22 лютого 2022 р. Справа № 520/17511/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Мінаєвої О.М.,
Суддів: Кононенко З.О. , Калиновського В.А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та комунального підприємства «Благоустрій міста Ізюма» на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.12.2021 року, головуючий суддя І інстанції: Супрун Ю.О., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 01.12.21 року у справі № 520/17511/21
за позовом ОСОБА_1
до комунального підприємства «Благоустрій міста Ізюма»
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду з адміністративним позовом до комунального підприємства «Благоустрій міста Ізюма» в якому просив суд:
- визнати протиправною відмову комунального підприємства «Благоустрій міста Ізюма» щодо надання інформації на запит позивача від 03.09.2021 року № 3 викладену у листі комунального підприємства «Благоустрій міста Ізюма» від 06.09.2021 року № 802;
- зобов'язати комунальне підприємство «Благоустрій міста Ізюма» надати інформацію на запит про надання публічної інформації позивача 03.09.2021 року № 3 (реєстраційний вхідний номер № 883 від 03.09.2021 року Центру надання адміністративних послуг апарату виконавчого комітету Ізюмської міської ради).
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 01.12.2021 року у справі № 520/17511/21 адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправною відмову комунального підприємства «Благоустрій міста Ізюма» щодо надання інформації на запит ОСОБА_1 від 03.09.2021 № 3 викладену у листі комунального підприємства «Благоустрій міста Ізюма» від 06.09.2021 № 802.
Зобов'язано комунальне підприємство «Благоустрій міста Ізюма» надати інформацію на запит про надання публічної інформації ОСОБА_1 від 03.09.2021 № 3 (реєстраційний вхідний номер № 883 від 03.09.2021 Центру надання адміністративних послуг апарату виконавчого комітету Ізюмської міської ради).
У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про розподіл судових витрат - відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні клопотання про розподіл судових витрат, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.12.2021 року у справі № 520/17511/21 скасувати в частині відмови у задоволенні клопотання про розподіл судових витрат, та ухвалити нове судове рішення, яким клопотання про розподіл судових витрат задовольнити, стягнувши з відповідача на його користь витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 19 800,00 грн.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на необґрунтованість висновків суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні його клопотання про розподіл судових витрат, оскільки позивачем було наведено детальне обґрунтування та подано належні докази на підтвердження понесених ним витрат на професійну правничу допомогу, з огляду на що, враховуючи, що відповідач не обґрунтував необхідності зменшення розміру відшкодування таких витрат, вважає, що їх розмір є доведеним, співмірним з часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, їх обсягом, та значенням справи для її учасників, а клопотання про розподіл цих судових витрат таким, що підлягає задоволенню.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, ненадання належної оцінки доводам та аргументам відповідача, просить суд апеляційної інстанції рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.12.2021 року у справі № 520/17511/21 скасувати, та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на те, що виходячи з приписів Закону України «Про доступ до публічної інформації» він є розпорядником публічної інформації про надання якої позивач просив у своєму запиті. Крім того, позивач не був позбавлений можливості звернутися з відповідним інформаційним запитом до виконавчого комітету Ізюмської міської ради, або до управління житлово-комунального господарства, та отримати належну відповідь, однак помилкового звернувся до відповідача, з огляду на що вважає безпідставними висновки суду першої інстанції про задоволення позовних вимог.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення в межах доводів та вимог апеляційних скарг у відповідності до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку, що апеляційна позивача підлягає частковому задоволенню, а скарга відповідача задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що 03.09.2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до комунального підприємства «Благоустрій міста Ізюма», із запитом на отримання публічної інформації, в якому просив надати:
1) копію статуту, положення комунального підприємства «Благоустрій міста Ізюма»;
2) копію службових та посадових обов'язків директора комунального підприємства «Благоустрій міста Ізюма» (а.с. 18).
Листом комунального підприємства «Благоустрій міста Ізюма» від 06.09.2021 року за № 802 на запит позивача на отримання публічної інформації № 3 від 03.09.2021 року, було повідомлено про те, що у відповідності до ст. 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації», комунальне підприємство «Благоустрій міста Ізюма» не віднесено до розпорядників інформації, зобов'язаних оприлюднювати та надавати інформацію на запити відповідно до вимог Закону.
З посиланням на п. 4 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації», зазначено, що комунальне підприємство «Благоустрій міста Ізюма» визнається розпорядником інформації лише щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них, як суб'єкт господарювання, який займає домінуюче положення на ринку, зокрема в сфері надання послуг з вивезення твердих побутових відходів, у зв'язку із чим не має можливості надати запитувану інформацію, оскільки не є її розпорядником (а.с. 19).
Вважаючи протиправною відмову відповідача щодо надання інформації на запит від 03.09.2021 року № 3, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач має обов'язок надати повну та вичерпну відповідь на запит позивача, а тому спірна відмова у наданні позивачу копії статуту, положення комунального підприємства «Благоустрій міста Ізюма», службових та посадових обов'язків директора комунального підприємства «Благоустрій міста Ізюма» є очевидно протиправною.
Відмовляючи у задоволенні клопотання позивача про розподіл судових витрат, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи не підтверджено факту понесення позивачем витрат на правничу допомогу, у зв'язку із чим, дійшов висновку про відсутність підстав для їх стягнення з відповідача.
Колегія суддів частково погоджується з висновками суду першої інстанції на підставі наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 40 Конституції України, усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Статтею 5 Закону України «Про інформацію» встановлено, що кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.
Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
Згідно ст. 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації», публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 5 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації», доступ до інформації забезпечується шляхом, зокрема, надання інформації за запитами на інформацію.
Згідно зі статтею 3 Закону України «Про доступ до публічної інформації» право на доступ до публічної інформації гарантується: 1) обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом; 2) визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє; 3) максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації; 4) доступом до засідань колегіальних суб'єктів владних повноважень, крім випадків, передбачених законодавством; 5) здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації; 6) юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.
Як було зазначено вище, згідно частини другої статті 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації», публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
Такі випадки встановлені частиною першою статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації», згідно із якою публічною інформацією з обмеженим доступом, є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація.
Згідно частини 5 ст. 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації», не може бути обмежено доступ до інформації про складання, розгляд і затвердження бюджетів, кошторисів розпорядників бюджетних коштів та плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів, а також їх виконання за розписами, бюджетними програмами та видатками (крім таємних видатків відповідно до статті 31 Бюджетного кодексу України), взяття розпорядниками та одержувачами бюджетних коштів бюджетних зобов'язань або здійснення розпорядження бюджетними коштами у будь-який інший спосіб, планування, формування, здійснення та виконання закупівлі товарів, робіт і послуг за бюджетні кошти, у тому числі оборонних закупівель (крім випадків, якщо окрема інформація про закупівлі товарів, робіт і послуг становить державну таємницю відповідно до Закону України "Про державну таємницю"), володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно. Не підлягає обмеженню також доступ до інформації про стан і результати перевірок та службових розслідувань фактів порушень, допущених у сферах діяльності, зазначених у цій частині. Доступ до зазначеної інформації забезпечується розпорядниками інформації відповідно до положень статті 5 цього Закону.
Відповідно до статті 12 Закону України «Про доступ до публічної інформації», суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є:
1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень;
2) розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону;
3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань запитів на інформацію розпорядників інформації.
Пунктом 2 частини першої статті 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» передбачено, що до розпорядників інформації належать, зокрема, юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів.
У відповідності до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації», розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються:
1) суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання;
2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів;
3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків;
4) суб'єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.
Згідно п. 4 ч. 2 ст. 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації», до розпорядників інформації, зобов'язаних оприлюднювати та надавати за запитами інформацію, визначену в цій статті, у порядку, передбаченому цим Законом, прирівнюються суб'єкти господарювання, які, зокрема, володіють іншою інформацією, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідною інформацією).
На розпорядників інформації, визначених у пунктах 2, 3, 4 частини першої та в частині другій цієї статті, вимоги цього Закону поширюються лише в частині оприлюднення та надання відповідної інформації за запитами (ч. 3 ст. 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації»).
Згідно ч. 4 ст. 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації», усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом.
Відповідно до ст. 14 Закону України «Про доступ до публічної інформації», розпорядники інформації зобов'язані:
1) оприлюднювати інформацію, передбачену цим та іншими законами;
2) систематично вести облік документів, що знаходяться в їхньому володінні;
3) вести облік запитів на інформацію;
4) визначати спеціальні місця для роботи запитувачів з документами чи їх копіями, а також надавати право запитувачам робити виписки з них, фотографувати, копіювати, сканувати їх, записувати на будь-які носії інформації тощо;
5) мати спеціальні структурні підрозділи або призначати відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації та оприлюднення інформації;
6) надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об'єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.
В силу ст. 16 Закону України «Про доступ до публічної інформації», розпорядник інформації відповідає за визначення завдань та забезпечення діяльності структурного підрозділу або відповідальної особи з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації, відповідальних за опрацювання, систематизацію, аналіз та контроль щодо задоволення запиту на інформацію, надання консультацій під час оформлення запиту, а також за оприлюднення інформації, передбаченої цим Законом.
Запит, що пройшов реєстрацію в установленому розпорядником інформації порядку, обробляється відповідальними особами з питань доступу до публічної інформації.
Доводи апеляційної скарги відповідача зводиться до того, що комунальне підприємство «Благоустрій міста Ізюма», в розумінні ст. 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації», не є розпорядником запитуваної позивачем інформації.
Надаючи правову оцінку вказаним доводам відповідача, колегія суддів зазначає наступне.
Пунктом 2 частини першої статті 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» передбачено, що до розпорядників інформації належать, зокрема, юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів.
За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відповідач «Благоустрій міста Ізюма», ЄДРПОУ: 34978610, є юридичною особою, комунальним підприємством, засновником якого є Ізюмська міська рада, код ЄДРПОУ: 26201641.
Відповідно до статті 327 Цивільного кодексу України, у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.
За змістом пункту 3 статті 8 Господарського кодексу України, господарська компетенція органів державної влади та органів місцевого самоврядування реалізується від імені відповідної державної чи комунальної установи.
Частиною першою-другою статті 78 Господарського кодексу України встановлено, що комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління. Орган, до сфери управління якого входить комунальне унітарне підприємство, є представником власника - відповідної територіальної громади і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами.
Відповідно до частини третьої статті 78 Господарського кодексу України, майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство).
Частиною 7 статті 78 Господарського кодексу України визначено, що органами управління комунального унітарного підприємства є, зокрема, керівник підприємства, який призначається (обирається) органом, до сфери управління якого належить підприємство, або наглядовою радою цього підприємства (у разі її утворення) і є підзвітним органу, який його призначив (обрав).
Відповідно до частини першої статті 140 Господарського кодексу України, джерелами формування майна суб'єктів господарювання є, зокрема, доходи від реалізації продукції (робіт, послуг); капітальні вкладення і дотації з бюджетів; інші джерела, не заборонені законом тощо.
Аналіз наведених правових норм та обставин справи дає підстави для висновку, що комунальні підприємства створені органом місцевого самоврядування на основі комунального майна та здійснюють свою діяльність від імені територіальної громади, а тому всі прибутки, які отримано комунальними підприємствами від своєї діяльності є також власністю територіальної громади, тобто є бюджетними коштами (комунальним майном). Аналогічний правовий був наведений Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 14 березня 2018 року у справі № 815/1216/16.
Як було зазначено вище, за правилами п. 2 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації», розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються, зокрема, юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач комунальне підприємство «Благоустрій міста Ізюма» є розпорядником інформації до якої не може бути обмежено доступ, та на нього покладено обов'язок надати таку інформацію на запит позивача в межах вказаних вище правових норм, а тому спірна відмова у наданні позивачеві копій статуту, положення комунального підприємства «Благоустрій міста Ізюма», службових та посадових обов'язків директора комунального підприємства «Благоустрій міста Ізюма» є протиправною.
Стосовно доводів апеляційної скарги про те, що позивач не був позбавлений можливості звернутися з відповідним інформаційним запитом до виконавчого комітету Ізюмської міської ради, або до управління житлово-комунального господарства, та отримати належну відповідь, однак помилково звернувся до відповідача, колегія суддів зазначає наступне.
Правилами ст. 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» закріплено, що розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.
Згідно з ч. 3 ст. 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації», розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов'язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.
Отже, на розпорядника інформації, який вважає, що не володіє запитуваною інформацією, покладено обов'язок направити запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача.
Відповідачем зазначених вимог закону дотримано не було, а лише повідомлено позивача про те, що він не є розпорядником запитуваної інформації, що окремо свідчить про протиправність такої відмови, з урахуванням чого, доводи апеляційної скарги в частині помилковості звернення позивача до комунального підприємства «Благоустрій міста Ізюма, колегія суддів до уваги не приймає.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог та визнання протиправною відмову комунального підприємства «Благоустрій міста Ізюма» щодо надання інформації на запит ОСОБА_1 від 03.09.2021 № 3, викладену у листі комунального підприємства «Благоустрій міста Ізюма» від 06.09.2021 № 802, та зобов'язання комунального підприємства «Благоустрій міста Ізюма» надати інформацію на запит про надання публічної інформації ОСОБА_1 від 03.09.2021 № 3.
Доводи апеляційної скарги відповідача, з наведених підстав, висновків суду не спростовують.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні клопотання позивача про розподіл судових витрат, колегія суддів виходить з наступного.
Відмовляючи у задоволенні клопотання позивача про розподіл судових витрат, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи не підтверджено факту понесення позивачем витрат на правничу допомогу, у зв'язку із чим, дійшов висновку про відсутність підстав для їх стягнення з відповідача.
З матеріалів справи встановлено, що на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу у заявленому розмірі - 19800,00 грн. (гонорар), позивачем було надано копії: договору про надання правничої допомоги від 13.08.2021 року, укладеного між позивачем та адвокатом Лихачовим Р.Б.; додаткової угоди №12 до Договору про надання правничої допомоги б/н від 13.08.2021 року, та акту №12 до договору про надання правничої допомоги б/н від 13.08.2021 року.
Згідно п. 3.1 Договору про надання правничої допомоги б/н від 13.08.2021 року сторонами погоджено, що за надання правничої (правової) допомоги клієнт протягом терміну і на умовах визначених додатковою угодою до цього договору, сплачує адвокату гонорар (а.с. 14 з.б.).
Як вбачається з п. 1 Додаткової угоди №12 до Договору про надання правничої допомоги б/н від 13.08.2021 року, сторони домовились, що вартість послуг (гонорар) адвоката за Договором про надання правничої допомоги б/н від 13.08.2021 року в рамках позову ОСОБА_1 до комунального підприємства «Благоустрій міста Ізюма» про визнання протиправною відмови КП «Благоустрій міста Ізюма», викладеної у листі від 06.09.2021 року №802, щодо надання інформації на запит ОСОБА_1 від 03.09.2021 року № 3, складається з:
1) правничої допомоги у зв'язку із складанням документа: позовної заяви - вартість: три мінімальні заробітні плати станом на 01.01.2021 року;
2) правничої допомоги у зв'язку із складанням документа: клопотання позивача про розгляд за правилами спрощеного позовного провадження - вартість 20% мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2021 року;
3) правничої допомоги у зв'язку із складанням документу: клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору - вартість 10% мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2021 року. Всього: вартість - 19 800,00 грн.
Пунктом 3 цієї Додаткової угоди погоджено, що оплата послуг адвоката здійснюється клієнтом не пізніше 15 днів з моменту набрання судовим рішенням законної сили (а.с. 16).
Згідно акту № 12 до договору про надання правничої допомоги б/н від 13.08.2021 року, сторонами підтверджено надання адвокатом в межах договору про надання правничої допомоги б/н від 13.08.2021 року, перелічених вище послуг, а саме: правничої допомоги у зв'язку із складанням позовної заяви - вартість - 18 000,00 грн.; правничої допомоги у зв'язку із складанням документа: клопотання позивача про розгляд за правилами спрощеного позовного провадження - вартість 1 200,00 грн.; правничої допомоги у зв'язку із складанням документа: клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору - вартість - 600,00 грн. Загальна вартість послуг - 19 800,00 грн. (а.с. 17).
За правилами статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України), судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами першою-п'ятою статті 134 КАС України обумовлено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Загальний порядок розподілу судових витрат урегульовано статтею 139 КАС України, частиною першою якої встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Відповідно до ст. 30 цього Закону, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом.
Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача підлягає задоволенню, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумним та виправданим, що передбачено у ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені не лише з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й чи була їх сума обґрунтованою.
Приписи ч. 9 ст. 139 КАС України містять критерії розподілу судових витрат, які суд повинен врахувати при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат.
Так, пунктами 1, 2, 4 ч. 9 ст. 139 КАС України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін; стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Отже, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У відповідності до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі East/West Alliance Limited проти України", заява №19336/04, п. 269).
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Крім того, згідно правового висновку наведеного Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 10 червня 2021 року у справі №820/479/18 (адміністративне провадження №К/9901/365/19), при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. У свою чергу, в підтвердження здійсненої правової допомоги, необхідно долучати й розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором. Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.
Як було зазначено вище, на підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу, до суду першої інстанції було надано копію договору про надання правничої допомоги від 13.08.2021 року, укладеного між позивачем та адвокатом Лихачовим Р.Б., копію додаткової угоди №12 до Договору про надання правничої допомоги б/н від 13.08.2021 року, та акту №12 до договору про надання правничої допомоги б/н від 13.08.2021 року.
Згідно вказаних документів, зазначено про надання позивачеві адвокатських послуг загальною вартістю 19 800,00 грн., які складаються з:
- правничої допомоги у зв'язку із складанням позовної заяви - вартість - 18 000,00 грн.;
- правничої допомоги у зв'язку із складанням документа: клопотання позивача про розгляд за правилами спрощеного позовного провадження - вартість 1 200,00 грн.;
- правничої допомоги у зв'язку із складанням документу: клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору - вартість - 600,00 грн. Загальна вартість послуг - 19 800,00 грн. (а.с. 17).
Проте, в підтвердження надання правової допомоги у зазначеному розмірі, суду не представлено жодного розрахунку погодинної вартості наданої правової допомоги, який, як було зазначено вище, повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на її вчинення/надання, з огляду на що доводи апеляційної скарги в частині доведеності у повному обсязі позивачем понесених ним витрат на професійну правничу допомогу з огляду на їх детальне обґрунтування, та з посиланням на їх співмірність із часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, та їх обсягом, є необґрунтованими.
Доводи апеляційної скарги про співмірність понесених позивачем витрат на суму 19 800,00 грн. із значенням справи для її учасників, а також обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, колегія суддів не приймає, з огляду на характер спірних відносин, що виникли з приводу ненадання позивачеві копій статуту та положення комунального підприємства «Благоустрій міста Ізюма», а також копій службових та посадових обов'язків директора цього підприємства.
Доказів того, що дана справа має суттєве значення для позивача та розмір заявлених витрат є пропорційним до предмета спору, значення справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом, матеріали справи не містять.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що позивачем, усупереч критеріям ст.ст. 134,139 КАС України, не доведено розумності та неминучості витрат на оплату послуг адвоката у сумі - 19 800,00 грн. із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), їх обсягом, та значенням справи для сторони, з огляду на що колегія суддів приходить до висновку про необхідність зменшення розміру заявлених позивачем витрат на правничу допомогу, які підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача, до суми 3000,00 грн., що на переконання колегії суддів, відповідатиме критерію розумності розміру судових витрат, виходячи з конкретних обставин справи.
З огляду на викладене, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні клопотання позивача про розподіл судових витрат у повному обсязі.
При цьому колегія суддів зазначає, що відмовляючи у задоволенні вищевказаного клопотання позивача про розподіл судових витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції виходив з непідтвердження матеріалами справи факту їх понесення позивачем.
З приводу наведеного суд зазначає, що відповідно до приписів п. 1 частини 3 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, якою унормовано витрати на професійну правничу допомогу, закріплено, що для цілей розподілу судових витрат, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Отже, для цілей розподілу судових витрат, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару та іншу правничу допомогу адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Як було зазначено вище, з матеріалів справи встановлено, що на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу позивачем до суду першої інстанції було надано копії договору про надання правничої допомоги від 13.08.2021 року, додаткової угоди №12 до Договору про надання правничої допомоги б/н від 13.08.2021 року, та акту №12 до договору про надання правничої допомоги б/н від 13.08.2021 року, згідно із якими сторонами узгоджено, що оплата послуг адвоката здійснюється позивачем не пізніше 15 днів з моменту набрання судовим рішенням законної сили.
З огляду на викладене, колегія суддів зазначає про безпідставність висновків суду першої інстанції про відмову у задоволенні клопотання позивача про розподіл судових витрат на правничу допомогу, з посиланням на непідтвердження факту їх понесення позивачем, оскільки для цілей розподілу таких витрат, їх розмір визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, зокрема, що підлягає сплаті відповідною стороною.
Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з ч. 1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
У відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 315 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що при прийнятті рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.12.2021 року у справі № 520/17511/21 суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, та ухвалив судове рішення щодо спірних правовідносин з додержанням норм матеріального і процесуального права, однак допустив невідповідність висновків, викладених у рішенні, щодо непідтвердження факту понесення позивачем витрат на правничу допомогу, обставинам справи.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про скасування частково судового рішення і ухвалення нового рішення у відповідній частині.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.12.2021 року у справі № 520/17511/21 скасувати в частині відмови у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про розподіл судових витрат.
Прийняти постанову, якою клопотання ОСОБА_1 про розподіл судових витрат задовольнити частково.
Стягнути з комунального підприємства «Благоустрій міста Ізюма» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 (три тисячі) грн.
В іншій частині клопотання ОСОБА_1 про розподіл судових витрат залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу комунального підприємства «Благоустрій міста Ізюма» залишити без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя О.М. Мінаєва
Судді З.О. Кононенко В.А. Калиновський