Справа № 320/1185/21 Суддя (судді) першої інстанції: Лисенко В.І.
21 лютого 2022 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Єгорової Н.М.,
суддів Сорочка Є.О., Федотова І.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 26 травня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-
У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Київській області, у якому просив:
- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 06 листопада 2020 року №0031068-0410-1027 про зобов'язання сплатити податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості 18010300 за 2017 рік у сумі 13864,00 грн.; за 2018 рік у сумі 16129,90 грн.; за 2019 рік у сумі 36159,05 грн., всього 66152,95 грн. та №0031069-0410-1027 про зобов'язання сплатити податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості 18010300 за 2017 рік у сумі 3084,80 грн.; за 2018 рік у сумі 3588,97 грн.; за 2019 рік у сумі 8045,54 грн., всього 14719,31 грн.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 26 травня 2021 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 06 листопада 2020 року №0031068-0410-1027 в частині зобов'язання сплатити податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості за 2017 рік у сумі 13864,00 грн.
Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 06 листопада 2020 року №0031069-0410-1027 в частині зобов'язання сплатити податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості за 2017 рік у сумі 3084,80 грн.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, Головне управління Державної податкової служби у Київській області подало апеляційну скаргу, в якій, зазначаючи про неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального і процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що граничний термін сплати податкового зобов'язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2017 рік є 31 серпня 2018 року, а відтак грошове зобов'язання податковий орган може визначити до 31 серпня 2018 року, враховуючи норми пп. 266.10.3 п.266.10 ст.266 Податкового кодексу.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Позивач наголошує на тому, що відповідач, формуючи податкові повідомлення-рішення у 2020 році про сплату сум податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік діяв не у спосіб передбачений законодавством.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе у відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України розглянути справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою та не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 на праві власності належить об'єкт нерухомого майна - нежитлове приміщення загальною площею 192,8 м.кв. за адресою: АДРЕСА_1 , про що внесено відповідний запис до Реєстру прав власності на нерухоме майно за №33098320 від 11 березня 2011 року та об'єкт нерухомого майна - нежитлове приміщення літ. А загальною площею 866,5 м.кв. за адресою: АДРЕСА_2 , про що внесено відповідний запис до Реєстру прав власності на нерухоме майно за №37298327 від 03 серпня 2012 року (а.с. 27-28).
На адресу ОСОБА_1 надійшли винесені Головним управлінням Державної податкової служби у Київській області податкове повідомлення-рішення 06 листопада 2020 року №0031068-0410-1027 про зобов'язання сплатити податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості за кодом бюджетної класифікації 18010300 за 2017 рік у сумі 13864,00 грн.; за 2018 рік у сумі 16129,90 грн.; за 2019 рік у сумі 36159,05 гри., всього 66152,95 грн. та податкове повідомлення-рішення 06 листопада 2020 року №0031069-0410-1027 про зобов'язання сплатити податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості 18010300 за 2017 рік у сумі 3084,80 грн.; за 2018 рік у сумі 3588,97 грн.; за 2019 рік у сумі 8045,54 грн., всього 14719,31 грн.
Не погоджуючись із винесеними податковими повідомленнями-рішеннями №0031068-0410-1027 та №0031069-0410-1027 від 06 листопада 2020 року, позивач оскаржив їх до Державної податкової служби України, проте, за наслідками розгляду скарги, вона залишена без задоволення, а податкові повідомлення- рішення без змін.
Не погоджуючись з зазначеними рішеннями, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що податкові повідомлення- рішення, якими нарахований податок за 2017 рік, винесені після 01 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком), що свідчить про порушення відповідачем приписів пп.266.7.2 п.266.7 ст.266 ПК України. Нарахування відповідачем податку на нерухоме майно за 2018 та 2019 роки є обґрунтованим та правомірним.
Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, за правилами статті 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28 грудня 2014 року № 71-VIII, набрав чинності з 01 січня 2015 року, (далі - Закон №71-VIII) запроваджено новий місцевий податок, зокрема податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України, платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Згідно з підпунктом 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України, об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Підпунктом 266.3.1, 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України передбачено, що базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Отже, із набранням чинності вказаними положеннями ПК України, фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості (за винятком тих, які не є об'єктами оподаткування відповідно до підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України) є платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Підпунктами 265.7.1, 265.7.2 пункту 265.7 статті 265 ПК України визначено, що податкові повідомлення-рішення про визначення суми податку як з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, так і плати за землю обчислюється та надсилається платнику податків до 01 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).
Колегія суддів зазначає, що Законом України від 07 грудня 2017 року "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2018 році" було доповнено пункт 266.10 статті 266 Податкового кодексу України підпунктом 266.10.3., відповідно до якого податкове зобов'язання з цього податку може бути нараховано за податкові (звітні) періоди (роки) в межах строків, визначених пунктом 102.1 статті 102 цього Кодексу.
Згідно з п. 102.1 ст. 102 Податкового кодексу України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.
Судом першої інстанції вірно зазначено що норма, встановлена підпунктом 266.10.3. пункту 266.10 статті 266 Податкового кодексу України набула чинності з 01 січня 2018 року.
Частиною першою статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
У рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року №1/99-рп зазначено, що частину першу статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Згідно правилу "закон зворотної сили не має", дія закону чи іншого нормативно-правового акту поширюється тільки на ті відносини, які виникли після набуття ним чинності. Це є однією з найважливіших гарантій правової стабільності, впевненості суб'єктів права в тому, що їх правове становище не погіршиться з прийняттям нового закону чи іншого нормативного акту, а також необхідною умовою довіри до держави і права, що зазначено в окремій думці судді Конституційного Суду України ОСОБА_2 стосовно рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів).
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що у правовідносинах щодо визначення податкового зобов'язання за 2017 рік податковий орган повинен був дотриматись приписів пп. 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 Податкового кодексу України, яким встановлено, що податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).
Оскільки приписи пп. 266.10.3. п. 266.10. ст. 266 Податкового кодексу України набули чинності з 01 січня 2018 року, тому вказана норма може бути застосовано до правовідносин, що виникли на момент її дії.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що відповідачем ні в суді першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції, не надано доказів поважності причин виконання приписів пп.266.7.2 п. 266.7 ст. 266 Податкового кодексу України лише у 2020 році.
Стосовно висновку суду першої інстанції про обґрунтованість податкових повідомлень-рішень від 06 листопада 2020 року №0031068-0410-1027 та №0031069-0410-1027 у частині збільшення податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2018 рік та 2019 рік, то колегія суддів погоджується з таким висновком та зазначає про те, що судом першої інстанції у вказаній частині вірно застосовано норми матеріального права та повно досліджено спірне питання.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним, підстави для його скасування відсутні, так як суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
З огляду на зазначені обставини справи, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 240, 242-244, 250, 308, 311, 312, 315, 320, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 26 травня 2021 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Н.М. Єгорова
Судді Є.О. Сорочко
І.В. Федотов