21 лютого 2022 року № 320/16873/21
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Бориспільського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправними та скасування постанов,
ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Бориспільського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), в якому просить суд:
- визнати протиправною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження №67803746 від 07.12.2021 винесену головним державним виконавцем Бориспільського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Хорошою Нателою Важанівною;
- визнати протиправною та скасувати постанову про арешт коштів боржника №67803746 від 07.12.2021 винесену головним державним виконавцем Бориспільського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Хорошою Нателою Важанівною.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що 02.12.2021 головним державним виконавцем Бориспільського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Хорошою Нателою Важанівною в рамках виконавчого провадження №51940056 прийнято постанову про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 18685,01 доларів США та 60,67 грн., а в подальшому 07.12.2021 було прийнято постанови про відкриття виконавчого провадження №67803746 з примусового виконання цієї постанови про стягнення виконавчого збору від 02.12.2021 №51940056 та про арешт коштів боржника в сумі 18685,01 доларів США.
Позивач не погоджується з правомірністю прийняття відповідачем спірних постанов, оскільки постанова про стягнення виконавчого збору від 02.12.2021 у розмірі 18685,01 доларів США та 60,67 грн. в межах виконавчого провадження № 51940056 прийнята відповідачем всупереч вимогам Закону України "Про виконавче провадження", Інструкції з організації примусового виконання рішень, а також не відповідає висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.03.2020 у справі №2540/3203/18, оскільки підставою для стягнення виконавчого збору в межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, однак в рамках виконавчого провадження № 51940056 постановою відповідача від 02.12.2021 було повернуто виконавчий документ стягувачу без виконання та при цьому відповідачем в рамках виконавчого провадження № 51940056 фактично не було стягнуто жодних коштів в процесі примусового виконання відповідного виконавчого документа.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.12.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та в порядку, визначеному положеннями ст. 287 КАС України.
Відповідач позов не визнав, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що стягнення виконавчого збору є безумовною дією, яку здійснює державний виконавець у межах виконавчого провадження незалежно від здійснених дій, і є встановленою державною складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення суду боржником за допомогою стимулювання боржника до намагання виконати виконавчий документ самостійно до відкриття виконавчого провадження у зв'язку із ймовірністю стягнення відповідної суми у випадку примусового виконання при цьому, стягнення з боржника виконавчого збору в постанові про відкриття виконавчого провадження є обов'язком державного виконавця. Така правова позиція відображена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20.11.2019 №480/1558/19 та від 28.04.2020 №480/3452/19.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
На виконанні у Бориспільському міськрайонному відділі державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (м. Київ) перебувало виконавче провадження № 51940056 з примусового виконання виконавчого листа №2-595-1 від 15.12.2010, виданого Печерським районним судом міста Києва, про стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «Кредитпромбанк» солідарно боргу у розмірі 186850,14 доларів США та 606,67 грн. з кожного.
З позовної заяви вбачається, що 16.08.2016 головним державним виконавцем Бориспільського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Хорошою Н. В. на підставі виконавчого листа № 2-595-1 від 15.12.2010, виданого Печерським районним судом міста Києва, винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №51940056, відповідно до якої за виконавчим листом № 2-595-1, виданим Печерським районним судом міста Києва 15.12.2010 на суму боргу 186850,14 доларів США та 606,67 грн., відкрито виконавче провадження. Стягувачем у даному виконавчому провадженні є ПАТ «Кредитпромбанк», боржником - ОСОБА_1 .
У подальшому, ухвалою Печерського районного суду м. Києва замінено первісного cтягувача у виконавчих листах по виконанню рішення Печерського районного суду м. Києва від 07 червня 2010 у справі № 2-595-1/10 - ПАТ «ДЕЛЬТА БАНК» (код ЄДРПОУ 34047020), яке є правонаступником ПАТ «КРЕДИТПРОМБАНК», (код ЄДРПОУ 21666051), на правонаступника стягувача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор Плюс» (адреса: 01133, м. Київ, вул. Щорса, буд. 31, код ЄДРПОУ 37881514).
26.10.2021 на адресу Бориспільського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (м. Київ) надійшла заява від стягувача ТОВ «ФК «Фактор Плюс» про повернення виконавчого документа без виконання.
02.12.2021 головним державним виконавцем Бориспільського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Хорошою Н. В. в рамках виконавчого провадження № 51940056 прийнято постанову про стягнення виконавчого збору, якою стягнуто з боржника, ОСОБА_1 , виконавчий збір у розмірі 18685,01 доларів США та 60,67 грн.
У подальшому, 02.12.2021, головним державним виконавцем Бориспільського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Хорошою Н. В. в рамках виконавчого провадження № 51940056 прийнято постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі заяви стягувача ТОВ «ФК «Фактор Плюс» від 26.10.2021 про повернення виконавчого документа без виконання.
Даною постановою виділено в окреме провадження постанову про стягнення виконавчого збору № 51940056 від 02.12.2021 та постанову про стягнення витрат на проведення виконавчих дій № 51940056 від 02.12.2021.
07.12.2021 головним державним виконавцем Бориспільського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Хорошою Н. В. було прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження №67803746 з примусового виконання постанови № 51940056, виданої 02.12.2021 Бориспільським міськрайонним відділом державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області , про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави виконавчого збору у розмірі 18685,01 доларів США та 60,67 грн.
Також, 07.12.2021 постановою головного державного виконавця Бориспільського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Хорошою Н. В. у ВП № 67803746 накладено арешт на кошти боржника - ОСОБА_1 у сумі 18685,01 доларів США.
Позивач, вважаючи постанову про відкриття виконавчого провадження № 67803746 від 07.12.2021 та постанову про арешт коштів боржника в рамках виконавчого провадження № 67803746 протиправними та такими, що порушують її права та інтереси, звернулась з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 №606-XIV (далі-Закон №606, який був чинний на момент прийняття відповідачем постанови про відкриття виконавчого провадження від 16.08.2016) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
Аналогічне положення передбачене частиною першою статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII (далі-Закон №1404), який набрав чинності 05.10.2016.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону №606 примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.
Згідно з частинами першою та другою статті 17 Закону №606 примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.
Відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи: виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті.
Згідно з частиною першою статті 3 Закону №1404 відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди.
Відповідно до частини першої статті 5 Закону №1404 примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Відповідно до частини першої статті 26 Закону №1404 виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей (частина п'ята статті 26 Закону №1404).
Згідно з частиною першою статті 37 Закону №1404 виконавчий документ повертається стягувачу, якщо, зокрема, стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.
Про повернення стягувачу виконавчого документа та авансового внеску виконавець виносить постанову (частина четверта статті 37 Закону №1404).
Згідно з частиною третьою статті 40 Закону №1404 у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 27 Закону №1404 виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Частиною другою статті 27 Закону №27 (в редакції до 28.08.2018) визначено, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання" від 03.07.2018 №2475-VIII, який набрав чинності з 28.08.2018, було внесено зміни до частини другої статті 27 Закону №1404.
Так, згідно з частиною другою статті 27 Закону №1404 (в редакції Закону №2475) виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
У позовній заяві позивач зазначив, що відповідачем в рамках виконавчого провадження №51940056 фактично не було стягнуто жодних коштів у порядку примусового виконання виконавчого листа №2-595-1, виданого 15.12.2010 Печерським районним судом м. Києва, з приводу чого суд зазначає таке.
З аналізу норм Закону №1404 у редакції, що діяла до 28.08.2018, слідує, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення із боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми.
Законом №2475 внесені зміни до статті 27 Закону №1404, які набрали чинності з 28 серпня 2018 року, і виходячи із цих змін виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Отже, у період прийняття спірної постанови база обрахунку виконавчого збору становила 10 відсотків фактично стягнутої суми.
Таким чином, на момент виникнення спірних правовідносин обов'язковими умовами стягнення виконавчого збору майнового характеру були: 1) фактичне виконання виконавчого документа; 2) вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень. За своїм змістом виконавчий збір є винагородою за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи привели до виконання рішення.
Суд зазначає що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження примусового стягнення з ОСОБА_1 в рамках виконавчого провадження №51940056 боргу у розмірі 186850,14 доларів США та 606,67 грн., визначеного до стягнення за виконавчим листом № 2-595-1, виданим 15.12.2010 Печерським районним судом м. Києва.
Таким чином, оскільки відповідачем фактично не було стягнуто з позивача коштів за виконавчим листом № 2-595-1, виданим 15.12.2010 Печерським районним судом м. Києва, суд вважає, що правові підстави для стягнення з боржника виконавчого збору у визначеному державним виконавцем у постанові від 02.12.2021 №51940056 розмірі відсутні.
Аналогічний правовий висновок висловлений Великою Палатою Верховного Суду від 26.08.2020 у справі №2540/3203/18 (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР - 91433587) та від 11.11.2020 у справі №814/2315/17 (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР - 92787366).
Згідно з частиною п'ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Частиною 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
За наведених обставин, суд вважає за необхідне зазначити, що одним із принципів адміністративного судочинства є диспозитивність, тобто надання особам, які беруть участь у справі, можливості вільно розпоряджатися своїми матеріальними та процесуальними правами на власний розсуд.
Так, принцип диспозитивності покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин) та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом Позивача.
Разом з тим, суд може вийти за межі позовних вимог в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять, однак за жодних умов становище Позивача за наслідками судового розгляду не може бути погіршено порівняно з тим, яким воно було до звернення до суду за захистом своїх прав.
Відповідно до ч.ч. 1 та 4 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Суб'єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.
Статтею 13 "Право на ефективний засіб юридичного захисту" Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997, передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Частиною 2 ст. 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зі змісту вказаної норми можна зробити висновок, що при розгляді справи суд обмежений предметом та обсягом заявлених позовних вимог та не може застосовувати інший спосіб захисту ніж той, що зазначив Позивач у позовній заяві. Водночас, суд може вийти за межі позовних вимог у випадку помилкового обрання особою неналежного способу захисту порушеного права, у цьому випадку можливо на підставі наведеної правової норми вийти за межі позовних вимог та застосувати той спосіб захисту порушеного права Позивача, який відповідає фактичним обставинам справи і відновлює порушене право особи.
Пунктом 10 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту у сфері публічно правових відносин від порушень з боку суб'єкта владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист його прав, свобод чи інтересів.
Суд звертає увагу, що верховенство права, як основоположний принцип адміністративного судочинства, визначає спрямованість судочинства на досягнення справедливості та надання ефективного захисту.
Таким чином обираючи спосіб захисту порушеного права, слід врахувати положення статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) згідно якої під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
З огляду на зазначене, виходячи з вищевикладених обставин справи, правового регулювання та висновків Великої Палати Верховного Суду у справі № 2540/3203/18, а також Шостого апеляційного адміністративного суду за результатом розгляду адміністративної справи № 640/31560/20, та беручи до уваги те, що судом встановлено протиправність постанови ВП № 51940056 від 02.12.2021, якою стягнуто з позивача виконавчий збір у розмірі 18685,01 доларів США та 60,67 грн., керуючись ч. 2 ст. 9 КАС України, з метою ефективного захисту позивача та відновлення її порушеного прав в межах спірних правовідносин, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Бориспільського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Хорошої Н.В. у виконавчому провадженні ВП № 51940056 від 02.12.2021.
За змістом пункту 5 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII, постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору, є окремим виконавчим документом.
Таким чином, постанова про стягнення виконавчого збору є самостійним виконавчим документом, який підлягає примусовому виконанню, а постанова про відкриття виконавчого провадження з виконання постанови про стягнення виконавчого збору, має наслідком стягнення з боржника вже визначеної суми.
Разом з тим, оскільки оскаржуваними в межах даного спору постановами ВП № 67803746 від 07.12.2021 відкрито виконавче провадження та накладено арешт на кошти боржника при здійсненні примусового виконання постанови про стягнення виконавчого збору від 02.12.2021 ВП № 51940056, яка на переконання суду підлягає скасуванню, то суд зазначає про наявність підстав для визнання протиправними та скасування вищевказаних постанов, як таких, що винесені на виконання протиправної постанови державного виконавця.
Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі “Hirvisaari v. Finland” від 27.09.2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Крім того, судом враховується, що згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідачем у справі, як суб'єктом владних повноважень, не виконано покладеного на нього обов'язку щодо доказування правомірності винесених постанов.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку, про задоволення позову в повному обсязі.
Керуючись статтями 243-246,250, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Бориспільського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Хорошої Н.В. у виконавчому провадженні ВП № 51940056 від 02.12.2021 про стягнення виконавчого збору.
Визнати протиправними та скасувати постанови головного державного виконавця Бориспільського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Хорошої Н.В. у виконавчому провадженні ВП № 67803746 від 07.12.2021 про відкриття виконавчого провадження про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 18685,01 доларів США та 60,67 грн. та про накладення арешту на кошти ОСОБА_1 .
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення .
Суддя Василенко Г.Ю.