22 лютого 2022 р. Справа № 440/11282/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Мінаєвої О.М.,
Суддів: Кононенко З.О. , Калиновського В.А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25.10.2021 року, головуючий суддя І інстанції: С.О. Удовіченко, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 25.10.21 року у справі № 440/11282/21
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області
про визання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, в якому просив суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області № 916220133197 від 15 червня 2021 року, викладене у листі № 9059-8258/Б-02/8-1600/21 від 03 вересня 2021 року в частині здійснення перерахунку пенсії в розмірі 60% (замість 90%) від суми місячної заробітної плати і застосування при здійсненні перерахунку пенсії обмеження максимальним розміром;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області провести позивачу перерахунок та виплату, з урахуванням раніше проведених виплат, призначеної пенсії за вислугу років в розмірі 90 відсотків від заробітної плати, без обмеження максимального розміру пенсії та без застосування Порядку погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2018 року № 649, на підставі документів, наявних у пенсійній справі, відповідно до частини двадцятої статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII в первинній редакції та довідки Полтавської обласної прокуратури № 21-132вих21 від 15 березня 2021 року, починаючи з 01 квітня 2021 року, та виплатити різницю в розмірі пенсії за минулий час.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 25.10.2021 року у справі № 440/11282/21 позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо здійснення перерахунку пенсії позивачеві у розмірі 60 відсотків від суми місячної заробітної плати.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити перерахунок та виплату пенсії позивачу, з дати звернення, виходячи з розрахунку 90% від суми місячної заробітної плати на підставі довідки Полтавської обласної прокуратури № 21-132вих21 від 15.03.2021, з урахуванням проведених виплат.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 454 грн.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25.10.2021 року у справі № 440/11282/21 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог, та прийняти нове рішення в цій частині, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на те, що звуження змісту та обсягу конституційного права на достатній життєвий рівень шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів, не допускається. Разом з тим, змінами, внесеними до ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII, суттєво обмежено право працівників органів прокуратури на отримання гідного рівня пенсійного забезпечення.
Посилання суду в оскаржуваному рішенні про те, що норми ст. 68 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII, не визнавались неконституційними, є чинними а отже, обов'язковими до виконання, суперечить сталій практиці Конституційного Суду України у відносинах, подібним відносинам у цій справі. Водночас, судом першої інстанції, в порушення свого прямого обов'язку, не проаналізовано та не надано оцінки відповідності норм Закону № 3668-VI та Закону №1697-VIІ положенням Конституції України.
Крім того, відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині зобов'язання відповідача провести перерахунок та виплату пенсії без обмеження її максимального розміру, судом першої інстанції не враховано положення пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 № 3668-VI, згідно із яким, обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечив проти її задоволення, посилаючись на обставини, аналогічні наведеним у відзиві на позовну заяву, скаргу просив залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції скасувати повністю.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги у відповідності до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивач ОСОБА_1 є пенсіонером органів прокуратури якому призначена пенсія за вислугу років у розмірі 90 % від місячного заробітку, відповідно до 50-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ від 05.11.1991 р.
Полтавська обласна прокуратура надала позивачу довідку № 21-132вих21 від 15.03.2021 року про розмір заробітної плати (грошового забезпечення), що враховується для перерахунку пенсій, у відповідності до рішення Конституційного Суду України від 13.12.2019 №7-р(ІІ)2019 та керуючись статтею 86 Закону України «Про прокуратуру», відповідно до статті 81 Закону України «Про Прокуратуру» № 1697-VII від 14.10.2014 року, за нормами чинними станом на 15.03.2021 р. (а.с. 20).
Згідно листа Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 03.09.2021 року № 9059-8258/Б-02/8-1600/21, позивачеві пенсійним органом було повідомлено про те, що з 01.04.2021 року здійснено перерахунок його пенсії у розмірі 60% від суми місячної заробітної плати на підставі довідки від 15.03.2021 року №21-132вих21 виданої Полтавською обласною прокуратурою, із застосуванням законодавчо встановленого обмеження пенсії максимальним розміром. Зазначено про відсутність підстав для перерахунку пенсії без обмеження максимальним розміром та у розмірі 90% від місячного (чинного) заробітку (а.с. 21-22).
Вважаючи протиправним зменшення відсоткового значення пенсії з 90 % до 60 % та обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині зобов'язання відповідача здійснити перерахунок пенсії позивача без обмеження її максимального розміру, суд першої інстанції виходив з того, що частина вісімнадцята статті 50-1 Закону України від 05.11.1991 № 1789-XII, яка врегульовувала питання виплати пенсій без обмежень, на час проведення перерахунку пенсії позивачу втратила чинність з набранням чинності Законом № 1697-VII від 14.10.2014 року, а тому до спірних правовідносин не застосовується.
Залишаючи без задоволення позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача провести перерахунок та виплату призначеної пенсії, з урахуванням раніше проведених виплат, без застосування Порядку погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2018 року № 649, суд першої інстанції виходив з їх передчасності.
Колегія суддів, переглядаючи судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, погоджується з висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.
За змістом статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08 липня 2011 року № 3668-VI (який набрав чинності 01 жовтня 2011 року) максимальний розмір пенсії або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Закону України «Про прокуратуру», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Цим Законом було внесено зміни до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року № 1789-ХІІ, положення частини п'ятнадцятої якої викладено в аналогічній редакції.
При цьому абзацом першим пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08 липня 2011 року № 3668-VI встановлено, що обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.
Абзацом другим цього пункту визначено, що пенсіонерам, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом і в яких розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) перевищує максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений цим Законом, виплата пенсії здійснюється без індексації, без застосування положень частин другої та третьої статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та проведення інших перерахунків, передбачених законодавством, до того часу, коли розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) відповідатиме максимальному розміру пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), установленому цим Законом.
На думку колегії суддів, положення пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08 липня 2011 року № 3668-VI спрямовані на врегулювання питань, які виникли у зв'язку із застосуванням Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08 липня 2011 року № 3668-VI стосовно осіб, у яких розмір пенсії на момент набрання чинності цим Законом перевищував максимальний розмір, а саме - надання права на отримання пенсії у розмірі, який перевищує максимальний, без можливості її перерахунку до моменту, коли такий розмір відповідатиме максимальному розміру пенсії. Водночас з моменту, коли особа набуде право на перерахунок, на розмір її пенсії будуть поширюватися загальні правила щодо обмежень.
Закон України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року № 1789-ХІІ утратив чинність (крім окремих положень, які не стосуються спірних правовідносин) у зв'язку з набранням чинності Законом України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ, за правилами абзацу шостого частини п'ятнадцятої статті 86 якого максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Ураховуючи наведене, з моменту набрання чинності Законом України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ питання призначення та перерахунку пенсій працівникам прокуратури врегульовувалися нормами цього Закону, зокрема статтею 86, частиною п'ятнадцятою якої були встановлені обмеження пенсії максимальним розміром.
З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що пункт 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08 липня 2011 року № 3668-VI не скасовує обмеження максимального розміру пенсії, призначеної працівнику прокуратури до набрання чинності цим Законом, а встановлює особливе регулювання щодо застосування такого обмеження до осіб, яким пенсія призначена до набрання чинності Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08 липня 2011 року № 3668-VI, і в яких розмір пенсії на момент набрання чинності цим Законом перевищував максимальний розмір. Зокрема, шляхом надання права на отримання пенсії у розмірі, який перевищує максимальний, без можливості її перерахунку до моменту, коли такий розмір відповідатиме максимальному розміру пенсії. Водночас з моменту відповідності розміру пенсії максимальному розміру пенсії, - поширення на її розмір загальних правил щодо обмежень, установлених статтею 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року № 1789-ХІІ, а з 14 жовтня 2014 року - абзацом шостим частини п'ятнадцятої статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ.
Аналогічний правовий висновок наведений Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 580/2362/20 (провадження № К/9901/35918/21).
Не є спірною обставиною у цій справі, що внаслідок перерахунку пенсії позивача її розмір перевищив максимальний.
З огляду на наведене, на спірні правовідносини поширюються положення абзацу шостого частини п'ятнадцятої статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ, які встановлюють обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.
При цьому, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в тій частині, що положення норм чинного законодавства щодо обмеження максимального розміру пенсії, не визнавались у встановленому порядку Конституційним Судом України такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), тому є чинними та обов'язковими до виконання органами Пенсійного фонду України.
Наведене відповідає висновкам Верховного Суду щодо застосування вищезазначених норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 3 квітня 2018 року у справі №361/4922/17, від 2 травня 2018 року у справі №704/87/17, від 22 травня 2018 року у справі №205/8204/16-а, від 15 серпня 2018 року у справі №161/9572/17, від 17 січня 2019 року у справі №161/713/17, від 15 травня 2019 року у справі №554/4191/17, від 21 листопада 2019 року у справі №161/14321/16-а, від 21 травня 2020 року у справі №554/10510/16-а та від 28 жовтня 2020 року у справі №686/2428/16-а.
Таким чином, доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права, зокрема, статті 50-1 Закону №1789-ХІІ, статті 86 Закону №1697-VII, пункту 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №3668-VI (щодо обмеження максимального розміру пенсії працівникам прокуратури), є необґрунтованими.
Доводи апеляційної скарги стосовно неприпустимості звуження змісту та обсягу конституційного права на достатній життєвий рівень шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів, колегія суддів у даному випадку також не приймає, з огляду на наступне.
Аналізуючи питання правомірності встановлення таких обмежень, необхідно зазначити, що Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо можливості встановлення обмежень розміру соціальних виплат.
Так, відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної у рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави.
Окрім того, аналіз практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свідчить про те, що, неодноразово висловлюючи правову позицію щодо можливості обмеження розміру соціальних виплат, ЄСПЛ, не заперечуючи право держав зменшувати такий розмір, не сформулював правової позиції щодо достатнього розміру таких соціальних виплат, підкреслюючи водночас необхідність забезпечення прозорості, недискримінаційного характеру відповідних змін, не покладення надмірного тягаря на заявників внаслідок такого втручання держави. Така практика свідчить про достатньо широке «поле» для розсуду, яке ЄСПЛ залишає державам у питаннях соціального забезпечення.
Наведене свідчить про те, що ЄСПЛ визнає можливість того, що виплати соціального страхування можуть бути зменшені або припинені, однак, розглядаючи питання відповідності таких дій, у кожній конкретній справі ураховує всі відповідні обставини справи і з'ясовує: чи було законним таке втручання, чи переслідувало легітимну мету таке втручання та чи не поклало таке втручання надмірний тягар на особу, якої це стосується.
За аналогічних обставин ЄСПЛ не констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції (справа Valkov and Others v. Bulgaria (заява № 2033/04); справа Khoniakina v. Georgia (заява № 17767/08).
Хоча виплати соціального страхування є «майном» у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, однак обмеження максимальним розміром пенсій працівникам прокуратури не може вважатися порушенням їх права володіння цим майном, оскільки такі здійснені державою шляхом введення нових законодавчих положень з метою регулювання політики соціального забезпечення. Встановлені обмеження не є непропорційними та не призводять до порушення сутності пенсійних прав.
Водночас розмір пенсії працівників прокуратури, з урахуванням встановлених обмежень максимальною сумою, залишається вищим середньомісячного розміру пенсії в Україні. Тобто, встановлення максимального розміру пенсії для працівників прокуратури не поставило їх у невигідне становище, оскільки їх право на соціальне забезпечення було за ними збережене, вони не були позбавлені своїх засобів для існування і не були піддані ризикові недостатності таких засобів для життя. Тому встановлення максимального розміру пенсії не можна вважати таким, що поклало на працівників прокуратури надмірний чи непропорційний тягар, чи порушило їх право на мирне володіння своїм майном.
При цьому таке обмеження не є дискримінаційним, оскільки стосується не лише працівників прокуратури, а й інших категорій пенсіонерів, зокрема поширюється на пенсії, призначені відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про державну службу», «;Про статус народного депутата України», «;Про Національний банк України», «;Про Кабінет Міністрів України», «;Про дипломатичну службу», «;Про службу в органах місцевого самоврядування», «;Про судову експертизу», «;Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «;Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «;Про наукову і науково-технічну діяльність», «;Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «;Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», «;Про пенсійне забезпечення».
Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 21 грудня 2021 року у справі № 580/5962/20, та вищенаведеною позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 580/2362/20 (провадження № К/9901/35918/21).
Стосовно доводів позивача про необхідність зобов'язання відповідача провести перерахунок та виплату пенсії без застосування Порядку погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2018 року № 649, колегія суддів зазначає, що такі вимоги є передчасними, оскільки на цей час немає підстав вважати, що пенсійний орган виконає судове рішення у цій справі саме у спосіб, про який зазначає позивач, у зв'язку із чим, доводи апеляційної скарги в цій частині колегією суддів також не приймаються.
Аналогічний висновок був наведений Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 27 січня 2022 року у справі № 240/7087/20 (провадження № К/9901/5643/21).
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з ч. 1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що при прийнятті рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25.10.2021 року у справі № 440/11282/21 суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25.10.2021 у справі № 440/11282/21 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя О.М. Мінаєва
Судді З.О. Кононенко В.А. Калиновський