21 лютого 2022 року Справа № 280/12696/21 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Богатинського Б.В. розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області (далі - відповідач 2), в якій позивач просить суд визнати протиправним та скасувати рішення відповідача 2, зобов'язати відповідача 1 призначити і здійснити нарахування та виплату позивачу пенсії державного службовця.
Крім того, просить стягнути з відповідача судові витрати з сплати судового збору.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач в період з 2013 року по 2015 року отримувала пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про державну службу». З 2015 року позивачу призначена пенсія по інвалідності згідно з законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». 19.08.2021 року позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області із заявою про переведення з пенсії по інвалідності, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на пенсію по інвалідності у відповідності до статті 37 закону України "Про державну службу". Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області рішенням № 923040197317 від 27.08.2021 року відмовив у переході з пенсії по інвалідності відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" на пенсію по інвалідності згідно Закону України «Про державну службу», оскільки нормами Закону України «Про державну службу» не передбачено призначення даного виду пенсії. Вважаючи відмову протиправною, позивач просить позов задовольнити.
Ухвалою суду від 23 грудня 2021 року відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
Відповідач 1 Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області надав відзив від 25.01.2022 на позовну заяву, у якому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог з наступних підстав. Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області та отримує пенсію по інвалідності у відповідності до вимог Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058 (далі - Закон № 1058). Умови пенсійного забезпечення державних службовців до 01 травня 2016 року визначалися Законом України «Про державну службу» № 3723 від 16.12.1993, зокрема, ст. 37 цього Закону. У разі зміни групи інвалідності або відновлення працездатності виплата пенсії по інвалідності, призначеної відповідно до цього Закону, здійснюється у порядку, визначеному статтею 35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Якщо інваліду І або II групи було встановлено III групу інвалідності, то в разі наступного визнання його інвалідом І або II групи право на отримання раніше призначеної пенсії на умовах, передбачених цим Законом, поновлюється з дня встановлення І або II групи інвалідності за умови, якщо після припинення виплати пенсії минуло не більше п'яти років. У такому самому порядку визначається право на отримання пенсії по інвалідності на умовах, передбачених цим Законом, особам, яким така пенсія не була призначена у зв'язку з продовженням перебування зазначених осіб на державній службі. Оскільки позивачу було встановлено інвалідність III групи, у зв'язку з чим, вона втратила право на призначення пенсії по інвалідності відповідно до ст.37 Закону № 3723. Особи з числа держслужбовців, яким встановлено інвалідність, з 1 травня 2016 року втратили право на призначення пенсії по інвалідності державного службовця у розмірах, визначених частиною 1 статті 37 Закону № 3723, проте зберегли право на призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону № 1058 у встановлених ст. 33 цього Закону розмірах. Просить в задоволенні позовної заяви відмовити у повному обсязі.
31.01.2022 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Київській області надано відзив на позовну заяву, у якому відповідач 2 заперечує проти задоволення позовних вимог з наступного. Частиною 1 ст. 37 Закону № 3723-ХІІ встановлено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону № 1058-ІУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абз. 1 ч. 1 ст. 28 згаданого Закону, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Водночас, за приписами ч. 9 ст. 37 Закону № 3723-ХІІ «Про державну службу» визначено, що пенсія по інвалідності у розмірах, передбачених ч. 1 цієї статті, призначається за наявності страхового стажу, встановленого для призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону № 1058-ІV особам, визнаним інвалідами І або II групи у період перебування на державній службі, які мають стаж державної служби не менше 10 років, а також особам з числа інвалідів І або II групи незалежно від часу встановлення їм інвалідності, які мають не менше 10 років стажу державної служби на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, якщо безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії вони працювали на зазначених посадах. Пенсія по інвалідності відповідно цього Закону, призначається незалежно від причини інвалідності за умови припинення державної служби. На дату звернення позивача із заявою на перехід з пенсії по інвалідності на пенсію по інвалідності діють норми Закону України № 889-VІІІ «Про державну службу», цим Законом призначення та переведення на пенсію по інвалідності не передбачено. Просить у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
На підставі матеріалів справи, суд встановив наступні обставини.
Відповідно до записів № 17-48 трудової книжки Серії НОМЕР_1 з 29.04.1994 року позивач прийняла присягу державного службовця згідно Закону України "Про державну службу", та з 29.04.1994 року позивачу присвоєно ХIII ранг державного службовця, 01.01.1997 року присвоєно ХI ранг державного службовця, 01.01.1999 року присвоєно ІХ ранг державного службовця, 01.09.2000 року присвоєно спеціальне звання інспектора податкової служби І рангу.
Згідно з матеріалами пенсійної справи страховий стаж позивача склав 36 років 5 місяців 25 днів: страховий стаж до 01.01.2004 26 років 1 місяць 0 днів; страховий стаж після 01.01.2004 10 років 4 місяці 25 днів.
29 квітня 2013 року позивачу встановлено інвалідність II групи строком до 01 травня 2014 року відповідно до виписки із акту огляду МСЕК серія 10 ААБ № 480474 від 29.04.2013.
08.05.2013, ОСОБА_1 звернулася до відповідача з заявою про призначення пенсії по інвалідності відповідно до норм Закону № 3723, у зв'язку з чим, позивачу з 29.04.2013 призначено пенсію по інвалідності відповідно до Закону № 3723.
29 квітня 2014 року позивачу було встановлено інвалідність ІІІ групи, загальне захворювання - безстроково, відповідно до виписки з акту огляду медико-соціальною експертною комісією АВ № 0280086 від 29.04.2014.
З 01 травня 2014 року позивача переведено з пенсії по інвалідності відповідно до Закону №3723 на пенсію по інвалідності відповідно до Закону №1058, що підтверджується розпорядженням № 197317 від 30.04.2014.
28.08.2018 позивач звернулася до відповідача з заявою щодо переведення саме з пенсії по інвалідності відповідно до Закону №1058 на пенсію за віком згідно з Законом №1058.
Позивачу призначено пенсію по інвалідності ІІІ групи, загальне захворювання, відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
19.08.2021 позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області із заявою про переведення з пенсії по інвалідності, призначеної відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", на пенсію по інвалідності у відповідності до статті 37 закону України "Про державну службу".
Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області Рішенням № 923040197317 від 27.08.2021 відмовило у переході з пенсії по інвалідності відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" на пенсію по інвалідності згідно Закону України «Про державну службу», оскільки нормами Закону України «Про державну службу» не передбачено призначення даного виду пенсії.
Не погоджуючись в вказаною відмовою, позивач звернулась до суду з цією позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Згідно з вимогами ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
У преамбулі Закону України від 05.11.1991 №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII) зазначено, що цей Закон відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.
Обґрунтовуючи свою позицію, позивач зазначає, що право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону України "Про державну службу" №3723-XII, пов'язане лише з певним стажем роботи особи на посаді державного службовця, визначеним п. 10, 12 розд. XI "Прикінцевих та перехідних положень" Закону України "Про державну службу". Жодних додаткових умов для призначення такої пенсії у п. 10, 12 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №889-VIII не встановлено.
За приписами ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення державної служби, зокрема порядок реалізації права на пенсійне забезпечення державних службовців, визначається Законом України "Про державну службу" (далі - Закон №889-VIII).
Відповідно до п. 2 розд. XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №889-VIII з 01.05.2016 року втратив чинність Закон України "Про державну службу" (далі - Закон №3723-XII), крім ст. 37, що застосовується до осіб, зазначених у п. 10 і 12 цього розділу.
Зокрема, п. 10, 12 розд. XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №889-VIII передбачено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст. 25 Закону №3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону N3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст. 25 Закону №3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону №3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Тобто, за наявності в особи станом на 01.05.2016 року певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 року на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону №3723-XII, але за такої умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Частиною 1 ст. 37 Закону №3723-XII встановлено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону №1058-IV, за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абз. 1 ч. 1 ст. 28 згаданого Закону, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 01.01.2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Водночас, за приписами ч. 9 ст. 37 Закону №3723-XII визначено, що пенсія по інвалідності у розмірах, передбачених ч. 1 цієї статті, призначається за наявності страхового стажу, встановленого для призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону № 1058-IV особам, визнаним інвалідами І або II групи у період перебування на державній службі, які мають стаж державної служби не менше 10 років, а також особам з числа інвалідів І або II групи незалежно від часу встановлення їм інвалідності, які мають не менше 10 років стажу державної служби на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, якщо безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії вони працювали на зазначених посадах. Пенсія по інвалідності відповідно цього Закону, призначається незалежно від причини інвалідності за умови припинення державної служби.
Якщо зазначені особи повертаються на державну службу, виплата пенсії по інвалідності припиняється на період до звільнення з роботи або досягнення ними граничного віку перебування на державній службі (ч. 10 ст. 37 Закону №3723-XII).
Якщо інваліду I або II групи було встановлено III групу інвалідності, то в разі наступного визнання його інвалідом I або II групи право на отримання раніше призначеної пенсії на умовах, передбачених цим Законом, поновлюється з дня встановлення I або II групи інвалідності за умови, якщо після припинення виплати пенсії минуло не більше п'яти років. У такому самому порядку визначається право на отримання пенсії по інвалідності на умовах, передбачених цим Законом, особам, яким така пенсія не була призначена у зв'язку з продовженням перебування зазначених осіб на державній службі (ч. 12 ст. 37 Закону №3723-XII).
Як вже встановлено судом трудовий стаж позивача на державній службі станом на дату набрання чинності Законом № 889-VIII становить не менше 20 років, що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1 .
Вказаний висновок узгоджується з висновком Великої палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 13.02.2019 року у зразковій справі №822/524/18 (Пз/9901/23/18).
Крім того, суд не приймає доводи відповідача про те, що законодавцем визначено правила, які підлягають застосуванню при призначенні пенсії державним службовцям після 01.05.2016 року, тобто, які на думку відповідача, підлягають застосуванню у сукупності норми, визначені п. 10, 12 розд. XI "Прикінцеві та перехідні положень" Закону №889-VIII, і норми, передбачені ч. 1 ст. 37 Закону № 3723-XII, які визначають умови для призначення пенсії державного службовця, а саме: вік (у даному випадку 60 років), стаж державного службовця і страховий стаж, оскільки Закон не пов'язує нарахування пенсії по інвалідності з такою умовою, як досягнення певного віку. При цьому орган пенсійного фонду, як суб'єкт владних повноважень, трактує норми Закону на власний розсуд, і віддає перевагу найменш сприятливому для позивача тлумаченню законодавства України.
ЄСПЛ у п. 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України" зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Водночас положеннями ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
З огляду на проаналізовані норми законодавства й ураховуючи наявність у національному законодавстві правових "прогалин" щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення державних службовців, а також з метою реалізації положень ст. 46 Конституції України щодо недопущення обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави, суд дійшов висновку, оскільки позивач має стаж на посаді державної служби не менше 20 років, перед зверненням за призначенням пенсії працювала на посаді, віднесеній до посад державних службовців, суд дійшов висновку, що позивач має право на призначення пенсії згідно зі ст. 37 Закону №3723-XII, а тому відповідно наявні правові підстави для переведення позивача з пенсії по інвалідності, призначеної їй відповідно до Закону № 1058-IV, на пенсію державного службовця відповідно до Закону № 3723-XII.
Крім того, для належного захисту порушених прав позивача слід зобов'язати відповідача призначити і здійснити нарахування й виплату їй з дати звернення для переведення на інший вид пенсії, тобто з 19.08.2021 року (ч.4 ст. 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування») пенсію державного службовця відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Сплачений судовий збір у сумі 908,00 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів солідарно.
Керуючись ст.ст. 139, 241-246, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області від 27.08.2021 року №923040197317 про відмову ОСОБА_1 у переведенні на пенсію по інвалідності за нормами Закону України "Про державну службу".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити і здійснити нарахування й виплату ОСОБА_1 пенсію державного службовця відповідно до ст. 37 Закону України "Про державну службу" № 3723-XII.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору у сумі 454 (чотириста п'ятдесят чотири) грн. 00 коп.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору у сумі 454 (чотириста п'ятдесят чотири) грн. 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в порядок та строки, передбачені ст.ст. 295, 297 КАС України. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Третього апеляційного адміністративного суду.
Повне найменування сторін та інших учасників справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ),
Відповідач 1 - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м.Запоріжжя, пр.Соборний, буд.158-Б; код ЄДРПОУ 20490012),
Відповідач 2 - Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області (08500, Київська область, м. Фастів, вул.Саєнка Андрія, буд. 10; код ЄДРПОУ 22933548).
Повне судове рішення складено 21.02.2022.
Суддя Б.В. Богатинський