справа № 372/138/21 Головуючий у 1 інстанції: Висоцька Г.В.
провадження №22-ц/824/3098/2022 Головуючий суддя: Олійник В.І.
Іменем України
21 лютого 2022 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:
Головуючого судді: Олійника В.І.,
суддів: Суханової Є.М., Сушко Л.П.,
розглянувши у письмовому провадженні справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Обухівського районного суду Київської області від 04 жовтня 2021 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
У січні 2021 року позивач АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому просив суд стягнути з ОСОБА_1 на свою на користь заборгованість у сумі 35 278 грн 92 коп. за кредитним договором № б/н від 11.03.2019 року та судові витрати у сумі 2 270 грн.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що ОСОБА_1 звернулась до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписала заяву № б/н від 11.03.2019 року, згідно якої отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
Вказував, що відповідачка не надала своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов'язаннями, у зв'язку із зазначеними порушеннями зобов'язань за кредитним договором та з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості відповідачка станом на 14.12.2020 року мала заборгованість 35 278 грн 92 коп., з яких: 30 234 грн 15 коп. - заборгованість за тілом кредита; в т.ч.: 0,00 грн. - заборгованість за поточним тілом кредита; 30 234 грн 15 коп. - заборгованість за простроченим тілом кредита; 0,00 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками; 5 044 грн 77 коп. - заборгованість за простроченими відсотками; 0,00 грн. - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. -625 ЦК України; 0,00 - нарахована пеня, 0,00 грн.- нарахованої комісії.
Тому, позивач АТ КБ «ПриватБанк» просив суд стягнути з відповідачки заборгованість у сумі 35 278 грн 92 коп. за кредитним договором №б/н від 11.03.2019 року та судовий збір.
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 04 жовтня 2021 рокув задоволенні позову відмовлено повністю.
Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 4 000 грн.
В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Скарга обґрунтована тим, що позивач разом з анкетою-заявою надав до суду першої інстанції копію паспорта споживчого кредиту, особисто підписаний відповідачкою, в якому зазначено базова відсоткова ставка за користування кредитом (43,2% річних), процентна ставка, що застосовується при невиконанні зобов'язання щодо повернення кредиту (86,4% річних), розмір штрафів при порушенні термінів платежів по будь-якому з грошових зобов'язань, передбачених договором, більше ніж 30 днів, а саме (500 грн. +5% від суми заборгованості по кредитному договору, з врахуванням нарахованих і прострочених процентів і комісій).
Вказує, що сторонами при укладенні кредитного договору були досягнути всі істотні умови договору.
Користуючись кредитними коштами, відповідачу були добре відомі і зрозумілі умови договору і жодних заперечень щодо розміру заборгованості за договором від відповідачки не було, тобто вона погоджувалася з розміром нарахованих відсотків та неустойки.
Тому, вважає, що суд першої інстанції не мав правових підстав для відмови в задоволенні позовної вимоги про стягнення заборгованості по тілу кредиту.
Зазначає, що відповідач не оспорював укладення чи не укладення кредитного договору, не довів, що підписуючи Анкету-заяву ознайомлювався з іншими Умовами і правилами, ніж ті, що містяться у матеріалах справи. З розрахунку кредитної заборгованості та виписки по рахунку вбачається, що він частково сплачував заборгованість, користувався кредитними коштами, тобто фактично погоджувався з Умовами та Правилами надання банківських послуг та тарифами, в тому числі і розміром нарахованих відсотків.
Отже, стягнення з відповідача відсотків, передбачених умовами договору, є цілком законним та обгрунтованим.
Також, АТ КБ «ПриватБанк» звертає увагу на те, що суд першої інстанції без достатніх правових підстав стягнув з позивача на користь відповідача 4 000 грн. витрат на правову допомогу.
Вказує, що відповідач мав подати суду розрахунок витрат часу, витраченого адвокатом на вивчення справи в суді, на участь в судовому розгляді та на вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням, адже не зрозуміло на підставі чого виникла сума саме 4 000 грн. При цьому, звертає увагу, що матеріали справи не є об'ємними і справа не відноситься до справ значної складності, а розмір заявлених витрат неспівмірний і є завищеним.
Вважає, що за даною справою неможливо визначити реальну вартість наданих послуг, який фактичний час був затрачений на надання допомоги та чи насправді такі послуги були надані саме відповідачу по даній справі.
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача Яресько Т.В. просить відмовити у задоволенні позовних вимог та стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 витрати на правичу (правову) допомогу у розмірі 5 000 грн.
Вказує, що ОСОБА_1 11.03.2019 року дійсно підписала Анкету-Заяву, сформовану на її анкетних даних для того, щоб отримати банківську картку в АТ КБ «ПриватБанк», проте ні про які кредитні ліміти, ні про видачу кредитних коштів в зазначеній Анкеті-Заяві ОСОБА_1 не просила та відповідні папери не підписувала.
Так, в той же день, 11.03.2019 року, їй було відкрито картку № НОМЕР_1 , проте скаржником не надано жодних підтверджень, що дана картка була видана відповідно до підписаної Анкети-Заяви та на яких, власне, умовах вона була видана.
Акцентує увагу суду, що саме в день підписання Анкети-Заяви, 11.03.2019 року, жодних інших документів щодо укладення кредитних договорів з АТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_1 , не підписувала.
Представниками банку не було їй надано жодних Умов кредитування, правил надання банківських послуг, чи тарифи, які начебто разом становлять Кредитний договір.
Стверджує, що 11.03.2019 року вона не підписувала ці документи, що підтверджується також тим, що банк також не надав ці документи суду з підписом відповідача, хоча відповідно до презумпції доказування - саме на ньому лежав обов'язок надати дані докази.
Зазначає, що так званий «паспорт споживчого кредиту» є не більше ніж інформаційною довідкою, яка до того ж в принципі не є належним доказом по даній справі, оскільки ніяк не стосується підписаною 11.03.2019 року відповідачкою Анкети-Заяви.
Звертає увагу суду, що в будь-якому випадку вищезазначений документ є неналежним доказом існування будь-яких кредитних відносин чи узгоджених домовленостей сторін кредитного договору.
Таким чином, суд першої інстанції, дослідивши всі докази в сукупності, в принципі міг надати оцінку виключно наданим доказам, а не припускати, чи стосуються зазначені в довідках картки саме того кредитного договору, за яким позивач намагається стягнути кошти, яким банківським продуктом користувалася відповідачка, за яким продуктом було це користування, які були умови користування - ті чи інші, і чи користувалася відповідачка ним взагалі, тощо.
Не надаючи згоди на встановлення кредитного ліміту, а тим більше на його зміну, відповідачка взагалі не знала про існування боргу перед позивачем, що підтверджуються виписками, наданими банком, де в призначені платежів, коли відповідачка поповнювала картковий рахунок, які потім банк незаконно списував, немає жодного платежу, позначеного як «погашення заборгованості за договором від 11.03.2019 року», всі списання здійснював самостійно та автоматично.
Вказує, що незаконно збільшивши в односторонньому порядку без належного повідомлення відповідача, як це передбачало чинне на той момент законодавство, кредитний ліміт по картковому рахунку, АТ КБ «ПриватБанк» штучно створив можливість збільшити заборгованість за незаконно нарахованими відсотками, та скористався даною можливістю.
Відповідно до вимог ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
За ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01).
Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву.
Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників. (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13-ц)
За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що не доведено шляхом подачі допустимих та належних доказів, що між позивачем та відповідачкою існували кредитні відносини, і відповідно у відповідачки виник обов'язок щодо повернення боргу.
Ухвалене судом рішення зазначеним вимогам відповідає.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
За п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Встановлено, що ОСОБА_1 звернулась до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписала Анкету-заяву про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг №б/н від 11.03.2019 року.
У вказаній Анкеті-заяві зазначено, що підписант згоден з тим, що дана заява разом з Пам'яткою клієнта, Умовами і Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складають між клієнтом і банком договір про надання банківських послуг. Також, клієнт ознайомився з Умовами і Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були надані для ознайомлення в письмовому вигляді.
Встановлено, що Анкета-заява, копія якої додана позивачем до позовної заяви, не містить посилань на розмір кредиту (суму, яку просить стягнути позивач), умови користування кредитом та його погашення, порядок нарахування та сплати відсотків за користування кредитом, порядок нарахування та сплати штрафу і пені за невиконання умов Договору.
До позовної заяви позивачем додано Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», а також Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку, проте не додані документи, які б підтверджували, що на момент підписання Анкети-заяви відповідач був ознайомлений саме з тими Тарифами обслуговування кредитних карт «Універсальна» та тими Умовами та правилами надання банківських послуг в ПриватБанку, витяги з яких долучено до позовної заяви. В Анкеті-заяві сторонами взагалі не обумовлена сума кредиту.
Як встановлено у судовому засіданні та не заперечувалось відповідачкою у відзиві, 18.03.2020 року нею дійсно було підписано витяг з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» з довідковою інформацією про умови кредитування.
Проте, даний Витяг не є частиною Кредитного договору, а тому стверджувати, що підписанням даного Витягу, відповідачка погодилась з умовами Кредитного договору не вбачається за можливе.
Також судом встановлено, що даний Витяг підписано відповідачкою 18.03.2020 року, тобто більше ніж через рік після підписання Анкети-заяви, яка була підписана 11.03.2019 року.
В цьому ж Витязі немає жодного відсилання на те, що даний Витяг є частиною будь-якого кредитного договору, в тому числі, але не виключно, Кредитного договору від 11.03.2019 року. Даний Витяг містить різні умови кредитування, по різних типам карток, і не містить конкретної вказівки, які ж конкретно умови кредитування обирає відповідачка, підписуючи даний витяг.
Виходячи з наведеного, суд першої інстанції дійшов вірного висноку, що позивач не підтвердив належними та допустимими доказами те, що на момент підписання Анкети-заяви 11.03.2019 року відповідачка була ознайомлена саме з тими Тарифами обслуговування кредитних карт «Універсальна» та саме тими Умовами та правилами надання банківських послуг в Приватбанку, витяги з яких долучено до позовної заяви, а також те, що Розрахунки заборгованості за договором б/н від 11.03.2019 року, які долучені до позовної заяви, дійсно стосуються кредиту, яким користувалась відповідачка, так як в розрахунках немає посилань на відомості, за допомогою яких можливо ідентифікувати боржника, зокрема посилань на номер карткового рахунку боржника.
Необхідність доказування ознайомлення відповідача з Тарифами обслуговування кредитних карт «Універсальна» і Умовами та правилами надання банківських послуг в ПриватБанку підтверджується правовим висновком Верховного Суду України, зробленим у справі № 6-2320цс16 від 22.03.2017 року, в якій було скасовано рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій у зв'язку з тим, що «суд не встановив наявності належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці Умови мав на увазі відповідач, підписуючи заяву позичальника, та відповідно, чи брав на себе зобов'язання відповідач зі сплати винагороди та неустойки в разі порушення зобов'язання з повернення кредиту».
Крім того, суд першої інстанції виходив з положень п.2 ч.2 ст.141 ЦПК України та дійшов вірного висновку щодо стягнення з позивача на користь відповідачки витрат на правову допомогу у розмірі 4 000 грн., оскільки на підтвердження їх сплати подано копію договору про надання правової допомоги №2155 від 18.05.2021 року, копію акту приймання-передачі виконаних робіт №1 від 03.08.2021 року та копію розрахункової квитанції №03/08/21 на загальну суму 4000 грн.
Тому, оскільки витрати відповідачки на правову допомогу належним чином підтверджені, то суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність їх стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» на корись ОСОБА_1 .
У відзиві на апеляційну скаргу Яресько Т.В. - представник ОСОБА_1 просив стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу (правову допомогу) у розмірі 5 000 грн, понесені нею за представництво та захист інтересів клієнта у суді апеляційної інставнцї.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно п.2 ч. 2 та ч. 3 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі відмови в позові - на позивача.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
На підтвердження витрат, понесених ОСОБА_1 витрат в суді апеляційної інстанції, надано договір №2155 про надання правничої (правової) допомоги від 18 травня 2021 року, Додатку №2 до договору про надання правничої (правової) допомоги №2155 від 18 травня 2021 року та Акт приймання-передачі послуг №1 від 10 січня 2022 року.
Відповідно до п.3.1 договору розмір гонорару, який клієнт сплачує адвокату за надану в межах цього договору правничу (правову) допомогу, визначається сторонами окремою додатковою угодою, яка є невід'ємною частиною цього договору. Така додаткова угода може бути викладена у формі додатку до договору, який набуває чинності з дня його підписання уповноваженими представниками сторін.
22 листопада 2021 року відповідачка підписала з адвокатом Яреськом Т.В. додаток №2 до договору, пунктом 1 якого встановлено, що даний додаток визначає порядок оплати правничої (правової) допомоги адвокату за представництво та захист інтересів клієнта у суді апеляційної інстанції по справі №372/138/21.
Пунктом 2 даного Додатку №2 до договору закріплено, що вартість послуг за домовленістю сторін складає фіксовану суму 5 000 грн. За домовленостіс до зазначеної суми не входить вартість відвідування адвокатом судових засідань, що складає 1000 грн. за кожне судове засідання, що сплачується окремо в порядку, узгодженому сторонами.
Відповідно до п.7.1 Додатку №2 до Договору правова допомога вважаються наданою після підписання сторонами акту приймання-передачі послуг, який підписується сторонами та скріплюється печатками (за наявності).
Відповідно до п.7.5 Додатку №2 до договору підтвердженням отримання гонорару від клієнта є розрахункова квитанція, відривна частина якої, що містить перелік послуг та суму оплаченого гонорару, надається клієнту, а невідривна частина залишається у адвоката.
Крім того, 10 січня 2022 року адвокат Яресько Т.В. та відповідач підписали Акт приймання-передачі послуг №1 від 10.01.2022 року тим самим підтвердивши, що послуги адвокатом Яреськом Т.В. були надані в повному обсязі. Позивач оплатив послуги у розмірі
5 000 грн. вчасно, в межах процесуальних строків встановлених Київським апеляційним судом, про що отримав від адвоката Яреська Т.В. відповідну розрахункову квитанцію №10/01/22 від 10.01.2022 року, як це передбачено зазначеним вище п.7.5 Додатку №2 до Договору.
Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні.
Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції чи доводили б порушення ним норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства, апеляційна скарга не містить.
Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.
Також, у відповідності до ст. 141 ЦПК України з позивача на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати на правничу допомогу у розмірі 5 000 грн.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.263, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.
Рішення Обухівського районного суду Київської області від 04 жовтня 2021 рокузалишити без змін.
Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) витрати на правничу допомогу у розмірі 5 000 (п'ять тисяч) гривень.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у ч.3 ст.389 ЦПК України.
Головуючий:
Судді: