ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
08 лютого 2022 року м. Київ № 640/34058/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Гарника К.Ю., розглянувши клопотання позивача у адміністративній справі №640/33749/21 за позовом
ОСОБА_1
до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)
про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач), адреса: АДРЕСА_1 до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі по тексту - відповідач), адреса: 01001, місто Київ, провулок Музейний, будинок 2д, в якій позивач просить
- визнати протиправними дії Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо неналежного розгляду пункту 2 запиту на інформацію ОСОБА_1 від 20 червня 2021 року (зареєстрований 22 червня 2021 року за №ПІ-Ч-11-13/356);
- визнати протиправними дії Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо приховування від ОСОБА_1 публічної інформації, запитувану ОСОБА_1 у пункті 2 його запиту на інформацію від 20 червня 2021 року (зареєстрований 22 червня 2021 року за №ПІ-Ч-11-13/356);
- стягнути з Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на користь ОСОБА_1 666 гривень.
Підставами позову вказано порушення прав та інтересів позивача, внаслідок протиправної відмови у наданні публічної інформації.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 грудня 2021 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.
24 січня 2021 року через систему «Електронний суд» надійшло клопотання / заява позивача, в якій останній просить:
- забезпечити у справі № 640/34058/21 в питанні представництва відповідача пряму дію норми підпункту 11 пункту 16-1 розділу ХV Конституції України.
- забезпечити справедливий та публічний розгляд справи № 640/34058/21 упродовж розумного строку, виходячи з пріоритету положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод над положеннями КАС України.
В обґрунтування клопотання позивач зазначив, що додані до відзиву документи для суду не містять доказів щодо наявності у Юрія Верницького повноважень представника Центрального міжрегіонального управління юстиції Міністерства юстиції (м. Київ) у розумінні підпункту 11 пункту 16-1 розділу XV Конституції України, а тому позивач вважає, що Відзив підписаний особою, яка не має права його підписувати, а тому не вважає, що відповідач відреагував на позов у порядку встановленому законом.
Крім того, у клопотанні зазначено, що оскільки справа № 640/34058/21 не відноситься до справ, визначених пунктами 1-9 частини 6 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України, а позивач не надав свого волевиявлення щодо розгляду цієї справи саме за правилами спрощеного позовного провадження, суд зобов'язаний розглянути справу № 640/34058/21 за правилами загального позовного провадження.
Віднесення судом справи № 640/34058/21 до категорії справ незначної складності в розумінні пункту 2 частини 6 статті 12 та пункту 1 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України має певні негативні наслідки для позивача, оскільки в окремих категоріях справ незначної складності, вичерпний перелік яких наведено у частині 1 статті 263 КАС України, заявами по суті справи є позов та відзив, тому позивач вважає, що у разі розгляду судом справи № 640/34058/21 за правилами саме статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України, позивач буде позбавлений права подати таку заяву по суті справи як відповідь на відзив.
Розглянувши зазначене клопотання позивача, Окружний адміністративний суд міста Києва зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження бездіяльності суб'єкта владних повноважень або розпорядника інформації щодо розгляду звернення або запиту на інформацію.
Проте, позивачем оскаржуються дії відповідача щодо неналежного розгляду пункту 2 запиту на інформацію ОСОБА_1 від 20 червня 2021 року (зареєстрований 22 червня 2021 року за №ПІ-Ч-11-13/356), відтак, суд помилково вирішив здійснити розгляд даної адміністративної справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.
Водночас, слід зазначити, що згідно з частиною 1 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності, а частиною 2 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Виключний перелік справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження, міститься в частині 4 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України та в частині 4 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема, до таких справ відносяться справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років";6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.
В свою чергу, відповідно до частини 3 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Так, обгрунтовуючи своє клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження позивач посилається на те, що він не надав свого волевиявлення щодо розгляду справи саме за правилами спрощеного позовного провадження, а також на те, що дана справа не відносить до справ, визначених пунктами 1-9 частини 6 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України.
В той же час, слід зазначити, що відповідно до пункту 10 частини 6 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
Відтак, незважаючи на те, що категорія даної справи не підпадає під перелік справ, наведений у пунктах 1-9 частини 6 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України, вона підпадає під категорію справи, визначену пунктом 10 частини 6 цієї статті.
Також, суд зазначає, що не вбачає, яким саме чином розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи порушить принцип рівності сторін, або не обмежить позивача у наданні доказів, якими він обгрунтовує свої заперечення проти відзиву на позовну заяву.
Також, оскільки предмет спору у вказаній адміністративній справі не підпадає під вичерпний перелік справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження, а посилання позивача не є належним чином вмотивованою та обгрунтованою підставою, слід дійти висновку про можливість розгляду даної адміністративної справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
При цьому, суд наголошує, що практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Україною на підставі Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" від 17 липня 1997 року №475/97-ВР (далі - Конвенція) свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 8 грудня 1983 року у справі "Ахеn v. Germany", заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року "Varela Assalino contre le Portugal", заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСІІЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заявник (в одній із зазначених справ) не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Крім цього, у рішенні Європейського суду з прав людини від 23.11.2006 (скарга 73053/01 CASE OF JUSSILA v. FINLAND, суд вказав на те, що: "Європейський Суд не сумнівається в тому, що письмове провадження у справі часто може виявитись більш ефективним, ніж усний розгляд, для перевірки та забезпечення того, що платник податків надав точний звіт про свій майновий стан, підкріплений всіма необхідними документами. Суд не вважає переконливим довід заявника, що в ході розгляду цієї справи виникли міркування щодо достовірності, які потребували надання пояснень в усній формі.... та приймає довід дерржави-відповідача, що будь - які питання факту та питання права в цій справі могли бути належним чином розглянуті та вирішені на підставі матеріалів, наданих у письмовому вигляді. ... Оскільки заявнику була надана повна можливість наводити свої доводи у письмовому вигляді та надавати коментарі щодо відомостей, які надходили від податкових органів, Суд дійшов висновку, що вимоги справедливого судочинства були дотримані...".
Суд погоджується з такою позицією щодо Європейського суду з прав людини щодо застування пункту 1 статті 6 Конвенції.
За таких підстав, на цій стадії судового розгляду, а також враховуючи, що позивачем не наведено переконливих доводів, з яких вбачалась би необхідність призначення підготовчого засідання, а доводи, на які позивач посилається у своєму клопотанні є такими, що не доводять суду необхідності розгляду даної справи за правилами загального позовного провадження, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання та призначення підготовчого засідання. В разі, якщо в подальшому, під час розгляду справи, суд дійде висновку про необхідність витребування доказів, заслуховування пояснень сторін, тощо, судом будуть вчинені необхідні дії для всебічного, повного та об'єктивного розгляду, в т.ч. з урахуванням можливості з власної ініціативи призначити судове засідання або перейти до розгляду в порядку загального провадження.
Більш того, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з частиною 1 статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
Відповідно до частини 3 статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України юридична особа незалежно від порядку її створення, суб'єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, беруть участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її (його) імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи, суб'єкта владних повноважень), або через представника.
Відповідно до підпункту 19 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», положення цього Кодексу застосовуються з урахуванням підпункту 11 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України.
30 вересня 2016 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02 червня 2016 року №1401-VIII, внаслідок чого, підпункту 11 пункту 16-1 «Перехідні положення» Конституції України передбачено, що представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 та статті 131-2 цієї Конституції виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 1 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції - з 1 січня 2018 року; у судах першої інстанції - з 1 січня 2019 року.
Представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах виключно прокурорами або адвокатами здійснюється з 01 січня 2020 року.
Представництво в суді у провадженнях, розпочатих до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» здійснюється за правилами, які діяли до набрання ним чинності, - до ухвалення у відповідних справах остаточних судових рішень, які не підлягають оскарженню.
Як вбачається з матеріалів справи, 17 січня 2022 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, який підписаний головним спеціалістом відділу судової роботи у місті Києві Управління судової роботи та міжнародної правової допомоги Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Верницьким Юрієм, на підтвердження повноважень якого подано копію наказу від 30 листопада 2021 року №5158/03 про призначення ОСОБА_2 на посаду головного спеціаліста відділу судової роботи у місті Києві Управління судової роботи та міжнародної правової допомоги Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) з 01 грудня 2021 року та копію Положення про відділ судової роботи у місті Києві Управління судової роботи та міжнародної правової допомоги Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), затвердженого наказом Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 03 листопада 2021 року №1639/6, у пункті 6.3. якого зазначені права головних та провідних спеціалістів відділу, у тому числі, щодо права брати участь у справах, діяти в судах України від імені Центрального міжрегіонального управління, з усіма правами, що надані процесуальним законодавством України стороні.
Тобто, матеріалами справи підтверджено самопредставництво ОСОБА_2 діяти від імені відповідача на підставі наявних у нього повноважень і вчиняти від його імені юридично значимі дії без оформлення довіреності.
Зважаючи, що в розумінні статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України дана адміністративна справа належить до справ незначної складності, тому положення частини 2 статті 57 Кодексу адміністративного судочинства України підлягають застосуванню, внаслідок чого додані до відзиву на позовну заяву документи є належним доказом наявності у ОСОБА_2 права підписувати від імені відзив на позовну заяву в порядку самопредставництва.
Керуючись статтями 12, 55, 241-243, 248, 257, 258, 260 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. У задоволенні клопотання/заяви ОСОБА_1 - відмовити.
2. Перейти до розгляду адміністративної справи №64034058/21 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
3. Встановити позивачу триденний термін із дня отримання копії даної ухвали суду для подання до суду відповіді на відзив у порядку, встановленому в статті 163 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки сам відзив на позовну заяву було отримано позивачем.
4. Встановити відповідачу триденний термін із дня отримання відповіді на відзив позивачів для подання до суду заперечень проти відповіді на відзив у порядку, встановленому статтею 164 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя К.Ю. Гарник