22 лютого 2022 р. Справа № 520/18040/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Бершова Г.Є.,
Суддів: Чалого І.С. , Ральченка І.М. ,
розглянувши у порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 25.10.2021 року по справі № 520/18040/21 (головуючий 1 інстанції Котеньов О.Г., м. Харків) за позовом ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Попляка Володимира Володимировича треті особи Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та скасування постанови,
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Приватного виконавця Попляка Володимира Володимировича, третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому просить суд:
- визнати незаконними дії приватного виконавця Попляка В.В. по відкриттю виконавчого провадження ВП № 66430242 від 09.08.2021, стягувачем по якому є ТОВ “Київська торгово-інвестиційна компанія” (код ЕДРПОУ 39584637);
- скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №66430242 від 09.08.2021;
- стягнути з приватного виконавця Попляка В.В. на користь позивача кошти, що були стягнуті відповідачем з пенсії позивача під час виконавчого провадження ВП № 66430242 від 09.08.2021.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 27.09.2021 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання до суду заяву про поновлення строку звернення до суду та доказами поважності причин його пропуску.
Позивачем через канцелярію суду 19.10.2021 подано заяву про поновлення строку звернення до суду, в якій позивач вказав, що лист від приватного виконавця позивач отримав 13.08.2021, потім за допомогою телефонного зв'язку помічника приватного виконавця позивач повідомив про те, що постановою Господарського суду Харківської області по справі № 922/2186/20 від 11.01.2021 позивача визнано банкрутом. Після відновлення працездатності комп'ютера 25.08.2021 позивач надав приватному виконавцю письмові пояснення та був впевнений, що відповідач закриє виконавче провадження, утім, цього не відбулося.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 25.10.2021 року відмовлено у задоволенні заяви позивача про поновлення строку звернення до суду. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Приватного виконавця Попляка Володимира Володимировича, третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та скасування постанови залишено без розгляду.
Позивач не погодився із таким рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити матеріали справи в Харківський окружний адміністративний суд для подальшого розгляду справи.
Відповідно до ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається в порядку письмового провадження.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення у даній справі в межах доводів та вимог апеляційної скарги у відповідності до ч.1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що оскаржуване рішення винесено відповідачем 09.08.2021, при цьому позивач звернувся до суду 20.09.2021 засобами поштового зв'язку, тобто, поза межами встановленого законом строку звернення до суду.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги заявлені позивачем із пропуском строку звернення до суду, підстави, вказані позивачем у заяві від 19.10.2021, не можуть бути визнані судом поважними, а тому позовну заяву слід залишити без розгляду.
Колегія суддів погоджується з таким рішення суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Положеннями ч.2 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено загальне правило, відповідно до якого для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною 3 ст. 122 КАС України встановлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з положеннями ч.1 ст.287 КАС України, учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Відповідно до положень п.1 ч.2 ст.287 КАС України, позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.
Колегією суддів встановлено, що оскаржуване рішення винесено відповідачем 09.08.2021, при цьому позивач звернувся до суду 20.09.2021 засобами поштового зв'язку, тобто, поза межами встановленого законом строку звернення до суду.
Щодо аргументів позивача стосовно того, що відповідачем не було закрито виконавче провадження після надання позивачем пояснень, він дізнався з листа ГУПФУ в Харківській області 13.09.2021, колегія суддів зазначає, що Верховний Суд в постановах від 12.02.2019 по справі №807/12/18, від 13.05.2019 по справі № 120/4414/18-а визначив, що "повинна" була дізнатись слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатись, а не обов'язок особи дізнатись про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав якщо: знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатись про те, яке рішення прийнято або вчинені дії. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатись не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Доказами того, що особа знала про можливе порушення своїх прав є, зокрема, умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатись про порушення своїх прав.
Позивачем не надано до суду доказів того, що після надання пояснень до приватного виконавця він вчиняв будь-які дії, щоб впевнитись, що відповідачем прийнято до уваги його пояснення та вчинено дії щодо закриття виконавчого провадження, що могло б слугувати підставою для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними, відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що викладені у заяві про поновлення строку звернення до суду обставини не є поважними причинами пропуску строку звернення до суду, адже , як вже зазначалось вище, незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатись не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Також, колегія суддів зазначає, що позивач в апеляційній скарзі вказав, що лист від приватного виконавця позивач отримав 13.08.2021, але міркував що відповідач закриє виконавче провадження.
Колегія суддів враховує, що законодавче обмеження строку протягом якого особа може звернутися до суду, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа "Стаббігс на інші проти Великобританії", справа "Девеер проти Бельгії").
Так, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (див. рішення Європейського суду у справі "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії" від 28 жовтня 1998 року, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
У рішенні "Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії" Європейський суд встановив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25 січня 2000 року, пункт 33).
Відповідно до правових висновків Європейського Суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі “Перетяка та Шереметьєв проти України” від 21.12.2010, заява №45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (пункти 22-23 рішення у справі “Мельник проти України” від 28.03.2006, заява №23436/03).
Отже, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Зокрема, у межах цього спору правовідносини щодо закриття виконавчого провадження стали стабільними.
Підстави пропуску строку можуть бути визнані поважними, строк поновлено лише у разі, якщо вони пов'язані з непереборними та об'єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк подання позову, апеляційної, касаційної скарги.
Отже, тільки наявність об'єктивних перешкод для своєчасної реалізації права щодо оскарження дій, рішень, бездіяльності суб'єкта владних повноважень в порядку та у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку звернення з поважних причин.
Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом у своїй постанові від 13.11.2018 року по справі № 804/958/17.
Утім, позивачем у заяві про поновлення строків звернення до суду не вказано, які саме непереборні та об'єктивні перешкоді або труднощі, які не залежать від волі суб'єкта, унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк, подання позову.
З урахуванням вищевикладеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги заявлені позивачем із пропуском строку звернення до суду.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ч. 1 ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта.
Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 25.10.2021 року по справі № 520/18040/21 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя-доповідач Г.Є. Бершов
Судді І.С. Чалий І.М. Ральченко