20 січня 2022 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
при секретарі ОСОБА_4 ,
з участю прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві кримінальне провадження №12020100020001833 стосовно
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Синельникове Дніпропетровської області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого:
- 09.11.2005 року Центрально-міським районним судом м. Макіївки Донецької області за ч. 2 ст. 186 КК України на 4 роки позбавлення волі;
- 24.02.2006 року Артемівським районним судом м. Луганська за ч. 2 ст. 190, ч. 4 ст. 70 КК України на 4 роки 1 місяць позбавлення волі;
- 14.11.2006 року Каменобродським районним судом м. Луганська за ч. 2 ст. 186, ст. 198, ст. 71 КК України на 4 роки 3 місяці позбавлення волі;
- 20.08.2008 року Лутугінським районним судом Луганської області за ч. 1 ст. 187, ст. 71 КК України на 3 роки 7 місяців позбавлення волі;
- 06.02.2009 року Стахановським міським судом Луганської області за ч. 2 ст. 186, ч. 4 ст. 70 КК України на 4 роки 1 місяць позбавлення волі;
Справа №11-кп/824/399/2022 Головуючий у першій інстанції ОСОБА_8
Категорія: ч. 2 ст. 186 КК України Доповідач ОСОБА_1
- 21.07.2015 року Заводським районним судом м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області за ч. 2 ст. 185 КК України на 2 роки позбавлення волі, із застосуванням ст. 75 КК України, з іспитовим строком 1 рік;
- 17.11.2016 року Броварським міськрайонним судом Київської області за ч. 2 ст. 186, ст. 71 КК України на 4 роки 1 місяць позбавлення волі;
- 13.02.2017 року Броварським міськрайонним судом Київської області за ч. 2 ст. 186, ч. 4 ст. 70 КК України на 4 роки 2 місяці позбавлення волі;
- 07.07.2017 року Вишгородським районним судом Київської області за ч. 2 ст. 186, ч. 4 ст. 70 КК України на 4 роки 6 місяців позбавлення волі, 03.01.2020 року звільненого по відбуттю строку покарання,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Дарницького районного суду м. Києва від 13 липня 2021 року,
Вироком Дарницького районного суду м. Києва від 13 липня 2021 року ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, та йому призначено покарання у виді 6 років позбавлення волі.
Цим же вироком вирішено питання щодо речових доказів.
Суд визнав доведеним, що ОСОБА_7 , діючи умисно, з корисливих спонукань, з метою повторного, відкритого викрадення чужого майна, 19.03.2020 року приблизно о 15 год. 45 хв., перебуваючи за адресою: м. Київ, вул. Ревуцького, 13-А, неподалік гімназії № 290, помітив потерпілого ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який в цей час проводив дозвілля з другом, катаючись на самокаті чорного кольору «Xiaomi», моделі М365, серійний номер № 16133/00681633. Після чого, ОСОБА_7 , усвідомлюючи, що за ним спостерігає ОСОБА_9 , скориставшись моментом, коли останній із самокатом очікував на друга, підійшов до нього та штовхнув його у праве плече, внаслідок чого останній не втримав рівновагу та впав на землю. В цей час ОСОБА_7 схопив вищевказаний самокат та, ставши на нього, почав втікати (їхати) в бік вул. Харківське шосе у м. Києві, після чого разом з викраденим самокатом зник, завдавши потерпілому матеріального збитку на загальну суму 11 256 грн. 15 коп.
На вказаний вирок суду обвинувачений ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій, вважаючи вирок суду надто суворим, просить його переглянути в частині призначеного покарання, пом'якшивши йому покарання з 6 років позбавлення волі до мінімального покарання, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, у виді 4 років позбавлення волі.
В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що при призначені йому покарання судом не було враховано такі обставини як те, що на його утриманні знаходиться його рідна тітка, яка є інвалідом ІІ групи та потребує допомоги, що він перебуває у цивільному шлюбі, від якого у нього є малолітня дитина, яка також перебуває на його утриманні, та те, що він має позитивну характеристику з місця проживання, щиро розкаявся та в повному обсязі визнав свою вину у вчиненому.
Інші учасники судового провадження даний вирок не оскаржують.
Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинуваченого ОСОБА_7 та захисника ОСОБА_6 на підтримку доводів поданої апеляційної скарги, а також заперечення прокурора проти її задоволення, провівши судові дебати, заслухавши останнє слово обвинуваченого ОСОБА_7 , перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
За приписами ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, за обставин, викладених у вироку, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження і підтверджені дослідженими у судовому засіданні та наведеними у вироку доказами в їх сукупності, які оцінені судом першої інстанції відповідно до положень ст. 94 КПК України, і в апеляційній скарзі обвинуваченим не оспорюються.
За встановлених судом фактичних обставин, дії ОСОБА_7 правильно кваліфіковані за ч. 2 ст. 186 КК України, як відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчинене повторно, що також обвинуваченим не оспорюється.
Всупереч тверджень апелянта, міра покарання призначена ОСОБА_7 , з дотриманням вимог ст.ст. 50, 65 КК України.
Згідно з вимогами ст.ст. 50, 65 КК України, суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Виходячи з принципів співмірності та індивідуалізації, це покарання за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, включаючи роль, яку виконувала особа, визнана винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, її поведінку під час його вчинення та інші фактори, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку кримінального правопорушення та/або небезпечність винуватця. При виборі заходу примусу мають значення і повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують і обтяжують.
Як слідує з мотивувальної частини вироку, призначаючи ОСОБА_10 покарання за вчинене ним кримінальне правопорушення,суд першої інстанції, відповідно до вимог ст. 65 КК України, врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, фактичні обставини справи, думку потерпілого та його законного представника, які наполягали на призначенні суворого покарання за вчинене, а також дані про особу ОСОБА_7 , який з попереднього місця відбування покарання характеризується виключно негативно, офіційно не працює, на спеціальних обліках не перебуває, його молодий вік, сімейний стан, що він надає допомогу тітці - інваліду ІІ групи, а також те, що ОСОБА_7 , будучи неодноразово судимим за вчинення умисних корисливих злочинів, на шлях виправлення не став, та знову вчинив умисний корисливий злочин, що свідчить про його стійку антисоціальну поведінку. При цьому, суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги дані характеристики, наданої ФОП ОСОБА_11 , щодо працевлаштування ОСОБА_7 05.01.2020 року, оскільки з 11.02.2015 року стан суб'єкта ФОП - припинено.
Також при цьому враховано судом і вчинення ОСОБА_7 злочину щодо малолітнього - як обставину, що обтяжує покарання, а також відсутність таких обставин, що його пом'якшують, не визнавши його каяття щирим, оскільки під час розгляду справи не встановлено, що обвинувачений дійсно розкаявся у скоєному та щиро жалкує про вчинене, і, що його каяття ґрунтується на належній критичній оцінці своєї протиправної поведінки і характеризується її щирим осудом.
З урахуванням вищезазначеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про необхідність призначити ОСОБА_7 покарання саме у виді позбавлення волі, яке він має відбувати реально, так як його виправлення, перевиховання та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень не можливе без ізоляції від суспільства, при цьому визначивши йому таке покарання у розмірі 6 років позбавлення волі, тобто у максимальному розмірі, передбаченому санкцією ч. 2 ст. 186 КК України.
Призначене ОСОБА_7 покарання за своїм видом та розміром є справедливим, відповідає тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення та його особі, і є необхідним для його виправлення, перевиховання та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, та в повній мірі відповідає вимогам ст. 65 КК України, а тому з доводами апелянта про суворість призначеного йому вироком суду першої інстанції покарання колегія суддів погодитись не може.
Вимоги обвинуваченого ОСОБА_7 фактично про визнання та врахування ряду обставин, як то його щире каяття у вчиненому та повне визнання своєї вини у вчиненому, як підстав для пом'якшення призначеного йому судом покарання за ч. 2 ст. 186 КК України, не можуть бути задоволені, оскільки такі обставини, як щире каяття у вчиненому та повне визнання своєї вини у вчиненому, не були встановлені судом першої інстанції, як не знаходить підстав для визнання наявності таких пом'якшуючих обставин і колегія суддів, оскільки позиція обвинуваченого ОСОБА_7 в суді першої інстанції не була процесуально активною, адже він свою вину у вчиненні інкримінованих йому дій фактично не визнавав та надаючи показання, вже лише після проведення судом, відповідно до встановленого порядку, дослідження всіх доказів - допиту потерпілого, свідків та дослідження письмових документів, вказав на повне визнання обставин, викладених в обвинувальному акті, та погодився з кваліфікацією своїх дій.
Що ж стосується ряду інших обставин, на які посилається в своїй апеляційній скарзі ОСОБА_7 , як на підстави для пом'якшення призначеного йому покарання, а саме - наявність у нього на утриманні хворої тітки, яка є інвалідом ІІ групи, та малолітньої дитини, то вони не лише були враховані судом при призначенні ОСОБА_7 покарання, але й, на переконання колегії суддів, не є тими обставинами, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ним тяжкого злочину, та які б давали підстави для призначення йому покарання у виді позбавлення волі в меншому розмірі, ніж призначив суд першої інстанції, зважаючи як на конкретні обставини вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення відносно малолітньої особи, його відношення до скоєного, невжиття ним заходів для пошуку законного джерела доходів, так інаведені вище дані про особу ОСОБА_7 , з яких слідує те, що він раніше неодноразово судимий за вчинення умисних корисливих кримінальних правопорушень і відбував тривале покарання у місцях позбавлення волі, та, в чергове звільнившись з місць позбавлення волі лише 03 січня 2020 року, вже через два з половиною місяці - 19 березня 2020 року знову вчинив умисний корисливий злочин, і те, що наявність у нього на утриманні малолітньої дитини не стало стримуючим фактором від вчинення ним злочину щодо малолітньої особи, що в своїй сукупності переконливо свідчать про підвищену суспільну небезпечність ОСОБА_7 , відсутність у нього критичної оцінки своїх дій, його небажання вести законослухняний спосіб життя і дотримуватись загальноприйнятих у суспільстві правил поведінки.
А відтак, призначене ОСОБА_7 покарання за своїм видом та розміром є справедливим, відповідає тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення та його особі, і є необхідним для його виправлення, перевиховання та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, та в повній мірі відповідає вимогам ст.ст. 50, 65 КК України.
За викладеним вище, не маючи інших приводів та підстав для скасування чи зміни вироку, визнаючи його законним та обґрунтованим, колегія суддів вважає за необхідне залишити вирок суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 - без задоволення.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 404, 407 КПК України, колегія суддів
апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 залишити без задоволення, а вирок Дарницького районного суду м. Києва від 13 липня 2021 року стосовно ОСОБА_7 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим в той же строк з дня отримання її копії.
Судді:
____________________ _____________________ _____________________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3