ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
09 лютого 2022 року м. Київ № 640/12781/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Погрібніченка І.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доГоловного управління Державної податкової служби у м. Києві
провизнання протиправною та скасування податкової вимоги про сплату боргу від 08 травня 2019 року № Ф-276451-17-У,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (далі по тексту - відповідач, ГУ ДПС у м. Києві), у якому просить визнати протиправною та скасувати податкову вимогу про сплату боргу від 08 травня 2019 року № Ф-276451-17-У.
В обґрунтування позову позивач зазначив про протиправність спірної вимоги про сплату боргу, оскільки у період, за який відповідачем нарахована заборгованість зі сплати ЄСВ, він працював на території Французької республіки, де ним у повному обсязі сплачувались страхові внески, передбачені французьким законодавством. При цьому, підприємницької діяльності на території України він не здійснював, доходів від такої діяльності не отримував.
Ухвалою від 17 червня 2020 року Окружний адміністративний суд міста Києва відкрив спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику сторін) та проведення судового засідання.
Вказаною ухвалою суду відповідачу надано п'ятнадцятиденний строк з дня вручення йому даної ухвали надати відзив на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, або заяву про визнання позову.
28 липня 2020 року представником відповідача подано відзив на позовну заяву, у якому зазначено про відповідність вимоги про сплату боргу, вимогам чинного законодавства, оскільки в силу частини дванадцятої статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний соціальний внесок підлягає сплаті незалежно від здійснення підприємницької діяльності та фінансового стану платника. Крім того, в інтегрованій картці платника обліковуються автоматичні нарахування єдиного внеску згідно обраної системи оподаткування в розмірі мінімального страхового внеску за період з січня 2017 року грудень 2019 року у сумі 29 293,44 грн. Оскільки сплата єдиного внеску позивачем не здійснювалась, в інтегрованій картці платника податків обліковується недоїмка.
14 серпня 2020 року від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій зазначено, що відповідач не направив своєчасно на його адресу вимогу про сплату боргу, у зв'язку із чим утворилась непомірна сума боргу. Крім того, податкова вимога сформована на підставі даних інформаційної системи, а не за результатами проведення документальної перевірки, що свідчить про протиправність дій відповідача та, як наслідок, оскаржуваного рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
ОСОБА_1 з 25 травня 2007 року була зареєстрована як фізична особа-підприємець та перебувала на обліку в органах ДПС як платник єдиного внеску на загальній системі оподаткування, дані про реєстраційний номер платника єдиного внеску: 2722911640.
06 березня 2020 року позивач припинив підприємницьку діяльність, номер запису: 20740060002009810, підстава: власне рішення.
Головним управлінням ДФС у м. Києві (правонаступником якого є ГУ ДПС у м. Києві) винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 08 травня 2019 року №Ф-276451-17, згідно з якою станом на 18 грудня 2019 року ОСОБА_1 має заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в розмірі 21 030,90 грн.
Згідно з даними інтегрованої картки платника, сума недоїмки, зазначена у вимозі №Ф-276451-17, складається з наступних зобов'язань:
- 8 448,00 грн. - єдиний внесок нарахований I - IV квартали 2017 року;
- 9 828,72 грн. - єдиний внесок нарахований за І - IV квартали 2018 року по термінам сплати: 19 квітня 2018 року у розмірі 2 457,18 грн., 19 липня 2018 року у розмірі 2 457,18 грн., 19 жовтня 2018 року у розмірі 2 457,18 грн., 21 січня 2019 року у розмірі 2 457,18 грн.;
- 11 016,72 грн. - єдиний внесок нарахований за І - IV квартали 2019 року по термінам сплати: 19 квітня 2019 року у розмірі 2 754,18 грн., 19 липня 2019 року у розмірі 2 754,18 грн., 19 жовтня 2019 року у розмірі 2 754,18 грн., 21 січня 2020 року у розмірі 2 754,18 грн.
Не погодившись із вимогою про сплату боргу (недоїмки), ОСОБА_1 , через свого представника, звернулась до Державної податкової служби України (далі по тексту - ДПС) зі скаргою від 31 березня 2020 року №31/03/1/1, яку рішенням ДПС від 06 травня 2020 року №15322/6/99-00-08-06-01-06 скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а оскаржену вимогу - без змін.
Незгода з вимогою про сплату боргу, прийнятою відповідачем, обумовила звернення позивача до адміністративного суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно з частинами другою-четвертою статті 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок не входить до системи оподаткування. Кошти, що надходять від сплати єдиного внеску та застосування фінансових санкцій відповідно до цього Закону, не можуть зараховуватися до Державного бюджету України, бюджетів інших рівнів та використовуватися на цілі, не передбачені законодавством про загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Отже відсутність ЄСВ як консолідованого внеску (який не є ані податком, ані збором та не входить до системи оподаткування та не зараховується до Державного бюджету України, бюджетів інших рівнів) у переліках, передбачених статтями 9 та 10 Податкового кодексу України, не нівелює обов'язок осіб, критерії щодо яких визначені спеціальним, окремим від Податкового кодексу України, законодавством, здійснювати сплату відповідного внеску до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Так, пунктом 4 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» передбачено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 7 Закону єдиний внесок нараховується для платників, для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
Відповідно до абзацу другого пункту 2 частини першої статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» у разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску;
Отже, сукупність наведених норм у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин дає підстави для висновку, що фізичні особи-підприємці повинні сплачувати єдиний соціальний внесок в розмірі не меншому за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
Разом з тим, позивачем цього обов'язку не дотримано.
Так, згідно з пунктом 3 частини першої статті 14 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» органи доходів і зборів зобов'язані здійснювати контроль за дотриманням платниками єдиного внеску вимог цього Закону.
Частиною четвертою статті 25 цього Закону передбачено, що орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року №449 (надалі по тексту - Інструкція №449).
Відповідно до пункту 1 розділу VІ Інструкції №449 до платників, які не виконали визначені Законом обов'язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.
Абзацом 3 пункту 2 розділу VІ Інструкції №449 визначено, що сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.
Згідно з пунктом 3 розділу VІ Інструкції №449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо:
- дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів;
- платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;
-платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
Відповідно до абзаців сьомого, восьмого, дев'ятого пункту 3 розділу VІ Інструкції №449 (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) у випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається):
платникам, зазначеним у підпунктах 1, 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій);
платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень.
Вимога про сплату боргу (недоїмки), крім загальних реквізитів, має містити відомості про розмір боргу, в тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов'язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом.
Згідно з абзацом 1 пункту 4 розділу VІ Інструкції №449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
Отже, у разі наявності у платника на кінець календарного місяця недоїмки зі сплати єдиного внеску податковий орган на підставі даних звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи контролюючого органу формує та надсилає (вручає) платнику вимогу про сплату боргу (недоїмки) на суму такої недоїмки.
При цьому положеннями законодавства не передбачено обов'язкової та єдиної умови для формування вимоги (у разі наявності у платника на кінець календарного місяця недоїмки) проведення перевірки та складення за її результатами відповідного акту.
Аналогічних висновків про те, що проведення перевірки та складення акту перевірки не є обов'язковою передумовою прийняття контролюючим органом вимоги про сплату недоїмки за єдиним внеском дійшов Верховний Суд у постановах від 11 вересня 2018 року у справі №826/11623/16, від 10 грудня 2019 року у справі №826/25425/15.
Аналіз наведених вище обставин свідчить про те, що винесення оскарженої вимоги про сплату боргу (недоїмки) за єдиним внеском на підставі даних інформаційної системи контролюючого органу відповідає положенням Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Щодо інших доводів, наведених у позовній заяві, сул зазначає, що у постановах від 19 травня 2020 року у справі №820/2300/18, від 30 квітня 2020 року у справі №810/384/16, від 17 березня 2020 року у справі № 808/4140/15, від 25 січня 2019 року у справі №812/1112/16 Верховний Суд вказував, що окремі дефекти форми рішення контролюючого органу не повинні сприйматися як безумовні підстави для висновку щодо протиправності спірного рішення і, як наслідок, про його скасування. Якщо спірне рішення прийняте контролюючим органом у межах своєї компетенції та з його змісту можна чітко встановити зміст цього рішення (зокрема, порушення законодавства, за які застосовуються відповідні санкції, та розмір останніх), таке рішення може бути визнане судом правомірним навіть у разі, коли недотримано окремих елементів. Технічні помилки не є недоліками форми оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.
При цьому, згідно з висновком Верховного Суду у постановах від 04 вересня 2018 року у справі №817/1061/17, від 14 березня 2019 року у справі №826/12543/17 прийняття контролюючим органом вимоги з порушенням відповідного строку не звільняє платника від обов'язку сплатити борг з єдиного внеску.
Отже, доводи позивача щодо порушення строку направлення спірної вимоги про сплату боргу (недоїмки) за єдиним внеском не є слушними та не утворюють підстав для визнання протиправним оспорюваного акта індивідуальної дії, оскільки не звільняють платника від обов'язку зі сплати суми недоїмки.
Водночас, у своїй позовній заяві позивач посилається на те, що у період, за який відповідач нарахував заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску, він здійснював підприємницьку діяльність на території Французької республіки, де сплачував страхові внески, передбачені французьким законодавством, а тому нарахування єдиного внеску в Україні створює умови, за яких позивач підлягає подвійному оподаткуванню.
На підтвердження вказаних обставин, позивач надав такі документи:
- посвідку на постійне проживання, видану 04 лютого 2016 року (1VXV0D16F);
- документ про реєстрацію, як суб'єкта малого підприємництва з 02 жовтня 2017 року (від 03 жовтня 2017 року №000464);
- довідку з місця роботи про те, що у період з 01 серпня 2012 року по 29 вересня 2017 року ОСОБА_1 працювала в компанії «ІД ОДЬЯНС» на посаді торгового представника службовця та внески обов'язкового соціального страхування за 2017 рік склали 3 240,00 Євро;
- докладну інформацію про стан бухгалтерської звітності, де зазначено, що за 1-4 семестр 2018 року ОСОБА_1 сплатила внески у сумі 1 265,00 Євро, а за 1-4 семестри 2019 року - у сумі 1 376,00 Євро.
Суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
По суті це зведений внесок за різними видами страхування, метою запровадження якого є необхідність консолідації діяльності фондів в частині розподілу внесків на соціальне та пенсійне страхування. Вказаний платіж включає в себе нарахування, які нараховували та утримували на фонд оплати праці працюючих, а саме до Пенсійного фонду, до фондів страхування на випадок безробіття, до фонду із тимчасової втрати працездатності, до фонду від нещасних випадків на виробництві.
Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 23 червня 2009 року №15-рп/2009 в аспекті положень частини першої статті 67, пункту 1 частини другої статті 92 Конституції України загальновизнаними елементами правового механізму регулювання податків і зборів (обов'язкових платежів) є суб'єкт або платник податку, об'єкт оподаткування, одиниця оподаткування, джерело сплати податку, податкова ставка, податковий період, строки та порядок сплати податку, податкова квота, податкові пільги, що застосовно і до Закону про ЄСВ з урахуванням особливостей цього обов'язкового платежу.
У загальноприйнятому розумінні пільга - це надання переваги, часткове або повне звільнення від виконання встановлених правилом обов'язків або полегшення умов виконання їх, або звільнення (повне або часткове) від податків/борів (обов'язкових платежів) згідно з чинним законодавством. Пільга проявляється в зміні об'єкта, зменшенні бази чи зниженні ставки, її використання зменшує суму зобов'язання платника і, зрештою, визначає остаточний її розмір.
Підстави для одержання податкових пільг - це визначені законодавством про податки та збори (обов'язкові платежі) особливості правового статусу суб'єкта, його діяльності (предмета податку/збору) чи податкового режиму території, на якій він здійснює свою діяльність, що надають йому право скористатися пільгою.
Таким чином, звільнення від обов'язку нарахування та сплати єдиного внеску, тобто пільги по нарахуванню/сплаті єдиного внеску встановлюється виключно Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», у якому визначено такі випадки звільнення від обов'язку сплати єдиного внеску, зокрема:
- пенсіонерів, осіб з інвалідністю - відповідно до частини четвертої статті 5 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», а саме: особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
- фізичних осіб - підприємців, якщо вони є роботодавцями - відповідно до пункту 9-2 розділу VIII Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», які призвані на військову службу під час мобілізації або залучені до виконання обов'язків щодо мобілізації за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, на весь строк їх військової служби звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених пунктом 2 статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»;
- відповідно до пункту 9-4 розділу VIII Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» - щодо платників ЄСВ, визначених статтею 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів де проводилася антитерористична операція;
- відповідно до пункту 9-8 розділу VIII Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», а саме: платники ЄСВ, визначені статтею 4 цього Закону, якщо вони не є роботодавцями, звільняються від виконання обов'язків, визначених пунктом 2 статті 6 цього Закону, на весь період їх незаконного позбавлення волі на території проведення АТО.
З огляду на зазначене, у суду відсутні докази на підтвердження того, що позивач є особою, яка відповідно до положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» підлягає звільненню від сплати єдиного внеску.
Таким чином, оскільки позивач у період з 25 травня 2007 року по 06 березня 2020 року був зареєстрований як фізична особа-підприємець та перебував на обліку в органах ДПС як платник єдиного внеску, починаючи з 01 січня 2017 року він повинен був сплачувати страхові внески у мінімальному розмірі незалежно від факту здійснення підприємницької діяльності та отримання доходу він неї.
Враховуючи викладене, судом не встановлено підстав для задоволення позовної вимоги частині визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 08 травня 2019 року №Ф-276451-17, оскільки матеріалами справи підтверджується правомірність її прийняття податковим органом.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідач довів правомірність та обґрунтованість оскаржуваного рішення з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, адміністративний позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.
Таким чином, з урахуванням вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати (судовий збір; витрати на правову допомогу та пов'язані із залученням перекладача) розподілу між сторонами не підлягають.
Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 77, 243 - 246, 257 - 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя І.М. Погрібніченко