, що незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
В клопотанні про поновлення строку звернення до суду позивач вказує, що про порушення своїх прав дізналась з листа - відповіді Пенсійного фонду від 20.04.2021 року.
Колегія суддів наголошує на тому, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових. Отже, з дня отримання пенсійної виплати особою, якій призначена пенсія вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання пенсійної виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових призначеної (перерахованої) їй пенсії звернулась до пенсійного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку, особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від пенсійного органу відповіді на подану нею заяву.
Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття дізнався та повинен був дізнатись. Так, під поняттям дізнався необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 у справі №510/1286/16-а вказала на те, що у спорах, що виникають з органами Пенсійного фонду України, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу Пенсійного фонду України відповіді (листа-відповіді, листа-роз'яснення) на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів (про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку), на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок.
Як слідує з матеріалів справи, звертаючись до відповідача із запитом про надання інформації щодо відновлення виплати підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру відповідно до ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", позивач вже знала, що у період з 17.07.2018 року її пенсія обчислювалась та виплачувалась відповідачем без врахування вказаного підвищення.
Проте з адміністративним позовом про здійснення перерахунку та виплати пенсії за період з 17.07.2018 року позивач звернулась лише 30.04.2021 року, тобто з пропуском строку, встановленого статтею 122 КАС України.
При цьому, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що отримання позивачем листа відповідача від 20.04.2021 року у відповідь на її заяву не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку, оскільки такі дії позивач почав вчиняти близько через 2 роки після отримання пенсії за липень 2018 року.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 у справі №510/1286/16-а дійшла висновку, що норми, зокрема статі 87 Закону №1788-ХІ та статті 46 Закону №1058-ІV (щодо не обмеження будь-яким строком невиплаченої пенсіонерові суми пенсії), підлягають застосуванню у справах за позовами про оскарження бездіяльності, дій та/або рішень суб'єкта владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку пенсійних виплат виключно за наявності таких умов: 1) ці суми мають бути нараховані пенсійним органом; 2) ці суми мають бути не виплаченими саме з вини держави в особі пенсійного органу.
У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Крім того, аналіз практики Європейського суду з прав людини свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, Європейський Суд з прав людини виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Враховуючи те, що поважних та об'єктивних причин пропуску строку звернення до суду з позовом позивачем не зазначено та в ході судового розгляду справи таких не встановлено, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин положень статті 123 КАС України та залишення без розгляду позовних вимог за період з 17 липня 2018 року по 30 жовтня 2020 року включно.
Вказана правова позиція щодо застосування до спірних правовідносин положень статей 122, 123 КАС України узгоджується з правовою позицією, що міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.12.2020 у справі №510/1286/16-а та постанові Верховного Суду від 31.03.2021 у справі №240/12017/19, які в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховуються апеляційним судом під час вирішення наведеного спору.
Відповідно до частини 1 статті 319 КАС України, судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
Згідно п.8 ч.1 ст.240 КАС України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Частинами 3 і 4 статті 123 КАС України передбачено, що якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
За таких обставин, оцінивши зібрані докази у сукупності, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про те, що доводи апеляційної скарги відповідача щодо застосування до спірних правовідносин положень статті 123 КАС України є підставними і обґрунтованими, а тому позовну заяву ОСОБА_1 в частині задоволення позовних вимог за період з 17 липня 2018 року по 30 жовтня 2020 року включно необхідно залишити без розгляду.
При цьому, колегія суддів вважає, що позивач має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено статтею 39 Закону № 796-ХІІІ за період з 31 жовтня 2020 року.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийняте рішення не відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і підлягає частковому скасуванню з постановленням нової постанови.
Стосовно доводів апелянта про те, що позивачем не надано доказів проживання на території радіоактивного забруднення, то останні судом апеляційної інстанції відхиляються, оскільки в повному обсязі спростовуються наявними матеріалами справи, зокрема, копією паспорта позивача, де відзначено, що остання, починаючи з 25.04.2012 року зареєстрована у м. Коростені Житомирської області.
У силу п.2 ч.1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області задовольнити частково.
Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії скасувати в частині задоволених позовних вимог за період з 17 липня 2018 року по 30 жовтня 2020 року включно.
Прийняти в цій частині нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії залишити без розгляду.
В решті рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.
Головуючий Біла Л.М.
Судді Гонтарук В. М. Матохнюк Д.Б.