1/2584
ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
про залишення позовної заяви без руху
07 лютого 2022 року м. Київ № 640/4244/22
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Клочкової Н.В., розглянувши матеріали адміністративної справи за позовом
Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області
до відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)
про скасування постанови виконавчого органу про стягнення виконавчого збору,
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (надалі - позивач), адреса: 08500, Київська область, місто Фастів, вулиця Саєнка Андрія, будинок 10 до відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (надалі - відповідач), адреса: 03056, місто Київ, вулиця Виборзька, будинок 32, в якій просить суд:
- скасувати постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 29 грудня 2021 року про стягнення виконавчого збору у розмірі 26 000,00 грн.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.
Суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.
Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
При цьому, частиною 3 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Так, у відповідності до приписів статті 287 Кодексу адміністративна судочинства України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.
Тобто, статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України встановлений спеціальний десятиденний строк для оскарження до суду рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби.
Згідно частини 5 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. Рішення виконавця про відкладення проведення виконавчих дій може бути оскаржене протягом трьох робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.
В той же час, згідно з частиною 1 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Частиною 6 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що про існування оскаржуваної в межах даної справи постанови старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 29 грудня 2021 року про стягнення виконавчого збору у розмірі 26 000,00 грн, позивачу стало відомо 15 січня 2022 року, що підтверджується штампом вхідної кореспонденції Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, та зареєстровано за № 398/14.
З аналізу вищевикладеного в сукупності, суд приходить до висновку, що останнім днем звернення до суду з позовною заявою щодо оскарження вказаного вище рішення є 28 січня 2022 року.
Однак, з вказаною позовною заявою позивач звернувся до суду лише 03 лютого 2021 року (відповідно до штампу вхідної кореспонденції Окружного адміністративного суду міста Києва).
При цьому, зважаючи на ту обставину, що про існування оскаржуваних в даній справі постанов державного виконавця позивач що найменше як дізнався 15 січня 2022 року, позивач ні як не обґрунтовує поважність причин пропуску строку, також позивач не обґрунтовує, що заважало йому звернутись до суду на протязі встановлено чинним законодавством десятиденного строку починаючи з того моменту коли позивач саме дізнався про існування оскаржуваної постанови, а тому зважаючи на той факт, що дана категорія справ має встановлений спеціальний десятиденний строк для оскарження до суду рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, суд приходить до висновку про наявність обставин пропущення позивачем строку звернення до суду з адміністративним позовом щодо оскарження постанов рішень органу виконавчої служби.
Частиною 6 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
В свою чергу судом було встановлено, що позивачем не було подано відповідної заяви про поновлення пропущеного строку, та навіть в прохальній частині позовної заяви позивачем не було заявлено клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з зазначенням поважності причин пропуску такого строку.
Як вже було зазначено судом вище, згідно із частиною 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересі.
Суд зазначає, що у випадку пропуску строку звернення до суду підставами для його поновлення та розгляду справи є лише наявність поважних причин, тобто, обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
В контексті наведеного слід зазначити, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, а також однією із гарантій дотримання у суспільних відносинах принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
При цьому, положення «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке прийнято рішення або вчинені дії. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися, або направлення адвокатом запитів до відповідних органів з метою виконання укладеного між позивачем та адвокатом договору про надання правової допомоги не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
У справах «Стаббігс та інші проти Великобританії» та «Девеер проти Бельгії» Європейський суд дійшов висновку, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.
Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні від 28 березня 2006 року у справі «Мельник проти України» зазначив, що правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності.
Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року, заява № 28090/95, пункт 45).
Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
У відповідності до частин 1, 2 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Суд зазначає, що строки звернення до адміністративного суду є аналогом інституту позовної давності, який належить до галузей матеріального приватного права. Під строком звернення до адміністративного суду з позовною заявою слід розуміти проміжок часу після виникнення спору у публічно - правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою про захист своїх прав, свобод чи інтересів, а дотримання такого строку звернення є однією з умов для реалізації права на звернення до суду. Після закінчення цього строку особа не втрачає права звернутися з адміністративним позовом, при цьому, законодавцем врегульовано питання щодо необхідності зазначення поважних підстав для поновлення такого строку.
Таким чином, враховуючи вищевикладене та ту обставину, що позивачем в супереч встановлених вимог чинного процесуального законодавства, при зверненні до адміністративного суду з даною позовною заявою не було подано відповідної заяви про поновлення пропущеного строку, та навіть в прохальній частині позовної заяви позивачем не було заявлено клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з зазначенням поважності причин пропуску такого строку суд дійшов до висновку про необхідність надання позивачу додаткового десятиденного терміну для звернення до суду із заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду, в якій зазначити поважні підстави, з яких вказаний строк було пропущено.
Також, суд звертає увагу, що у відповідності до частини 3 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Проте, позивачем до позовної заяви не додано документ про сплату судового збору.
Натомість зі місту позовної заяви вбачається, що позивач просить звільнити його від сплати судового збору, обґрунтовуючи це тим, що Пенсійний фонд України та його територіальні управління позбавлені можливості вносити до свого бюджету витрати на сплату судового збору або отримувати грошові дотації на витрати не передбачені статтею 73 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку з чим, у останнього відсутня можливість сплатити судовий збір.
Розглянувши зазначене клопотання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, суд виходить з наступного.
За визначенням статті 1 Закону України «Про судовий збір», судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом судовий збір включається до складу судових витрат.
Відповідно до підпункту 1 частини 1 статті 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.
Згідно з частиною 1 статті 133 Кодексу адміністративного судочинства України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.
У відповідності до частини 2 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Згідно зі статтею 8 Закону України «Про судовий збір» враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
З вказаного вище вбачається, що Пенсійний фонд України та його органи не є суб'єктами, на яких розповсюджується дія законодавства щодо зменшення розміру судового збору, звільнення від його сплати, відстрочення або розстрочення його сплати.
Враховуючи той факт, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що на теперішній час існують перешкоди для сплати останнім судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі, тобто, не підтверджено наявності обставин, які б давали суду можливість переконатись у скрутному матеріальному становищі позивача, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення вказаного клопотання.
Більш того, суд зауважує, що чинним законодавством суд не наділений повноваженнями самостійно обирати, або звільнити позивача від сплати судового збору, або відстрочити його сплату, або надати розстрочку у його сплаті.
Так, у преамбулі Закону України «Про судовий збір» визначено правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.
Відповідно до частини 1 статті 6 Закону України «Про судовий збір» судовий збір перераховується у безготівковій або готівковій формі.
Пунктом 3 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано: суб'єктом владних повноважень, юридичною особою або фізичною особою - підприємцем розмір судового збору становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Статтею 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2022 рік» установлена у 2022 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі для працездатних осіб з 1 січня 2022 року - 2 481,00 гривень.
Як вбачається з матеріалів справи предметом даного спору є постанова старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 29 грудня 2021 року про стягнення виконавчого збору у розмірі 26 000,00 грн.
З урахуванням розміру заявлених вимог та наведених положень законодавства вбачається, що ставка судового збору за звернення до суду з вказаним адміністративним позовом становить 2 481,00 грн (1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб).
За таких підстав, позивачу слід надати суду документ про сплату судового збору у розмірі 2 481,00 грн, за звернення до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.
Відповідно до частини 1 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Вказані недоліки можуть бути усунені, у десятиденний строк з дня вручення даної ухвали для усунення недоліків шляхом подання до суду:
- заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду, в якій зазначити поважні підстави, з яких вказаний строк було пропущено та надати належні та допустимі докази на підтвердження поважності пропущення такого строку;
- оригіналу документу про сплату судового збору на рахунок Окружного адміністративного суду міста Києва за звернення до суду з адміністративним позовом немайнового характеру у розмірі 2 481,00 грн (отримувач коштів - ГУК у м.Києві/Печерс.р-н, код отримувача (код ЄДРПОУ) - 37993783, рахунок отримувача - UA908999980313181206084026007, банк отримувача - Казначейство України(ел. адм. подат.), код банку отримувача (МФО) - 899998, код класифікації доходів бюджету - 22030101).
Керуючись статтями 122, 123, 160 - 162, частиною 1, 2 статті 169, статтями 241-243, 248, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Позовну заяву Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області залишити без руху.
2. Встановити позивачу десятиденний строк з дня вручення даної ухвали для усунення недоліків.
3. Попередити позивача про те, що у випадку неусунення недоліків позовної заяви позовна заява буде повернута йому відповідно до пункту 9 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.
4. Копію ухвали невідкладно надіслати особі, що звернулась із позовною заявою.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя Н.В. Клочкова