Справа № 320/12945/20 Суддя (судді) першої інстанції: Леонтович А.М.
22 лютого 2022 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Оксененка О.М.,
суддів: Лічевецького І.О.,
Мельничука В.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 червня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Васильківської районної державної адміністрації Київської області про визнання протиправною рішення та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління соціального захисту населення Васильківської районної державної адміністрації Київської області, в якому просив:
- визнати протиправною відмову Управління соціального захисту населення Васильківської районної державної адміністрації Київської області у встановлені йому статусу інваліда внаслідок війни та видачі відповідного посвідчення;
- зобов'язати Управління соціального захисту населення Васильківської районної державної адміністрації Київської області встановити йому статус інваліда війни та видати відповідне посвідчення.
Позов обґрунтовано тим, що позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 та інвалідом 2 групи, причина якої є захворювання, що пов'язане з роботами по ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС.
На думку позивача, він має право на визнання за ним статусу інваліда війни та отримання відповідного посвідчення, проте відповідач протиправно відмовив йому у встановлені йому статусу інваліда війни, чим позбавив передбачених законом гарантій.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14 червня 2021 року у задоволенні позовних вимог - відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги - задовольнити.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що жоден нормативний документ з питань цивільної оборони не містить однозначної вимоги щодо обов'язковості видання розпорядчого документа про залучення конкретної особи до дій у складі формувань цивільної оборони.
На думку апелянта, посилання відповідача на відсутність документа про залучення до складу формувань Цивільної оборони як на підставу для відмови у наданні позивачу статусу інваліда війни не грунтується на вимогах закону, так як особа не повинна відповідати за помилки, вчинені органом держави, та не повинна бути позбавлена можливості на належний розгляд документів про присвоєння статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та отримання компенсацій, передбачених для осіб цієї категорії.
Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році (категорія 1), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 28.03.2019.
Відповідно до експертного висновку № 858 від 28.11.2018, довідки до акта огляду МСЕК серії АВ №1043070 від 13.12.2018, позивачу встановлено довічно інвалідність 2 групи в зв'язку з захворюванням, пов'язаним із роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
У подальшому, позивач звернувся до Управління соціального захисту населення Васильківської районної державної адміністрації Київської області із заявою в якій просив встановити йому статус інваліда війни та видати посвідчення інваліда війни на підставі наданих документів відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Листом Управління соціального захисту населення Васильківської районної державної адміністрації Київської області №01-42 від 05.10.2020 позивачеві повідомлено про відмову у наданні статусу інваліда війни в зв'язку з непред'явленням розпорядчого документу про безпосередню участь позивача у складі формувань Цивільної оборони.
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки у матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про залучення безпосередньо позивача чи підприємства, у якому він працював, до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, тому у позивача відсутні достатні підстави для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених п. 9 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»№3551-ХІІ.
Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Нормами ст. 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Спірні правовідносини, що склались між сторонами регулюються Конституцією України, Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII (далі - Закон № 796-XII), який визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.
Відповідно до ст. 1 Закону № 796-XII встановлено мету та основні завдання цього Закону, а саме, що він спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв'язання пов'язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв'язання пов'язаних з цим проблем медичного і соціального характеру.
Отже, метою та завданнями цього Закону є захист громадян, які постраждали внаслідок: 1) Чорнобильської катастрофи; 2) інших ядерних аварій та випробувань; 3) військових навчань із застосуванням ядерної зброї.
Згідно із статтею 15 вказаного Закону підставами для визначення статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС є період роботи (служби) у зоні відчуження, що підтверджено відповідними документами.
Статтею 65 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено, що учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілим від Чорнобильської катастрофи видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України.
Як свідчать матеріали справи, ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році (категорія 1), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 28.03.2019.
При цьому, 13.12.2018 позивачу встановлено довічно інвалідність 2 групи в зв'язку з захворюванням, пов'язаним із роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Втім, позивачу було відмовлено у встановленні йому статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі відповідного посвідчення.
Так, правовий статус ветеранів війни визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-XII (надалі - Закон № 3551-XII).
У свою чергу, пунктом 9 частини першої статті 7 Закону № 3551-XII закріплено, що до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа: осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Статтею 10 Закону № 796-XII врегульовано, що учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців *, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.
Примітка до вказаної статті закріплює, що до військовослужбовців належать: особи офіцерського складу, прапорщики, мічмани, військовослужбовці надстрокової служби, військовозобов'язані, призвані на військові збори, військовослужбовці-жінки, а також сержанти (старшини), солдати (матроси), які перебувають (перебували) на дійсній строковій службі у збройних силах, керівний і оперативний склад органів Комітету державної безпеки, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, а також інших військових формувань.
Тобто, з вказаних норм вбачається, що окрім факту настання в особи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, зазначений Закон містить також умову, щоб така особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.
Це пояснюється тим, що крім формувань Цивільної оборони у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку, ніж невоєнізовані формування цивільної оборони, та направлялись у райони виконання робіт згідно з розпорядженнями керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств.
Так, положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18 березня 1976 року №1111, та Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника ІДО СРСР від 6 червня 1975 року №90, було передбачено, що формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення.
Відповідно до вимог нормативно-правових актів з Цивільної оборони, які були чинними на момент аварії на Чорнобильській катастрофі, зокрема, Положення про Цивільну оборону СРСР, затвердженого постановою ЦК КПРС і міністрів СРСР від 18.03.1976 № 201-78, наказів заступника Міністра оборони СРСР - начальника ЦО СРСР від 06.06.1975 № 90 (Положення про невоєнізовані формування ЦО і норми оснащення (табелювання) їх матеріально-технічними засобами) та від 29.06.1976 № 92 (настанова про організацію та ведення Цивільної оборони в районі (Сільському на сільськогосподарському об'єкті народного господарства), розпорядження ЦО СРСР від 26.04.1986, начальника ЦО УРСР від 28.04.1986, начальника Цивільної оборони Київської області - голови Київської обласної народних депутатів трудящих за 1986 рік (від 29.04.1986 № 01, від 30.04.1986 № 02, від 04.05.1986 № 16, від 19.05.1986 № 52 та інші), цивільна оборона організовувалась за територіально-виробничим принципом в усіх населених пунктах та на всіх об'єктах народного господарства, а до складу її невоєнізованих формувань зараховувались в обов'язковому порядку громадяни СРСР, в тому числі - чоловіки у віці від 16 до 60 років, за винятком інвалідів та осіб, що мали мобілізаційні приписи та жінки від 16 до 55 років за винятком вагітних жінок та жінок, які мають дітей до 8 років.
Наділяючи осіб, які приймали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС правом на отримання статусу ветерана війни (інваліда війни), законодавець у Законі № 3551-XII та Положенні №302 не визначив родових ознак формувань Цивільної оборони, на склад яких поширюються зазначені пільги. Не визначено вказаними нормативно-правовими актами й переліку документів, що підтверджували б факт участі осіб у складі формувань Цивільної оборони.
Отже, вказані обставини підлягають встановленню у кожному випадку індивідуально з урахуванням обставин справи.
Так, постановами Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19.02.2019 у справі № 674/449/17 та від 26.02.2020 у справі №377/196/17 встановлено, що не усі особи, які виконували роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС підпадають під дію пункту 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-ХІІ.
Як свідчать матеріали справи, Наказом №287 по Яготинському автопідприємству від 01.10.1986, маршрутним листом виданого на підставі наказу №287 від 01.10.1986, довідкою №1 від 14.02.2018 підтверджується знаходження зоні Чорнобильської АЕС позивача у періоди з 14.10.1986 по 15.10.1986, з 06.11.1986 по 10.11.1986, з 11.11.1986 по 12.11.1986 у складі Яготинського автопідприємству.
Втім, такі дані не підтверджують факт того, що позивач дійсно брав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони, адже згідно з пояснювальної записки до проекту Закону України «Про внесення змін до статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» вбачається, що до категорії осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, законодавець запропонував відносити вузьку категорію осіб (1300 чоловік), які з перших днів аварії разом з військовослужбовцями виконували роботи у тридцятикілометровій зоні найвищого радіоактивного забруднення у складі мобільних загонів спецзахисту формувань Цивільної оборони, що знаходилися в структурі Міністерства оборони колишнього Союзу РСР, діяли за його статутом та підпорядковувалися військовому командуванню.
Крім того, інші документи, які є в наявності у позивача підтверджують його статус саме як учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та настання інвалідності.
Разом з тим, матеріали справи не містять належних доказів, які б свідчили про залучення позивача до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, що у свою чергу свідчить про відсутність достатніх підстав для набуття позивачем статусу інваліда війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону №3551-ХІІ.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 07.06.2018 у справі №377/797/17, від 21.08.2018 у справі №279/2285/16-а, від 15.05.2019 у справі №816/851/18, від 18.09.2019 у справі №674/450/17, від 19.09.2019 у справі №756/8323/16-а, від 20.12.2019 у справі №315/594/15-а (2-а/315/29/15), від 16 червня 2021 року у справі №810/372/18.
Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному судовому рішенні.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.
Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.
За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 червня 2021 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України.
Головуючий суддя О.М. Оксененко
Судді І.О. Лічевецький
В.П. Мельничук