ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"22" лютого 2022 р. справа №300/2565/21
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Скільського І.І., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, -
Адвокат Голуб Г.С. в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату індексації грошового забезпечення) за період із 14.01.2019 по 30.04.2021 терміном 837 днів із розрахунку 359,84 грн., в день у сумі 301 186,33 грн. із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримується з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.
Позовні вимоги мотивовані тим, що наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 29.12.2018 № 120 позивача звільнено у запас, а наказом командира військової частини НОМЕР_1 за №9 від 11.01.2019 виключено зі списків особового складу військової частини. Однак, будучи звільненим із військової служби та виключеним із списків частини 14.01.2019 остаточний розрахунок у зв'язку із звільненням відповідач провів лише 30.04.2021. Відтак, на думку позивача, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи Кодексу законів про працю України, в даному випадку необхідно застосувати норму статті 117 Кодексу законів про працю України щодо виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником в день звільнення з роботи. З наведених підстав, просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (а.с.23-24).
Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву. Проти заявлених позовних вимог заперечив, вказавши, що передбачений частиною 1 статті 117 Кодексу законів про працю України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України. При цьому, стаття 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати. Відтак, за наявністю спірних правовідносин, які стосуються розміру належних звільненому працівникові сум, стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку в розумінні частини першої статті 117 КЗпП України є безпідставним. Також відповідач зазначив, що суд може застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, а тому виходячи з принципу пропорційності, ефективним способом відновлення порушених відповідачем прав позивача буде стягнення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.01.2019 по 30.04.2021 в розмір 17318,21 грн., (5,74% від 231091,27). В зв'язку із наведеним просить суд в задоволенні позову відмовити повністю.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, дослідивши наявні письмові докази, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд вважає, що позов слід задовольнити частково з наступних мотивів.
Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 за №9 (по стройовій частині) від 11.01.2019, позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 14.01.2019 року та направлено до Івано-Франківського МВК Івано-Франківської області для зарахування на військовий облік (а.с.8).
Судом встановлено, що рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18.01.2021 у справі №300/3228/20 позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 01.03.2018 включно. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 01.03.2018 включно. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 надати довідку-розрахунок про розмір невиплаченої індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 до 01.03.2018 включно (а.с.9-14).
На виконання вищевказаного рішення суду, відповідачем 30.04.2021 позивачу виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 01.03.2018, у сумі 13 278,39 грн., що підтверджується квитанцією «Ощадбанк» (а.с.15).
Вважаючи, що відповідач протиправно не виплатив середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з таких підстав та мотивів.
Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей (стаття 17 Конституції України).
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Так, відповідно до статті 1 цього Закону, соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Частиною 2 статті 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено, що у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до частини 1 статті 9 цього Закону, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
При цьому, частиною 3 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Статтею 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема оплата праці (грошове забезпечення).
При цьому, правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 за №1078 (надалі - Порядок №1078).
Так, пунктом 1-1 Порядку №1078 встановлено, що підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 за №491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення». Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Враховуючи вищенаведені правові норми, суд зазначає, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, зокрема щодо належного матеріального та побутового забезпечення, враховуючи особливості військової служби, з метою стимулювання досягнення високих результатів у службовій діяльності.
При цьому, оскільки зазначені нормативно-правові акти, які визначають порядок та умови виплати індексації грошового забезпечення, не містять норм, які б регулювали питання строку розрахунку при звільненні та відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні, тому необхідно виходити з приписів трудового законодавства щодо оплати праці.
Так, відповідно до статті 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 КЗпП України, згідно з приписами якої, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Закріплені у статтях 116, 117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Аналогічні правові висновки висловлені Верховним Судом в постанові від 31.10.2019 по справі №825/598/17.
Крім цього, у постанові від 15.09.2015 (справа №21-1765а15) Верховний Суд України зробив правовий висновок про те, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статтею 116 КЗпП. При цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Суд також приймає до уваги те, що Конституційний Суд України в рішенні від 22.02.2012 за №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237 КЗпП України, констатував, що згідно зі статті 47 КЗпП України, роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, які належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку.
Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Таким чином, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки, є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто, виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно матеріалів справи, остаточною датою закінчення проходження військової служби позивача є 14.01.2019. Дана обставина підтверджується копією витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 11.01.2019 за №9 (по стройовій частині).
Судом встановлено, що відповідачем не було проведено з позивачем під час звільнення з військової служби станом на 14.01.2019 остаточний розрахунок, зокрема, не виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018.
Як зазначалось судом вище, на виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18.01.2021 у справі №300/3228/20, відповідач 30.04.2021 виплатив ОСОБА_1 , індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 в розмірі 13 278,39 грн.
Отже, станом на дату виключення із списків особового складу частини 14.01.2019, відповідач не провів з позивачем повного розрахунку, а така виплата належних при звільненні сум здійснена 30.04.2021, тобто поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України.
Таким чином, період з 14.01.20190 по 29.04.2021 включно є періодом затримки розрахунку з позивачем при звільненні.
За наведених обставин позивач має право на отримання грошової компенсації (середнього заробітку) за весь час затримки розрахунку, а саме з 14.01.2019 як дня виключення зі списків Військової частини НОМЕР_1 по 30.04.2021 день остаточного розрахунку.
Правова позиція щодо застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, викладена у постанові Верховного Суду, зокрема від 29.07.2020 в справі №1.380.2019.003696.
Суд враховує, що середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 за №100 (надалі - Порядок №100).
Так, відповідно до пункту 2 Порядку №100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком (пункт 8 Порядку №100).
Відповідно до довідки від 30.06.2021 наданої Військовою частиною НОМЕР_1 щодо розміру грошового забезпечення ОСОБА_1 за останні два місяці, що передували даті його звільнення, розмір грошового забезпечення позивача становив у листопаді 2018 - 10 975,20 грн., та у грудні - 10 975,20 грн., + індексація грошового забезпечення - 71.08 грн., всього за два місяці до дня виключення зі списків військової частини - 22 021,48 грн.
Середньоденне грошове забезпечення: 22021,48 грн./61 день= 361,01 грн., (а.с.40).
Кількість днів, впродовж яких затримано виплату грошової компенсації становить 837 (період із 14.01.2019 по 29.04.2021 включно).
Як наслідок, сума середнього грошового забезпечення становить 302 165,37 грн., (361,01 грн., х 837 днів).
Однак, суд враховує, що в порівнянні із визначеною сумою виплаченої індексації грошового забезпечення (13 278,39 грн.) вищевказані розрахункові суми (302 165,37 грн.) не можна вважати співмірними, оскільки такі суттєво перевищують суму виплаченої індексації.
Так, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
За висновками Верховного Суду, які викладені в постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19, суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника. При цьому суд враховує розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Таким чином, суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, використавши підхід застосований Верховним Судом під час вирішення справи №806/2473/18 в постанові від 30.10.2019 року.
Зокрема, істотність частки складових виплаченої позивачу індексації грошового забезпечення в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: 13 278,39 грн., (сума індексації грошового забезпечення) / 302 165,37 грн. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку) х 100 = 4.40%.
Денна сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 4,40%, становить: 361,01 грн., (середня заробітна плата позивача за один день) х 4.40% = 15,89 грн.
Отже, за 837 календарних днів затримки розрахунку грошова компенсація середнього заробітку за цей час затримки розрахунку складає 13 299,93 грн. (15,89 грн., х 837 днів).
Враховуючи наведене, суд вважає, що ефективним способом відновлення порушених відповідачем прав позивача буде стягнення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.01.2019 по 30.04.2021 в розмірі 13 299,93 грн.
За таких обставин суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 підлягає до часткового задоволення, а в задоволенні позовної вимоги в іншій частині слід відмовити з огляду на вищезазначене.
Стосовно вимоги позивача про компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб суд зазначає наступне.
Вказана компенсація відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримується з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 року №44 (надалі - Порядок №44) виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Компенсація середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні є компенсаційною виплатою за порушення роботодавцем вимог чинного законодавства, проте не є виплатою, право на яку особи набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Суд зазначає, що компенсація сум податку з доходів фізичних осіб при виплаті середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні законодавством не передбачена, а тому така вимога до задоволення не підлягає.
У відповідності до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Документально підтвердженими судовими витратами в даній справі є витрати позивача по сплаті судового збору в розмірі 3011,86 грн., згідно квитанції №37842 від 27.05.2021.
Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь позивача 301,19 грн., частину сплаченого судового збору, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.01.2019 по 30.04.2021 в розмірі 13 299 (тринадцять тисяч двісті дев'яносто дев'ять) гривень 93 копійки, (сума вказана без утримання обов'язкових платежів та зборів).
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) частину сплаченого судового збору в розмірі 301 (триста одну) гривню 19 копійок.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 );
відповідач - Військова частина НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 ).
Суддя /підпис/ Скільський І.І.