пр. № 1-кп/759/142/22
ун. № 759/15861/19
21 лютого 2022 року Святошинський районний суд м. Києва в складі:
головуючого - судді: ОСОБА_1 ,
за участю секретаря: ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві у кримінальному провадженні № 12019100080004793 за обвинуваченням
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, громадянина України, з середньою освітою, не працюючого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України,
заяву потерпілої ОСОБА_4 про закриття кримінального провадження у формі приватного обвинувачення у зв'язку з відмовою від обвинувачення,
сторони кримінального провадження - прокурор ОСОБА_5 , обвинувачений ОСОБА_3 , захисник ОСОБА_6 , інші учасники - потерпіла ОСОБА_4 ,
У провадженні Святошинського районного суду м. Києва з 30.08.2019 перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України.
Потерпіла ОСОБА_4 подала до суду заяву, яку підтримала у судовому засіданні, про закриття кримінального провадження відносно ОСОБА_3 за ч. 1 ст. 122 КК України у зв'язку з відмовою від обвинувачення.
Сторона захисту просила задовольнити заяву потерпілої, оскільки обвинувачений з потерпілою примирилися.
Прокурор у судовому засіданні заперечувала щодо заяви потерпілої ОСОБА_4 про відмову від обвинувачення, зазначивши, що обвинувачений вчинив кримінальне правопорушення, пов'язане із домашнім насильством, стосовно своєї дружини, з якою вони фактично разом не проживали, що виключає можливість закриття кримінального провадження на підставі, передбаченій п. 7 ч. 1 ст. 284 КК. Прокурор просила відкласти судове засідання та надати час для зміни обвинувачення в частині уточнення даного кримінального провадження - щодо кримінального правопорушення, пов'язаного з домашнім насильством.
Розглянувши вказану заяву потерпілої, а також заслухавши думку сторони обвинувачення та сторони захисту, дослідивши матеріали кримінального провадження, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до п.7 ч.1 ст.284 КПК України кримінальне провадження закривається в разі, якщо потерпілий, а у випадках, передбачених цим Кодексом, його представник відмовився від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення, крім кримінального провадження щодо кримінального правопорушення, пов'язаного з домашнім насильством.
Згідно з абз.2 ч.7 ст. 284 КПК України якщо обставини, передбачені пунктами 5, 6, 7, 8, 9, 9-1 частини першої цієї статті, виявляються під час судового провадження, а також у випадку, передбаченому пунктами 2, 3 частини другої цієї статті, суд постановляє ухвалу про закриття кримінального провадження.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.477 КПК України кримінальним провадженням у формі приватного обвинувачення є провадження, яке може бути розпочате слідчим, дізнавачем, прокурором лише на підставі заяви потерпілого, зокрема щодо кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 (умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження без обтяжуючих обставин) КК України.
Відповідно до ст.55 КПК України потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди. Права і обов'язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого.
Згідно пред'явленого обвинувачення ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України.
Таким чином, виходячи зі змісту п.1 ч.1 ст.477 КПК України, дане кримінальне провадження відноситься до кримінального провадження у формі приватного обвинувачення.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду від 13.08.2018 (провадження № 51-7947 ск 18) юридична сутність кримінального провадження у формі приватного обвинувачення полягає в тому, що воно ініціюється лише потерпілим від цього кримінального правопорушення, його законним представником чи представником. Роль держави полягає в тому, щоб провести досудове розслідування та здійснити правосуддя. В таких кримінальних справах кримінально-правове та кримінальне процесуальне значення мають насамперед волевиявлення потерпілого, його оцінка діяння та особи того, хто його вчинив. Важливим є не те, чи примирився обвинувачений із потерпілим, а чи вибачив потерпілий його та чи примирився з ним. Тобто у вирішенні питання про закриття провадження в справах приватного обвинувачення визначна роль належить саме потерпілому.
Згідно з ч.1 та ч. 4 ст.26 КПК України сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом. Кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення розпочинається лише на підставі заяви потерпілого. Відмова потерпілого, а у випадках, передбачених цим Кодексом, його представника від обвинувачення є безумовною підставою для закриття кримінального провадження у формі приватного обвинувачення.
Що стосується позиції прокурора щодо неможливості закриття даного кримінального провадження на підставі, передбаченій п. 7 ч. 1 ст. 284 КК, то слід зазначити, що питання про можливість закриття кримінального провадження у формі приватного обвинувачення щодо кримінального правопорушення, пов'язаного з домашнім насильством, у разі відмови потерпілого від обвинувачення було предметом розгляду об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду.
Положеннями ч. 1 ст. 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII) визначено, що Верховний Суд забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. Реалізація цього завдання відбувається, зокрема, шляхом здійснення правосуддя, під час якого Верховний Суд у своїх рішеннях висловлює правову позицію щодо правозастосування, орієнтуючи в такий спосіб судову практику на однакове застосування норм права.
Ч. 6 ст. 13 Закону № 1402-VIII передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Щодо вказаного питання об'єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду сформулювала висновки в постанові від 12.02.2020 (справа № 453/225/19, провадження № 51-4000кмо19), згідно з якими злочином, пов'язаним із домашнім насильством, слід вважати будь-яке кримінальне правопорушення, обставини вчинення якого свідчать про наявність у діянні хоча б одного з елементів (ознак), перелічених у ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» від 07 грудня 2017 року № 2229-VIII (далі - Закон № 2229-VIII), незалежно від того, чи вказано їх в інкримінованій статті (частині статті) КК як ознаки основного або кваліфікованого складу злочину. Встановлена у п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК заборона закриття кримінального провадження поширюється на осіб, які вчинили злочин, пов'язаний із домашнім насильством, за умови, що слідчі органи пред'явили особі таке обвинувачення і вона мала можливість захищатися від нього.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону № 2229-VIII домашнім насильство є діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Також у п. 17 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону визначено, що фізичне насильство це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.
Водночас у п. «b» ст. 3 Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами (далі - Стамбульська конвенція) визначено домашнє насильство як всі акти фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, які відбуваються в лоні сім'ї чи в межах місця проживання або між колишніми чи теперішніми подружжями або партнерами, незалежно від того, чи проживає (проживав) правопорушник у тому самому місці, що й жертва, чи ні.
Крім того, Законом України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України з метою реалізації положень Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами» від 06.12.2017 № 2227-VІІІ (далі - Закон № 2227-VІІІ) доповнено ч. 1 ст. 67 КК пунктом 6-1, відповідно до якого обставиною, що обтяжує покарання, є вчинення злочину щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах.
Разом із цим, згідно з пунктами «a», «b» § 3 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має бути негайно й детально поінформованим про характер та причини обвинувачення, висунутого проти нього, і повинен мати час та можливості, необхідні для підготовки свого захисту.
Наведені гарантії стосуються всіх обставин, які належать до предмета доказування у кримінальному провадженні в силу ст. 91 КПК (тобто й такого важливого елемента обвинувачення, як вчинення злочину, пов'язаного з домашнім насильством, що обтяжує покарання і з урахуванням процесуальної заборони, закріпленої в п. 7 ч. 1 ст. 284 вказаного Кодексу, тягне за собою правові наслідки). При цьому відповідно до ст. 92 КПК тягар доказування згаданих обставин покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого.
Отже, обов'язковою умовою визнання судом злочину - незалежно від його родового чи безпосереднього об'єкта - пов'язаним із домашнім насильством, є відображення зазначеного у формулюванні обвинувачення (у повідомленні про підозру, в обвинувальному акті) із встановленням органами досудового розслідування відповідних фактичних обставин (ступінь родинних відносин або спорідненості між потерпілим та винуватцем, характер насильства тощо). За відсутності цього гарантоване право на захист істотно порушено і, беручи до уваги імперативність приписів п. 19 ч. 1 ст. 7, частин 3, 6 ст. 22, ч. 1 ст. 337 КПК, унеможливлює застосування згаданого інституту заборони закриття кримінального провадження щодо кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 122 КК України.
Згідно з обвинувальним актом ОСОБА_3 обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, а саме - в умисному спричиненні тілесного ушкодження середньої тяжкості своїй дружині ОСОБА_4 , з якою вони фактично разом не проживали.
Однак вчинення кримінального правопорушення стосовно члена сім'ї або іншої особи, зазначеної в ч. 2 ст. 3 Закону № 2227-VIII, автоматично не скасовує гарантій права на захист. Якщо сторона обвинувачення вважає, що суспільно небезпечне діяння пов'язано саме з домашнім насильством, вона про це обов'язково має зазначити у повідомленні про підозру, в обвинувальному акті, а на обґрунтування своєї позиції надати відповідні докази. Інакше підозрюваний (обвинувачений) буде позбавлений процесуальної можливості ефективно захищатися та спростувати висунуте обвинувачення.
Крім того, ч. 1 ст. 337 КПК передбачено, що судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуто обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.
Засада диспозитивності, правила ст. 22 КПК вимагають від суду під час здійснення розгляду справи зберігати об'єктивність та неупередженість; функції суду та державного обвинувачення є несумісними.
Натомість, як убачається з матеріалів цієї справи, в обвинувальному акті не міститься жодних посилань на вчинення ОСОБА_3 кримінального правопорушення, пов'язаного з домашнім насильством. У вказаному процесуальному документі слідчі органи також констатували відсутність обтяжуючих обставин.
Оскільки органами досудового розслідування ОСОБА_3 не інкримінувалося вчинення кримінального правопорушення, пов'язаного з домашнім насильством, він не був обізнаний із таким обвинуваченням і не мав можливості захищатися від нього.
Що стосується клопотання прокурора про відкладення судового засідання та надання часу для зміни обвинувачення в частині уточнення даного кримінального провадження - щодо кримінального правопорушення, пов'язаного з домашнім насильством, то слід зазначити, що воно було заявлено прокурором 21.02.2021 під час висловлення позиції щодо заяви потерпілої про відмову від обвинувачення. Тобто, на час розгляду заяви потерпілої про відмову від обвинувачення обвинувальний акт не містив положень про вчинення ОСОБА_3 кримінального правопорушення, пов'язаного з домашнім насильством.
Викладені обставини свідчать про наявність правових підстав для закриття кримінального провадження № 12019100080004793.
На підставі викладеного, керуючись ст.1, ст.26, п.1 ч.1 ст.477, п.7 ч.1 ст.284, 369-372, 376 КПК України, суд -
Заяву потерпілої ОСОБА_4 про відмову від обвинувачення в кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення - задовольнити.
Кримінальне провадження № 12019100080004793 за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, на підставі п.7 ч.1 та ч.7 ст. 284 КПК України закрити у зв'язку з відмовою потерпілої ОСОБА_4 від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення.
Ухвала може бути оскаржена шляхом подачі апеляції через Святошинський районний суд міста Києва до Київського апеляційного суду протягом семи днів з дня її оголошення.
Ухвала суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Суддя ОСОБА_1