печерський районний суд міста києва
Справа № 757/59720/21-ц
16 листопада 2021 року суддя Печерського районного суду м. Києва Вовк С. В., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до народного депутата Верховної Ради України Приходько Наталії Ігорівни про зобов'язання вчинити дії,
08 листопада 2021 року до Печерського районного суду м. Києва, шляхом подання через систему «Електронний суд», надійшла вказана позовна заява, для розгляду якої, у відповідності до пункту 15 Розділу XIII Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року № 1618-IV (у редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року), визначено суддю та передано, для вирішення питання про відкриття провадження у справі, згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
У позовній заяві ОСОБА_1 просив зобов'язати народного депутата Приходько Н. І. внести до Верховної Ради України законопроект «Про внесення змін до Закону України «Про вищу освіту», доданий ним до звернення від 09 вересня 2021 року, а також зобов'язати відповідача сплатити ОСОБА_1 компенсацію у розмірі 40 000, 00 грн, посилаючись на недотримання положень чинного законодавства, чим порушено його конституційні права громадянина України.
Як вбачається із змісту позовної заяви, позивач звернувся до народного депутата Верховної Ради України Приходько Н. І. із власним проектом змін до Закону України «Про вищу освіту», вимагаючи його внесення на голосування у Парламенті як суб'єктом законодавчої ініціативи і наголошуючи при цьому, що такий суб'єкт не зобов'язаний бути автором. У відповідь на своє звернення позивач отримав відповідь від Народного депутата з роз'ясненнями одних з ключових положень Основного Закону України, у якій вказано, що інших суб'єктів права законодавчої ініціативи (авторів) не передбачено, а тому Парламент не має права розглядати законопроекти інших суб'єктів, окрім зазначених вище.
У відповідності до декларованих принципів Основного Закону України, право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України належить Президентові України, народним депутатам України та Кабінету Міністрів України, що закріплено у статті 93 Конституції України.
Визначений перелік, згідно з вказаною статтею Конституції України, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.
Відтак позов у цій частині вимог є завідомо безпідставним, оскільки предмет спору відсутній.
Похідна вимога від основної про внесення до Верховної Ради України законопроекту для голосування, а саме про зобов'язання відповідача сплатити компенсацію у розмірі 40 000, 00 грн, так само є безпідставною, оскільки і порушень законодавства не було допущено, і підстави є надуманими.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом і неприпустимість зловживання процесуальними правами є основними засадами (принципами) цивільного судочинства (пункти 2 та 11 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.
У частині четвертій статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Зацікавлена особа має лише демонструвати належне виконання всіх процесуальних заходів, які її стосуються з метою запобігання затримок, і отримання доступу до заходів національного законодавства щодо скорочення проваджень (рішення у справі «Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain» від 07 липня 1989 року, заява № 11681/85, § 35).
Аналогічно ЄСПЛ, застосовуючи підпункт «а» пункту 3 статті 35 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод оголошує неприйнятною будь-яку індивідуальну заяву, подану згідно зі статтею 34, якщо він вважає, що ця заява є зловживанням правом на її подання. Для прикладу, ЄСПЛ констатує зловживання правом на подання заяви, коли заявник під час спілкування з ЄСПЛ вживає образливі, погрозливі або провокативні висловлювання проти уряду-відповідача, його представника, органів влади держави-відповідача, проти ЄСПЛ, його суддів, Секретаріату ЄСПЛ або його працівників (ухвали щодо прийнятності у справах «Ржегак проти Чеської Республіки» від 14 травня 2004 року (Rehak v. the Czech Republic, заява № 67208/01), «Дюрінже та Грандж проти Франції» від 04 лютого 2003 року (Duringer and Grunge v. France, заяви № 61164/00 і № 18589/02)).
За приписами пункту 5 частини п'ятої статті 12 ЦПК України суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Неможливість суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08 листопада 2005 року у справі № 36655/02 «Смірнова проти України», рішення ЄСПЛ від 27 квітня 2000 року у справі № 30979/96 «Фрідлендер проти Франції» (Frydlender v. France)). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ від 30 листопада 2006 року у справі «Красношапка проти України»).
За правилами частини першої, пункту 3 частини другої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер.
Якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання (частина третя статті 44 ЦПК України).
У частині четвертій статті 44 ЦПК України встановлено, що суд зобов'язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом.
Заходами процесуального примусу є процесуальні дії, що вчиняються судом у визначених цим Кодексом випадках з метою спонукання відповідних осіб до виконання встановлених у суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов'язків, припинення зловживання правами та запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства (частина перша статті 143 ЦПК України).
Відтак подання цього завідомо безпідставного позову, за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер, судом визнається зловживанням процесуальними правами, внаслідок чого суд застосовує положення частини третьої статті 44 та повертає позовну заяву.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 144 ЦПК України заходом процесуального примусу є попередження.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 1-18, 44, 353 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
Визнати подання позовної заяви ОСОБА_1 до народного депутата Верховної Ради України Приходько Наталії Ігорівни про зобов'язання вчинити дії - зловживанням процесуальними правами та вважати позовну заяву поверненою.
Застосувати до ОСОБА_1 захід процесуального примусу у вигляді попередження.
Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Київського апеляційного суду.
Суддя С. В. Вовк