17 лютого 2022 року справа №320/5627/21
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому позивач з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 31.05.2021 просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення №103230000818 від 26.02.2021, прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Київській області "Про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до частини першої та пункту 1 частини другої статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 з 19.02.2021 на підставі пункту "а" ч. 1 ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року №213-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення".
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивачка зазначила, що спірним рішенням їй було відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до пункту "а" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788) у зв'язку тим, що на момент звернення позивачка не досягла пенсійного віку, передбаченого пунктом 1 частини другої статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058).
Позивачка не погоджується з правомірністю прийняття відповідачем спірного рішення, оскільки вважає, що відповідач не врахував рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020 у справі № 1-5/2018 (746/15), яким визнано право жінок на вихід на пенсію на пільгових умовах після досягнення 45 років і за умови наявності стажу не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на роботах за Списком № 1.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11.06.2021 відкрито провадження в адміністративній справі №320/5627/21, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що Рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною) та втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, статтю 13 Закону № 1788. Натомість Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 03.10.2017 № 2148-VІІІ (далі - Закон № 2148), який набрав чинності 11.10.2017, було внесено зміни до багатьох законодавчих актів, зокрема, Закон № 1058 було доповнено розділом ХІV-1 "Пенсійне забезпечення окремих категорій громадян", в якому виділена окрема стаття 114, що включила в себе всі категорії громадян, які мають право на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років для окремих категорій працівників, в тому числі і за Списком № 1. Отже, починаючи з 01.10.2017 зниження пенсійного віку громадянам, які працювали за Списком № 1 та Списком № 2, відбувається виключно на підставі статті 114 Закону № 1058, яка, на відміну від статті 13 Закону № 1788, не була визнана неконституційною.
За таких обставин відповідач вважає спірне рішення правомірним та просить відмовити у позові повністю.
Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З урахуванням цього суд вважає за можливе розглянути справу у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, про що свідчить паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , виданий Славутицьким МВ ГУ МВС України в Київській області 02.04.2004.
З матеріалів справи вбачається, що позивачка звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою від 19.02.2021 про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 13 Закону №1788.
За результатами розгляду заяви позивачки та доданих до неї документів Управлінням застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області було прийнято рішення від 26.02.2021 №103230000818, яким відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах у зв'язку з недосягненням позивачкою пенсійного віку (50 років).
У спірному рішенні відповідач вказав, що згідно з пунктом 1 частини другої статті 114 Закону №1058 право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Відповідач зазначив, що загальний страховий стаж позивачки становить 26 років 5 місяців 24 дні. При цьому стаж роботи позивачки за Списком №1, за висновком відповідача, складає 16 років 2 місяці 28 днів.
Виходячи з викладеного, позивачці відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах та зазначено, що право на призначення пенсії позивачка набуде лише після досягнення 50 років.
Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем спірного рішення, позивачка звернулась до суду з даним позовом, з приводу чого суд зазначає таке.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
З 01.01.2004 таким законом є Закон №1058, який був прийнятий на зміну положенням Закону № 1788.
Отже, оскільки і Закон №1058, і Закон № 1788 регулюють одні і ті ж правовідносини, то пріоритет у застосуванні за загальним правилом мають норми Закону № 1058 як акта права, прийнятого пізніше у часі, а норми Закону №1788 підлягають субсидіарному (додатковому) застосуванню у разі неурегульованості певного питання у приписах Закону № 1058.
Згідно з пунктом "а" частини першої статті 13 Закону №1788 (в редакції до прийняття Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-VІІІ, далі - Закону №213) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком N 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
- чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах;
- жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці - жінкам.
Законом № 213 раніше передбачений пунктом "а" статті 13 Закону № 1788 віковий ценз для жінок з 45 років було збільшено до 50 років із одночасним запровадженням правила поетапного збільшення показника вікового цензу, за яким жінки 1975 року народження і старші мають право на пенсію за віком на пільгових після досягнення ними такого віку:
- 45 років - по 31 березня 1970 року включно;
- 45 років 6 місяців - з 1 квітня 1970 року по 30 вересня 1970 року;
- 46 років - з 1 жовтня 1970 року по 31 березня 1971 року;
- 46 років 6 місяців - з 1 квітня 1971 року по 30 вересня 1971 року;
- 47 років - з 1 жовтня 1971 року по 31 березня 1972 року;
- 47 років 6 місяців - з 1 квітня 1972 року по 30 вересня 1972 року;
- 48 років - з 1 жовтня 1972 року по 31 березня 1973 року;
- 48 років 6 місяців - з 1 квітня 1973 року по 30 вересня 1973 року;
- 49 років - з 1 жовтня 1973 року по 31 березня 1974 року;
- 49 років 6 місяців - з 1 квітня 1974 року по 30 вересня 1974 року;
- 50 років - з 1 жовтня 1974 року по 31 грудня 1975 року.
Відповідно до пункту 2 розділу XV Закону №1058 пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: 1) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом № 1788. У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. При цьому зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку цих пенсій, що діяв до набрання чинності цим Законом. Підприємства та організації з коштів, призначених на оплату праці, вносять до Пенсійного фонду плату, що покриває фактичні витрати на виплату і доставку пенсій особам, які були зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, крім тих, що були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, починаючи з дня набрання чинності цим Законом, у розмірі 20% з наступним збільшенням її щороку на 10% до 100% розміру відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку цих пенсій до набуття права на пенсію за віком відповідно до цього Закону. Виплата пенсій особам, які були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників, за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та особам, пенсії яким призначені відповідно до пунктів "в" - "е" та "ж" статті 13 Закону № 1788, здійснюється до 1 січня 2005 року за рахунок коштів Пенсійного фонду, а з 01.01.2015 - за рахунок коштів Державного бюджету України до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.
Отже, і після набуття чинності нормами Закону № 1058 правила призначення пенсій за Списком № 1 регламентувались пунктом "а" статті 13 Закону № 1788.
Такий стан правового регулювання існував до календарної дати набрання чинності нормами Закону № 2148 (11.10.2017), яким текст Закону № 1058 був доповнений, зокрема, статтею 114, згідно з частиною першою якої право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
При цьому Законом №2148 у новій редакції був викладений пункт 2 розділу XV Закону № 1058, де вказувалось, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 114 Закону №1058 у редакції Закону №2148 на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1975 року народження і старші після досягнення ними такого віку:
- 45 років - які народилися по 31 березня 1970 року включно;
- 45 років 6 місяців - з 1 квітня 1970 року по 30 вересня 1970 року;
- 46 років - з 1 жовтня 1970 року по 31 березня 1971 року;
- 46 років 6 місяців - з 1 квітня 1971 року по 30 вересня 1971 року;
- 47 років - з 1 жовтня 1971 року по 31 березня 1972 року;
- 47 років 6 місяців - з 1 квітня 1972 року по 30 вересня 1972 року;
- 48 років - з 1 жовтня 1972 року по 31 березня 1973 року;
- 48 років 6 місяців - з 1 квітня 1973 року по 30 вересня 1973 року;
- 49 років - з 1 жовтня 1973 року по 31 березня 1974 року;
- 49 років 6 місяців - з 1 квітня 1974 року по 30 вересня 1974 року;
- 50 років - з 1 жовтня 1974 року по 31 грудня 1975 року.
У силу спеціальної вказівки у Законі № 2148 наведені вище норми закону почали застосовуватись з 01.10.2017.
Таким чином, з 01.10.2017 правила призначення пенсій за Списком № 1 почали регламентуватись одночасно двома законами, а саме: пунктом "а" статті 13 Закону № 1788 у редакції Закону № 213 та пунктом 1 частини другої статті 114 Закону № 1058 у редакції Закону № 2148.
Правила вказаних законів були повністю уніфікованими (ідентичними).
Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 "У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу І, пункту 2 розділу III "Прикінцеві положення" Закону № 213.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини вказаного рішення визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Відповідно до пункту 3 резолютивної частини вказаного рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону № 1788 в редакції до внесення змін Законом № 213 для осіб, які працювали до 01.04.2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:
"На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:
а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах".
Отже, з 23.01.2020 в Україні існують два Закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком № 1, а саме: пункт "а" статті 13 Закону № 1788 у редакції до прийняття Закону № 213 та частина 2 статті 114 Закону № 1058 у редакції Закону № 2148.
Таким чином, вимоги вищевказаних законів містять розбіжність відносно позивачки щодо вікового цензу для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1, який складає 45 років за пунктом "а" статті 13 Закону № 1788 у редакції до прийняття Закону № 213 та 50 років за пунктом 1 частини другої статті 114 Закону № 1058 у редакції Закону №2148.
За вказаних обставин, такі обов'язкові умови для призначення пенсії на пільгових умовах як досягнення певного віку та наявність стажу роботи, мають застосовуватися в порядку, визначеному пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 у справі №1-5/2018 (746/15), виходячи з принципу правової визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статтею 8 Конституції України. Таке застосування судом вищевказаних норм права створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Так, суд зауважує, що у справах "Щокін проти України" (заяви № 23759/03 та № 37943/06, рішення від 14.10.2010) та "Серков проти України" (заява № 39766/05, рішення від 07.07.2011) Європейський суд з прав людини дійшов висновку що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі "якості" закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування; по-третє, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу "якості закону". В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.
Враховуючи частину першу статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 по справі "Щокін проти України" (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та № 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011 по справі "Серков проти України" (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для позивачки є підхід, коли віковий ценз має бути встановлений на рівні найменшої величини, тобто 45 років.
Відповідачем у даному випадку мотиви вчинення владного управлінського волевиявлення не враховують правила розв'язання колізій між діючими актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на користь пенсіонера.
Аналогічний правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03.11.2021 у зразковій справі №360/3611/20 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 101211541), в якій вказано, що оскільки норми Закону №1788-ХІІ, з урахуванням Рішення №1-р/2020, та Закону №1058-ІV регулюють одне і те ж коло відносин, вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу “якості закону”, передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника.
Велика Палата Верховного Суду, з урахуванням свого правового висновку, викладеного в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56), зауважила, що застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.
У зв'язку з викладеним, суд вважає, що відповідачем протиправно відмовлено позивачці у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, оскільки згідно з рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1/-р/2020 у справі №1-5/2018 (746/15) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Отже, позивачка, яка на момент звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії, досягла 45 річного віку, мала необхідний стаж роботи (у тому числі пільговий стаж за Списком № 1), мала право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
При цьому суд звертає увагу на те, що відповідач по суті не заперечує наявність у позивачки необхідного страхового та пільгового стажу, оскільки відмова у призначенні пенсії була заснована виключно на твердженні про недосягнення позивачкою пенсійного віку, визначеного статтею 114 Закону №1058.
Наявність у позивачки необхідного пільгового стажу також підтверджується відповідачем у відзиві на позов.
Таким чином, обставини наявності у позивачки страхового та пільгового стажу не підлягають доказуванню у цій справі на підставі частини першої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, якою визначено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити позивачці пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 суд зазначає таке.
Відповідно до Рекомендації № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Оскільки відповідачем було протиправно відмовлено позивачці у призначенні пенсії за віком, суд вважає, що у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень.
З урахуванням тієї обставини, що оскаржуване рішення відповідача не ґрунтується на дискреційних повноваженнях, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити позивачці пенсію за віком на пільгових умовах.
У позовній заяві позивач просить суд зобов'язати відповідача призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 з 19.02.2021, тобто з дня звернення із заявою про призначення пенсії.
У той же час, відповідно до частини першої статті 45 Закону № 1058 пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: 1) пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Таким чином, оскільки позивачка досягла пенсійного віку, необхідного для призначення пенсії за віком (45 років), 27.02.2021, а із заявою про призначення пенсії звернулася 19.02.2021, тобто поза межами трьохмісячного строку, пенсія має бути призначена їй з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, тобто з 28.02.2021.
Отже, позов підлягає частковому задоволенню.
При цьому, належним способом захисту порушеного права позивачки є визнання протиправним та скасування спірного рішення про відмову у призначенні пенсії, а також зобов'язання відповідача призначити позивачці пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 1 на підставі пункту "а" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення”. Саме такий спосіб захисту був застосований Верховним Судом у вищевказаній зразковій справі.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (ч.3 ст.139 КАС).
Разом з тим суд звертає увагу на те, що принцип пропорційності при стягненні судового збору у разі часткового задоволення позову щодо позовної вимоги немайнового характеру не застосовується.
Під час звернення до суду позивачкою сплачено судовий збір у розмірі 1816,00 грн., що підтверджується наявними у справі квитанціями №2 від 29.04.2021 га суму 908,00 грн. та №215600426655 від 31.05.2021 на суму 908,00 грн.
Частиною першою статті 4 Закону України "Про судовий збір" №3674-VI від 08.07.2011 (зі змінами та доповненнями) передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно з пунктом 3 частини другої статті 4 Закону №3674-VI за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою встановлюється ставка судового збору - 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру (ч.3 ст.6 ЗУ №3674-VI).
При цьому, суд звертає увагу позивача на те, що вимога про визнання протиправними акта, дії чи бездіяльності як передумови для застосування інших способів захисту порушеного права (скасувати або визнати нечинним рішення чи окремі його положення, зобов'язати прийняти рішення, вчинити дії чи утриматися від їх вчинення тощо) як наслідків протиправності акта, дій чи бездіяльності є однією вимогою.
Така правова позиція викладена, зокрема в Довідці про аналіз практики застосування адміністративними судами окремих положень Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI “Про судовий збір” у редакції Закону України від 22.05.2015 № 484-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору”, затвердженій Постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України від 05.02.2016 №2.
При цьому, суд вбачає за доцільне зауважити про те, що такі вимоги мають бути пов'язані одна з одною.
У разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру (ч.3 ст.6 ЗУ №3674-VI).
Положеннями статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" від 15.12.2020 № 1082-IX установлено у 2021 році прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 1 січня 2021 року - 2270 гривні, з 1 липня - 2379 гривень, з 1 грудня - 2481 гривня.
Позовні вимоги про визнання протиправним рішення відповідача щодо відмови у призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах та зобов'язання призначити та виплачувати позивачу пенсію за віком на пільгових умовах - є однією позовною вимогою.
Отже, позовна заява містить одну позовну вимогу немайнового характеру, сума судового збору за звернення з якою до суду становить 908,00 грн. (0,4 х 2270,00 грн.).
Зважаючи на задоволення позовних вимог, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору за подання позову підлягають стягненню на її користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області.
Питання щодо повернення позивачу судового збору, сплаченого при подачі позову надмірно, відповідно до статті 7 Закону України “Про судовий збір” може бути вирішено за заявою позивача, оскільки такої заяви на день ухвалення судового рішення на адресу суду не надійшло, суд не вирішує питання щодо повернення надмірно сплаченого судового збору у сумі 908,00 грн. Суд роз'яснює, що позивач може звернутися з такою заявою і після ухвалення судового рішення у справі.
Керуючись статтями 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 26.02.2021 №103230000818 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 1 з 28.02.2021 на підставі пункту "а" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення”.
4. В іншій частині позовних вимог відмовити.
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 908,00 грн. (дев'ятсот вісім грн. 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ 22933548, місцезнаходження: 08500, Київська обл., м.Фастів, вул.Саєнка Андрія, буд. 10).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Повний текст судового рішення складено 17.02.2022.
Суддя Кушнова А.О.