про залишення позовної заяви без руху
15 лютого 2022 року м. Київ № 320/6568/21
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панової Г.В., за участю секретаря судового засідання Повх І., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення матеральної шкоди,
за участю позивача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - Ніколайцева В.В.,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Держави України в особі Офісу Генерального прокурора, в якому просить суд стягнути з Держави України в особі Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду, у вигляді неотриманої частини заробітної плати, а саме посадового окладу визначеного за ч. 3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», завданої положеннями пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними, за період з 01 липня 2015 року по 20 листопада 2019 року у сумі 1 186 721,60 грн.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08.06.2021 відмовлено у відкритті провадження у справі № 320/6568/21 за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Офісу Генерального прокурора про стягнення матеріальної шкоди.
Не погоджуючись з ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08.06.2021 позивачем було подано апеляційну скаргу на зазначену ухвалу.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.09.2021 апеляційну скаргу позивача - задоволено. Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 08.06.2021 скасовано та направлено справу до Київського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30.11.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, призначено судове засідання та витребувано докази по справі від відповідача.
Протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18.01.2022 суд відклав розгляд справи на 15.02.2022.
В судове засідання, призначене у справі на 15.02.2022 з'явився позивач та уповноважений представник відповідача.
В ході судового розгляду справи судом встановлено, що позивачем пропущено строки звернення до суду та в матеріалах справи відсутнє клопотання про поновлення пропущено строку.
Позов мотивовано тим, що в період з 01.07.2015 по 20.11.2019 включно посадовий оклад, розмір якого визначено статтею 81 Закону України «Про прокуратуру», відповідно до пункту 26 Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу визначався у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування. При цьому, Рішенням Конституційного Суду України від 26.03.2020 №6-р(ІІ)2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 №1697 зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
У даній справі позивач, зокрема оскаржує бездіяльність відповідача в частині здійснення виплати недоотриманої частини заробітної плати за період з 01.07.2015 по 20.11.2019 включно та просить стягнути з відповідача матеріальну шкоду у вигляді недоотриманої частини заробітної плати за період з 01.07.2015 по 20.11.2019 включно в сумі 1 186 721,60грн.
Виходячи з цього, позивач вважає, що відповідно до частини третьої статті 152 Конституції України має право на відшкодування матеріальної шкоди у вигляді недоотриманої заробітної плати за вказаний період, розрахованої відповідно до вимог статті 81 Закону України «Про прокуратуру».
Суд зазначає, що Верховним Судом у постанові від 04.11.2021 у справі №320/12827/20 викладено правовий висновок щодо предметної підсудності цієї категорії адміністративних справ та також зауважено таке.
За правилами пунктів 1, 2 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Відповідно до пункту 17 частини 1 статті 4 КАС України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Сутність публічної служби полягає в трьох аспектах: у функціональному аспекті вона постає як діяльність з метою виконання загально-державних завдань управління; в інституційному-окреслює певне коло осіб, оскільки виконання публічних справ становить їх соціальну функцію; у юридичному - охоплює правове регулювання особливих публічно-правових, службових відносин.
Поняття «публічного службовця» необхідно розглядати через запропоновані юридичною наукою та практичною ознак. Це, зокрема, зайняття посад в органі публічної влади, виконання завдань держави (громади) в межах покладених на них обов'язків і наданих прав, фінансування з державного або місцевого бюджету.
Законодавець урегулював питання, пов'язані з прийняттям (обранням, призначенням) громадян на публічну службу, її проходженням та звільненням з публічної служби (припиненням), спеціальними нормативно-правовими актами.
У преамбулі Закону України «Про прокуратуру» зазначено, що цей Закон визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України.
Згідно з частинами першою та другою статті 81 Закону України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII «Про прокуратуру» (в редакції до внесення змін Законом від 19 вересня 2019 року №113-ІХ) заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов'язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством.
Спори щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання заробітних плат, обов'язкових виплат при звільненні є публічно-правовими, виникли з публічно-правових відносин за участю органу державної влади як суб'єкта владних повноважень, тому повинні розглядатися у порядку адміністративного судочинства.
З урахуванням заявлених позовних вимог суд дійшов висновку, що спір, який виник між сторонами у справі, пов'язаний з вирішенням питань, які стосуються діяльності позивача на публічній службі.
Частинами першою, другою, п'ятою статті 122 КАС України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій.
З аналізу статті 122 КАС України слідує, що законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про такі факти.
Згідно з частиною першою статті 120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
З матеріалів справи вбачається, що позивач просить суд стягнути з відповідача матеріальну шкоду у вигляді недоотриманої частини заробітної плати за період з 01.07.2015 по 20.11.2019 включно в сумі 1186721,60 грн., під час його роботи в органах прокуратури впродовж дії пункту 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України, які визнані неконституційними згідно з рішенням Конституційного Суду України №6-р/2020 від 26.03.2020.
Отже, предметом спору є стягнення шкоди у вигляді недоотриманої частини заробітної плати, яка мала бути нарахована позивачу у 2015-2019 роках, коли останній перебував на публічній службі.
Правовою підставою для вимоги позивача про стягнення завданої шкоди стало прийняття Конституційним Судом України рішення № 6-р/2020 від 26.03.2020, яке оприлюднене на офіційному веб-сайті Конституційного Суду.
Відтак, саме з цього дня розпочався перебіг процесуального строку звернення до суду.
При цьому, доводи позивача про те, що до спірних правовідносинах підлягає застосуванню частина друга статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП), якою передбачено, що у справах про стягнення заробітної плати строк звернення до суду не обмежується, суд вважає необґрунтованими, виходячи з такого.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Офіційне тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП дав Конституційний Суд України у своїх рішеннях від 15.10.2013 №8-рп/2013 і №9-рп/2013.
Зокрема, у рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 №8-рп/2013 зазначається: В аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 233 КЗпП у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 року № 108/95-ВР зі змінами необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці, не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Разом з цим, предметом спору у цій справі є відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної законом, який визнаний неконституційним, а не стягнення з роботодавця на користь позивача заробітної плати через порушення законодавства про оплату праці. Тож норми частини другої статті 233 КЗпП України до спірних правовідносин не застосовуються.
Під шкодою позивач розуміє недоотриманий ним дохід у розмірі 1186721,60 грн. за період з 01.07.2015 по 20.11.2019 включно, який визначений ним як різниця між розміром посадового окладу, розрахованим за статтею 81 Закону України «Про прокуратуру», та розміром посадового окладу, який виплачувався у цей період.
Велика Палата Верховного Суду у постановах від 14.11.2018 року у справі №757/70264/17-ц, від 05.06.2019 року у справі №686/23445/17 зробила висновок, що якщо спір виник навіть після звільнення публічного службовця з посади, однак пов'язаний з вирішенням питань, які стосуються його діяльності на публічній службі, то такий спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства, незважаючи на те, що спірні правовідносини фактично виникли після припинення публічної служби, а орган, в якому особа перебувала на цій службі, не здійснював щодо неї публічно-владні управлінські функції у спірних правовідносинах.
В свою чергу, спірні правовідносини пов'язані зі звільненням з публічної служби, тому під час обчислення строку звернення до суду із позовом цієї категорії застосуванню підлягають саме положення КАС України, як норми спеціального процесуального закону.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (ч. 5 ст.122 цього Кодексу).
У такій категорії справ законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.
Отже, про порушення свого права позивач дізнався, або повинний був дізнатися 27.03.2020, після ухвалення Конституційним Судом України рішення у справі №6-р/2020, яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) окреме положення пункту 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Разом з тим до суду позивач звернувся у червні 2021 року, тобто зі спливом більше ніж року після того, як дізнався про порушене право, а отже з порушенням вимог статті 122 Кодексу адміністративного кодексу України.
Частиною 6 ст.161 Кодексу адміністративно судочинства України передбачено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
У зв'язку з цим, позивачу у порядку усунення недоліків позовної заяви необхідно надати до суду заяву про поновлення строку звернення до суду та докази поважності причин пропуску такого строку.
Відповідно до ч. 13 ст. 171 КАС України суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня вручення позивачу ухвали.
Пунктом 8 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Частиною четвертою статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Відповідно до приписів частини третьої статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України до позовної заяви додається також документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Так, згідно з приписами частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674-VI, судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674-VI за подання адміністративного позову майнового характеру, який подано фізичною особою - ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Судом встановлено, що позивачу слід надати докази сплати судового збору або у разі звільнення від сплати судового збору відповідних доказів на підтвердження даної обставини
Керуючись статтями 160, 161, 171, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Позовну заяву залишити без руху.
2. Протягом п'яти днів з дня отримання (вручення) повного тексту ухвали про залишення позовної заяви без руху позивачу необхідно усунути недоліки позовної заяви, а саме:
- надати суду заяву про поновлення строку звернення до суду та докази поважності причин пропуску такого строку.
- доказів сплати судового збору або у разі звільнення від сплати судового збору відповідних доказів на підтвердження даної обставини.
3. Роз'яснити позивачеві, що якщо недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, не будуть усунуті у встановлений судом строк, позовна заява буде залишена без розгляду відповідно до частини п'ятнадцятої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України.
4. Копію ухвали суду надіслати (вручити, надати) учасникам справи (їх представникам).
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).
Суддя Панова Г. В.
Повний текст ухвали виготовлено та підписано 21.02.2022.