25 січня 2022 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 ,
при секретарі ОСОБА_4 ,
за участю прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві матеріали провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 на ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 13 січня 2022 року,
Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 13 січня 2022 року продовжено строк тримання під вартою ОСОБА_7 до 13.03.2022 року включно.
Таке рішення суд, врахувавши конкретні обставини справи та особу обвинуваченого, мотивував існуванням на даний час ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а саме - переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілу та свідка з метою зміни ними показань на користь обвинуваченого, перешкоджати судовому провадженню іншим чином, вчиняти інші кримінальні правопорушення, і тому визнав необхідним продовжити обвинуваченому строк тримання під вартою, оскільки інший, більш м'який, запобіжний захід, не забезпечить його належної процесуальної поведінки та виконання процесуальних рішень суду.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 , вважаючи ухвалу суду незаконною та необґрунтованою,просить її скасувати та ухвалити нову ухвалу, якою застосувати до ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту або ж інший запобіжний захід, не пов'язаний із його ув'язненням.
В обґрунтування своїх вимог зазначає, що у справі щодо обвинувачення ОСОБА_7 , всі процесуальні документи, які стосуються продовження строку тримання під вартою останнього, а саме - винесені ухвали, аналогічні за ______________________________________________________________
Справа №11-кп/824/1796/2022 Головуючий у першій інстанції ОСОБА_8
Категорія: ч. 3 ст. 152 КК України Доповідач ОСОБА_1
текстом та змістом, що дає підстави вважати формальне ставлення суду першої інстанції до даного процесуального питання.
При цьому, суддею не виконана норма ст. 178 КПК України, а суд обмежився зазначенням в оскаржуваній ухвалі лише того, що ОСОБА_7 може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілу та свідка, з метою зміни ними показань на користь обвинуваченого, перешкоджати судовому провадженню іншим чином та вчиняти інші кримінальні правопорушення.
Між тим, кваліфікація дій підозрюваного ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 152 та ч. 1 ст. 185 КК України, не тягне за собою автоматичне визнання його вини у вчиненні кримінального правопорушення, в якому він підозрюється, так як останній, до винесення вироку, вважається таким, що не винуватий у вчиненні злочину, який йому інкримінується, а тому сам лише розмір санкції статті, по якій пред'явлена підозра, не є достатнім чинником для тримання обвинуваченого під вартою.
Окрім цього, будь-які докази неможливості зміни запобіжного заходу на більш м'який прокурором не подавалися. Більш того, прокурором не подавалося письмове клопотання про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_7 .
Також стороною обвинувачення було подано до суду письмові докази для дослідження та надано судові експертизи, де поставлені відповідні питання для встановлення наявності протиправних дій ОСОБА_7 відносно потерпілої, однак з даних висновків судово-медичних експертів вбачається відсутність факту зґвалтування, а з огляду на це - відсутність події злочину, який інкримінується ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 152 КК України.
Крім того, судом при продовженні запобіжного заходу не враховано міцність соціальних зв'язків обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність у нього родини й утриманців, наявність у нього постійного місця роботи або навчання, його репутацію та майновий стан.
В той же час у матеріалах справи наявні: характеристика ОСОБА_7 з місця роботи ТОВ «Фігаро-Кейтерінг», довідка управління праці та соціального захисту населення Солом'янської РДА №3009014432 від 13.09.2016 року про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, акт про проживання від 06.11.2020 року, якою підтверджується, що ОСОБА_7 проживає за адресою: АДРЕСА_1 з липня 2015 року, заява ОСОБА_9 , власника квартири АДРЕСА_2 , де вона надала коротку характеристику ОСОБА_7 та просить замінити останньому запобіжний захід на домашній арешт та не заперечує щодо застосування даного запобіжного заходу по місцю свого проживання, заява цивільної дружини ОСОБА_7 - ОСОБА_10 , яка надала характеризуючі дані свого чоловіка та просить замінити запобіжний захід на домашній арешт.
Крім цього, у даному випадку зазначення судом першої інстанції лише те, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, не є безумовною підставою для ігнорування судом граничних строків тримання під вартою, визначених у статті 197 КПК України, тобто більше дванадцяти місяців.
До того ж прокурором не надавалися будь-які документи, які б підтверджували, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, та не обґрунтовувалося перевищення граничного строку тримання під вартою, і будь-які письмові докази з цього приводу у матеріалах справи відсутні.
Таким чином, вважає, що при продовженні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд першої інстанції, мав би вмотивувати винесене судове рішення, а не формально переписати обставини, які зазначені у ч. 1 ст. 177 КПК України, а тому винесене судове рішення не відповідає ст. 370 КПК України.
Також додатковою підставою для скасування оскаржуваної ухвали є й те, що у резолютивній частині ухвали суддя зазначила, що на підставі ч. 4 ст. 183 КПК України розмір застави не визначати, проте у мотивувальній частині даного судового рішення відсутні будь-які мотиви такого рішення судді.
Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника ОСОБА_6 та обвинуваченого ОСОБА_7 на підтримку доводів апеляційної скарги, а також заперечення прокурора щодо апеляційного прохання, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
За змістом ч. 1 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України, незалежно від наявності клопотань суд першої інстанції зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Згідно з абзацом другим цієї ж частини ст. 331 КПК України, на суд покладено такий самий обов'язок, а саме повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, у разі якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Відповідно до ч. 2 ст. 331 КПК України вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 177 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу, так само як і для його продовження, є зокрема наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, а саме: переховуватися від суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином або вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.
За змістом положень глави 18 КПК України у взаємозв'язку з вимогами ст. 331 КПК України підставами для продовження строку тримання під вартою є наявність раніше заявлених ризиків, які не зменшилися, або нових ризиків, які виправдовують тримання особи під вартою, та неможливість завершення судового провадження до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Розглядаючи питання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд першої інстанції для прийняття законного і обґрунтованого рішення, відповідно до ст.ст. 178, 199 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини її життя, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки. При цьому наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Зазначені вимоги кримінального процесуального закону, на переконання колегії суддів, були дотримані судом першої інстанції, а доводи захисника ОСОБА_6 про відсутність підстав для продовження обвинуваченому ОСОБА_11 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є непереконливими.
Як убачається з матеріалів з провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 , Подільським районним судом м. Києва здійснюється судовий розгляд кримінального провадження № 12020100070002860 по обвинуваченню ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 152, ч. 1 ст. 185 КК України.
Суд першої інстанції, поставивши у судовому засіданні на обговорення питання про доцільність продовження тримання обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою, та заслухавши з цього приводу позиції сторони обвинувачення і сторони захисту, вважав, що продовжують існувати ризики переховування від суду, незаконного впливу на потерпілу та свідка з метою зміни ними показань на користь обвинуваченого, перешкоджання судовому провадженню іншим чином та вчинення інших кримінальних правопорушень, і лише запобіжний захід у вигляді тримання під вартою може забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків під час судового провадження, тому продовжив обвинуваченому строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів.
З такими висновками суду погоджується і колегія суддів, оскільки судом об'єктивно були досліджені всі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження найсуворішого запобіжного заходу, при цьому в ухвалі наведені мотиви, з яких було прийнято відповідне рішення, яке цілком відповідає практиці Європейського Суду з прав людини, згідно з якою рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Доводи захисникаОСОБА_6 проте, що стороною обвинувачення не доведено наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, і неможливість застосування до ОСОБА_7 жодного з більш м'яких запобіжних заходів, є безпідставними.
Так, ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Враховуючи характер висунутого ОСОБА_7 обвинувачення також у вчиненні і особливо тяжкого злочину проти статевої свободи та статевої недоторканості неповнолітньої особи, тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим в інкримінованому кримінальному правопорушенні, а також, приймаючи до уваги всі наявні у матеріалах провадження дані про особу обвинуваченого, та, з огляду на ці обставини, існування обґрунтованих ризиків, що обвинуваченийможе переховуватися від суду, впливати на потерпілу та свідка з метою зміни показань на його користь, та вчинити інше кримінальне правопорушення, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваної ухвали за тими доводами, на які посилається захисник ОСОБА_6 , а істотних порушень вимог кримінального процесуального закону при вирішенні судом першої інстанції питання доцільності продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, як і підстав для зміни запобіжного заходу на більш м'який, колегія суддів не встановила.
Наведені в апеляційній скарзі захисника ОСОБА_6 дані про особу обвинуваченого ОСОБА_7 , самі по собі не дозволяють зробити висновок про те, що можливість уникнення ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, може бути досягнута шляхом застосування до нього іншого, більш м'якого запобіжного заходу.
Також слід зазначити, що на даній стадії кримінального провадження суд апеляційної інстанції не уповноважений досліджувати обставини вчинення кримінального правопорушення, перевіряти належність і допустимість доказів, зібраних під час досудового розслідування, а тому доводи захисника ОСОБА_6 в частині недоведеності винуватості ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 152 КК України - не можуть бути предметом даного апеляційного розгляду.
Враховуючи наведене, підстав для застосування до обвинуваченого ОСОБА_7 більш м'якого запобіжного заходу, що є змістом апеляційної вимоги захисника, принаймні на цій стадії судового розгляду, колегія суддів не вбачає.
Із судового рішення також вбачається, що керуючись вимогами ч. 4 ст. 183 КПК України, суд не визначив розмір застави обвинуваченому ОСОБА_7 і такий висновок суду, з огляду на фактичні обставини особливо тяжкого кримінального правопорушення проти статевої свободи та статевої недоторканості особи, ґрунтується на вимогах кримінального процесуального закону, а тому відсутністьна них посилання безпосередньо у мотивувальній частині ухвали, про що вказує апелянт, не може слугувати підставою для скасування оскаржуваної ухвали.
За вказаних вище обставин, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала Подільського районного суду м. Києва від 13 січня 2022 року є законною та обґрунтованою, а отже, апеляційна скарга захисника ОСОБА_6 задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 404, 407 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення, а ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 13 січня 2022 року, якою продовжено строк тримання під вартою ОСОБА_7 до 13.03.2022 року включно, - без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
_____________________ ____________________ ____________________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3