справа № 755/18150/21 головуючий у суді І інстанції Гаврилова О.В.
провадження № 22-ц/824/3650/2022 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.
22 лютого 2022 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді -Березовенко Р.В.,
суддів:Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 06 грудня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння та стягнення коштів, -
У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння та стягнення коштів.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 06 грудня 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння та стягнення коштів - повернуто позивачеві.
Не погодившись з ухвалою суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати ухвалу та направити справу для продовження розгляду, посилаючись на порушення судом процесуального права. Зазначає, що безпідставними є висновок суду про те, що позивачем було змінено предмет та підстави позову, а також щодо не можливості таких дій на стадії відкриття провадження. Повернення позову на думку апелянта є проявом надмірного формалізму та є передчасним. Зазначає, що на виконання ухвали суду позивачем було сплачено максимальний розмір судового збору за подання позовної заяви фізичною особою, тому суд мав відкрити провадження по справі.
В ухвалі про відкриття апеляційного провадження відповідачу було надано строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу, однак відзиву до суду не надходило.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої ст. 353 ЦПК України, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01).
Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також, надав сторонам строк для подачі відзиву.
Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників. (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13ц).
Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Колегія суддів, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За ч. 2 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України судове рішення має відповідати, в тому числі, на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що недоліки позовної заяви визначені ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 24 липня 2020 року позивач у встановлений строк не усунув.
Проте, колегія суддів не погоджується з вказаним судовим рішенням, виходячи на наступного.
Згідно із положеннями частини першої - третьої статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175і 177цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175і 177цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
Судом установлено, що у жовтні 2021 року позивач звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння та стягнення коштів.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 10 листопада 2021 року відмовлено у задоволенні клопотання позивача ОСОБА_1 про зменшення розміру судового збору. Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння та стягнення коштів залишено без руху та запропоновано позивачу в десятиденний строк з дня отримання копії ухвали усунути визначені недоліки.
Залишаючи позовну заяву без руху суд першої інстанції зазначив, що для усунення недоліків позовної заяви позивач має подати до суду позовну заяву в новій редакції з урахуванням наведених в даній ухвалі недоліків щодо її змісту, навівши правове обґрунтування (юридичні підстави) за вимогою про стягнення коштів. Долучити документ, що підтверджує сплату судового збору в сумі 11 350,00 грн.
На виконання вимог ухвали позивачем 02.12.2021 року до суду надано заяву про усунення недоліків, до якої долучено позовну заяву в новій редакції та докази сплати судового збору (а.с.18-23).
Судом першої інстанції встановлено, що в позовній заяві у новій редакції додатково викладено 8 самостійних вимог немайнового характеру, а вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння та стягнення коштів змінено на вимоги про витребування безпідставно набутого майна та стягнення коштів в рахунок відшкодування вартості майна за недійсними правочинами, як безпідставно набуте майно.
Згідно пунктів 1 та 2 ч.1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що за подання позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою, ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та складає 908,00 грн.; за подання позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою, ставка судового збору становить 1 відсоток позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб (1 відсоток ціни позову, але не менше 908,00 грн та не більше 11 350,00 грн).
Відповідно до ч. 3 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру. У разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.
Враховуючи викладене, суд вірно вважав, що позивачем до позовної заяви в новій редакції долучено квитанцію про сплату судового збору в сумі 11 350,00 грн., тобто лише за вимогами майнового характеру та не сплачено судовий збір за жодною новою вимогою немайнового характеру.
Пи цьому, колегія суддів критично оцінює посилання апелянта на те, що ним було сплачено максимальний розмір судового збору за подання позовної заяви фізичною особою, тому суд мав відкрити провадження по справі, оскільки максимальний розмір судового збору передбачений лише для вимог майнового характеру, натомість, обмежень за подання до суду фізичною особою позовних вимог немайнового характеру п.2 ч.1 ст. 4 ЗУ «Про судовий збір» не містить, а судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.
Також, суд першої інстанції вважав, що діючим цивільним процесуальним законодавством України збільшення або зменшення позовних вимог, зміна предмету або підстав позову до відкриття провадження у справі, не передбачені.
Поряд з цим, на думку суду апеляційної інстанції висновок суду про повернення позовуу даному випадку є передчасним, оскільки суд встановивши, що позивачем на вимоги ухвали про залишення позову без руху змінено позовні вимоги, які не відповідають вимогам ЦПК України та додатково підлягає сплаті судовий збір за немайнові вимоги, мав залишити позовну заяву у новій редакції без руху або продовжити строк для усунення недоліків, з метою забезпечення права особи на судовий захист.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожній фізичній або юридичній особі гарантовано право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також, справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.
У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії», заява № 48778/99).
Україна як учасниця Конвенції повинна створювати умови для забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.
Рішеннями ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним» (рішення у справі «Белле проти Франції» від 4 грудня 1995 року). Для того, щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує його права» (рішення у справі «Белле проти Франції» від 4 грудня 1995 року та «Нун'єш Діаш проти Португалії» від 10 квітня 2003 року).
Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ у справі «Перес де Рада Каванил'ес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року).
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Проте, повертаючи позовну заяву з підстав невиконання вимог ухвали суду про залишення заяви без руху, суд першої інстанції зазначеного до уваги не взяв, а отже, дійшов помилкового висновку.
ЄСПЛ зауважив, що внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (пункт 110 рішення ЄСПЛ від 20 лютого 2014 року у справі «Шишков проти Росії»).
Надмірний формалізм у трактуванні національного процесуального законодавства, згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, визнається ним неправомірним обмеженням права на доступ до суду (як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції.
Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним але і реальним (рішення ЄСПЛ від 16 грудня 1992 року у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції»).
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції щодо повернення позовної заяви безпідставними та такими, що не відповідають вимогам закону.
Отже, у суду першої інстанції не було обґрунтованих підстав для повернення позовної заяви, а тому оскаржуване судове рішення не може вважатися законним та обґрунтованим.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Згідно із вимогами статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, а висновок суду першої інстанції щодо повернення позовної заяви є необґрунтованим та не відповідає нормам діючого законодавства, тому, відповідно до положень статті 379 ЦПК України ухвала підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 374, 379, 382 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 06 грудня 2021 року- скасувати, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Головуючий: Р.В. Березовенко
Судді: О.Ф. Лапчевська
Г.І. Мостова