Справа № 560/1055/21 Суддя (судді) першої інстанції: Смолій І.В.
21 лютого 2022 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів :
головуючий суддя Грибан І.О.
судді: Ключкович В.Ю.
Парінов А.Б.
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 серпня 2021 року про повернення позовної заяви у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства юстиції України, в якому просив:
- визнати протиправним та нечинним абзац 9 п. 8 Розділу V Порядку використання технічних засобів нагляду і контролю у виправних та виховних колоніях Державної кримінально-виконавчої служби затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 26 червня 2018 року №2025/5, а саме фразу «у жилих приміщеннях та камерах дільниці посиленого контролю»;
- стягнути з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 180000 (сто вісімдесят тисяч) гривень 00 копійок моральної шкоди.
Крім того, позивачем подано заяву від 29.01.2021 про забезпечення позову, в якій просить вжити заходи забезпечення позову у виді зупинення дії абзацу 9 п. 8 Розділу V Порядку використання технічних засобів нагляду і контролю у виправних та виховних колоніях Державної кримінально-виконавчої служби, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 26 червня 2018 року №2025/5.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 серпня 2021 року даний адміністративний позов було повернуто позивачу на підставі п. 1 ч. 4 ст. 169 КАС України.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 серпня 2021 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. На думку апелянта, зазначена ухвала суду прийнята з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
За приписами ч. 2 ст. 312 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 5-7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2022 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 серпня 2021 року та на підставі ч. 2 ст. 312 КАС України призначено справу до апеляційного розгляду у порядку письмового провадження.
Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін та зазначає про безпідставність доводів, викладених в апеляційній скарзі.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, при постановленні оскаржуваної ухвали суд першої інстанції виходив з того, що позивачем на виконання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху не було надано належних і допустимих доказів поважності причин пропуску шестимісячного строку звернення до суду.
Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, вона вважається поданою у день первинного її подання до адміністративного суду та приймається до розгляду, про що суд постановляє ухвалу в порядку, встановленому статтею 171 цього Кодексу.
Приписи п. 1 ч. 4 ст. 169 КАС України визначають, що позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Отже, єдиною підставою для повернення позовної заяви відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 169 КАС України є неусунення позивачем недоліків позовної заяви в установлений судом строк.
Матеріали справи свідчать, що ухвалою суду першої інстанції від 09 березня 2021 року позовну заяву було залишено без руху та встановлено позивачу п'ятиденний строк для усунення визначених в ухвалі недоліків шляхом подання заяви про поновлення строку звернення до суду з доказами поважності причин його пропуску. Копію ухвали суду позивач отримав 17.05.2021 року (а.с.9).
На виконання вимог ухвали від 09 березня 2021 року позивачем до суду першої інстанції було направлено заяву про поновлення строку звернення до суду. За наслідками розгляду вказаної заяви, суд першої інстанції ухвалою від 30 серпня 2021 року позовну заяву повернув на підставі п. 1ч. 4 ст. 169 КАС України.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено колегією суддів, предметом цього позову є визнання протиправним та нечинним нормативно-правовий акт міністерства, а саме абзац 9 п. 8 Розділу V Порядку використання технічних засобів нагляду і контролю у виправних та виховних колоніях Державної кримінально-виконавчої служби затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 26 червня 2018 року №2025/5.
Суд першої інстанції, повертаючи позов, вважав, що у цій справі застосовується строк звернення до суду, передбачений ч. 2 ст. 122 КАС України, згідно з якою для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Водночас, поряд із встановленими ст. 122 КАС України загальними правилами щодо строків звернення до адміністративного суду, нормами ст. 264 КАС України визначено особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів місцевого самоврядування та інших суб'єктів владних повноважень, згідно з ч. 3 якої нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності.
Згідно п. 18 ч. 1 ст. 4 КАС України нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.
Тобто, спеціальна норма ч. 3 ст. 264 КАС України пов'язує строк звернення до суду щодо оскарження нормативно-правового акта (яким у даному випадку є наказ Міністерства юстиції України від 26 червня 2018 року №2025/5) не з моментом, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушене таким актом право, а зі строком (періодом) чинності такого нормативно-правового акта.
Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99 норму ч. 2 ст. 58 Конституції України щодо дії нормативно - правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності.
В матеріалах справи відсутні докази втрати чинності (припинення дії) оскаржуваного рішення, однак оскільки позивач оскаржує таке рішення у судовому порядку і як учасник судового процесу повинен добросовісно користуватися процесуальними правами, то суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскаржуване рішення на момент звернення позивачів до суду було чинним.
Верховний Суд у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду у постанові від 13.03.2019 року у справі № 712/8985/17 висловив позицію про те, що оскільки чинний нормативно-правовий акт може обумовлювати триваюче порушення суб'єктивних прав, свобод чи інтересів, то, відповідно, строк звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи слід розраховувати від усього часу чинності (тривалості дії) нормативно-правового акту.
Аналогічною є позиція Верховного Суду у постанові від 24.01.2019 р. у справі № 826/22472/15, у якій судом зазначено, що висновок про початок перебігу шестимісячного строку на оскарження нормативно-правового акту з моменту його офіційного опублікування є передчасним з огляду на положення ст. 171 КАС України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). На підтвердження цього свідчить ст. 264 КАС України (в редакції, чинній з 15.12.2017 року), в якій зазначається, що нормативно- правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом усього строку їх чинності, чим усунуто раніше існуючу прогалину в законодавстві.
Суд першої інстанції не звернув увагу на те, що оскаржуваний позивачем абзац 9 п. 8 Розділу V Порядку використання технічних засобів нагляду і контролю у виправних та виховних колоніях Державної кримінально-виконавчої служби, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 26 червня 2018 року №2025/5, є за своїми ознаками нормативно-правовим актом.
Як наслідок, повертаючи позовну заяву з підстав п. 1 ч. 4 ст. 169 КАС України, суд першої інстанції помилково виходив з того, що позивач, звернувшись у січня 2021 року до суду з позовом про визнання протиправним та нечинним абзац 9 п. 8 Розділу V Порядку використання технічних засобів нагляду і контролю у виправних та виховних колоніях Державної кримінально-виконавчої служби, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 26 червня 2018 року №2025/5, пропустив, визначений абз. 2 ч. 2 ст. 122 КАС України, строк звернення до суду.
З огляду на викладене, у суду першої інстанції не було правових підстав для повернення позовної заяви відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 169 КАС України з підстав, оскільки строк звернення до суду з вказаним позовом не пропущено.
Колегія суддів зазначає, що при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У рішенні від 27 червня 2000 року у справі «Ілхан проти Туреччини» ЄСПЛ зазначив, що правило встановлення обмежень звернення до суду у зв'язку з пропуском строку повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично, не має абсолютного характеру і перевіряючи його виконання слід звернути увагу на обставини справи.
У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13 січня 2000 року та в рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року ЄСПЛ вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступ до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог.
Відповідно до ч. 3 ст. 312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
За змістом ч. 1 ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване судове рішення з порушенням норм процесуального права, що призвело до створення перешкоди у реалізації заявником права на доступ до правосуддя, а тому наявні підстави для його скасування та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 243, 308, 312, 315, 320, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 серпня 2021 року про повернення позовної заяви скасувати.
Справу № 560/1055/21 направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя І.О. Грибан
Судді: В.Ю. Ключкович
А.Б. Парінов
(повний текст постанови складено 21.02.2022р.)